Справа № 240/23733/21
Головуючий у І інстанції: Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач: Сушко О.О.
06 жовтня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року (м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернулася до суду із позовом, в якому просила зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 17.07.2018 щомісячно нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги за період з 17.07.2018 залишити без розгляду у зв'язку із пропуском строків, а за період з 08.04.2021 відмовити за безпідставністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та до 01.01.2015 отримував щомісячне підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (надалі - Закон №796-XII).
З 01.01.2015 виплату підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII було припинено у зв'язку із внесенням змін до цього Закону №796-ХІІ Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
17.07.2018 Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни до Закону №796-ХІІ було визнано неконституційними, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив його повідомити, чи відновлено виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ.
За результатами розгляду заяви, відповідач повідомив позивача листом від 08.07.2021 р., що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 17 липня 2018 року по даний час йому не нараховується і не виплачується.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на щомісячне отримання доплати як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено ст.39 Закону №796-ХІІ. Таким чином, відповідач ненараховуючи та невиплачуючи позивачу таку доплату, зокрема, з 17.07.2018 допустив протиправну бездіяльність.
Колегія суддів частково погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
За приписами статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачалось, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015.
Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 дійшла висновку, що із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Таким чином, позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо обчислення розміру щомісячної грошової допомоги з таких підстав.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII).
За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 39 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції по суті прийняв правильне рішення, але з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції в його резолютивній частині з викладених обставин.
Щодо періоду за який необхідно нарахувати позивачу вказане підвищення, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно частин 1-3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Встановлено, що правовідносини, з приводу яких позивач звернулася до суду, виникли у період з 17.07.2018 (прийняття рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018), водночас, з даним позовом до суду позивач звернулася 15.09.2021, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 КАС України.
Підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене ст.39 Закону №796-ХІІ є щомісячним платежем.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 справі відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження №К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах. Так, зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Отримання позивачем листа відповідача від 11.01.2021 у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти більш ніж через 5 років після припинення виплати вказаного підвищення до пенсії.
До того ж, у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду не висловила жодних висновків щодо строків звернення до суду у аналогічних правовідносинах, у тому числі, й про те, що права позивача у таких справах підлягають судовому захисту з 17.07.2018 без обмеження строком звернення до суду.
Позивач не вказує, чому саме у 2021 році, а не після прийняття рішення Конституційним судом України позивач вирішив дізнатися про фактично нараховані суми підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене ст.39 Закону №796-ХІІ.
При цьому позивачем не наведено доводів та їх документального підтвердження, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що строк звернення до суду позивачем пропущено без поважних причин.
Разом з цим, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду та триваюче порушення відповідачем прав позивача, апеляційний суд вважає, що порушене протиправною бездіяльністю відповідача право позивача підлягає захисту в межах шестимісячного строку до дати звернення позивача до суду із вказаним позовом. Таким чином, права позивача підлягають захисту з 15.03.2021.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати спірне рішення суду першої інстанції, а позовну заяву - залишити без розгляду в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити з 17.07.2018 по 15.03.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити за період із 17.07.2018 по 15.03.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення та залишити без розгляду.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 змінити: в абзаці другому його резолютивної частини слова «мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік» замінити словами та цифрами «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року».
В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.