Справа № 640/5189/20 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
06 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Коротких А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту "ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протипавними дій, зобов'язння вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту «ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - відповідач) про визнання протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту «ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо винесення рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України від 20 січня 2020 року, яким прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнання протиправним та скасування рішення Окремого контрольно-пропускного пункту «ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України від 20 січня 2020 року, яким прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнення на користь позивача матеріальні збитки у розмірі 4426,44 грн. та моральну шкоду у розмірі 30000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Окремого контрольно-пропускного пункту «ІНФОРМАЦІЯ_3.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2021 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 20 січня 2020 року заступником начальника 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОКПП «Київ» капітаном ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» з причини того, що гр. ОСОБА_3 паспорт проходить по обліку бази даних 1.3 «Викрадених, втрачених та оголошених не дійсними документів».
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням та діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із тим, що у позивача було вилучено паспорт для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв у відповідності до норм статті 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», статті 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» та ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль». Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність дій Окремого контрольно-пропускного пункту «ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо винесення рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України від 20 січня 2020 року та правомірність такого рішення.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 4, 5 ст.2, ч.ч.1, 2 ст.7 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонню службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль включає, зокрема, перевірку документів. Прикордонний контроль забезпечується, зокрема, шляхом використання баз даних про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи. Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови у перетинанні державного кордону. У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Згідно з п. 6 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 № 661-IV на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в'їзду - виїзду, а також здійснення фіксації біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час здійснення прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в'їзду - виїзду.
Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов'язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право: перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України, документи на право в'їзду в Україну або виїзду з України, робити в них відповідні відмітки і у випадках, передбачених законодавством, тимчасово їх затримувати або вилучати.
Відповідно до п. 88 постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 №152 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» паспорт для виїзду за кордон може бути вилучено (у тому числі тимчасово) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, закордонної дипломатичної установи, уповноваженим суб'єктом у разі його використання з метою вчинення злочину на території України чи за кордоном, підроблення, проведення службової перевірки щодо оформлення з порушеннями вимог законодавства або в інших випадках, передбачених законодавством.
Під час вилучення паспорта складається акт про його вилучення, а особі видається довідка про вилучення паспорта для виїзду за кордон, зразки яких затверджуються МВС.
Вилучений працівником уповноваженого суб'єкта паспорт разом з актом про його вилучення передається не пізніше наступного робочого дня згідно з актом приймання-передачі до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який знищує його в порядку, встановленому у пунктах 92-94 цього Порядку, або проводить службову перевірку.
Вилучений (у тому числі тимчасово) паспорт зберігається у територіальному органі/ територіальному підрозділі ДМС, закордонній дипломатичній установі до прийняття рішення про визнання його недійсним і подальшого анулювання та знищення в порядку, встановленому у пунктах 92-95 цього Порядку, або повернення заявнику.
Вилучений закордонною дипломатичною установою недійсний документ разом з актом про його вилучення надсилається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, що здійснив його оформлення або прийняв рішення про його вилучення, для знищення в порядку, встановленому у пунктах 92-95 цього Порядку.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 20.01.2020 у пункті пропуску для повітряного сполучення «Жуляни» під час здійснення прикордонного контролю на виїзд з України відносно гр. України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулось спрацювання бази даних Державної прикордонної служби України 1-3 «Викрадені, загублені та втрачені документи».
У зв'язку зі збігом інформації про особу, яка намагається перетнути державний кордон, а саме відносно гр. України ОСОБА_1 з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи «Гарт-1» заступником начальника 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » капітаном Єгоровою Валентиною в порядку п. 3 ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» та Порядку 152 паспортний документ ОСОБА_1 14.12.1985 серія та номер паспорта НОМЕР_1 був вилучений, про що було складено акт.
Крім того, 20 січня 2020 року заступником начальника 1-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОКПП «Київ» капітаном ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» з причини того, що гр. ОСОБА_3 паспорт проходить по обліку бази даних 1.3 «Викрадених, втрачених та оголошених не дійсними документів».
Статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII визначено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є:
паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
дипломатичний паспорт України;
службовий паспорт України;
посвідчення особи моряка;
посвідчення члена екіпажу;
посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
При цьому, статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" визначені підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.
10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного позивачем рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, відповідачем прийнято вказане рішення згідно ч.1 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль», на підставі статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", з причини того, що що гр. ОСОБА_3 паспорт проходить по обліку бази даних 1.3 «Викрадених, втрачених та оголошених не дійсними документів».
Разом з тим, аналізуючи зміст наведених правових норм на підставі яких відповідачем прийнято спірне рішення, колегія суддів дійшла висновку про його незаконність, з огляду на відсутність у вказаних Законах визначеної відповідачем підстави «паспорт проходить по обліку бази даних 1.3 «Викрадених, втрачених та оголошених не дійсними документів» для прийняття рішення про відмову у перетинанні кордону громадянину України.
Так, як зазначалось вище, ч.1 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено дві підстави для відмови громадянину України у перетині державного кордону, зокрема, у зв'язку з відсутністю документів або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".
Колегією суддів встановлено, що підстав визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" для прийняття такого рішення у відповідача не було. Доказів, які б підтверджували наявність вищевказаних підстав матеріали справи не містять.
При цьому, і підстава «у зв'язку з відсутністю документів» в даному випадку теж не відповідає матеріалам справи та суперечила б самому рішенню відповідача, оскільки у ньому міститься посилання на паспортний документ серії НОМЕР_1 , що свідчить про наявність такого документу на час прийняття спірного рішення.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів зауважує, що рішення відповідача про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України прийняте з підстав, які зазначені в ньому, є незаконним.
При цьому, колегія суддів не надає оцінку наявності інших підстав для прийняття такого рішення, а обмежується лише перевіркою законності прийняття спірного рішення з підстав, які у ньому зазначені.
Наведене у сукупності свідчить про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .
При цьому, позовна вимога позивача про визнання протиправими дій відповідача щодо прийняття вищевказаного рішення є необгрунтованою, з огляду на те, що відповідач наділений повноваженнями на прийняття відповідного рішення за наявності відповідних підстав визначених законодавством.
Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача матеріальні збитки у розмірі 4426,44 грн. та моральну шкоду у розмірі 30000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Окремого контрольно-пропускного пункту «ІНФОРМАЦІЯ_3 колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
При цьому, в силу ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою, з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
У справі, що розглядається, відповідач не довів, що заборона позивачу у перетині державного кордону України не викликала у останнього психологічних страждань, хвилювань та незручностей.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що моральну шкоду позивачу заподіяно.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, від 18 грудня 2019 року у справі №826/18484/16, від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17, від 22 січня 2020 у справі №560/798/16-а.
Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, спричинили йому душевні страждання, переживання та стрес, тобто заподіяли йому моральну шкоду, при цьому, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, об'єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 10000,00 грн., що, на погляд суду, є співмірним із завданою шкодою.
Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач не зміг скористатись авіа білетом та поніс матеріальні витрати на попередню оплату місця проживання у м.Берлін, у сумі 1294,44 грн., з незалежних від нього причин, а тому кошти, витрачені на придбання авіа білету у розмірі 1698, 00 грн., та витрати на попередню оплату місця проживання у м.Берлін, у сумі 1294,44 грн., разом - 2992,44 грн. слід повернути позивачу.
При цьому, кошти на виготовлення нового паспорту для виїзду за кордон не підлягають відшкодуванню, з огляду на те, що в межах даної справи позивачем не оскаржувались дії відповідача щодо вилучення його попереднього закордонного паспорту, а судом не встановлено протиправності вказаних дій.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у цій частині.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2021 року скасувати, та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Рішення Окремого контрольно-пропускного пункту «ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України від 20 січня 2020 року визнати протиправним та скасувати.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) матеріальні збитки у розмірі 2992,44 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Окремого контрольно-пропускного пункту «ІНФОРМАЦІЯ_3 (АДРЕСА_2, ЄДРПОУ НОМЕР_3).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя: І.В. Федотов
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких