09 вересня 2022 року м. Дніпросправа № 340/10342/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Чабаненко С.В.,
суддів: Чумака С.Ю., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року в адміністративній справі № 340/10342/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив :
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.05.2019 № Ф-15614-17 на суму 21030,90 грн.
- зобов'язати відповідача виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованість з єдиного соціального внеску у розмірі 37788,74 гривень.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 19.10.2015 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на обліку в органах доходів і зборів і при цьому місцезнаходженням позивача є: АДРЕСА_1 . (а.с. 13-16, 104-106)
08.11.2021 позивач припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням. (а.с. 106)
Відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості позивача станом на початок 2021 року, становить 37788,74 грн, з яких:
за 2017 рік - 8448 грн, що дорівнює мінімальному страховому внеску (3200x22%) помноженому на кількість місяців звітного року;
за 2018 рік - 9828,72 грн, або 2457,18 грн. за кожний квартал, (мінімальна заробітна плата з січня 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн./міс);
за 2019 рік - 11016,72 грн (мінімальна заробітна плата з січня 2019 року 4173 х 22 % = 918,06 грн/міс, за квартал відповідно 918,06 грн х 3 =2754,18 грн);
за 2020 рік по - 8495,3грн з урахуванням п.9 прим. 10 Закону № 2464 (мінімальна заробітна плата з січня 2020 року 4723 х 22% = 1039,06 грн/міс. та з вересня 2020 року 5000 грн х22 % = 1100,0 грн) (а.с.93).
На підставі цих даних, 15.05.2019 відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15614-17У щодо сплати єдиного соціального внеску в сумі 21030,90 грн, яка направлена позивачеві за адресою зазначеній в ЄДРПОУ та повернута у зв'язку з закінченням терміну зберігання. (а.с. 31, 32)
Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку що позивач подав заяву про припинення підприємницької діяльності лише 08.11.2021, тобто поза межами строку визначеного Законом № 2464-VІ, що виключає можливість списання недоїмки з ЄСВ, при тому, що згідно з відмітками про перетин державного кордону у паспорті НОМЕР_2 , 26.01.2021 позивач вибув з території Латвійської Республіки, а отже мав можливість скористатись правом списати недоїмку з ЄСВ. (а.с.19) Отже нарахування податковим органом суми ЄСВ за 2017-2020 року є правомірним.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).
Враховуючи, що єдиний внесок - це обов'язковий платіж до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, колегія суддів вважає, що внески повинні бути сплачені саме в систему єдиного соціального внеску України.
У 2017-2020 роках позивач працював у Латвійський Республіці та перебував у трудових відносинах з ТОВ «ТЕЛЕ2 ШЕРД СЕРВІС СЕНТЕР» та ФІЛІАЛІ «COGNIZANT (GB) LIMITED» і з його доходу вказані роботодавці здійснювали сплату податків та інших платежів, проте доказів сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у період, за який винесена спірна вимога, в систему єдиного соціального внеску України останнім до судів обох інстанцій не надано.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку предметом спору є саме питання сплати ЕВС а не зарахування періодів страхування.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що сплата внесків до системи соціального (пенсійного) страхування іншої країни, зокрема, Латвійської Республіки, не звільняє від сплати такого внеску особу, яка зареєстрована фізичною особою-підприємцем, в Україні, а тому сплата єдиного внеску на підставі Закону № 2464-VI у спірних відносинах не є подвійною, а відтак повинна бути сплачена фізичною особою-підприємцем.
Оскільки протягом звітних 2017 року, 1-4 кварталу 2018 року, 2019 року та 2020 року відсутніми є відомості про сплату позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування України, ураховуючи те, що запис про припинення підприємницької діяльності позивача внесено 08.11.2021, а особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обов'язок сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017 рік, 1-4 квартал 2018 року, за 2019 рік та за 2020 рік.
Водночас колегія суддів зазначає, що Розділ VIII Закону №2464-VІ доповнено пунктом 9-15, у зв'язку з запровадження на всій території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), яким, зокрема, передбачено наступне.
Підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 1 грудня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 1 березня 2021 року:
а) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше;
б) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше.
Таким чином, законодавець передбачив можливість списання недоїмки з ЄСВ за умови подання до 01 березня 2021 року заяви державному реєстратору про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 Закону №2464-VІ за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року.
Однак позивач подав заяву про припинення підприємницької діяльності лише 08.11.2021, тобто поза межами строку, визначеного Законом №2464-VІ, що виключає можливість списання недоїмки з ЄСВ, при тому, що згідно з відмітками про перетин державного кордону у паспорті НОМЕР_2 , 26.01.2021 позивач вибув з території Латвійської Республіки, а отже мав можливість скористатись правом списати недоїмку з ЄСВ (а.с.19).
При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що визначення відповідачем позивачу обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску за своєю правовою природою є не штрафними санкціями відносно останнього за порушення чинного податкового законодавства, а переслідує мету соціального захисту позивача, оскільки сплата таких внесків тягне за собою нарахування особі відповідного страхового стажу, що в подальшому позитивно вплине на її пенсійне забезпечення.
За таких обставин, вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.05.2019 № Ф-15614-17 на суму 21030,90 грн як і дані, що внесені до інтегрованої картки платника (ІКП) стосовно заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 37788,74 гривень, є правомірними та скасуванню, виключенню не підлягають.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
З урахуванням приведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки справа відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України відноситься до категорії незначних, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року в адміністративній справі № 340/10342/21- залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 328 - 329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак
суддя І.В. Юрко