ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 жовтня 2022 року м. Київ № 640/29707/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс»
до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (відокремлений підрозділ)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, що виразилась у невиконанні вимог законодавства в частині підготування висновку про повернення Комунальному підприємству з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» надміру сплачених сум грошових зобов'язань зі сплати частини чистого прибутку (доходу) в розмірі 191 964, 29 грн. (сто дев'яносто одна тисяча дев'ятсот шістдесят чотири гривні 29 копійок) та подання такого висновку для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів в порядку, визначеному статтею 43 Податкового кодексу України; зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві підготувати висновок про повернення Комунальному підприємству з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» надміру сплачених сум грошових зобов'язань зі сплати частини чистого прибутку (доходу) в розмірі 191 964, 29 грн. (сто дев'яносто одна тисяча дев'ятсот шістдесят чотири гривні 29 копійок) з відповідного бюджету та подати такий висновок для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів в порядку визначеному статтею 43 Податкового кодексу У країни.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він має переплату чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями в сумі 191 964, 29грн., яка виникла в результаті подання розрахунків частини чистого прибутку на зменшення нарахованої суми. Позивач зазначає, що він неодноразово звертався до контролюючого органу із заявами про повернення на розрахунковий рахунок Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» вказаної суми, як надміру сплаченої суми грошових зобов'язань, проте всупереч статті 43 Податкового кодексу України відповідач своїми неодноразовими відповідями, одночасно не відмовляючи у відшкодуванні надмірно сплачених коштів чистого прибутку (доходу) та не повертаючи спірну суму переплати, вчинив протиправну бездіяльність. Щодо доводу відповідача про невідповідність заявленого порядку повернення надмірно сплачених коштів чистого прибутку (доходу) вимогам статті 43 Податкового кодексу України, то позивач вважає його безпідставним, оскільки відповідач не вказує на альтернативний порядок, який на його думку, не було дотримано позивачем при звернення з такою вимогою. Крім того позивач звертає увагу на те, що приписами пункту 1 вказаного Порядку наведено перелік правовідносин, щодо яких дія цього Порядку не поширюється, і до цього переліку не віднесено саме повернення надміру сплаченого чистого прибутку (доходу), що свідчить про зворотне. Отже, позивач вважає, що саме податковий орган контролює справляння чистого прибутку (доходу) державними парними підприємствами і тому у нього були усі законні підстави для складення висновку для повернення коштів з бюджету, що доводить його протиправну бездіяльність.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року замінено відповідача у справі №640/29707/20 з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на правонаступника Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (відокремлений підрозділ) (код ЄДРПОУ 44116011).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні норм Податкового кодексу України, оскільки такий платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків. Крім того відповідач вказує на порушення позивачем строку у 1095 днів на звернення з заявою про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, оскільки переплата виникла 08 лютого 2017 року, про що листами повідомлено позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» створено відповідно до рішення Київської міської ради від 08 червня 2000 року №183/904, засновником та власником підприємства є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада.
Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» підпорядковується Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до обороно-сальдових відомостей за І півріччя 2020 року по рахунку 6417 «Розрахунки по сплаті частини чистого прибутку» Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» обліковується дебіторська заборгованість в загальній сумі 191 964,29 грн. 02 листопада 2018 року, 13 березня 2020 року, 06 жовтня 2020 року позивач звертався до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва із заявами щодо повернення коштів у вказаній вище сумі.
Листом від 13 листопада 2018 року №101415/10/26-15-12-03-11 Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві повідомило позивача, що частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні норм Податкового кодексу України, оскільки такий платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків.
Листом від 20 березня 2020 року №51880/10/26-15-04-04-11 Головне управління Державної податкової служби у місті Києві наголосило, що оскільки частина чистого прибутку не є грошовим зобов'язанням відповідача в розумінні Податкового кодексу України, а відтак і механізму відповідного немає щодо повернення частини чистого прибутку. Крім того, позивачу вказано на порушення 1095 денного строку звернення з заявами про повернення коштів в порядку статті 43 Податкового кодексу України.
Листом від 13 жовтня 2020 року №138540/10/26-15-04-09-11 Головне управління Державної податкової служби у місті Києві на заяву позивача від 06 жовтня 2020 року повідомило позивачу про пропуск ним 1095 денного строку, визначеного статтею 43 Податкового кодексу України.
Вважаючи наявною бездіяльність відповідача щодо підготування висновку про повернення Комунальному підприємству з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» надміру сплачених сум грошових зобов'язань зі сплати частини чистого прибутку (доходу), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, згідно з пунктом 17 статті 29 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду Державного бюджету України належить частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону, та дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність.
Особливості відрахування державними підприємствами частини прибутку (доходу) до Державного бюджету України встановлено статтею 111 Закону України " Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V (Закон № 185-V), відповідно до якої таке відрахування відбувається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 1 частини 5 статті 11 цього Закону України "Про управління об'єктами державної власності" встановлено, що господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов'язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абзацами 4-7 частини 5 цієї статті, господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів.
Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачують до Державного бюджету України дивіденди у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, нараховані пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних капіталах.
Господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.
На суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, нараховується пеня, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати включно.
Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138 (далі - Порядок № 138).
Пунктом 1 Порядку № 138 визначено, зокрема, що частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку як підсумок суми чистого фінансового результату (прибутку) та суми капіталу в дооцінках, яка підлягає перенесенню до нерозподіленого прибутку, з урахуванням того, що до такого підсумку також може бути включена частка нерозподіленого прибутку або невикористаних фондів, утворених внаслідок розподілу прибутку в обсязі, визначеному рішенням органу управління, за наявності фінансових ресурсів у підприємства, у розмірі: 30 відсотків - державними підприємствами, що є суб'єктами природних монополій, та державними підприємствами, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн. гривень; 15 відсотків - іншими державними унітарними підприємствами.
Згідно з пунктом 2 цього Порядку, частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.
Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.
Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені положеннями статті 43 Податкового кодексу України.
Отже, з назви вказаної статті Податкового кодексу України вбачається, що поверненню підлягають грошові зобов'язання у разі їх помилкової або надмірної сплати.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено поняття, які вживаються цим Кодексом в такому значенні, зокрема,
- грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту 14.1 цієї статті);
- податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.56 пункту 14.1 цієї статті).
- надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату (підпункт 14.1.115 пункту 14.1 цієї статті).
Отже, суд вважає, що спірна суму частини чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету не є надміру сплаченою, оскільки самостійно визначена відповідно до розрахунків частини чистого прибутку (доходу), за 9 місяців 2017 р., за 2017 рік, які подані до фіскального органу разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а тому такі суми є узгодженими.
Також суд вважає, що спірні кошти не є помилково сплаченими, оскільки помилково сплачені грошові зобов'язання, за правилами підпункту 14.1.182 статті 14 Податкового кодексу України, це суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань.
На виконання положень статті 43 Податкового кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182, затверджено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.
Згідно з пунктом 5 вказаного Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Контроль за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету частини чистого прибутку закріплено за органами державної фіскальної служби постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету".
При цьому суд вважає, що покладення на контролюючі органи повноважень щодо обліку таких платежів, а також сплата його до державного бюджету України, не змінює правової природи такого платежу.
Крім того, перелік загальнодержавних податків та зборів, а також місцевих податків встановлено статтями 9 та 10 Податкового кодексу України, проте, частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету не віднесено у жодного з цих переліків, що підтверджує його правове визначення, відмінне від податкового платежу.
Враховуючи нормативні визначення вищевказаних понять (податкове зобов'язання, грошове зобов'язання, надміру сплачені грошові зобов'язання), суд вважає, що частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм ПК України, оскільки не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків.
Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зробленим у постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 826/19797/16, адміністративне провадження № К/9901/35737/18.
Суд вважає безпідставним посилання позивача на абзац 3 пункту 5 розділу 1 ? , ? ? ?, ? ? 03 2013 787, оскільки вказаний Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів розроблено на виконання норм статті 43 Податкового кодексу України.
Разом з тим, і посилання позивача на Порядок взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року № 1146, є також помилковим, оскільки вказаний Порядок регламентує взаємовідносини територіальних органів ДФС України з місцевими фінансовими органами та територіальними органами ДКС України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов'язань та пені за платежами, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, з метою належного виконання положень, зокрема статті 43 Податкового кодексу України.
Отже, враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про повернення переплати з частини чистого прибутку (доходу) із посиланням на статтю 43 Податкового кодексу України, не відповідала змісту вищевказаної норми податкового законодавства (дія якої поширюється виключно на випадки помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань).
Проте, змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві від 16 січня 2020 року №466-ІХ (набрало чинності 23 травня 2020 року) нормативне визначення поняття «грошове зобов'язання» змінено, шляхом доповнення після слів «податкове зобов'язання» словами «та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи».
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що до 23 травня 2020 року частина чистого прибутку не була податковим платежем у розумінні норм Податкового кодексу України та не підлягала поверненню в порядку статті 43 Податкового кодексу України, про що позивачу було повідомлено відповідними листами.
Пунктом 43.3 статті 43 Податкового кодексу України визначено, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Як вбачається з матеріалів справи переплата позивача виникла 08 лютого 2017 року, отже станом на час набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженосте у податковому законодавстві від 16 січня 2020 року №466-ІХ (набрало чинності 23 травня 2020 року) сплив 1095 строк звернення із заявою про повернення коштів, про що позивача повідомлено листом від 13 жовтня 2020 року №138540/10/26-15-04-09-11.
З урахуванням наведеного вище, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування виконано та доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Зважаючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 72-77, 132, 134, 139, 143, 241-243, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко