04 жовтня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/1864/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лелюка О.П., за участю: секретаря судового засідання Миронець Н.Я., представника позивача Мандзюка В.Б., представника відповідача Берковського В.С., представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Лисюк Г.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 23.12.2021 року № 83-9/2021 про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати Кострижівську селищну раду Чернівецького району Чернівецької області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0.25 га. з категорії: “Землі сільськогосподарського призначення” в с. Йосипівка.
Позов обґрунтовано протиправністю відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0.25 га з категорії: “Землі сільськогосподарського призначення” в с. Йосипівка. Позивачем зазначено, що підстави, за яких було відмовлено у наданні такого дозволу, не передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення, а тому таке підлягає скасуванню. При цьому вказано про безпідставність тверджень відповідача про те, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 16 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення 9 сесії 8 скликання Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області від 23 грудня 2021 року №83-9/2021.
Ухвалою суду від 25 серпня 2022 року повторно витребувано у Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення 9 сесії 8 скликання Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області від 23 грудня 2021 року №83-9/2021. Встановлено строк подання доказів. Призначено розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін 14 вересня 2022 року о 12 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 14 вересня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, витребувано у відповідача оригінали документів у спірних відносинах.
Крім цього, ухвалою суду від 14 вересня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, залучено до участі у розгляді даної справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 .
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові. Просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні, надававши пояснення щодо спірних відносин, стосовно задоволення заявлених позовних вимог заперечував.
При цьому відповідачем не було подано до суду відзив на позовну заяву.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, у судовому засіданні підтримав позицію відповідача.
Заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області із заявою, у якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 0,25 га, яка знаходиться в її користуванні (в полі №5 ряд №5 ділянка № НОМЕР_1 ) для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах населеного пункту Йосипівка, яка надана їй в користування після смерті її чоловіка ОСОБА_3 .
До заяви було додано: копія паспорту та ідентифікаційного номера, графічна роздруківка з зазначенням земельної ділянки, яка підлягає приватизації, копія рішень про надання земельної ділянки в користування.
Рішенням Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області від 23 грудня 2021 року №83-9/2021 “Про розгляд заяви ОСОБА_1 ” відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 0,25 га з категорії: “Землі сільськогосподарського призначення”, для ведення особистого селянського господарства в с. Йосипівка Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області у зв'язку з тим, що вказана нею земельна ділянка знаходиться у користуванні гр. ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із указаним рішенням, позивач звернулася до адміністративного суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно статей 2 та 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 25 Закону України “Про землеустрій” (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.
Частиною першою статті 50 Закону України “Про землеустрій” визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Статтею 38 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
За приписами статті 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Згідно статті 40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до частин першої та другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною першою статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно пункту “б” частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Аналізуючи зміст указаних норм, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою. Нормами Земельного кодексу України чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування наведених судом норм права, викладеній у постановах від 08 вересня 2020 року у справі №812/1450/17, від 02 липня 2020 року №825/2228/18, які суд враховує при вирішенні даного спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що у разі відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов'язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначена частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.
При цьому загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні правові акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Однак в оскаржуваному рішенні від 23 грудня 2021 року №83-9/2021 відповідачем не наведено конкретних та чітко визначених з посиланням на норми права підстав відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, виключний перелік яких встановлений законодавцем. Тобто, в оскаржуваному рішенні не вказано з яких саме підстав, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, позивачу відмовлену у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, відносно якої подано заяву від 02 грудня 2021 року.
Суд зауважує, що при вирішенні спірних відносин відповідач повинен керуватися безпосередньо нормами Земельного кодексу України і повноваження, якими наділений орган місцевого самоврядування щодо земельних питань, повинні випливати виключно з відповідних норм цього кодексу. Правовий акт локальної дії, що прийнятий в якості реалізації наданих органам місцевого самоврядування Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” повноважень, не надає такому органу місцевого самоврядування право відмовляти у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою та суперечить приписам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Враховуючи викладене, суд вважає не вмотивованою оскаржувану відмову у наданні позивачу дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Щодо тверджень в оскаржуваному рішенні про те, що вказана позивачем земельна ділянка знаходиться у користуванні гр. ОСОБА_2 , то такі суд оцінює критично та вважає необґрунтованими. При цьому звертає увагу на те, що у заяві від 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в її користуванні та розташована в межах населеного пункту Йосипівка в полі №5 ряд №5 ділянка №8. Водночас в матеріалах справи наявне і рішення Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області від 18 червня 2020 року №51-15/2020, яким надано ОСОБА_1 у тимчасове користування земельну ділянку орієнтовною площею 0,25 га в полі №5 ряд №5 ділянка №8 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах населеного пункту Йосипівка.
Наведене свідчить про передчасність та необґрунтованість підстав, за яких відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
В контексті наданих відповідачем у ході судового розгляду справи пояснень, суд зауважує, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, адже процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, першою стадією якого є надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Відповідач у поданих суду письмових поясненнях також зазначив, що оскаржуване рішення приймалось враховуючи те, що спірна земельна ділянка, внаслідок якої виникла конфліктна ситуація, розташована в полі №9, «урочище Літній лагер».
Однак такі твердження суд оцінює критично, оскільки вказана підстава не зазначена в оскаржуваному рішенні від 23 грудня 2021 року №83-9/2021.
До того ж, як уже зазначено вище, позивачем 02 грудня 2021 року була подана заява відносно земельної ділянки, яка розташована в межах населеного пункту Йосипівка в полі №5 ряд №5 ділянка №8, а не щодо земельної ділянки, яка розташована в полі №9, «урочище Літній лагер».
Викладене дає підстави для висновку про неналежний розгляд відповідачем заяви позивача від 02 грудня 2021 року, що зумовило прийняття передчасного та необґрунтованого рішення №83-9/2021.
З огляду на викладене, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень.
За таких обставин наявні правові підстави для визнання протиправним і скасування рішення Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області від 23 грудня 2021 року №83-9/2021 “Про розгляд заяви ОСОБА_1 ”, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 0,25 га з категорії: “Землі сільськогосподарського призначення”, для ведення особистого селянського господарства в с. Йосипівка Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,25 га з категорії: “Землі сільськогосподарського призначення” в с. Йосипівка, то такі задоволенню не підлягають, оскільки, як зазначено судом вище, відповідачем здійснено неналежний розгляд заяви позивача від 02 грудня 2021 року, що зумовило прийняття передчасного та необґрунтованого рішення про відмову у надані вказаного дозволу.
До того ж, наведені відповідачем у судовому засіданні доводи відрізняються від тих, які викладені в оскаржуваному рішенні, а повідомлені ним обставини свідчать про необґрунтованість та передчасність оскаржуваного позивачем рішення, що у своїй сукупності унеможливлює прийняття судом рішення саме про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Разом з цим, враховуючи положення частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України щодо права суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України щодо права суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд вважає за необхідним у цій справі вийти за межі позовних вимог і з огляду на обставини прийняття оскаржуваного рішення та з метою надання захисту порушеного права позивача зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 02 грудня 2021 року.
Стосовно ефективності такого способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови. З огляду на обставини спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності оскаржуваного рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.
Указане питання має бути повторно вирішене відповідачем із прийняттям рішення відповідно до законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та з урахуванням висновків, наведених у цьому судовому рішенні.
Отже, позовні вимоги зобов'язального характеру підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів незаконність оскаржуваного рішення та наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого позову.
Натомість відповідачем відзив до суду не подавався, а наведені у судовому засіданні пояснення щодо спірних відносин не свідчать про законність оскаржуваного позивачем рішення.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Згідно змісту прохальної частини позову, позивач просить суд, серед іншого, стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 9750,00 грн.
У зв'язку з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до частин першої-п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що між адвокатом Мандзюком В.Б. (далі - Адвокат) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) 07 квітня 2022 року було укладено Договір про надання правничої допомоги (далі - Договір), згідно пункту 2 якого Клієнт бере на себе обов'язок здійснити оплату Адвокату за правничу допомогу у сумі за домовленістю між ними.
На підставі вказаного Договору Адвокатом видано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СЕ №1038996 від 14 квітня 2022 року на представництво інтересів ОСОБА_1 в Чернівецькому окружному адміністративному суді.
Як вбачається з розрахунку суми гонорару за надану правовому допомогу, акту наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 07 квітня 2022 року та квитанції №27 від 14 квітня 2022 року адвокатом Мандзюком В.Б. отримано від ОСОБА_1 кошти в сумі 9750,00 грн.
Проаналізувавши вказані документи та враховуючи наведені вище норми процесуального права, суд вважає, що такими підтверджується сплата позивачем адвокату витрат на суму 9750,00 грн за надання професійної правничої допомоги у цій справі.
Крім цього, суд вважає, що квитанція №27 від 14 квітня 2022 року грн є належним доказом сплати понесених позивачем витрат на правову допомогу з огляду на таке.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 квітня 2020 року (справа №727/4597/19), відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.
Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає підстави для висновку, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Разом з цим статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.
З урахуванням наведеного Верховний Суд вказав, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Поряд з цим суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат необхідно виходити з критерію розумності їхнього розміру.
У цій справі суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- позов носить немайновий характер;
- справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
- по аналогічних правовідносинах наявна численна судова практика;
- заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №545/2432/16-а, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Крім цього, як зазначено Верховним Судом у постанові від 14 липня 2021 року у справі №200/7763/19-а, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 2000,00 грн, оскільки заявлені витрати у сумі 9750,00 грн на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Аналогічної позиції щодо вирішення питання про розподіл судових витрат з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг (зважаючи на їх складність та час, необхідний для їх надання) дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 08 вересня 2021 року (справа №600/1065/21-а) та від 13 жовтня 2021 року (справа №600/1251/21-а).
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 992 грн 40 коп.
Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню частково, то на користь позивача підлягає стягненню з відповідача судовий збір в сумі 496 грн 20 коп.
Керуючись статтями 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області від 23 грудня 2021 року №83-9/2021 “Про розгляд заяви ОСОБА_1 ”, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 0,25 га з категорії: “Землі сільськогосподарського призначення”, для ведення особистого селянського господарства в с. Йосипівка Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області.
Зобов'язати Кострижівську селищну раду Чернівецького району Чернівецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 грудня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 0,25 га, яка знаходиться в її користуванні (в полі №5 ряд №5 ділянка № НОМЕР_1 ) для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах населеного пункту Йосипівка, яка надана їй в користування після смерті її чоловіка ОСОБА_3 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Cтягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 496 грн 20 коп.
Cтягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 жовтня 2022 року.
Повне найменування учасників справи: позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - Кострижівська селищна рада Чернівецького району Чернівецької області (59410, Чернівецька область, Чернівецький район, смт. Кострижівка, вул. Заводська, 81, ЄДРПОУ 04418185), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Суддя О.П. Лелюк