про повернення позовної заяви
07 жовтня 2022 року Справа № 480/6045/22
Cуддя Сумського окружного адміністративного суду Шевченко І.Г., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги,
До Сумського окружного адміністративного суду 14.09.2022 звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Сумській області, в якій просить:
1) визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 02.06.2022 №819 о/с «Про особовий склад» в частині звільнення зі служби у поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу №1 роти № 4 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області;
2) визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 25.05.2022 №303 «Про застосування до працівників УПП в Сумській області ДПП дисциплінарних стягнень» застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби у поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу №1 роти № 4 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області;
3) поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №1 роти № 4 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області;
4) стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 23 729,58 грн. з розрахунку 376,66 грн. за кожен календарний день з дня звільнення 11.03.2022 до 13.05.2022 - дня поновлення на посаді;
5) стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь позивача грошове забезпечення у розмірі 7 156,54 грн. за період роботи з 14.05.2022 до 02.06.2022 з розрахунку 376,66 грн. за кожен календарний день..;
6) стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення 02.06.2022 до дня прийняття судом рішення з розрахунку 376,66 грн. за кожен календарний день;
7) допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді інспектора взводу №1 роти № 4 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць;
8) стягнути одноразову грошову допомогу, передбаченої ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних років служби;
9) стягнути з відповідача, починаючи з 24.02.2022 до дня звільнення додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168;
10) стягнути кошти за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.06.2022 до дня прийняття судом рішення у справі з розрахунку 376,66 грн. за кожен календарний день.
Ухвалою від 16.09.2022 позовну заяву було залишено без руху з наданням 10-денного строку позивачу для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії такої ухвали. Зокрема, позивача було зобов'язано надати суду:
1) позовну заяву, приведену у відповідність до вимог до п.4 ч.5 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України (відповідно до кількості учасників справи), в частині зазначення:
- обґрунтування зазначення суми 376,66грн. при обрахунку середнього заробітку;
- точної суми винагороди, яка, на думку позивача, має бути стягнута з Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Сумській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, а також обґрунтування позовних вимог щодо її стягнення.
2) заяву про поновлення строку на звернення з позовом до суду із зазначенням дати, коди позивач дізнався про порушення своїх прав та ІНШИХ підстав пропуску строку на звернення з позовом до суду з наданням доказів поважності його пропуску.
Позивачу як особі, що подала позовну заяву до суду, на виконання вимог ч.6 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалу суду від 16.09.2022 про залишення позовної заяви без руху було направлено за адресою, що вказана у позові, та отримано 26.09.2022, про що свідчить підпис у відповідній графі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Тобто, з урахуванням ч.1 ст.120 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач у строк до 06.10.2022 включно мав право усунути зазначені в ухвалі суду від 16.09.2022, недоліки.
У порядку усунення недоліків позовної заяви 03.10.2022 подав до суду уточнену позовну заяву, в якій зазначив обґрунтування вимог щодо суми в 376,66грн. для обрахунку вимог та виключив вимогу щодо стягнення з відповідача додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (п.9). В іншому залишив вимоги без змін.
Крім того, в порядку усунення недоліків позовної заяви позивач також подав заяву, в якій просив визнати поважними причини пропуску строку на звернення з позовом до суду та поновити такий строк. Заява вмотивована тим, що 26.08.2022, відновивши пароль та роботу своєї приватної електронної пошти, перевіряючи пошту з інших облікових записів, побачив сканкопії наказів Департаменту патрульної поліції та супровідних листів до них, в т.ч. оскаржуваного наказу Департаменту патрульної поліції від 02.06.2022 № 819 о/с «Про особовий склад» в частині звільнення зі служби у поліції та від 25.05.2022 № 303 «Про застосування до працівників УПП в Сумській області ДПП дисциплінарних стягнень», які надіслані не електронну пошту відповідачем усупереч вимог чинного законодавства, що регулює питання електронного документообігу із обов'язковим застосуванням ЕЦП, оскільки ці копії надійшли у вигляді відсканованих фотографій, а не документів, скріплених електронним цифровим підписом представника відповідача, як затверджено Законом України «Про електронні довірчі послуги» та КАС України. Відтак, таке надіслання не є допустимим доказом законодавчого ознайомлення позивача з вказаними оскаржуваними наказами.
Відтак, вважає, що 13.05.2022 відповідачем, без доведення до нього інформації, було поновлено у добровільному порядку на посаді, при цьому позивачу не доведено під підпис наказу від 13.05.2022 № 785 о/с та від 11.03.2022 № 602 о/с, не було надіслано його копії, засвідченій електронним цифровим підписом.
Крім того, йому також не було надіслано оскаржуваних наказів і у паперовій формі з обов'язковим скріпленням вказаних документів власноручним підписом відповідача, ні за адресою реєстрації позивача, ні за адресою фактичного проживання позивача засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням (зі штрихкодовим ідентифікатором).
Перевіривши матеріали позову та подану позивачем заяву у порядку усунення недоліків, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач, крім іншого, просить визнати протиправними та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 02.06.2022 № 819 о/с «Про особовий склад» в частині звільнення зі служби у поліції та від 25.05.2022 № 303 «Про застосування до працівників УПП в Сумській області ДПП дисциплінарних стягнень» щодо застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби у поліції. Однак, з позовом звернувся лише 14.09.2022, тобто з пропуском місячного строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.
Відповідно до ч.1,2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1); для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2).
Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Із змісту даних норм слідує, що суд, який вирішує публічно-правовий спір, повинен перевірити коли дізнався позивач про порушення своїх прав чи повинен був дізнатися, чи не пропущено позивачем встановлений строк звернення до суду, якщо так, то чи є в матеріалах позову докази поважності причин його пропуску.
Так, позивач у заяві про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення такого строку, поданої у порядку усунення недоліків позовної заяви, вказує, що строк звернення до суду був пропущений ним у зв'язку з тим, що він дізнався про оскаржувані накази лише після відновлення паролю до своєї електронної скриньки, на яку відповідачем було надіслано такі індивідуально-правові акти, однак, не скріплені ЕЦП, у зв'язку з чим позивач не розцінює це як належне ознайомлення його з оскаржуваними актами. Крім того, вказує, що такі йому не надсилалися і поштовою кореспонденцією з повідомленням про вручення.
Однак, вказані обставини є аналогічними обставинам, викладені позивачем при зверненні з позовом до суду і такі обставини були визнані судом в ухвалі від 16.09.2022 неповажними.
Суд наголошує, що питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Як вбачається з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.04.2020 у справі №813/3756/17, Суд вказав, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.
Суд наголосив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Також порівняльний аналіз словоформ «дізналася» і «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Схожі висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 19 травня 2022 року у справі №520/8827/2020.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, надаючи правову оцінку пропуску строку у справах, що виникли з публічних правових відносин, у постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 990/11/22 зробила висновок, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але він цього не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В ухвалі суду про залишення позову без руху від 16.09.2022 судом наголошувалось на тому, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, не наводить жодних обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість ознайомитися з оскаржуванами наказами раніше, у тому числі після з'ясування відсутності виплат грошового забезпечення або ж отримавши виплати у період червень-серпень 2022р., розмір яких не відповідав розміру раніше отримуваного грошового забезпечення. Позивачем не обґрунтовано причини тривалого очікування з дня невиходу на роботу (якщо таке мало місце) до моменту настання наслідків таких дій, не вказано про об'єктивну неможливість (у тому числі у разі виходу на роботу) дізнатись про наявність оскаржуваних наказів, та вчинення дій з метою запобігання пропуску встановленого законом строку для їх оскарження, що, з огляду на наведене, могло б засвідчити про його намір відновити свої порушені права. При цьому позивач не міг не усвідомлювати, що відсутність на роботі тривалий час (якщо таке мало місце) призведе до правових наслідків, одним з яких може бути звільнення із займаної посади.
Подаючи заяву на усунення недоліків будь-яких додаткових пояснень з цього приводу, на чому наголошувалось в ухвалі про залишення позову без руху, позивач не навів.
Втім зазначені позивачем обставини є суто суб'єктивними, водночас пасивна поведінка позивача за можливості знати про стан своїх прав та інтересів не дає підстав для визнання таких причин пропуску поважними та поновлення строку звернення до суду.
Надіслання йому на електронну адресу оскаржуваних наказів не скріплених ЕЦП не підтверджено жодними доказами, так само як і відновлення лише 26.08.2022 паролю до його поштової електронної скриньки, тому вказані доводи суд оцінює критично.
Крім того, оцінка належності та допустимості доказів не скріплених ЕЦП може мати значення для оцінки якості виготовлених документів, але не для твердження про незнання позивача про оскаржувані накази.
При цьому, позивач, ні у позовній заяві, ні у заяві про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення такого строку, не вказав на обставини непереборного і об'єктивного характеру, що перешкодили йому дізнатись раніше про порушення своїх прав та існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на їх судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду.
Щодо посилання на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, в ухвалі про залишення позову без руху, судом вже зазначалось, що дійсно, Торгово-промислова палата України вказаним листом на підставі ст. 14, 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” від 02.12.1997 № 671 засвідчила форс-мажорні обставини ( непереборної сили) військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану. Разом з тим, Торгово-промислова палата України вказаним листом підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними обставинами для с у б ' є к т і в г о с п о д а р с ь к о ї д і я л ь н о с т і та/або фізичних о с і б по д о г о в о р у, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно до яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Позивач у спірних відносинах не є а ні суб'єктом господарської діяльності, а ні фізичною особою, по договору з якою унеможливилось виконання умов такого договору через форс-мажорні обставини - введення воєнного стану в Україні. У зв'язку з цим вказані доводи судом не приймаються до уваги.
Відтак позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту у встановлений строк.
Відтак, необхідно зважати на тривалість строку, який пропущено, поведінку позивача, яка передувала зверненню до суду з позовом.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 23.04.2020 у справі №813/3756/17, а також Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 990/11/22.
При цьому, суд наголошує, що у справі Європейського суду з прав людини “Стаббігс та інші проти Великобританії” визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії” від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі “Мушта проти України” нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України” ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Крім того, інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.
Таким чином, суд зазначає, що доводи, викладені позивачем у заяві про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення такого строку, є безпідставними, а відтак, зазначені у заяві підстави не можуть бути розцінені поважними, що унеможливлює поновлення строку судом звернення з цим позовом до суду. У цьому випадку, позивачем було пропущено місячний строк звернення до суду.
Будь-яких інших заяв у порядку усунення недоліків позовної заяви позивачем подано до суду, станом на сьогодні, не було.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що позивачем не усунено в повному обсязі належним чином недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 16.09.2022.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1). Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2).
Відповідно до п.п.1,9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п.1); у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (п.9).
З урахуванням наведеного вище, вбачається необхідним позовну заяву повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.8 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня прийняття ухвали.
Суддя І.Г. Шевченко