Справа № 638/19141/21
Провадження № 2-а/638/111/22
11 липня 2022 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Цвіри Д.М.
за участю секретаря - Суркової М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, закриття справи про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції Харківської області Департаменту патрульної поліції, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО №5066971 від 24.11.2021 року, передбачене ч. 4 ст.122 КУпАП, винесену поліцейським роти № 6 батальйону № 2 УПП в Харківській області ДПП лейтенантом поліції Зімницьким Дмитром Сергійовичем;
- провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Позов обґрунтований тим, що в порушення вимог КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395, посадова особа органу патрульної поліції винесла постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення, без складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення, що позбавило позивача можливості надати відповідні пояснення по справі, та висловити свою незгоду із визнанням його винуватим, на його прохання відкласти розгляд справи, інспектором було йому відмовлено, чим порушено право позивача на юридичну допомогу адвоката. Також, постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності було винесено відразу на місці, тобто, з порушенням порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, доказів вчинення позивачем правопорушення в постанові не зазначено, в постанові не зазначено на наявність доказів, яким би підтверджувались обставини щодо розміщення на відрізку дороги дорожнього знаку «5.70», лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху, в тому числі, і швидкісного режиму. Прилад вимірювання швидкості руху Трукам перебував у інспектора в руках, тоді, як ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».
Посилаючись на те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення був проведений без всебічного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, та вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення не підтверджена жодними належними та допустимими доказами, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху із наданням позивачу строку для усунення її недоліків.
Ухвалою Дзержинського районного суд м. Харкова від 11 січня 2022 року після усунення недоліків позовної заяви, позовну заяву прийнято розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішеного проводити в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 січня 2022 року в задоволенні клопотання представника відповідача Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції - Опаліхіної Аліни Ігорівни про поновлення строку на написання відзиву у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, закриття справи про адміністративне правопорушення - відмовлено.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, причини своєї неявки суду не повідомив., відзив на позовну заяву не надав.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 205 КАС України, за якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд приходить до висновку про проведення розгляду справи у відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами.
З урахуванням положень частини 1 ст. 286 КАС України, стосовно того, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі, а також приписів ч. 1 ст. 205 КАС України, відповідно до яких неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд приходить до висновку про проведення розгляду справи у відсутності сторін, за наявними матеріалами.
При цьому суд також враховує положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Згідно із постановою від 24.11.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, 24.11.2021 року о 09.19 год. за адресою: Харківська область, Харківський район, с-ще Травневе, траса МОЗ 448 км, поліцейським роти № 6 батальйону № 2 УПП в Харківській області ДПП лейтенантом поліції Зімницьким Дмитром Сергійовичем було винесено постанову серії ЕАО №5066971 від 24.11.2021 року відносно ОСОБА_1 , про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, у виді штрафу.
В постанові зазначено, що ОСОБА_1 керував автомобілем Mercedes Benz ML63, д.н.з. НОМЕР_1 в. п. Травневе Траса МОЗ 448 км, зі швидкістю 164 км, перевищивши встановлену швидкість на 64 км., вимірювання проводилося приладом Трукам TC000709, чим порушив п. 12.4 ПДР.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України "Про дорожній рух".
Відповідно до ст.1 Закону України "Про дорожній рух" цей закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з п. 12.4 Правил дорожнього руху, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частина 4 статті 122 КУпАП передбачає, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину - тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз наведених норм у сукупності та в контексті запровадження заборони перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, та цілей Закону України "Про дорожній рух", свідчить про те, що порушення вказаної заборони, посягає на безпеку дорожнього руху, отже адміністративне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП є правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ст. 23 Закону України Про Національну поліцію, поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).
Відповідно до ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-21 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.
За приписами частин 2 та 3 статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
Відповідно до ч.5 ст.258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Оскільки адміністративне правопорушення передбачене ч. 8 ст.121 КУпАП є правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, обов'язковою умовою для застосування ч. 5 ст.258 КУпАП щодо констатації наявності в уповноваженої посадової особи обов'язку скласти протокол про адміністративне правопорушення є те, що особа оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення.
В позовній заяві ОСОБА_1 наголошено на тому, що під час складання спірної постанови на його прохання відкласти розгляд справи, інспектором було йому відмовлено, позивач не зміг скористатись юридичною допомогою, з правопорушенням позивач не був згоден, а оскільки протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складався, позивач був позбавлений можливості висловити свої заперечення та незгоду із вчиненням порушення.
Підпису позивача в постанові, про те, що останньому було роз'яснено його права, передбачені ст. 268 КпАП України, не міститься. Доказів на спростування цього відповідачем суду не надано.
Такі обставини, на думку суду, свідчать про грубе порушення прав позивача, у тому числі і права на захист, оскільки останній про таке право не був поінформований, і відповідно про порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, що в свою чергу стало підставою для винесення оскаржуваної постанови за неповним з'ясуванням всіх обставин справи та перевірки їх належними і допустимими доказами.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Положеннями статей 245, 251, 252 КУпАП закріплено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З матеріалів справи вбачається, що жодних доказів на підтвердження вини позивача відповідачем суду не надано, відзив на позовну заяву суду не поданий, доказів на підтвердження скоєння позивачем адміністративного правопорушення в постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не зазначено, та суду не представлено.
Пленум Верховного суду України у пункті 24 постанови від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснив, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
За положеннями ч.2 ст.251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
За змістом норм ч.1, ч.2 ст.7, ст.245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання принципу законності. Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Частиною 1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї статті закріплено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи (ч. 3 ст. 77 КАС України).
Оскільки відповідачем не представлено жодних беззаперечних доказів, які слугували підставою для прийняття оскаржуваної постанови, і, відповідно, підтверджували б факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, зокрема, не надано результатів відеофіксації такого порушення, відзиву на позовну заяву, суд вважає вину ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП правопорушення недоведеною.
Крім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо надання достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, викладеною у постанові від 23.10.2019 року у справі N 357/10134/17 (провадження № К/9901/32368/18), в якій зазначено, що окремо сама по собі постанова про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не може бути належним доказом вчинення особою адміністративного правопорушення.
Суд зазначає, відповідно до п. 2 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, № 1408/27853 у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП, ухвалюється на місці вчинення адміністративного правопорушення.
У статті 276 КУпАП визначено місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Так, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 цього Кодексу, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.
Справи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, розглядаються за місцем оброблення та обліку таких правопорушень.
Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника.
Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Як роз'яснено у Рішенні Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 словосполучення «за місцем його вчинення», вжите у названій статті, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
У даному випадку, спірна постанова складена відповідачем у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, за адресою: Харківська область, Харківський район, с-ще Травневе, Траса МОЗ 448 км.
Аналогічні висновки колегії суддів Вищого адміністративного суду України викладені в ухвалі від 13 січня 2017 року по справі №552/4635/16-а та в ухвалі від 28 грудня 2016 року по справі №750/8192/16-а.
В тексті позовної заяви позивачем зазначено, що згідно постанови про адміністративне правопорушення, що ОСОБА_1 керував автомобілем Mercedes Benz ML63, д.н.з. НОМЕР_1 в. п. Травневе Траса САМ03, 448 км, а не Траса МОЗ 448 км, що спростовується обставинами, зазначеними в постанові.
У зв'язку із наведеним суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності було винесено відразу на місці його вчинення, тобто, з порушенням порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Також, суд зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».
При проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному Законом "Про Національну поліцію". (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 Закону "Про Національну поліцію".
Відповідне положення міститься у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду міста Львова від 21 січня 2021 року у справі № 157/703/20 п.
Відповідачем по справі не надано жодних доказів в спростування позиції позивача щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача.
Тобто, проведена відповідачем фіксація швидкості транспортного засобу позивача не відповідала приписам ст. 40 Закону "Про Національну поліцію".
Судом враховано, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак «5.70»), позаяк вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону №580-VIII, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Відповідно до п.8.2-1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.
Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закрити повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.
Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини.
Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Для поліпшення сприйняття дорожніх знаків вони можуть бути розміщені над проїзною частиною.
Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.
Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку «5.70», лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму.
За наведених обставин, оскаржувана постанова прийнята з порушенням частини 2 ст. 77 КАС України та п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України та є необґрунтованою та такою, що прийнята без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Підсумовуючи викладене в сукупності, суд прийшов до висновку, що в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, відсутній, оскільки факт порушення ним ПДР України не підтверджується належними та зібраними у справі доказами, які відповідач мав би дослідити під час прийняття оскаржуваної постанови та відомості про наявність і дослідження яких повинні бути внесені до змісту такої постанови.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов вірного висновку, що постанова інспектора за таких обставин підлягає скасуванню, оскільки вона винесена без достатніх доказів, а позовна заява в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачем, на якого імперативними нормами покладений обов'язок доказування правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не надано жодних доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися законним.
Наведені законодавчі норми та встановлені обставини свідчать про те, що оскаржувана постанова не відповідає встановленим вимогам законодавства та критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак, таке рішення суб'єкта владних повноважень є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи скасування постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, з огляду на її протиправність, справа про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов судом задоволений у повному обсязі, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань як суб'єкта владних повноважень, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 454,00 грн., який був сплачений позивачем при зверненні до суду із даним позовом.
Керуючись ст.ст. 2, 5-14, 19-22, 72-78, 94, 132-143, 159-165, 241-247, 250, 286, 295 КАС України, ст.ст. 38, 122, 258, 279, 280, 283 КУпАП, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, закриття справи про адміністративне правопорушення, - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАО № 5066971 від 24.11.2021 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 4 ст.122 КУпАП - скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 4 ст.122 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі - 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: м. Харків, вул. Шевченка, буд. 315-А.
Суддя Д.М. Цвіра