28 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/2423/20
м. Київ
справа № 910/2423/20
судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Мачульського Г.М.
за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливське господарство «Надбужжя» до 1. Львівської обласної ради, 2. Державного агентства лісових ресурсів України, 3. Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним рішення, поновлення договору, визнання укладеною додаткової угоди
Суть окремої думки
За результатами касаційного перегляду судових рішень колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому колегія суддів виходила із того, що скаржник у касаційній скарзі навів такий випадок для касаційного перегляду, який слід вважати виключним.
Однак із такими висновками колегії суддів погодитися не можу виходячи із наступного.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Заявник у касаційній скарзі як на виключний випадок касаційного оскарження вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме договірного врегулювання користування мисливськими угіддями та процедури узгодження форми цих договірних відносин.
Таким чином згідно доводів, викладених у касаційній скарзі у даній справі, касаційне оскарження судових рішень можливо виключно за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Оскаржені у касаційному порядку судові рішення мотивовані тим, що позивачем доведено порушення відповідачами його прав та законних інтересів на продовження договірних відносин, як добросовісного користувача мисливськими угіддями, отриманими у користування за договором про умови ведення мисливського господарства, тому з метою відновлення порушених прав належним способом захисту є задоволення позовної вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про продовження договору про умови ведення мисливського господарства.
Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції вказав, що: згідно з частиною четвертою статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями; однак, нормами закону не визначено процедуру та порядок реалізації користувачем мисливських угідь свого переважного права на користування цими мисливськими угіддями, які продовжують строк користування ними; з аналізу статей 90, 92, 95 Земельного кодексу України випливає, що мисливські угіддя і земельна ділянка є різними об'єктами користування, проте, водночас, мисливське угіддя як ділянка суші має свою чітко окреслену територію на земельній ділянці, у зв'язку з чим права та інтереси землекористувачів, власників земельних ділянок та користувачів мисливських угідь перетинаються та тісно пов'язані; таким чином, мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні, з певним місцем розташування, а також з визначеними щодо нього правами, порядком їх надання і користування, отже мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки та/або водного простору, в межах яких провадиться діяльність із ведення мисливського господарства; порядок і підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатися з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини; аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17.
Слід зазначити, що вказані висновку суду апеляційної інстанції повністю узгоджуються із висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17.
У постанові від 29.08.2019 у справі № 914/2331/17 Верховний Суд з посиланням на позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/23965/16, дійшов схожих висновків.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку
Відповідно до наведених положень статей 287 та 296 ГПК України доступ до касаційного суду обмежений виключними випадками, такий доступ до касаційної інстанції залежить від того, чи є зазначений скаржником випадок для касаційного перегляду виключним.
Таким чином право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.
Враховуючи положення статей 287, 296 ГПК України, якщо визначений скаржником у касаційній скарзі випадок не є виключним, то суд касаційної інстанції позбавлений права на касаційний перегляд судових рішень, а касаційне провадження за такою касаційною скаргою підлягає закриттю.
За вказаних обставин вважаю, що касаційне провадження за касаційною скаргою заявника підлягає закриттю відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України.
Суддя Г.М. Мачульський