06 жовтня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/5370/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Дочірнього підприємства «Агрофонд-Зерно» (далі - ДП «Агрофонд-Зерно», позивач, скаржник) - Семенка Б.М. (адвокат),
відповідача - Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство, відповідач) - Балабана М.К. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДП «Агрофонд-Зерно»
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 (суддя - Грєхова О.А.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 (головуючий - суддя Руденко М.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.)
у справі № 910/5370/21
за позовом ДП «Агрофонд-Зерно»
до Національного агентства
про стягнення 2 247 708,19 грн.
Спір виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення коштів у зв'язку із відчуженням товару у меншій кількості, аніж передбачено умовами Договору купівлі-продажу Активів укладеного за результатами електронних торгів.
1. Короткий зміст позовних вимог.
1.1. Дочірнє підприємство «Агрофонд-Зерно» звернулось до суду із позовними вимогами до Національного агентства (далі по тексту також АРМА, Агентство) про стягнення 2 247 708,19 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договорами купівлі-продажу Активів №№ 6, 7, 8, 9, 10, 11 від 13.05.2019 в частині непоставлення (ненадання) товару (цукру-піску) вартістю 2023534,26 грн. А також позивач просив суд стягнути нараховані на суму основного боргу 3% річних у сумі 74 011,46 грн. та інфляційні втрати в сумі 150 162,47 грн.
1.2.1. Звертаючись з позовом до суду, позивач відзначив, що після укладення Договорів купівлі-продажу Активів та з метою визначення їх фактичної маси, позивачем здійснено переважування всього обсягу цукру-піску в присутності представників правоохоронних органів, відбір якого здійснювався позивачем в порядку черговості укладення Договорів, внаслідок чого встановлено нестачу товару за Договором №11 у розмірі 1 328,72 тонни, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення покупцю коштів у розмірі 2023534,26 грн, що відповідає вартості нестачі активу.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/5370/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, у задоволенні позову ДП «Агрофонд-Зерно» відмовлено у повному обсязі.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями скаржник у касаційній скарзі до Верховного Суду просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі №910/5370/21, ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ДП «Агрофонд-Зерно» із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю», Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі - Закон про АРМА).
4.1.1. Крім того, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю», та, в свою чергу, не застосували вимоги статей 212, 509 ЦК України.
5. Позиція інших учасників справи.
5.1. Національне агентство 16.09.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) направило на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який зареєстрований Судом 19.09.2022. У вказаному відзиві відповідач просив Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
5.2. ДП «Агрофонд-зерно» 03.10.2022 на електронну адресу Касаційного господарського суду направило пояснення, які підписані кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом (далі - КУЕП). Підпис КУЕП перевірено і підтверджено протоколом створення та перевірки КУЕП від 03.10.2022.
5.3. АРМА 06.10.2022 подало безпосередньо до Касаційного господарського суду письмові пояснення у справі №910/5370/21.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
6.1. Між ДП «Агрофонд-зерно» та Національним агентством 13.05.2019 укладено Договори купівлі-продажу Активів № 6, №7, №8, №9, №10, №11 (далі - Договір №6, Договір №7, Договір №8, Договір №8, Договір №9, Договір №10, Договір №11), які за своїм змістом та положеннями є ідентичними.
6.1.1. За умовами договорів встановлено:
- у порядку та на умовах визначених договором продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти актив відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною договору (Додаток) і сплатити за нього певну грошову суму (пункт 1);
- місцезнаходження активу: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Карбишева, буд. 1 (пункт 2);
- реалізація активу здійснюється продавцем відповідно до положень статей 1, 9, 21 Закону України «Про національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» і на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.02.2019 у справі № 757/7739/19-к (пункт 3);
-ціна Договору за актив становить 6843949,18 грн відповідно до протоколів електронних торгів від 02.05.2019 (пункт 4);
- перерахування коштів за актив здійснюється покупцем у повному обсязі до моменту укладення цього договору (пункт 6);
-продавець передає покупцю актив за місцезнаходженням цього активу, що зазначене у пункті 2 цього Договору. Актив передається покупцю після надходження від покупця коштів за придбаний актив на рахунок продавця, зазначений в протоколі електронних торгів (пункт 7);
- до моменту укладення цього Договору актив оглянуто покупцем. Покупець заявляє, що володіє інформацією про актив, що передається йому у власність, претензій до якості активу не має, недоліки, які перешкоджають використанню активу за його призначенням відсутні (пункт 8);
- будь-які претензії до продавця щодо якісних та кількісних характеристик активу у покупця відсутні. Покупець повідомлений, що на момент укладення цього договору на актив ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.02.2019 у справі №757/77739/19-к накладено арешт у кримінальному провадженні №42017000000003359 від 24.10.2017 (пункт 9);
- передача активу здійснюється за його кількістю уповноваженою особою продавця за місцезнаходженням цього активу (пункт 10);
- право власності на актив переходить до покупця з моменту укладення цього договору (пункт 12);
- у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором. Якщо фактична вага активу під час його передачі виявляється меншою, від тої, що зазначена у пункті 1 цього договору, продавець зобов'язується повернути покупцю частину коштів, що сплачені покупцем як ціна договору за актив, що відповідає нестачі ваги активу (пункт 14);
- договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін та діє до повного виконання сторонами свої зобов'язань за цим договором (пункт 15).
6.2. Додатками до Договорів №№ 6, 7, 8, 9, 10, 11 сторонами узгоджено специфікацію, відповідно до якої активом є цукор-пісок у кількості 4 493 965 кг за кожним з Договорів.
6.3. Відповідно до Актів приймання-передавання об'єкту рухомого майна (цукор-пісок) від 13.05.2019, підписаними до кожного з Договорів, продавець передав, а покупець прийняв цукор-пісок у кількості 4 493 965 кг за кожним з Договорів.
6.4. При ухваленні оскаржуваних судових рішень суди виходили з такого.
6.4.1. Господарські суди дійшли висновку, що, підписавши Акт приймання-передавання об'єкту рухомого майна (цукру-піску), позивач підтвердив виконання відповідачем умов Договору №11 в частині передачі активу у кількості 4 493 965 кг, яка відповідає кількості визначеній у специфікації до вказаного договору та умовам договору, що свідчить про належне виконання відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу Активу від 13.05.2019 №11 та передання товару у повному обсязі.
6.4.2. При цьому суди не прийняли до уваги посилання позивача на те, що вказаний Акт приймання-передавання об'єкту рухомого майна складено у м. Києві, пославшись на те, що вказане жодним чином не нівелює обставин підписання його відповідачем без зауважень та заперечень щодо кількісних характеристик активу, зауваживши позивачу на тому, що він не був позбавлений можливості, у разі дійсного прийняття товару без перевірки його кількісних характеристик, підписати такий акт із зауваженнями та зазначити про них у акті.
6.4.3. Також судами відхилено посилання позивача на лист Генеральної прокуратури України від 21.11.2019 №17/144-28769-17 який, за доводами позивача, підтверджує факт нестачі товару за результатами його зважування, оскільки у відповідності до умов Договору №11 право власності на актив перейшло до покупця з моменту укладення цього договору, що, з урахуванням прийняття активу від відповідача у день підписання такого договору, та приписів частини першої статті 668 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими унормовано, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом, свідчить про те, що після прийняття товару за актом приймання-передавання об'єкту рухомого майна, саме позивач, як власник фактично переданого товару несе ризик його знищення, зокрема можливої нестачі.
6.4.4. Поряд з цим суд апеляційної інстанції відзначив, що факт поставки товару у меншій кількості має бути підтверджений у порядку, встановленому Інструкцією від 15.06.1965 №П-6 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю», а відтак, наданий позивачем лист Генеральної прокуратури України від 21.11.2019 №17/1/4-28769-17, не може вважатися належним доказом на підтвердження постачання товару у меншій кількості.
6.4.5. Щодо протоколу обшуку, проведеного за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, вул. Карбишева, 1, в рамках кримінального провадження №42017000000003359 від 24.10.2017, колегія суддів апеляційної інстанції відзначила, що вказаний протокол не може вважатися належним та допустимим доказом того, що позивачу за Договорами передано Актив у меншій кількості, ніж було визначено Договорами.
6.4.6. Разом з тим, суд послався на зауваження до вказаного протоколу, наданими Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізовані роздрібні системи» (власник спірного складського приміщення), відповідно до якого товариство відмітило, що під час відвантаження цукру під одним із штабелів виявлено воду, яка мала вигляд та виявилась на дотик густим сиропом, через віконні пройми сонячне проміння попадало на мішки з цукром, у результаті порушення термінів зберігання, штабелювання та прямої дії сонячних променів мішки втратили механічну властивість (міцність) внаслідок чого цукор почав висипатися з мішкотари, деякі мішки почали падати донизу з висоти орієнтовно 12 метрів при чому зачіплюючи інші мішки, які також падали донизу, окремі мішки, які падали до низу пошкодили пластикові труби лівньовки, які мали відводити дощову воду, що призвело до затікання води у складські приміщення і підмивання мішків з цукром, несправність лівньовки призвела до вимивання цукру з мішків і під час відвантаження частина з мішків, які були занурені у воду виявилась порожньою.
6.4.7. Колегія суддів дійшла висновку, що факт наявності пошкоджених мішків з цукром підтверджується змістом вказаного протоколу, проте відомості про те, коли саме такі мішки були пошкоджені (до або після укладення Договорів та підписання сторонами актів приймання-передавання об'єкту рухомого майна) протокол не містить. А тому неможливо дійти однозначного висновку про те, що відповідна нестача Активу, яка з огляду на те, що у вказаному складському приміщенні у період з серпня 2018 року по вересень 2019 року майже щодня проводилась слідча дія - обшук (вказана дія розпочиналась з перевірки пломб на воротах складу (сховища), під час слідчої дії позивач відвантажував цукор-пісок у присутності слідчих, його переважували та ці дані заносили до протоколу обшуку, а після завершення слідчої дії приміщення опломбовувалось та, враховуючи відповідні зауваження до протоколу, відбулась саме внаслідок вимивання цукру з мішків, відбулась у період до придбання позивачем спірного активу.
6.4.8. При цьому колегія суддів зазначила, що вказаним протоколом підтверджується те, що позивач мав доступ до складу, де зберігався актив, а, відтак, останній мав можливість встановити пошкодження мішків у яких зберігався актив, з огляду на що ініціювати його перевантаження або до укладення Договорів або до підписання ним актів приймання-передавання об'єкту рухомого майна.
6.4.9. З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог суди залишили без задоволення і похідні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 08.08.2022 для розгляду касаційної скарги у справі №910/5370/21 визначено колегію суддів у складі Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 01.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі №910/5370/21 за касаційною скаргою ДП «Агрофонд-Зерно» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі №910/5370/21 на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 20.09.2022, у зв'язку з відпусткою судді Селіваненка В.П. у справі №910/5370/21 визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.
7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій.
8.1.З огляду на наведене у пункті 4.1 даної постанови, Верховний Суд відзначає таке.
8.2. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.3. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
8.4. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
8.5. Управління активом за Законом про АРМА (яким визначені правові та організаційні засади функціонування Агентства) - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.
8.6. Суд також звертає увагу на те, що абзацом першим частини п'ятої статті 21 Закону про АРМА передбачено окрему підставу для реалізації активу, переданого в управління Агентству. Цією нормою визначено, що активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається Агентству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, копія якої надається Агентству з відповідним зверненням прокурора.
8.7. Отже, підставою для передачі Агентству активів, визначених частиною четвертою цієї статті 21 Закону про АРМА, для їх реалізації за відсутності згоди власника є відповідний процесуальний документ - ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів Агентству саме для їх реалізації.
8.8. Верховний Суд під час розгляду даної касаційної скарги виходить з того, що Великою Палатою Верховного Суду у справі №910/18647/19 вирішувалась виключна правова проблема щодо тлумачення норм КПК України та Закону про АРМА, що стосуються правових підстав для реалізації майна (активів), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні.
8.8.1. У пункті 9.43 розділу «Висновок щодо застосування норм права» постанови у справі №910/18647/19 від 05.10.2021 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, таке:
«Стаття 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.
Натомість абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні.
Вона розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.
При цьому, за змістом частини шостої цієї статті, для реалізації можуть бути передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню».
8.8.2. У пункті 9.19 вищевказаної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що: «враховує практику розгляду судами питання забезпечення доказів у кримінальному провадженні та значення цього забезпечення і звертає увагу на те, що речові докази відповідно до частини другої статті 84 КПК України є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні. При цьому їх зберігання є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, та умовою дотримання прав осіб, права яких, у тому числі й майнові, було обмежено щодо речей чи майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні і на яке ухвалою слідчого судді уже накладено арешт. Наведений висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №758/16546/18, постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26.08.2020 у справ №757/42018/19к.»
8.9. Виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів акцентує, що підставою для передачі Агентству активів, визначених у частині четвертій статті 21 Закону про АРМА, для їх реалізації за відсутності згоди власника є відповідний процесуальний документ - ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів Агентству саме для їх реалізації.
8.9.1. Реалізація здійснюється визначеними на конкурсних засадах юридичними особами. Порядок відбору таких юридичних осіб, порядок реалізації активів на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах визначаються Кабінетом Міністрів України.
8.10. Укладання Договорів №№6, 7, 8, 9, 10, 11між позивачем та відповідачем з умовами вказаними у пункті 6.1 цієї Постанови за результатами електронних торгів є наслідком саме виконання Агентством ухвали слідчого судді про передання в управління Національному агентству для реалізації цукру-піску, який належить державі в особі ДСБУ «Аграрний фонд» та зберігається на складах ТОВ «Спеціалізовані роздрібні системи».
8.11. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
8.12. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
8.13. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).
8.14. Згідно зі статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
8.15. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
8.16. Верховний Суд виходить з того, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
8.17. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
8.18. Приписами статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
8.19. Так, як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечувалось сторонами спору, під час укладення спірного договору сторони дійшли згоди, що:
- право власності на актив перейшло до покупця з моменту укладення цього
договору;
- до моменту укладення цього Договору актив оглянуто покупцем;
- покупець заявив, що володіє інформацією про актив, що передається йому у власність, претензій до якості активу не має, недоліки, які перешкоджають використанню активу за його призначенням відсутні;
- будь-які претензії до продавця щодо якісних та кількісних характеристик активу у покупця відсутні. Покупець повідомлений, що на момент укладення цього договору на актив ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва накладено арешт у кримінальному провадженні;
- відповідно до Актів приймання-передавання об'єкту рухомого майна, підписаними до кожного з Договорів без зауважень, продавець передав, а покупець прийняв актив за кожним з Договорів.
8.20. Відповідно до статті 687 ЦК України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами з питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.
8.21. За приписами частини першої статті 688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.
8.22. Згідно з частиною першою статті 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. А згідно з частиною першою статті 323 ЦК України ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
8.23.Враховуючи, встановлені судами обставини (пункти 6.11, 6.3, 6.4 даної Постанови) та вказане вище, в тому числі у пункті 8.10 Постанови, дають підстави для висновку про обізнаність позивача на час укладення договорів щодо характеристик активу (цукор-пісок), щодо наявності кримінального провадження, про визнання цього активу речовим доказом, про арешт цукру-піску, підстав реалізації такого майна (ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі №757/7739/19-к), про існування зазначеного судового рішення, доступ до тексту якого є відкритим та його змістом. При цьому позивач самостійно на власний розсуд вчиняв дії щодо визначення своєї участі/не участі в електронних торгах, які провадив відповідач, визначення можливості участі у контексті кількості лотів, ціною, тощо.
8.24. Позивач був вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договорів, був вільним і під час підписання актів приймання-передавання та мав можливість діяти з урахуванням вимог розумності, обізнаності та справедливості .
8.25. Враховуючи, що ухвала слідчого судді, якою визначено обов'язок АРМА з реалізації арештованого майна (цукор-пісок), є судовим рішенням, на виконання якого здійснювався продаж активів, доступність цього судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, обізнаність сторін Договорів з положеннями законодавства, аналіз яких здійснено у цій постанові, Верховний Суд дійшов висновку, що позивач, проявивши розумну обачність, не міг не знати про кількість активу.
8.26. З огляду на вказані норми, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку, що, оскільки позивачем прийнято активи шляхом підписання актів приймання-передавання без зауважень та заперечень щодо їх кількості, якості та вартості, обумовленою сторонами у договорах та специфікаціях до них, то у подальшому згідно з положеннями статей 668, 688, 323 ЦК України настають відповідні наслідки.
8.27. Враховуючи викладене, Верховним Судом не встановлено порушення норм процесуального права щодо висновку судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем умов спірних договорів в частині неналежного виконання зобов'язання, у зв'язку з чим господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
8.28. Верховний Суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги.
8.29. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.
8.30. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
8.31. При цьому колегія суддів врахує, що суд розглянув справу у межах доводів та вимог позовної заяви ДП «Агрофонд-Зерно», з урахуванням чинності договорів та встановлених обставин справи, з огляду на принципи господарського судочинства та принцип свободи договорів.
8.32. Фактично доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів та до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.
8.33. Водночас у сили приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8.34. З огляду на викладене Верховний Суд звертає увагу на міркування, наведені у пунктах 8.2 - 8.33 даної постанови.
8.35. Щодо доводів касаційної скарги, наведених у пункті 4.2 даної постанови, Верховний Суд відзначає таке.
8.36. В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції відзначив, що факт поставки товару у меншій кількості має бути підтверджений у порядку, встановленому Інструкцією від 15.06.1965 №П-6 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю».
8.36.1. Правове регулювання вилучення, зберігання та реалізації активу у рамках кримінального провадження здійснюється низкою актів, як-то: Законом про АРМА, Положенням про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 613, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах» від 27.09.2017 №719, Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 №558 «Про відбір на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють реалізацію арештованих активів».
8.36.2. Застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю», як і ЦК України, ураховуючи статтю 1 ЦК України, якою передбачено, що Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, не свідчить про неправильне застосування цих актів.
8.37. У касаційній скарзі міститься посилання на необхідність застосування норм права, зокрема статей 212, 509 ЦК України, які судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору не застосовувалися. Верховний Суд виходить з предмету і підстави позову, які визначене самим позивачем у позовній заяві, встановлені судами обставини, правову природу спірних правовідносин, їх правову кваліфікацію, умови договорів, що у своїй сукупності свідчать про відсутність необхідності у застосуванні цих норм.
8.38. Отже, доводи заявника про наявність передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України підстави для подання касаційної скарги, зазначені у розділі 4 цієї постанови, є необґрунтованими, адже, вказані доводи фактично спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів та встановлення нових обставин справи.
8.38.1. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
8.39. Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи по суті, правильно застосовано норми матеріального права і не допущено порушень норм процесуального права, за яких удові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення залишенню без змін.
8.40. Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать цій постанові.
8.41. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.3. Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та неспростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу ДП «Агрофонд-Зерно» слід залишити без задоволення.
10. Судові витрати.
10.1. Судові витрати у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на ДП «Агрофонд-Зерно», оскільки Верховний Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові рішення попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд, -
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Агрофонд-Зерно» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі №910/5370/21 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі №910/5370/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос