27 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 916/1900/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Уркевич В. Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Кравчук О. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2017 (головуючий суддя Демешин О. А., судді Зайцев Ю. О., Малярчук І. А.)
і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 (головуючий суддя Колоколов С. І., судді Разюк Г. П., Таран С. В.)
у справі № 916/1900/16
за позовом першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі 1) Кабінету Міністрів України, 2) Міністерства оборони України і 3) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси
до Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) Державне підприємство "Одеський авіаційний завод", 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) ОСОБА_7 , 8) ОСОБА_8 , 9) ОСОБА_9 , 10) ОСОБА_10 , 11) ОСОБА_11 , 12) ОСОБА_12 , 13) ОСОБА_13 , 14) ОСОБА_14 , 15) ОСОБА_15 , 16) ОСОБА_16 , 17) ОСОБА_17 , 18) ОСОБА_18 , 19) ОСОБА_19 , 20) ОСОБА_20 , 21) ОСОБА_21 , 22) ОСОБА_22 , 23) ОСОБА_23 , 24) ОСОБА_24 , 25) ОСОБА_25 , 26) ОСОБА_26 , 27) ОСОБА_1 , 28) ОСОБА_27 , 29) ОСОБА_28 , 30) ОСОБА_29 , 31) ОСОБА_30 , 32) ОСОБА_31 , 33) ОСОБА_32 , 34) ОСОБА_33 , 35) ОСОБА_34 , 36) ОСОБА_35 , 37) ОСОБА_36 , 38) ОСОБА_37 , 39) ОСОБА_38 , 40) ОСОБА_39 , 41) ОСОБА_40 , 42) ОСОБА_41 , 43) ОСОБА_42 , 44) ОСОБА_43 , 45) ОСОБА_44 , 46) ОСОБА_45 , 47) ОСОБА_46 , 48) ОСОБА_47 , 49) ОСОБА_48 , 50) ОСОБА_49 , 51) ОСОБА_50 , 52) ОСОБА_51 , 53) ОСОБА_52 , 54) ОСОБА_53 , 55) ОСОБА_54 , 56) ОСОБА_55 , 57) ОСОБА_56 , 58) ОСОБА_57 , 59) ОСОБА_58 , 60) ОСОБА_59 , 61) ОСОБА_60 , 62) ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , 63) ОСОБА_63 , 64) ОСОБА_64 , 65) ОСОБА_65 , 66) ОСОБА_66 , 67) ОСОБА_67 , 68) ОСОБА_68 , 69) ОСОБА_69 , 70) ОСОБА_70 , 71) ОСОБА_71 ,
про визнання незаконним та скасування рішення та зобов'язання повернути земельну ділянку
(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Ющенко М. А., представник позивача-1 - Субота О. В., представники позивача-2 - Хлань В. М., Цицюра В. І., представник третьої особи (скаржника) - Бойко Н. І.)
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2016 року перший заступник військового прокурора Південного регіону України (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (далі - КЕВ міста Одеси) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (далі - Молодіжненська сільрада) про:
- визнання незаконним та скасування рішення Молодіжненської сільради від 17.07.2007 № 774-V "Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного";
- зобов'язання Молодіжненську сільраду повернути державі в особі Міністерства оборони України та КЕВ міста Одеси шляхом складання акта прийому - передачі земельну ділянку загальною площею 6,2930 га, вилучену рішенням Молодіжненської сільради від 17.07.2007 № 774-V (згідно заяв про зміну предмета позову та уточнення позовних вимог від 17.08.2016 та 15.02.2017).
2. В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що 17.07.2007 Молодіжненською сільрадою прийнято рішення № 774-V "Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного" (далі також - рішення № 774-V). Проте, земельна ділянка загальною площею 7,7330 га на момент прийняття рішення № 774-V, відповідно до статей 13, 77, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 9 Закону України "Про оборону" належала до державної власності і відносилась до земель оборони. Земельна ділянка, щодо якої відповідачем було прийнято спірне рішення, перебувала у постійному користуванні військової установи, а саме КЕВ міста Одеси, що підтверджується, зокрема, Державним актом на право постійного користування.
3. Посилаючись на статтю 19 Конституції України, статтю 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частину третю статті 78, частину першу статті 84, статтю 122 ЗК України, прокурор зазначив, що відповідач, приймаючи рішення № 774-V, діяв поза межами та не у спосіб, передбачений наведеними законами України, внаслідок чого незаконно розпорядився землями державної власності, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивачів, зокрема, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та КЕВ міста Одеси, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.
Короткий зміст судових рішень
4. Справа розглядалась судами неодноразово.
5. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 15.02.2017 позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення № 774-V, зобов'язано Молодіжненську сільраду повернути державі в особі Міністерства оборони України та КЕВ міста Одеси шляхом складання акта прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 6,2930 га, вилучену цим рішенням № 774-V.
6. При винесенні рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, приймаючи рішення № 774-V, не мав правових підстав для вилучення земельної ділянки площею 7,7330 із земель Міністерства оборони України і діяв поза межами та не у спосіб, передбачений наведеними законами України, внаслідок чого незаконно розпорядився землями державної власності, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача Кабінету Міністрів України (його компетенції, повноважень тощо), що є підставою для скасування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.
7. Оскільки незаконне рішення № 774-V Молодіжненської сільради не породжує правових наслідків, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача повернути частину (6,2930 га) земельної ділянки, яка була предметом цього рішення, також підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та скасування зазначеного рішення.
8. Заперечення відповідача про те, що спірне рішення № 774-V вичерпало свою дію і його скасування не породжує правових наслідків для позивачів, оскільки в подальшому, на підставі рішень Молодіжненської сільради частина спірної земельної ділянки була передана до державної власності і знаходиться у користуванні Державного підприємства "Одеське авіаційно-ремонтне підприємство "Одесавіаремсервіс", а частина передана у власність фізичним особам, місцевий господарський суд відхилив, оскільки позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення № 774-V безпосередньо пов'язана з позовною вимогою про зобов'язання відповідача повернути державі в особі Міністерства оборони України та КЕВ міста Одеси земельну ділянку загальною площею 7,7330 га, вилучену рішенням № 774-V. Тобто, за наявності чинного рішення № 774-V у позивачів були б відсутні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки у відповідача і лише у такий спосіб (шляхом визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування з подальшим зобов'язанням останнього повернути земельну ділянку) у позивачів є можливість захисту свого порушеного права. При цьому, суд першої інстанції відмовив у застосуванні позовної давності.
9. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017, рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову повністю.
10. Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що з аналізу змісту спірного рішення № 774-V та матеріалів справи вбачається, що дане рішення Молодіжненської сільради вичерпало свою дію внаслідок його виконання шляхом фактичного вилучення земельної ділянки із земель Міністерства оборони України в землі запасу Молодіжненської сільради площею 7,733 га та складенням відповідного акта прийому-передачі земельної ділянки.
11. Що стосується пункту 2 оспорюваного рішення № 774-V щодо обов'язку КЕВ міста Одеси надати державний акт для внесення змін до нього, апеляційний суд зазначив, що такий пункт взагалі не має правових наслідків, оскільки зі змісту не вбачається обов'язок внести зміни, а лише надати акт.
12. Тобто, за таких обставин, спірне рішення № 774-V за своїм змістом та правовою природою не породжує підстав виникнення цивільного речового права осіб, зокрема, й права власності або користування на землю, у даних спірних правовідносинах.
13. Висновок суду першої інстанції про поновлення прав держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони шляхом визнання незаконним спірного рішення про вилучення земель та передачі до земель запасу апеляційний суд визнав помилковим.
14. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначив, що скасування спірного рішення № 774-V про вилучення земельної ділянки, яке не породжує правових наслідків за своєю суттю, та вичерпало дію фактичним виконанням, без скасування рішень, наслідком яких є виникнення права власності або права користування землею щодо оформлення державних актів на землю або актів на користування землею, не відновлює права позивачів по справі. А відтак, обраний прокурором спосіб захисту про визнання незаконним і скасування відповідного рішення сільської ради не забезпечує реального захисту порушеного права позивача.
15. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання Молодіжненської сільради повернути державі в особі Міністерства оборони України та КЕВ міста Одеси шляхом складання акта прийому-передачі земельної ділянки, загальною площею 6,2930 га, вилучену рішенням Молодіжненської сільради № 774-V, не підлягають задоволенню з огляду на те, що докази існування такої земельної ділянки, загальною площею 6,2930 га, як об'єкта цивільного обігу, відсутні. Крім того, не визначено розмір такої ділянки в натурі, не обмежено межовими знаками відповідною землевпорядною документацією, що унеможливлює її фактичне повернення.
16. Враховуючи, що Одеський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову по суті, у зв'язку з відсутністю порушеного права, судова колегія при розгляді справи не застосовувала строки позовної давності.
17. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.11.2018 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі № 916/1900/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
18. При цьому, у своїй постанові Верховним Судом зазначено, що апеляційним судом в даній справі не перевірено дослідження місцевим судом такої обставини як передання частини земельних ділянок у власність фізичних осіб із земельної ділянки загальною площею 7,7330 га на підставі рішення Молодіжненської сільради № 774-V, яке прокурором оскаржується в повному обсязі. Тобто, задоволення позову в цій частині може вплинути на права вищевказаних фізичних осіб.
19. Також, Верховний Суд звернув увагу на те, що апеляційний суд, при прийнятті постанови, не надав оцінки обґрунтованості висновку місцевого суду щодо заяви відповідача стосовно застосування позовної давності.
20. Водночас, Верховним Судом було зауважено, що дійшовши висновку про відсутність існування земельної ділянки, загальною площею 6,2930 га, як об'єкта цивільного обігу з її визначенням саме межовими знаками та відповідною землевпорядною документацією, судом апеляційної інстанції не перевірено і визначеність прокурором, позивачами та судом першої інстанції цієї частини земельної ділянки, з метою ясності та зрозумілості для органів виконавчої служби щодо забезпечення реального виконання цієї позовної вимоги.
21. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
22. Суд апеляційної інстанції зазначив, що вимога про визнання незаконним та скасування рішення відповідача не виконує основної функції ефективного захисту порушених прав особи, оскільки задоволення такого позову не відновить становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення, - до моменту порушення прав та інтересів щодо спірної земельної ділянки.
23. У свою чергу вимога про повернення земельної ділянки не підлягає задоволенню, оскільки зазначена земельна ділянка не сформована як об'єкт цивільних прав.
24. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.05.2021 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 916/1900/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
25. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції Верховним Судом було зазначено, що апеляційний господарський суд обмежившись лише посиланням на те, що оспорюване позивачем рішення Молодіжненської сільради вичерпує свою дію внаслідок виконання, що суперечить висновкам, викладеним у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду, ухилився від здійснення апеляційного перегляду справи в частині вказаних вимог, наведених судом першої інстанції висновків про протиправність такого рішення не спростував, допустивши тим самим порушення норм процесуального права, яке полягає у недослідженні апеляційним судом зібраних у справі доказів.
26. Крім того, Верховним Судом було зауважено, що суд апеляційної інстанції зазначив, що вважає незаконним та невиправданим втручання в права 72 фізичних осіб, порушенням права на мирне володіння майном, гарантованого Європейською конвенцією з прав людини та статтею 1 Протоколу 1 до неї. Проте суд не зазначив, яким чином оцінка законності спірного рішення ради може вплинути на права цих осіб при тому, що прокурором поряд з вимогою про визнання недійсним рішення заявлено вимогу про повернення земельної ділянки площею 6,2930 га, тобто без урахування площі земель, наданих фізичним особам.
27. Також, Верховний Суд звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи в порушення частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно до якої вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, проігнорував висновки, викладені у постанові Верховного Суду та знову однією з підстав відмови в позові в частині вимоги про повернення земельної ділянки площею 6,2930 га зазначив, що земельна ділянка загальною площею 6,2930 га, про повернення якої заявлено позивачами, не існує як об'єкт цивільного обігу.
28. Апеляційний господарський суд використав результати експертизи для підтвердження свого висновку щодо відсутності земельної ділянки площею 6,2930 га як об'єкта цивільних прав та наявності двох земельних ділянок площею 5,3120 га та 0,9806 га, проте, за висновками Верховного Суду, не врахував висновки Верховного Суду у цій справі стосовно зазначеного питання (щодо неможливості відмови в позові в цій частині саме з підстави відсутності доказів існування такої земельної ділянки, загальною площею 6,2930 га, як об'єкта цивільного обігу) та не дослідив питання визначеності/невизначеності цієї частини земельної ділянки з метою ясності та зрозумілості для органів виконавчої служби щодо забезпечення реального виконання цієї позовної вимоги, про що наголошував Верховний Суд у постанові від 29.11.2018.
29. За наслідком нового розгляду справи, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2017 залишено без змін.
30. Повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо обрання позивачем ефективного способу захисту прав шляхом визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування з подальшим зобов'язанням останнього повернути земельну ділянку.
31. При цьому судом апеляційної інстанції було враховано висновок проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи від 25.08.2020 № 412/19 і долучені до нього схеми та плани, які дозволяють чітко встановити межі та місцезнаходження спірної земельної ділянки площею 6,2930 га. Суд дійшов висновку, що вказані відомості дозволяють органам державної виконавчої служби забезпечити реальне виконання рішення суду.
32. Водночас, погодившись з висновком суду першої інстанції про відмову у застосуванні позовної давності по суті, судом апеляційної інстанції також були враховані висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
33. Третя особа у справі - ОСОБА_1 - подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2017 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)
34. У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, визначаючи підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку щодо питання застосування статей 386, 393, 395, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини третьої статті 152 ЗК України та статті 19 Конституції України у правовідносинах щодо повернення земель оборони та земель запасу з урахуванням приписів статті 388 ЦК України в розрізі дотримання принципу невтручання в право власності третіх осіб, ефективності способу захисту та застосування позовної давності.
35. Скаржник наголошує на помилковому висновку судів щодо ефективності обраного прокурором способу захисту шляхом визнання незаконним та скасування рішення № 774-V та зобов'язання повернути земельну ділянку, оскільки таке рішення не породжує правових наслідків за своєю суттю, позаяк вичерпало свою дію фактичним виконанням, а належним способом захисту є саме витребування земельної ділянки від кінцевих набувачів.
36. Також у касаційній скарзі скаржником порушується питання про незаконне та невиправдане втручання в права 72 фізичних осіб, порушення права на мирне володіння майном, гарантованого Європейською конвенцією з прав людини та статтею 1 Протоколу 1 до неї.
37. Окрім цього, зазначаючи про невиконання судами попередніх інстанцій вказівок Верховного Суду в частині дослідження питання щодо позовної давності, скаржник також посилається на безпідставне врахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, оскільки на відміну від справи, що переглядається, спір у справі № 469/1044/17 стосувався земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги, тобто земель водного фонду України.
Позиція інших учасників справи
38. Прокурор та Міністерство оборони України подали відзиви, у яких не погоджуються з доводами касаційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві прокурор та позивач-1 наголошують на помилковості доводів скаржника щодо обрання прокурором неефективного способу захисту порушеного права, а також пропуску позивачами позовної давності на звернення на звернення з заявленими у позові вимогами.
39. При цьому прокурор у відзиві відзначає, що направляючи два рази справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд погодився з обраним прокурором способом захисту, оскільки питання полягало лише в можливості реального виконання цієї вимоги у подальшому.
40. Також до Верховного Суду надійшов відзив Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області на касаційну скаргу, в якому остання підтримала вимоги касаційної скарги з аналогічних доводів.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
41. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
42. Судові рішення у справі оскаржується відповідачем з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
43. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
44. За змістом пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведені положення спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
45. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
46. Крім того, під час вирішення питання наявності/відсутності висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права процесуальний закон передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.
47. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
48. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.
49. Скаржник у касаційній скарзі, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на відсутність висновку Верховного Суду, зокрема, щодо питання застосування статей 386, 393, 395, 396 ЦК України, частини третьої статті 152 ЗК України та статті 19 Конституції України у правовідносинах щодо повернення земель оборони та земель запасу з урахуванням приписів статті 388 ЦК України в розрізі дотримання принципу невтручання в право власності третіх осіб, ефективності способу захисту та застосування позовної давності.
50. В частині доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не встановлено, а прокурором не доведено, яким чином визнання незаконним та скасування рішення № 774-V відновлює права позивачів, колегія суддів зазначає таке.
51. З матеріалів справи вбачається, що здійснюючи касаційний розгляд справи № 916/1900/16 та двічі направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постановах від 29.11.2018 та від 12.05.2021 не визначав підставою для скасування судового рішення обрання прокурором неналежного способу захисту в цій справі.
52. При цьому Верховний Суд у справі № 916/1900/16 двічі наголосив на помилковому висновку суду апеляційної інстанції щодо відмови в частині вимоги про визнання незаконним та скасування рішення № 774-V виключно з підстав того, що таке рішення має одноразовий характер та вичерпує свою дію внаслідок його виконання.
53. Крім того, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у її постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, Верховний Суд у постанові від 12.05.2021 справі № 916/1900/16 зазначив, зокрема, таке:
"43. Колегія суддів зазначає, що під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки через порушення його прав.
44. Так, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у її постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред'явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникли в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень, а тому рішення органу державної влади або місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.
45. Однак разом із цим застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".
54. Щодо доводу скаржника про те, що позовна вимога щодо зобов'язання Молодіжненську сільраду повернути земельну ділянку є неефективною та спрямованою на уникнення застосування віндикації майна, колегія суддів зазначає таке.
55. Направляючи справу №916/1900/16 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині розгляду вимоги про повернення земельної ділянки площею 6,2930 га від земельної ділянки загальною площею 7,7330 га, вилученої оспорюваним рішенням № 774-V із земель Міністерства оборони України, Верховний Суд у постановах від 29.11.2018 та від 12.05.2021 зазначив, що в даному випадку спір стосується не укладення, зміни чи припинення договірних правовідносин (купівлі-продажу, оренди суборенди, сервітуту тощо) щодо конкретної сформованої як об'єкт таких цивільно-правових відносин земельної ділянки, а повернення частини незаконно вилученої земельної ділянки. Підставою позову визначена незаконність перебування цієї частини земельної ділянки у відповідача та встановлення ним своїм оскаржуваним рішенням власних прав на неї, що апріорі унеможливлює складення позивачами у справі відповідних проектів землеустрою чи технічної документації на цю частину з метою її сформування як об'єкта цивільних прав.
56. При цьому Верховний Суд у постановах від 29.11.2018 та від 12.05.2021 у цій справі наголошував виключно на необхідності дослідження судом питання визначеності/невизначеності спірної частини вилученої земельної ділянки з метою ясності та зрозумілості для органів виконавчої служби щодо забезпечення реального виконання цієї позовної вимоги.
57. Отже, Верховний Суд у справі № 916/1900/16, фактично погодившись з обраним прокурором способом захисту в частині вимоги про повернення спірної земельної ділянки, вказав виключно на необхідності дослідження можливості реального виконання у подальшому такої вимоги.
58. Крім цього, порушення скаржником у касаційній скарзі питання щодо незаконного та невиправданого втручання в права 72 фізичних осіб, порушення права на мирне володіння майном, гарантованого Європейською конвенцією з прав людини та статтею 1 Протоколу 1 до неї, також визнається Судом необґрунтованим, оскільки правова оцінка вказаному доводу вже надавалася Верховним Судом у постанові від 12.05.20221, і для дослідження саме цього питання справа № 916/1900/16 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не направлялась.
59. З огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає невідповідності висновків судів попередніх судових інстанцій у справі, яка розглядається (пункти 6 - 8, 30 - 31 цієї ухвали), зазначеним вище висновкам, викладеним у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2018 та від 12.05.2021 у цій справі № 916/1900/16.
60. Доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в частині застосування позовної давності за заявленими прокурорам вимогами у цій справі, визнаються Судом необґрунтованими з огляду на таке.
61. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
62. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
63. Суд, зауважує, що зазначені положення матеріального права є загальними до всіх видів правовідносин і застосовуються господарськими судами у багатьох категоріях спорів.
64. Так, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13, постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 923/197/18, від 01.10.2020 у справі № 912/1672/18, від 20.04.2021 у справі № 914/240/18, від 22.06.2021 у справі № 910/9672/20, від 20.10.2021 у справі № 369/4959/20-ц Верховним Судом, зокрема, було розкрито зміст цих норм та їх правозастосування.
65. У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що:
- за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу);
- при цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади;
- це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини;
- закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів позивача у справі;
- якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів;
- однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
66. Зазначене у пунктах 64 - 65 цієї ухвали свідчить про сталість правової позиції Верховного Суду та наявність загального висновку щодо підходу застосування норм про позовну давність, від якого колегія суддів не вбачає підстав для відступу. Висновки судів щодо позовної давності у цій справі зроблені на підставі встановлених у ній обставин (переоцінка встановлених обставин виходить за межі розгляду справи в касаційному порядку) і не суперечать висновкам, зазначеним вище у цій ухвалі. Інших доводів в цій частині підстави касаційного оскарження, які б свідчили про неправильне застосування судами у справі відповідних положень законодавства про позовну давність, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано / не наведено.
67. З огляду на викладене, ураховуючи наведені правові висновки Верховного Суду (у тому числі у цій справі) щодо питань дотримання принципу невтручання у право власності третіх осіб, ефективності способу захисту та застосування позовної давності (навіть без прямого цитування відповідних норм), суд касаційної інстанції не вбачає підстав для надання окремого висновку стосовно застосування положень інших зазначених у пункті 34 цієї ухвали статей у подібних правовідносинах (самі по собі вони не матимуть вирішального значення для вирішення цієї справи). Окрім цього, відповідні посилання скаржника (1) мають декларативний характер (2) без належного обґрунтування неправильності їх застосування судами попередніх інстанцій, по суті (3) зводяться до необхідності переоцінки доказів та (4) незгоди скаржника з діями, висновками і рішеннями судів попередніх інстанцій (скаржник не обґрунтував наявність підстав для формування Судом висновку про застосування цих норм права у спірних правовідносинах).
68. За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження
69. Довід скаржника про безпідставне врахування судом апеляційної висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, не підпадає під правове регулювання частини другої статті 287 ГПК України, а інші аргументи скаржника не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.
70. Викладене у відзиві Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області також відхиляється з викладених вище підстав.
71. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
72. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд на підставі пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2017 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 у справі № 916/1900/16.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2017 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 у справі № 916/1900/16.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
В. Ю. Уркевич