29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
м. Хмельницький
"27" вересня 2022 р. Справа № 924/351/22
Господарський суд Хмельницької області у складі
судді Крамара С.І., при секретарі судового засідання Мізику М. А., розглянувши матеріали
за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моріта", м. Хмельницький
про стягнення 114 431 763,70грн, з яких: 104 992 505,94грн - основного боргу, 6 069 429,80грн - пені, 2 834 797,66грн - інфляційних втрат, 535 030,30грн - 3% річних
Представники сторін:
від позивача: Майдан А.В. - за довіреністю №01/01/07/122/д від 27.01.2022 (в режимі відеоконференції (поза межами суду);
від відповідача: Цапів І.М. - згідно з ордером серії ВХ №1030384 від 19.07.2022
В судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін.
13.06.2022 року на адресу Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моріта", м. Хмельницький про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 04.07.2022) 114 431 763,70грн, з яких: 104 992 505,94грн - основного боргу, 6 069 429,80грн - пені, 2 834 797,66грн - інфляційних втрат, 535 030,30грн - 3% річних в результаті неналежного виконання умов договору поставки №12/01/01/346-НП від 01.02.2022.
Ухвалою суду від 17.06.2022 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/351/22 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
У судовому засіданні 06.09.2022 ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 13.09.2022 ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, було постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на "27" вересня 2022 року.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог. Посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки №12/01/01/2338-НП від 01.02.2022 укладеного між Публічним акціонерним товариством „Укрнафта" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Моріта". Зазначив, що пунктом 6.2. договору поставки №12/01/01/2338-НП від 01.02.2022 передбачено, що сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше 10-ти календарних днів повідомити іншу сторону про неспроможність виконати свої зобов'язання (їх частину) по цьому договору. Сторона, що не виконала зазначені умови не вважається такою, що підпадає під дії форс-мажорних обставин та несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно умов цього договору. Проте, жодних повідомлень на адресу позивача зі сторони відповідача щодо дії форс-мажорних обставин на його діяльність та як наслідок невиконання своїх зобов'язань за договором не надходило. Доказів направлення такого повідомлення не надано відповідачем. Наголошує, що форс-мажор повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності та звертає увагу, що проаналізувавши Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022р. №75, яким затверджено Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають на тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) не було зафіксовано, що м. Хмельницький (місцезнаходження відповідача) або будь-які інші територіальні громади Хмельницької області перебували в районі проведення бойових дій або були в окупації чи оточенні. Заперечує проти пояснень відповідача щодо неукладеності договору поставки, вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать діючому законодавству.
Вважає посилання відповідача на Закон України „Про електронну комерцію" безпідставним, оскільки у преамбулі даного закону визначено, що він визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Договір поставки №12/01/01/2338-НП від 01.02.2022 не був вчинений сторонами з використанням інформаційно-комунікаційних систем та не є електронним правочином.
Позивач зазначає, що лист Мінфіну від 27.02.2012р. №31-08410-07-29/4796 та лист ДФС від 28.12.2015р. №27862/6/99-95-42-03-15 „Щодо використання факсимільного відтворення підпису при оформленні первинних документів" не є нормативно-правовими актами, оскільки не зареєстровані відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади та в свою чергу не можуть застосовуватись під час регулювання відносин між позивачем та відповідачем.
Позивач вказує на те, що посилання відповідача на індивідуальну податкову консультацію від 15.06.2017р. №661/6/99-99-10-02-15/ІПК є неправомірним, оскільки вона має індивідуальний характер та може використовуватись лише платником податків, якому надано таку консультацію.
Стверджує, що господарсько-процесуальні відносини, що були проаналізовані у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.03.2020р. у справі №640/5124/19, на яку посилається відповідач у своїх поясненнях, не є подібними до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем (господарські правовідносини), а тому не можуть бути враховані під час розгляду даної справи.
Також зазначає, що відсутність письмової угоди сторін у випадку вчинення дій з виконання договору, підписаного факсиміле, не може бути умовою недійсності вчиненого та виконуваного правочину. Відповідна позиція у схожих правовідносинах викладена у постанові Верховного суду від 06.03.2020р. у справі №143/228/17. Крім того, у постанові ВГСУ від 16.12.2015р. у справі №6-29702ск15 зазначено, що якщо особа, факсиміле підпису якої було використано при підписанні договору, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Щодо тверджень відповідача стосовно нікчемності договору поставки №12/01/01/2338-НП від 01.02.2022, позивач зазначає, що серед підстав недійсності договору, зазначених в ч. 1-3,5,6 ст.203 ЦКУ відсутня підстава недодержання форми правочину, яка встановлена законом. У такому випадку дійсність оспорюваного правочину визначається судом. Проте, відповідачем не було подано зустрічного позову з цього приводу та не сплачено судовий збір.
Відповідач проти позовних вимог заперечує. У відзиві зазначив, що строк оплати поставленого товару за спірним договором не наступив, оскільки 28.02.2022 Торгово-промисловою палатою України на своєму сайті розміщено лист, яким визнано військову агресію Російської Федерації проти України форс-мажорними обставинами з 24.02.2022р. Вищезазначений лист є достатнім і необхідним доказом настання форс-мажору для відповідача, а його оприлюднення є доказом інформування позивача про настання вказаних обставин. Враховуючи викладені у відзиві обставини, просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У додаткових поясненнях зазначив, що при оцінці договору поставки, копію якого до матеріалів справи подав позивач, встановлено, що зі сторони позивача договір №12/01/01/2338-НП від 01.02.2022 підписано за допомогою факсиміле. Відповідач стверджує, що про це сторони не домовлялися і до матеріалів справи не додано письмової угоди між сторонами про використання факсимільного підпису Луньова Ф.С., тому правочин вчинений із недодержанням письмової форми. Отже, на думку відповідача, договір є неукладеним у письмовій формі, а відповідно, позовні вимоги по справі про стягнення на користь позивача пені за порушення строків оплати за поставлений товар є безпідставними і необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства. Тому у вимогах про стягнення пені на користь позивача відповідач просить відмовити. Під час судових дебатів вказав, що у Луньова Ф.С. були відсутні, передбачені Статутом товариства, повноваження на укладення договору №12/01/01/2338-НП від 01.02.2022.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:
01.02.2022 між Публічним акціонерним товариством „Укрнафта" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Моріта" (покупець) було укладено договір поставки №12/01/01/2338-НП.
Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставити та передати покупцеві у власність нафтопродукти (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.
Постачальник протягом лютого 2022 року поставляє покупцеві автомобільний бензин та дизельне паливо на загальну суму 104 992 505,94грн (п.1.3. договору).
Моментом поставки товару і моментом переходу права власності на товар до покупця вважається момент підписання уповноваженими представниками обох сторін акту приймання-передачі товару та/або видаткової накладної (п. 3.3. договору).
Відповідно до п.4.3. договору покупець здійснює розрахунки по цьому договору в розмірі 100% вартості товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у розділі 9 цього договору, в строки не пізніше 30 квітня 2022.
За невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків по цьому договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та встановлену чинним законодавством України. У випадку порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до цього договору, покупець сплачує постачальникові, на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни неоплаченого товару за кожен день прострочення. (пункти 5.1., 5.2. договору).
Згідно з п.6.1. договору при настанні обставин непереборної сили - обставин, які не можуть бути передбачені сторонами при укладанні цього договору і проти виникнення яких сторони не можуть вжити відповідних заходів (форс-мажорні обставини), строк виконання зобов'язань сторін по цьому договору відкладається відповідно часу, протягом якого будуть діяти такі обставини. Сторона, що допустила внаслідок дії форс-мажорних обставин невиконання або неналежне виконання зобов'язань по цьому договору в цілому або окремих його умов, звільняється від відповідальності за таке невиконання або неналежне виконання на час дії форс-мажорних обставин.
Сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше 10-ти календарних днів повідомити іншу сторону про неспроможність виконати зобов'язання (їх частину) по цьому договору. Сторона, що не виконала зазначені умови не вважається такою, що підпадає під дію обставин форс-мажору та несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно умов цього договору. Необхідним і достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою країни сторони, для якої настали обставини форс-мажору. (п.6.2. Договору).
Договір поставки №12/01/01/2338-НП від 01.02.2022 підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток. З боку ПАТ „Укрнафта" договір підписаний з використанням факсимільного відтворення підпису, що сторонами визнається у судовому засіданні.
На виконання умов договору позивачем здійснено поставку товару в обсязі та на умовах визначених договором, що підтверджується актами приймання передачі нафтопродуктів від 28.02.22, що містяться у матеріалах справи.
Відповідачем в судовому засіданні даний факт визнається.
03.05.2022 ПАТ „Укрнафта" надіслало на адресу ТОВ „Моріта" претензію №01/0107-252, в якій повідомлено, що станом на 01.05.2022 за даними бухгалтерського обліку у адресата виникла протермінована заборгованість за договором поставки №12/01/01/346-НП від 01.02.2022 в сумі 104 992 505,94 грн (кінцевий строк оплати настав 30.04.2022р.). У даній претензії ПАТ „Укрнафта" вимагає невідкладно перерахувати на свій розрахунковий рахунок грошові кошти за поставлений та неоплачений товар. Крім того вказує, що у разі невиконання обґрунтованих вимог даної претензії, ПАТ „Укрнафта" буде вимушене звернутися до господарського суду.
Відповідь ТОВ „Моріта" на претензію ПАТ „Укрнафта" №01/01/07-252 від 03.05.2022 у матеріалах справи відсутня.
Відповідачем подано до матеріалів справи лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, адресований всім, кого це стосується, у якому ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року№64/2022 „Про введення воєнного стану в Україні". Даним листом ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.
У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 року Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно ч. 1 ст.173 ГК України Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами 01.02.2022 укладено договір поставки №12/01/01/2338-НП.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Пунктом 1 ст.691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Сторонами у п.4.3. Договору погоджено, що покупець здійснює розрахунки по цьому договору в розмірі 100% вартості товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у розділі 9 цього договору, в строки не пізніше 30 квітня 2022.
Матеріалами справи стверджується, зокрема, підписаними сторонами та скріпленими їхніми печатками, актами приймання передачі нафтопродуктів від 28.02.2022, що містяться у матеріалах справи, що позивач поставив відповідачу товар на суму 104 992 505,94грн. Відповідачем в судовому засіданні даний факт визнається.
Проте, матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів оплати поставленого товару.
Судом враховуються висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17.
Відтак суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 104 992 505,94 грн основного боргу є обґрунтованою.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 834 797,66 грн втрат від інфляції (травень 2022), 535 030,30 грн 3% річних за період з 01.05.2022 по 01.07.2022 згідно поданих розрахунків.
Судом враховано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а норма права щодо оплати товару за договором купівлі-продажу зобов'язує покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Така ж, правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019р. по справі №924/312/18.
Судом враховано, правову позицію Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
Зважаючи на викладене, суд, здійснивши власний перерахунок (за допомогою програми „Законодавство") в межах періодів визначених позивачем у розрахунку, вважає, що позивачем вірно здійснено зазначені нарахування. Вимоги позивача про стягнення 2 834 797,66грн - інфляційних втрат, 535 030,30грн - 3% річних є такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 6 069 429,80грн пені, нарахованої у відповідності до пунктів 5.1.,5.2. договору.
За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України
У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з п.п.1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.5.1.,5.2. договору, за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків по цьому договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та встановлену чинним законодавством України. У випадку порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до цього договору, покупець сплачує постачальникові, на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни неоплаченого товару за кожен день прострочення.
Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У відповідності до ч.3 ст.207 Цивільного кодексу України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Отже, для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів, вчинення інших господарських операцій, необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема, в укладеній між сторонами письмовій угоді, в якій погоджується використання факсиміле і зразки справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу. Саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства. (Правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/4050/17 від 19 квітня 2018).
Як вбачається із матеріалів справи, договір поставки №12/01/01/2338-НП від 01.02.2022 підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток. З боку ПАТ „Укрнафта" договір підписаний з використанням факсимільного відтворення підпису, що сторонами визнається у судовому засіданні.
У відповідності до ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Судом встановлено, що договір поставки №12/01/01/2338-НП від 01.02.2022 підписаний представником ПАТ „Укрнафта" з використанням факсимільного відтворення підпису, що сторонами визнається у судовому засіданні, а письмова згода сторін, у якій мали міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів відсутня.
Враховуючи вимоги законодавства (ст.547 Цивільного кодексу України) щодо обов'язковості дотримання письмової форми для правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язання, суд вважає, що підстави для стягнення з відповідача пені в сумі 6 069 429,80грн є відсутніми. У позові в частині стягнення пені належить відмовити.
Посилання позивача на висновки, викладені у постанові ВГСУ від 16.12.2015р. у справі №6-29702ск15 судом не приймаються до уваги. Викладені у постанові висновки про те, що якщо особа, факсиміле підпису якої було використано при підписанні договору, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним, не стосуються способів забезпечення виконання зобов'язань.
Виходячи з вимог статті 547 Цивільного кодексу України, умови правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язань не можуть бути схваленими будь-якими діями, спрямованими на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу положень ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом не враховуються доводи відповідача щодо наявності надзвичайних та невідворотних обставин з огляду на наступне.
За ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ст.218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Слід зазначити, що порядок застосування обставин форс-мажору прямо передбачено договором сторін. Так, сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше 10-ти календарних днів повідомити іншу сторону про неспроможність виконати зобов'язання (їх частину) по цьому договору. Сторона, що не виконала зазначені умови не вважається такою, що підпадає під дію обставин форс-мажору та несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно умов цього договору (п.6.2. Договору).
Таким чином, відповідач, у разі виникнення обставин непереборної сили, був зобов'язаний у десятиденний строк повідомити позивача про це та надати належні докази настання форс-мажору. Однак, відповідач не виконав цієї, передбаченої договором, вимоги. Отже, за відсутності в матеріалах справи доказів письмового повідомлення відповідача про настання вищезгаданих обставин, посилання та такі обставини є необґрунтованими.
Суд враховує, що форс-мажор повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності. Відповідачем не доведено, що м.Хмельницький (місцезнаходження Відповідача) або будь-які інші територіальні громади Хмельницької області перебували в районі проведення бойових дій або були в окупації чи оточенні. У Хмельницькій області не ведуться бойові дії, а відповідачем не доведено, що внаслідок воєнного стану він не в змозі здійснювати господарську діяльність та виконувати взяті на себе грошові зобов'язання.
Європейський суд з прав людини у справах "Серявін та інші проти України" і "Трофимчук проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (довід). Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Витрати по сплаті судового збору підлягають покладенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Моріта" (29000, м. Хмельницький, вул. Садова, буд. 1/3; код ЄДРПОУ 44114978) на користь Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; код ЄДРПОУ 00135390) 104 992 505,94грн (сто чотири мільйони дев'ятсот дев'яносто дві тисячі п'ятсот п'ять гривень 94 коп.) основного боргу, 2 834 797,66грн (два мільйони вісімсот тридцять чотири тисячі сімсот дев'яносто сім гривень 66 коп.) інфляційних втрат, 535 030,30грн (п'ятсот тридцять п'ять тисяч тридцять гривень 30 коп.) 3% річних, 822 327,45грн (вісімсот двадцять дві тисячі триста двадцять сім гривень 45 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Порядок подання апеляційної скарги визначений ст.257 та пп.17.5 п.17 Розділу ХІ „Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 06.10.2022.
Суддя С.І. Крамар
Віддрук. 3 прим.:
1- до справи;
2 - позивачу (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5) надісл. на е-пошту office@ukrnafta.com та представнику на ел.пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2
4 - відповідачу - (29000, м. Хмельницький, вул. Садова, буд. 1/3) надісл. на ел. пошту ІНФОРМАЦІЯ_3