"28" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/528/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Шаратова Ю.А.
при секретарі судового засідання Кастровій М.С.
розглянувши справу за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Українського Державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (07362, Київська область, Вишгородський район, с. Новосілки, вул. Київська, 50, код ЄДРПОУ 21536845)
про визнання недійсним Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37
Представники:
від позивача - Добров Р.М. (в порядку самопредставництва юридичної особи);
від відповідача - не з'явився.
Суть спору:
Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Позивач, ДКВ ОМР) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Українського Державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (далі - Відповідач, УДП «Укрінтеравтосервіс») про визнання недійсним Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.03.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.04.2022.
Протокольною ухвалою від 29.04.2022 відкладено підготовче засідання на 23.05.2022.
Протокольною ухвалою від 23.05.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
Підготовче засідання відкладалось протокольними ухвалами від 23.05.2022 на 13.06.2022, від 13.06.2022 на 27.06.2022, від 27.06.2022 на 20.07.2022.
Протокольною ухвалою від 20.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.08.2022.
У судовому засіданні 08.08.2022 оголошено перерву до 07.09.2022.
Протокольною ухвалою від 07.09.2022 постановлено розглядати справу в межах розумного строку та оголошено перерву до 28.09.2022.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Позовні вимоги, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 11, статтю 15, частину першу статті 16, частину першу статті 92, частину першу статті 202, частини першу, другу статті 203, статті 204, 215, частину першу статті 216, статтю 236, частину першу статті 509, частину першу статті 759, частину першу статті 763 Цивільного кодексу України, частину сьому статті 179, статтю 184, частини першу, другу статті 283, статтю 291 Господарського кодексу України, частину першу статті 2, частину першу статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII, частини першу, другу статті 2, частину третю статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР, обґрунтовані тим, що зміст Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37 суперечить законодавству, яким регулюється передача в оренду комунального майна, а також відсутністю необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення.
При цьому, ДКВ ОМР наголошує, що Додатковий договір від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37 ним, як уповноваженим органом в сфері оренди об'єктів нерухомого майна комунальної власності Територіальної громади м. Одеси, ніколи не укладався та відсутній у матеріалах орендної справи.
Позивач зазначає, що в орендній справі наявний іншій Додатковий договір № 9 датований 12.09.2018 та який передбачає зміну площі об'єкту оренди, а не продовження строку дії Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37.
Окрім того, звертає увагу на те, що станом на 22.10.2019 строк дії Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37 було встановлено Додатковим договором від 20.04.2018 № 8, а саме, до 20.03.2021, який не сплинув. Отже, за твердженням Позивача, додатковий договір про встановлення нового строку дії не міг бути укладений.
Також, Позивач зазначає, що продовження Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37 повинно відбуватись відповідно до норм статті 18, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX, введеного в дію 01.02.2020, і пункту 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, якими встановлено, що реалізація переважного права добросовісного орендаря на продовження договору оренди на новий строк здійснюється за результатами проведення аукціону, але за умови подання ним відповідної заяви орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
При цьому, Позивач вказує на те, що Відповідачем не було подано заяву про продовження договору оренди у строки встановлені наведеними нормами законодавства.
У Відповіді на відзив від 03.06.2022 (вхід. від 06.06.2022 № 9659/22) Позивач додатково звертає увагу на те, що Додатковим договором від 22.10.2019 № 9, на який посилається Відповідач, внесено зміни у пункт 2.2 договору оренди щодо розрахунку орендної плати за місяць, а саме: «За орендоване приміщення Орендар, зобов'язується сплачувати оренду плату з « 22» жовтня 2019 р., що становить 20 782,56 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць». Однак, як вбачається із розрахунку від 02.06.2022 за період з 01.04.2018 по 20.03.2022 у колонці «Ор.ставка без ПДВ» чітко прописана суму, яка виставлялась Орендарю для сплати оренди, а саме: за жовтень 2019 року у розмірі 19 880,39 грн., а за період листопада сума становила 20 019,55 грн., що не відповідає умовам Додаткового договору від 22.10.2019 № 9. Ці обставини, на думку ДКВ ОМР, також підтверджують недійсність Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 №56/37.
Представник Відповідача не забезпечив явку свого повноваженого представника у судове засідання. Надав Заяву від 27.09.2022 в який просив судове засідання 28.09.2022 проводити без участі свого представника та відмовити у задоволенні позову.
У Відзиві на позовну заяву від 22.05.2022 (вхід. від 23.05.2022 № 8522/22) Відповідач, із посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, зазначає, що Позивачем у позовній заяві не наводиться жодного обґрунтування в чому ж саме полягає неправомірність дій сторони чи сторін та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, а лише стверджується, що оскаржуваний Додатковий договір від 22.10.2019 № 9 ним ніколи не укладався та відсутній в матеріалах справи.
Також, Відповідач вважає безпідставним та необґрунтованим посилання Позивача на порушення порядку продовження договорів оренди встановленого нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ.
При цьому, вказує на те, що на момент укладення Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 діяв Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII, а Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ був введений в дію лише 01.02.2020.
Окрім того, Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Відповідач заперечує проти доводу Позивача про неможливість укладення Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 про встановлення нового строку дії договору оренди через те, що не сплинув строк, який був попередньо встановлений Додатковим договором від 20.04.2018 № 8.
При цьому, із посланням на частину першу статті 627, статтю 628, частину першу статі 638, статтю 651 Цивільного кодексу України, Відповідач зазначає, сторони можуть встановлювати і змінювати умови договору до закінчення його дії у будь який час. Будь-яка додаткова угода за своєю сутністю являє собою окремий договір, предметом якого є внесення змін до основного договору. Отже, сторони вправі врегулювати нею правовідносини, у тому числі питання перебігу строку основного договору чи строку оренди. А жодним законодавчим актом не передбачено часової межі укладення угоди до основного договору про продовження строку дії договору чи окремо строку оренди.
Також, Відповідач заперечує проти доводу ДКВ ОМР про те, що оспорюваний договір ним ніколи не укладався та відсутній у матеріалах орендної справи.
УДП «Укрінтеравтосервіс» вказує на те, що як вбачається зі змісту Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 зі сторони Позивача він підписаний на підставі Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 року № 2752-VI в особі заступника директора департаменту - начальника управління орендних відносин та відчуження комунального майна департаменту комунальної власності Одеської міської ради Радіонова Володимира Миколайовича, що діє на підставі вищевказаного Положення та довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. від 21.03.2019 р. в реєстрі за № 551.
При цьому, Відповідач звертає увагу, що у позовній заяві Позивач жодним чином не зазначає, що Додатковий договір № 9 був укладений неуповноваженою особою чи з перевищенням повноважень, а отже не заперечує, що підписант Радіонов В.М. на день укладення Додаткового договору працював у Департаменті комунальної власності Одеської міської ради та мав всі повноваження та права на його підписання.
Окремо, Відповідач вказує на відсутність відомостей про звернення ДКВ ОМР до правоохоронних органів щодо можливої підробки Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 чи ознак інших протиправних дій під час його укладення.
Відповідач підтверджує, що Додатковий договір від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37 сторонами укладався згідно законодавства діючого на час його укладення, підписаний уповноваженими особами сторін та засвідчений печатками. А також зазначає, що відсутність Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 в орендній справі є недоліком роботи Позивача та не може слугувати визнання його недійсним.
У Запереченнях на відповідь на відзив (вхід. від 13.06.2-22 № 10241/22) Відповідач посилається на статтею 58 Конституції України, а також рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, у яких висловлено позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Окрім того, Відповідач посилається на пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99, у якому вказано, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
При цьому вказує, що перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
А у даному випадку, нормами пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX встановлено перехідний період для договорів оренди державного та комунального майна, які продовжують діяти до закінчення строку на який вони були укладені на підставі Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представника позивача, суд
11.12.2003 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) і Одеським державним обласним навчально-курсовим комбінатом (Орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 56/37 (далі -Договір від 11.12.2003). /а.с. 12-13/.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору від 11.12.2003 Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення першого та другого поверхів, загальною площею 510,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, 3, строком до 11.12.2008.
Пунктом 2.2 Договору від 11.12.2003 передбачено, що за орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за першій місяць після підписання договору оренди місяць 1 619,68 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.
01.07.2007 Додатковим погодженням на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна» від 27.12.2006 № 1846, за Договором оренди від 11.12.2003 № 56/37 з 01.07.2007 встановлено орендну плату у розмірі 6 809,56 грн., в тому числі ПДВ. /а.с. 14/.
30.10.2008 Додатковим погодженням продовжено строк дії Договору від 11.12.2003 до 30.04.2009. /а.с. 15/.
30.12.2008 Додатковим погодженням продовжено строк дії Договору від 11.12.2003 до 29.12.2011, а також з 30.12.2008 встановлено орендну плату у розмірі 22 502,39 грн., в тому числі ПДВ. /а.с. 16/.
12.01.2012 Додатковим погодженням змінено у тексті Договору від 11.12.2003 назву Орендодавця на «Департамент комунальної власності Одеської міської ради», продовжено строк дії договору до 31.12.2014, а також з 12.01.2012 встановлено орендну плату у розмірі 18 713,05 грн., в тому числі ПДВ. /а.с. 17/.
10.02.2014 Додатковим договором № 5 в преамбулі та розділі 9 «Юридичні адреси сторін» Договору від 11.12.2003 назву Орендаря змінено на «Українське Державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в особі директора філії «Одеський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» Тарасюка М.К.». А також внесено зміни до пунктів 4.1, 4.2 Договору від 11.12.2003. / а.с. 18/.
01.12.2014 Додатковим договором № 6 продовжено строк дії Договору від 11.12.2003 до 30.11.2017, а також з 01.12.2014 встановлено орендну плату у розмірі 21 429,55 грн., в тому числі ПДВ. /а.с. 19/.
01.12.2014 Додатковим договором № 7 внесено зміни до пунктів 4.2, 5.6 Договору від 11.12.2003. /а.с. 20/.
20.04.2018 Додатковим договором № 8 продовжено строк дії Договору від 11.12.2003 до 20.03.2021, а також з 20.04.2014 встановлено орендну плату у розмірі 38 150,00 грн., в тому числі ПДВ. /а.с. 21/.
12.09.2018 комісією у складі начальника орендного відділу Лисак С.У., заступника начальника орендного відділу Зубатенко І.М., т.в.о. директора філії УДП «Укрінтеравтосервіс» Афанасенко І.М. складено Акт прийому-передачі частини нежитлового приміщення за договором оренди № 56/37 від 11 грудня 2003 р. Згідно із цим актом, Орендодавцю передана частина приміщень першого поверху, загальною площею 240,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, 3, за погодженням сторін на підставі відмовного листа Орендаря вх. № 01-14/3574 від 12.09.2018. /а.с. 24/.
12.09.2018 Додатковим договором № 9 викладено в новій редакції пункт 1.1 Договору від 11.12.2003, а саме: « 1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлових приміщень першого та другого поверхів, загальною площею 324,7 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, 3.». А також з 12.09.2018 встановлено орендну плату у розмірі 18 272,46 грн., крім того ПДВ 20 % - 3 654,49 грн., а всього 21 926,95 грн. /а.с. 22/.
У матеріалах справи наявна копія Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від « 11» грудня 2003 р. № 56/37. (а.с. 23).
У преамбулі Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 зазначено, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 26302595), місцезнаходження: м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, що діє на підставі Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 року, № 2752-VI, зареєстрований Державним реєстратором Виконавчого комітету Одеської міської ради 26.01.2015 року, номер запису 15561050004007861, в особі заступника директора департаменту - начальника управління орендних відносин та відчуження комунального майна департаменту комунальної власності Одеської міської ради Радіонова Володимира Миколайовича, що діє на підставі вищевказаного Положення та довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. від 23.03.2019 р.. в реєстрі за № 551, далі «Орендодавець», з однієї сторони, та Українське Державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (ідентифікаційних код юридичної особи 21536845), місцезнаходження: 07262, Київська область, Вишгородський район, село Новосілки, вул. Київська, 50, що діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (бланк серії АООО № 9096710), дата реєстрації та номер запису в ЄДР від 04.04.1994 р. № 1 334 120 0000 000609), та Статуту (зі змінами), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України, в особі т.в.о. директора філії УДП «Укрінтеравтосервіс» Дихана Євгена Лукича, що діє на підставі Положення про філію, далі «Орендар», з іншої сторони, уклали даний додатковий договір № 9 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від « 11» грудня 2003 р. № 56/37.
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 до Договору від 11.12.2003 внесено зміни, а саме, пункт 1.2 розділу 1 «Предмет договору» доповнено наступним: « 1.2. Продовжити термін дії цього договору: з « 22» жовтня 2019 року до « 22» вересня 2022 року (до двадцять другого вересня дві тисячі двадцять другого року)».
У підпункті 1.2 пункту 1 Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 вказано, що на підставі рішення Одеської міської ради від 30.01.2019 року № 4214-VII «Про затвердження Методики розрахунку орендної плати на майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси» орендна плата з « 22» жовтня 2019 року розраховується наступним чином: вид діяльності - автошкола; площа - 324,7 кв.м,; ринкова вартість приміщення - 2 484 000,00 грн.; відсоток від ринкової вартості приміщення - 10 %; індекс інфляції з 04.09.2019 р. - 1,004; місячна орендна плата на 01.10.2019 р. - 20 782,80 грн., ПДВ 20 % - 4 156,56 грн., всього - 24 939,36 грн.
Згідно із підпунктом 1.3 пункту 1 Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 викладено в новій редакції перший абзац пункту 2.2 розділу 2 «Порядок розрахунків» Договору від 11.12.2003, а саме: « 2.2. За орендоване приміщення Орендар, зобов'язується сплачувати орендну плату з « 22» жовтня 2019 р., що становить 20 782,56 (двадцять тисяч сімсот вісімдесят дві гривні 56 копійок (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць».
Додатковий договір від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37 підписаний заступником директора ДКВ ОМР - начальником управління орендних відносин та відчуження комунального майна Радіоновим В.М. і т.в.о. директора філії УДП «Укрінтеравтосервіс» Диханом Є.Л., а також скріплений печатками сторін.
Не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37, з огляду на наступне.
Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як вже зазначалося ДКВ ОМР обґрунтовує свої позовні вимоги недодержанням в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою, другою статті 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною другою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Щодо доводу ДКВ ОМР про те, що Додатковий договір від 22.10.2019 № 9 ним ніколи не укладався та відсутній у матеріалах орендної справи слід зазначити наступне.
У силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.
А відтак, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, договір, який не укладено (пункт 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11).
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Ухвалою суду від 07.09.2022 на підставі частини другої статті 74 Господарського кодексу України зобов'язано Відповідача надати оригінал Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37.
На виконання ухвали від 07.09.2022 УДП «Укрінтеравтосервіс» надано суду оригінал Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37, який досліджено судом.
При цьому, Позивачем не спростовано належними і допустимими доказами справжність підпису заступника директора департаменту - начальника управління орендних відносин та відчуження комунального майна департаменту комунальної власності Одеської міської ради Радіонова В.М., а також відбитку печатки Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, що проставлені на Додатковому договорі від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37.
Окремо слід зазначити, що відсутність Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 в орендній справі не може бути підставою для визнання його недійсним.
Також, не є підставою визначеною законом для визнання недійсним Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 наявність іншого укладеного між сторонами Додаткового договору № 9 датованого 12.09.2018, що свідчить лише про збіг нумерації різних договорів.
Суд також не приймає довід Позивача про неможливість укладення Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 про встановлення нового строку дії договору оренди через те, що не сплинув строк, який був попередньо встановлений Додатковим договором від 20.04.2018 № 8. Адже, відповідно до статті 6, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, керуючись принципом свободи договору, сторони, станом на 22.10.2019, мали право на визначення нових умов Договору від 11.12.2003 щодо строку його дії у будь-який час, зокрема, до моменту спливу строку, що раніше був встановлений Додатковим договором від 20.04.2018 № 8. При цьому, на момент підписання Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 законодавством не було встановлено жодних часових обмежень щодо укладення таких договорів.
Суд також відхиляє довід Позивача щодо невідповідності ставки орендної плати визначеної Додатковим договором від 22.10.2019 № 9 її розміру вказаному у Розрахунку від 02.06.2022 за період з 01.04.2018 по 20.03.2022. Адже вказана розбіжність не є підставою визначеною законом для визнання правочину недійсним, а свідчить про неврахування умов Додаткового договору від 22.10.2019 № 9 фінансовим відділом ДКВ ОМР під час складання Розрахунку заборгованості від 02.06.2022.
Щодо доводу Позивача про те, що продовження Договору від 11.12.2003 повинно відбуватись відповідно до норм статті 18, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX і пункту 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, слід зазначити наступне.
Згідно із частиною першою статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частинами дев'ятою, десятою статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX передбачено, що після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону. Зміст оголошення, особливості проведення аукціону на продовження договору оренди, порядок компенсації вартості невід'ємних поліпшень та застосування переважного права чинного орендаря на продовження договору оренди в ході аукціону визначаються Порядком передачі майна в оренду.
Відповідно до пункту 1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX, цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року, крім окремих визначених в ньому положень.
Пунктом 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, передбачено, що орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна. Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.
Відповідно до пункту 149 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, чинний орендар має переважне право на продовження договору оренди в ході аукціону на продовження договору оренди за умови, що він бере участь в такому аукціоні та зробив закриту цінову пропозицію, яка є не меншою, ніж розмір стартової орендної плати. У випадках, передбачених пунктом 152 цього Порядку, чинний орендар втрачає своє переважне право на продовження договору оренди.
Отже, з набранням чинності Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX змінено порядок реалізації переважного права добросовісного орендаря на продовження договору оренди на новий строк, що раніше було врегульовано частиною третьою статті 17 Закону України від 10.04.1992 № 157-ІХ, і встановлено, що реалізація такого права здійснюється за результатами проведення аукціону.
Однак, згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
При розгляді цієї справи суд враховує позицію викладену у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
А також суд враховує висновки викладені у пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99, згідно із якими, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
При цьому, перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
А у даному випадку, нормами пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX встановлено перехідний період для договорів оренди державного та комунального майна, які продовжують діяти до закінчення строку на який вони були укладені на підставі Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII.
Отже, дія норм частини першої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX щодо порядку продовження договорів оренди не розповсюджується на укладений до набрання ними чинності Додатковий договір від 22.10.2019 № 9 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 11.12.2003 № 56/37.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову у повному обсязі.
При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись, частиною першою статті 58 Конституції України, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною першою статті 202, частиною першою статті 215, частиною першою статті 626, частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України, пунктами 1, 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX, статтями 73, 74, 75, 76-80, 86, 123, 124, 129, 130, 221, 236, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги в строк встановлений частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 07 жовтня 2022 р.
Суддя Ю.А. Шаратов