Справа № 127/9450/22
Провадження № 2/127/1159/22
27.09.2022 Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу,-
Позивач в травні 2022 року звернувся до суду із позовом до Концерну «Військторгсервіс» про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді охоронника філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» з 01.04.2017 року.
Наказом ТВО начальника філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» Яцика В. № 21 від 08.04.2022 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Позивач вважає дане звільнення незаконним, у зв'язку з наведеним звернувся до суду та просив поновити його на роботі на посаді охоронника філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс», стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.04.2022 року до дня поновлення на роботі.
Представник позивача в судовому засіданні просив позов задовольнити.
Представник Концерну «Військторгсервіс» заперечив в задоволенні позовної заяви, також надав суду відзив, який мотивовано тим, що звільнення позивача відбувалося в рамках трудового законодавства та підстави для поновлення його на посаді відсутні. Натомість, останній в разі виявлення бажання працювати на інших відокремлених структурних підрозділах Концерну «Військторгсервіс», які розташовані у різних областях України, мав право звернутися із заявою про прийняття його на роботу. Таким чином Концерн «Військторгсервіс» зазначає, що вивільнення працівників філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» відбулось в рамках чинного законодавства з дотриманням вимог трудового законодавства.
Суд, вивчивши доводи сторін, зазначені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, оцінивши докази наявні в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6288св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21).
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зазначено, що оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).
Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
З матеріалів справи встановлено таку хронологію перебування сторін у трудових відносинах.
ОСОБА_1 працював на посаді охоронника філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» з 01.04.2017 року, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» від 24.01.2022 року № 11 наказано ліквідувати філію «Центральна» Концерну «Військторгсервіс», яка розташована за адресою: 21009, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Ширшова, будинок 16.
Згідно розпорядження Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» від 31.01.2022 року № 15 керівникам відокремлених структурних підрозділів Концерну (філій) в тому числі «Центральна» підготувати письмові повідомлення працівникам філії про можливе звільнення та вручити їх до 07.02.2022 року (під підпис).
Позивача ОСОБА_1 було попереджено про можливе вивільнення із займаної посади, охоронника, 08.04.2022 у зв'язку із ліквідацією філії згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується попередженням № 73 від 03.02.2022 року. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомився 06.05.2022 року.
Наказом ТВО начальника філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» Яцика В. № 21 від 08.04.2022 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Як вбачається з наказу Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» від 24.01.2022 року № 11 наказано ліквідувати філію «Центральна» Концерну «Військторгсервіс», яка розташована за адресою: 21009, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Ширшова, будинок 16. Визначено філію «Західна» Концерну «Військторгсервіс» розташовану за адресою: 79059, Львівська область, місто Львів, вул. Плугова, будинок 12-А, правонаступником усіх майнових прав та зобов'язань філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс». Всі активи та зобов'язання філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс», що розташовані на території Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей передано на баланс філії «Західна» Концерну «Військторгсервіс». Всі активи та зобов'язання філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс», що розташовані на території Вінницької області передати на баланс філії «Південна» » Концерну «Військторгсервіс».
Ліквідація - це одна із форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав i обов'язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права й обов'язки припиняються.
З копії наказу Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» від 24.01.2022 року № 11 та розпорядження Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» від 31.01.2022 року № 15 філія «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» не ліквідовується і не припиняє своєї діяльності, а тільки передається на баланс філії «Західна» Концерну «Військторгсервіс».
Як вбачається з відкритих реєстрів з сервісу моніторингу даних на сайті «https://vkursi.pro/», відомості про припинення або реорганізацію юридичної особи філія «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» відсутні станом на 10.04.2022 року.
Зазначене спростовує посилання відповідача на ліквідацію філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» відповідно до наказу Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» від 24.01.2022 року № 11.
Відповідно до п. 2 розпорядження Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» від 31.01.2022 року № 15 керівникам відокремлених структурних підрозділів Концерну (філій «Західна», «Південна», «Північна», «Східна»): організувати взаємодію з керівниками відокремлених структурних підрозділів Концерну, що ліквідуються (філія «Центральна», «Південно - Центральна», «Черкаська»); до 14 лютого 2022 підготувати проекти штатних розписів філій з урахуванням нових структурних підрозділів (посад) та надати на затвердження Генеральному директору Концерну. Штатні розписи будуть введені в дію з 01 березня 2022 року; до 04 березня 2022 року запропонувати працівникам філій, які ліквідуються, відповідні вакантні посади для їх призначення та встановленим порядком направити листи керівникам філій, які ліквідуються про звільнення працівників, які дали на це згоду, у порядку переведення, надіславши відповідну інформацію до Концерну; протягом березня місяця поточного року прийняти на роботу працівників філій, які ліквідуються.
Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов'язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.
Проте всупереч зазначеним вимогам законну відповідачем не надано належних доказів про відсутність вакантних посад, які б за рівнем освіти і кваліфікації міг б обійняти ОСОБА_1 , зокрема штатного розпису станом на день звільнення позивача із зазначенням не лише кількості штатних одиниць, а й фактичного їх заповнення, а також жодних доказів здійсненням ним порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і позивача.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що позивач неправомірно звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, тому позов слід задовольнити та поновити позивача на посаді охоронника філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс».
Згідно з частиною 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Позивач підлягає поновленню на посаді охоронника у філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс» з 08.04.2022 року.
Відповідно до частини 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 був звільнений з роботи 08.04.2022 року, тобто день звільнення є останнім його робочим днем.
З урахуванням довідки про середню заробітну плату (дохід), за підписом керівника та головного бухгалтера філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс», вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає 208,25 грн. Дана довідка ніким не оспорюється.
Вказана довідка є належним та допустимим доказом у справі.
Судом розраховано, що за період з 08.04.2022 року по 27.09.2022 року (день ухвалення рішення) кількість днів складає 172.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з утриманням податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, складає 35819,00 грн. (208,25 грн. середньоденна заробітна плата х 172 (дні за період з 08.04.2022 року по 27.09.2022 року) = 35819,00).
Вказана сума у розмірі 35819,00 грн. повинна бути виплачена позивачу за вирахуванням тих податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які підлягають вирахуванню роботодавцем згідно чинного законодавства під час виплати заробітної плати працівнику.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц, згідно з яким суд прийшов до наступних висновків. Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, було встановлено, що відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, у ній наявний ордер, серії АВ № 1020898 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Стьобою Ю.М. Ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги адвокатом Стьобою Ю.М. надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 03 від 20.09.2022 року на суму 20000,00 грн.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відтак, ураховуючи засади виваженості, розумності та справедливості, заперечень щодо неспівмірності заявленої суми, які надійшли від відповідача, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача у розмірі в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 992,40 грн.
На підставі ст. 40 КЗпП України, керуючись ст.ст. 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді охоронника філії «Центральна» Концерну «Військторгсервіс».
Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35819 (тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) гривень 00 копійок з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.
Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач Концерн «Військторгсервіс», місцезнаходження: вул. Молодогвардійська, 28А, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 33689922.
Суддя