ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.10.2022Справа № 910/275/22
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Фізичної особи-підприємця Лобаня Сергія Михайловича
до Державного підприємства «Укрліктрави»
про стягнення 1 101 449,42 грн.,
Фізична особа-підприємець Лобань Сергій Михайлович (надалі - ФОП Лобань С.М.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Укрліктрави» (надалі - ДП «Укрліктрави») про стягнення 1 101 449,42 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання із сплати за оренду на підставі договору суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем №01/11-19 від 01.11.2019, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 835 850,00 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 92 406,13 грн., 3% річних у розмірі 51 520,20 грн. та інфляційних у розмірі 121 943,09 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.
Зазначена ухвала вручена ДП «Укрліктрави» 14.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105491899855, проте відзив на позовну заяву відповідачем не подано.
Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
01.11.2019 між ДП «Укрліктрави» (суборендар) та ФОП Лобанем С.М. (орендар) укладено договір суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем №01/11-19 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого орендар зобов'язується передати у тимчасове, строкове, платне користування сільськогосподарську техніку, яку суборендар приймає на визначених у цьому договорі умовах для здійснення господарської діяльності, а саме збирання врожаю соняшника.
Згідно з п. 1.2 Договору найменування техніки, що передається в оренду, її кількість та характеристики зазначаються в додатку (акті приймання-передачі) до даного договору, що є його невід'ємною частиною.
Пунктом 1.3 Договору передбачено, що сільськогосподарська техніка передається в оренду разом з екіпажем.
Строк оренди буде визначатися сторонами в залежності від наявних площ обробітку, погодних умов та вказуватиметься в акті наданих послуг, що є невід'ємною частиною даного договору, однак не пізніше 29.12.2019 (п. 3.1 Договору).
Відповідно до п. 3.2 Договору суборендар вправі достроково до закінчення строку оренди повернути техніку орендарю з суборенди, про що письмово повідомляє орендаря. В такому разі строк оренди становить: з моменту приймання-передачі техніки до моменту її фактичного повернення орендарю.
Згідно з п. 4.1, 4.1.1 Договору розмір орендної плати за даним договором визначається від площ обробітку за період оренди. Розмір оренди, порядок та строки її сплати встановлюються сторонами за актом приймання-передачі наданих послуг.
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що орендна плата сплачується суборендарем на банківський рахунок орендаря, у строки та розмірі, визначені згідно рахунку орендаря.
На виконання умов Договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято в оренду техніку з екіпажем, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.11.2019.
В свою чергу, відповідачем повернуто, а позивачем прийнято з оренди техніку з екіпажем на підставі Договору, що підтверджується актом приймання-передачі (повернення) від 30.11.2019.
Крім того, сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого вартість оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем за період з 01.11.2019 по 30.11.2019 становить 2 835 850,00 грн.
За твердженням позивача, відповідачем сплачено за оренду сільськогосподарської техніки на підставі Договору 2 000 000,00 грн., на підтвердження чого позивачем долучено до позову копію акту звірки взаєморозрахунків.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання із сплати за оренду на підставі Договору, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 835 850,00 грн.
Договір є договором суборенди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Матеріалами справи (акт приймання-передачі від 01.11.2019 та акт приймання-передачі (повернення) від 30.11.2019) підтверджується факт передачі в оренду позивачем, прийняття відповідачем та користування ним сільськогосподарською технікою з екіпажем у період з 01.11.2019 по 30.11.2019 на підставі Договору.
При цьому, сторони дійшли згоди щодо вартості оренди за Договором у період з 01.11.2019 по 30.11.2019, яка складає 2 835 850,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 30.11.2019.
Відповідачем сплачено позивачу за оренду на підставі Договору 2 000 000,00 грн., що стверджується позивачем та вбачається із акта звірки взаєморозрахунків, який підписаний сторонами та скріплений печатками, копія якого долучена до матеріалів позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд відзначає, що в умовами Договору, зокрема п. 4.1.1, сторони дійшли згоди про те, що строки сплати орендної плати встановлюються сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг, проте актом приймання-передачі наданих послуг від 30.11.2019 строки оплати сторонами не визначені. Також, в матеріалах справи відсутні будь-які інші правочини, укладені між сторонами, які встановлюють строки сплати відповідачем орендної плати на підставі Договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За твердженням позивача, 20.08.2021 на адресу відповідача була направлена претензія про сплату заборгованості у розмірі 835 850,00 грн., копія якої долучена позивачем до позову, натомість докази направлення такої претензії відповідачу в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази як встановлення сторонами договірних строків сплати орендної плати, так і пред'явлення позивачем відповідачу відповідної претензії, а відтак суд позбавлений можливості встановити строк виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором станом на момент розгляду справи по суті.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Приписи ст. 3 , 15 , 16 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов подано передчасно, оскільки позивачем не доведено настання строку виконання відповідачем грошового зобов'язання як станом на момент звернення з позовом до суду, так і станом на момент розгляду справи по суті.
Таким чином, позивач не довів перед судом відповідними засобами доказування наявності у відповідача грошового зобов'язання по сплаті 835 850,00 грн. на підставі Договору, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу, підстави для задоволення позову в частині стягнення пені у розмірі 92 406,13 грн., 3% річних у розмірі 51 520,20 грн. та інфляційних у розмірі 121 943,09 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у суду відсутні.
За таких обставин, позовні вимоги ФОП Лобаня С.М. про стягнення з ДП «Укрліктрави» 1 101 449,42 грн. задоволенню не підлягають і суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову повністю.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. В задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Лобаня Сергія Михайловича відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий