06 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №440/3397/20
адміністративне провадження № К/9901/38150/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2021 (головуючий суддя - О.А. Спаскін, судді - Л.В. Любчич, О.В. Присяжнюк)
у справі № 440/3397/20
за позовом ОСОБА_1
до Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області,
Головного сервісного центру МВС
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області (далі - відповідач-1), Головного сервісного центру МВС (далі - відповідач-2), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області № 70/к-Тр від 01.06.2020 про звільнення ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, завідувача сектору юридичного забезпечення Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 № 79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», із припиненням державної служби, 02.06.2020;
- поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Полтавській області (філії ГСЦ МВС) з 02.06.2020;
- стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на соціально-побутові потреби в розмірі середньомісячної заробітної плати, що становить 18 590, 00 грн.;
- стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати, що становить 18 590, 00 грн.;
- стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області на користь ОСОБА_1 200 000, 00 грн. моральної шкоди завданої внаслідок протиправного звільнення з посади.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення, оскільки фактичної ліквідації відповідача-1 не відбулося, а мала місце реорганізація однієї державної організації в іншу. Зазначає про недотримання відповідачем-1 приписів Кодексу законів про працю при звільненні позивача. Також позивач вказує, що наказ про її звільнення видано в період тимчасової непрацездатності позивача. Прийняття наказу про звільнення без законних підстав спричинило позивачу моральну шкоду, а тому як вважає позивач, остання має законні підстави для відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області № 70к/Тр від 01.06.2020 про звільнення ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, завідувача сектору юридичного забезпечення Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із ліквідацією регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 № 79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», із припиненням державної служби, 02.06.2020. Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області з 03.06.2020. Стягнуто з регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 158 659, 12 грн. з відрахуванням обов'язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
4. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що у постанові Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 № 79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів з надання сервісних послуг МВС або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Тож в системі МВС фактично відбулося приєднання 26 територіальних органів (РСЦ МВС), що були утворені в АРК, областях та у місті Києві, до головного міжрегіонального територіального органу - ГСЦ МВС, юрисдикція (повноваження) якого поширюються на всю територію України. Воднораз у структурі ГСЦ МВС утворено відокремлені структурні підрозділи - регіональні сервісні центри в АРК, областях та у місті Києві (РСЦ ГСЦ МВС), які діють як філії та здійснюють частину функцій ГСЦ МВС та усі функції колишніх РСЦ МВС, що припиняються. Порівняння змісту Положення про Регіональний сервісний центр МВС в Полтавській області та Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Полтавській області (філія ГСЦ МВС) свідчить про виконання цими державними органами одних і тих же завдань та функцій, спрямованих на реалізацію повноважень Міністерства внутрішніх справ України у сфері надання сервісних послуг. З огляду на вказане, суд першої інстанції вважав, що такі обставини свідчать про фактичну реорганізацію державного органу - Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області, а не його ліквідацію. Посилаючись на відсутність у спеціальному законі (на момент звільнення позивача) порядку і процедури припинення державної служби, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України та вказав про недотримання відповідачем-1 при вивільненні позивача приписів статті 49-2 цього кодексу.
5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2021 рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Прийнято постанову, якою в цій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
6. При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Регіональний сервісний центр МВС в Полтавській області, у якому працював позивач, було ліквідовано та створено нову юридичну особу - Головний сервісний центр МВС. Оскільки процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби при ліквідації врегульована положенням Закону України «Про державну службу», положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що позивач не звертався до Головного сервісного центру МВС щодо переведення його на іншу посаду та не подавав заяву на участь у конкурсі, який проводився відповідачем після звільнення на вакантні посади в новостворені філії.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
8. Підстави, на яких подана касаційна скарга позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.12.2020 у справі № 805/4361/17-а, від 13.03.2019 у справі № 524/4478/17, від 03.12.2020 у справі № 805/2173/16-а, від 10.09.2020 у справі № 420/5772/18, від 30.11.2020 у справі № 260/453/19, від 25.02.2021 у справі № 820/292/17, від 16.05.2018 у справі № 815/1648/15, від 05.01.2021 у справі № 200/9502/19-а, від 26.09.2019 у справі № 820/10744/15, від 06.10.2020 у справі № 804/958/17, постанов Верховного Суду України від 04.03.2014 у справі № 21-8а14, від 27.05.2014 у справі № 21-108а14.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що в даному випадку має місце ліквідація державного органу і до спірних правовідносин має бути застосований виключно Закон України «Про державну службу»
Позиція інших учасників справи
9. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 вказує, що зміст касаційної скарги містить хибне тлумачення норм матеріального права, яке застосовано судом апеляційної інстанції при винесенні рішення, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
10. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 з доводами та вимогами, викладеними в касаційній скарзі не погоджується, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Рух касаційної скарги
11. Ухвалою Верховного Суду від 11.11.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
12. Ухвалою Верховного Суду від 05.10.2022 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
13. ОСОБА_1 05.01.2016 призначено на посаду завідувача сектору юридичного забезпечення Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області.
14. 11.03.2020 ОСОБА_1 ознайомлена з попередженням про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області та звільнення із займаної посади не раніше 30 календарних днів з дня попередження.
15. Наказом Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області № 70/кТр від 01.06.2020 звільнено ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, завідувача сектору юридичного забезпечення Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 № 79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», із припиненням державної служби, 02.06.2020.
Оцінка Верховного Суду
16. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
17. Спірні правовідносини у цій справі склались з приводу звільнення позивача з займаної посади державної служби у зв'язку з ліквідацією державного органу.
18. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
19. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
20. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09.02.1999 № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
21. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
22. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу».
23. Згідно з частинами другою і третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
24. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
25. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ, що діє з 25.09.2019, були внесені зміни та доповнення до Закону України «Про державну службу».
26. Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (зі змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади») підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є ліквідація державного органу.
27. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 № 79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком (пункт 1). Установлено, що здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, покладається на Міністерство внутрішніх справ; територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ (пункт 2).
28. До Переліку територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, що ліквідуються, включено, зокрема, Регіональний сервісний центр МВС в Полтавській області.
29. Суд першої інстанції виходив з того, що в системі МВС фактично відбулося приєднання 26 територіальних органів (РСЦ МВС), що були утворені в АРК, областях та у місті Києві, до головного міжрегіонального територіального органу - ГСЦ МВС, юрисдикція (повноваження) якого поширюється на всю територію України. Воднораз у структурі ГСЦ МВС утворено відокремлені структурні підрозділи - регіональні сервісні центри в АРК, областях та у місті Києві (РСЦ ГСЦ МВС), які діють як філії та здійснюють частину функцій ГСЦ МВС та усі функції колишніх РСЦ МВС, що припиняються.
30. Також суд першої інстанції здійснив порівняння змісту Положення про регіональний сервісний центр МВС в Полтавській області, затвердженого наказом МВС України від 07.11.2015 № 1416 (зі змінами, які внесені наказом МВС України від 19.05.2017 № 417), та Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Полтавській області (філія ГСЦ МВС), затвердженого наказом ГСЦ МВС від 27.04.2020 № 19. Результат такого порівняння свідчив про виконання цими державними органами одних і тих же завдань та функцій, спрямованих на реалізацію повноважень Міністерства внутрішніх справ України у сфері надання сервісних послуг.
31. Суд касаційної інстанції зауважує, що на момент розгляду цієї справи Верховним Судом розглянуто справу № 280/4670/20 за аналогічних правовідносин, а висновки, сформовані у постанові від 21.07.2022 у справі № 280/4670/20 є релевантними до спірних правовідносин.
32. Розглядаючи справу № 280/4670/20 Верховний Суд зауважив, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію.
33. Обґрунтовуючи такий висновок, Верховний Суд послався на те, що така правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом України в постановах від 17.10.2011 (справа № 21-237а11), від 04.03.2014 (справа № 21-8а14), від 27.05.2014 (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 (справа № 21-484а14), від 19.01.2016 (справа № 810/1783/13-а)
34. Така позиція підтримана Верховним Судом, також, у постановах від 12.12.2018 (справа № 826/25887/15), від 17.07.2019 (справа № 820/2932/16) та від 20.04.2022 (справа № 400/2034/21).
35. Враховуючи висновки у наведених вище постановах та зміст постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 № 79 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація територіального органу з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ як юридичної особи публічного права. До правонаступника - Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Регіональним сервісним центром МВС в Полтавській області, так і майнові права та обов'язки цієї юридичної особи, що припиняється.
36. Водночас, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України та дійшов висновку про порушення процедури звільнення ОСОБА_1 .
37. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов'язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.
38. Проте, відповідно до частини четвертої статті 40 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
39. Верховний Суд, зокрема у постановах від 30.11.2021 у справі № 480/4055/20 та від 09.06.2022 у справі № 400/1781/21, роблячи ретроспективний аналіз положень Закону України «Про державну службу», зазначав, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (тобто до 25.09.2019) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
40. Після внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» змін до статті 87 Закону України «Про державну службу» підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону України «Про державну службу» містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п'ята).
41. Наступні зміни до статті 87 Закону України «Про державну службу» внесені згідно із Законами України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX (набрав чинності 13.02.2020) , «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 № 1285-ІХ (набрав чинності 06.03.2021), якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
42. На час попередження позивача про наступне звільнення та видання спірного наказу про звільнення діяли положення Закону України «Про державну службу» у редакції Закону № 440-ІХ та стаття 40 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 113-ІХ. Тобто можна констатувати, що на час виникнення спірних правовідносин особливості звільнення державних службовців, як осіб, що мають спеціальний статус, визначались саме Законом України «Про державну службу», а отже, застосуванню підлягала частина третя статті 87 цього Закону, а не норми трудового законодавства.
43. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що при винесенні наказу про звільнення позивача не були враховані положення законодавства про працю щодо гарантій вивільнюваних працівників, а саме - не було запропоновано жодних вакантних посад є помилковим з огляду на законодавче врегулювання спірних правовідносин.
44. Колегія суддів зауважує, що Верховним Судом було сформовано правові висновки щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону № 440-ІХ), зокрема, у постановах від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 08.12.2021 у справі № 380/3646/20, від 09.06.2022 у справі № 300/891/20, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.
45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що при попередженні позивача про наступне звільнення, йому не було запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу.
46. Верховний Суд вказує, що вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
47. Таким чином, із набранням чинності Законом № 440-ІХ законодавець надав можливість суб'єкту призначення або керівнику державної служби розірвати трудовий договір з державним службовцем з підстав, зокрема, ліквідації державного органу. При цьому, аналіз положень Закону України «Про державну службу» свідчить про те, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
48. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020, від 09.12.2021 у справі № 640/20284/20, від 02.06.2022 у справі № 420/3541/20.
49. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку про неправильне формулювання роботодавцем причини звільнення ОСОБА_1 однак, при цьому дотримання процедури звільнення.
50. Крім того, Верховний Суд приходить до висновку про неправильне зазначення відповідачем дати, з якої позивач підлягає звільненню.
51. Відповідно до змісту оскаржуваного наказу про звільнення позивач звільнена 02.06.2020.
52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно листка непрацездатності ОСОБА_1 02.06.2020 перебувала на лікарняному, першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності є 03.06.2020. Вказана обставина відповідачем не заперечувалася.
53. Частиною п'ятою статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
54. Отже, датою, з якої позивач підлягає звільненню є перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, а саме: 03.06.2020.
55. Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.12.2020 у справі № 805/4361/17-а, від 13.03.2019 у справі № 524/4478/17, від 03.12.2020 у справі № 805/2173/16-а, від 10.09.2020 у справі № 420/5772/18, від 30.11.2020 у справі № 260/453/19, від 25.02.2021 у справі № 820/292/17, від 16.05.2018 у справі № 815/1648/15, від 05.01.2021 у справі № 200/9502/19-а, від 06.10.2020 у справі № 804/958/17, судом касаційної інстанції відхиляються з огляду на те, що правовідносини у перелічених справах не є подібними до спірних правовідносин, а судові рішення у зазначених справах ухвалено за різних фактичних обставин справи та правового регулювання.
56. Так, предметом розгляду у справах № 805/4361/17-а, 805/2173/16-а є визнання протиправним та скасування вимоги контролюючого органу, предметом розгляду справ № 420/5772/18, № 200/9502/19-а - скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу, у справах № 260/453/19, № 804/958/17 спірним є питання заміни сторони виконавчого провадження, а у справі № 524/4478/17 - заміна неналежного відповідача у справі. При розгляді справ № 820/292/17, № 815/1648/15, № 820/10744/15 Верховним Судом застосовуються положення Кодексу законів про працю України за відмінних від цієї обставин справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
57. Відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
58. Враховуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції повністю та рішення суду першої інстанції частково з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Висновки щодо розподілу судових витрат
59. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 139, 327, 341, 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2021 у справі № 440/3397/20 скасувати повністю.
3. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 у справі № 440/3397/20 скасувати в частині задоволених позовних вимог. В цій частині ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області, Головного сервісного центру МВС про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
4. Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору юридичного забезпечення Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області, зазначені в наказі голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області від 01.06.2020 № 70к/Тр «Про звільнення ОСОБА_1 », вказавши підставою звільнення - реорганізацію державного органу та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору юридичного забезпечення Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області, зазначені в наказі голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області від 01.06.2020 № 70к/Тр «Про звільнення ОСОБА_1 », вказавши датою звільнення - 03.06.2020.
5. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 у справі № 440/3397/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко
Судді А.В. Жук
А.Г. Загороднюк