ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 жовтня 2022 року м. Київ № 640/38454/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомВійськової частини НОМЕР_1
до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
проскасування постанови
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Військова частина НОМЕР_1 з позовом до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черкасова Є.В. про стягнення виконавчого збору у розмірі 24 000,00 грн. від 24.11.2021 ВП №66727510.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 в адміністративній справі №520/11118/20 виконано позивачем вчасно та в повному обсязі, а тому відсутні підстави для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору.
Представником відповідача відзиву на позовну заяву не подано, заяв та клопотань до суду не надходило, причини не подання відзиву на позовну заяву суду не відомі. Також в матеріалах справи відсутні належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження.
Згідно із частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 в адміністративній справі №520/11118/20, зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 08.08.2018 по 29.05.2020 в розмірі 7 543,90 грн.
Згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення розпочато (відкрито) 08.09.2021 - https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors та станом на час вирішення спору по суті є завершеним.
Між тим, позивач у позовній заяві вказує, що рішення суду ним було виконано добровільно, а саме проведено відповідні виплати у сумі 7 543,90 грн. на користь стягувача - ОСОБА_1 .
У той же час, 24.11.2021 головним державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черкасовим Є.В. винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №66727510, якою керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено стягнути з Військової частини НОМЕР_1 військовий збір у розмірі 24 000,00 грн. (далі - оскаржувана та/або спірна постанова, рішення).
Вирішуючи спір по суті суд враховує наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У частині 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 5 статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Між тим, положеннями частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що у разі закінчення виконавчого провадження, зокрема у зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII), якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII).
Поряд з цим, частинами 1, 3 статті 27 Закону № 1404-VIII регламентовано, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Звідси слідує, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, розмір якого за примусове виконання рішення немайнового характеру для боржника - юридичної особи становить чотири розміри мінімальних заробітних плат, що станом на час виникнення спірних правовідносин дорівнює 24 000,00 грн.
Натомість, частинами 5, 9, 10 статті 27 № 1404-VIII регламентовано випадки коли виконавчий збір не стягується.
Так, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Виконавчий збір не стягується, якщо інше не передбачено угодою про врегулювання спору (мировою угодою), укладеною між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулюваня спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, відповідно до якої виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню.
За наявності обставин, визначених абзацом першим цієї частини, виконавче провадження, відкрите на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у тому числі до дати укладення такої угоди, підлягає закінченню відповідно до пункту 19 частини першої статті 39 цього Закону.
Тобто вказаними положеннями чітко визначено випадки, коли виконавчий збір не стягується.
Як вже було вказано судом вище, позивач мотивує позовні вимоги тим, що ним добровільно та в повному обсязі виконано рішення суду.
Суд досліджуючи матеріали справи вказує, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 в адміністративній справі №520/11118/20 виконано Військовою частиною НОМЕР_1 11.10.2021, у той час коли виконавче провадження ВП №66727510 відкрито 08.09.2021. Тобто позивач як боржник у виконавчому провадженні ВП №66727510 виконав рішення суду після відкриття виконавчого провадження, що виключає наявність правових підстав для застосування положень частини 9 статті 27 Закону № 1404-VIII.
Також в ході розгляду справи судом не встановлено інших обставин, які визначені Законом № 1404-VIII для формування висновку про відсутність підстав для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору.
Суд вказує, що положення частини 3 статті 27 Закону № 1404-VIII не ставить в залежність стягнення виконавчого збору від виконання боржником судового рішення добровільно, а визначає виключно розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню за примусове виконання рішення немайнового характеру, у той час коли підстави для не стягнення виконавчого збору регламентовані частинами 5, 9, 10 статті 27 № 1404-VIII, які, у свою чергу, відсутні в межах спірних правовідносин.
Тобто, аналізуючи наведене в сукупності суд наголошує, що виконання боржником - Військовою частиною НОМЕР_1 рішення суду, примусове виконання якого розпочато 08.09.2021 ВП №66727510 добровільно 11.10.2021 не є підставою для не стягнення з останнього виконавчого збору в порядок та спосіб встановлений Законом № 1404-VIII.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Беручи до уваги наведене в сукупності суд вважає, що оскаржуване рішення відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-73, 77-78, 139, 243-246, 255, 287, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, б. 76А, код ЄДРПОУ 35008087) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 287, 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.А. Бояринцева