ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 жовтня 2022 року м. Київ № 640/22227/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України"
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» щодо невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 140 днів невикористаної відпустки; зобов'язати Державну установу «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації за невикористані дні основної відпустки у кількості 125 діб та додаткової відпустки за стаж служби в поліції у кількості 15 діб у розмірі 162 363,60 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за період служби в Державній установі «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» не використав 140 днів основної та додаткової відпустки, проте при звільненні з поліції компенсацію за ці дні невикористаної відпустки йому протиправно не виплачено. При цьому всупереч вимогам законодавства в наказі про його звільнення відповідач також не зазначив про кількість днів невикористаної відпустки та про виплату компенсації за ці дні.
У відповідь на звернення позивача щодо виплати цих коштів відповідач листом повідомив його відсутність цього визначених законодавством підстав.
За висновком позивача такі дії відповідача не відповідають вимогам статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», статті 24 Закону України «Про відпустки» та статті 83 Кодексу законів про працю України.
В обґрунтування своїх доводів про те, що законодавством не передбачено строк давності, після якого працівник втрачає право на відпуску, позивач послався на низку листів Міністерства соціальної політики України, Міністерства праці та соціальної політики України та Державної служби з питань праці з роз'ясненнями цих питань
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні, обґрунтовуючи тим, що відповідно до норм пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС зі специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2014 № 260, які за своєю правовою природою є спеціальними правовими нормами та підлягають застосуванню до спірних правовідносин, грошова компенсації за невикористану відпустку виплачується поліцейським тільки за невикористану відпустку у році звільнення. Така позиція неодноразово підтверджена рішеннями Верховного Суду від 17.02.2015 у справі №21-8а15, від 07.08.2019 у справі №820/5/5122/17, від 06.02.2020 у справі №818/1276/17.
Водночас відповідач наголошував на тому, що позивач звернувся до суду з пропуском установленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку і не подав до суду заяву про його поновлення з повідомленням про поважність причин його пропуску, а також, що цей спір не належить вирішувати в порядку адміністративного судочинства, оскільки звільнення позивача з державної установи не стосується проходження ним публічної служби.
Ознайомившись із матеріалами справи, суд встановив, що ОСОБА_1 з 23.02.1998 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 по 23.01.2020 - в органах поліції, що підтверджується записами у його трудовій книжці.
Наказом Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» від 23.01.2020 №12 о/с його звільнено зі служби в поліції з 23.01.2020 з посади заступника начальника Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Закон України «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Ураховуючи вищевикладене, служба в поліції є публічною службою, тому позивач проходив публічну службу в поліції та відповідно до вищевказаного наказу Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» від 23.01.2020 №12 о/с був звільнений з публічної служби. Отже, питання щодо невиплати позивачу при звільненні зі служби в поліції грошової компенсації за невикористану відпуску, за висновком суду, пов'язане з його звільненням з публічної служби та підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. З огляду на викладене суд критично сприймає доводи позивача про те, що даний спір не належить вирішувати в порядку адміністративного судочинства.
Як зазначено в указаному наказі, станом на день звільнення стаж служби в поліції ОСОБА_1 для виплати надбавки за вислугу років та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції складає 23 роки 03 місяці 26 днів.
У подальшому позивач вернувся до відповідача із заявою від 21.02.2020, в якій зазначив, що за період служби в Державній установі «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» з 23.08.2016 по 23.01.2020 він використав всього 20 календарних днів відпустки, тоді як в наказі про звільнення відсутня інформація про кількість днів невикористаної ним відпустки. Ураховуючи викладене, просив надати йому інформацію, зокрема про фактичну кількість днів невикористаної ним відпустки у період служби в Державній установі «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» та розмір нарахованої і виплаченої йому суми компенсації за невикористані дні відпустки під час розрахунку при звільненні. У разі невиплати цих коштів, просив їх виплатити.
Листом від 25.03.2020 №з-13/-1-2020 Державна установа «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» повідомила ОСОБА_1 , що фактична кількість днів невикористаної ним відпустки становить:
-у 2016 році - 15 діб основної та 15 діб додаткової відпустки;
- у 2017 році - 15 діб основної та 5 діб додаткової відпустки;
-у 2018 році - 15 діб основної та 15 діб додаткової відпустки;
- у 2019 році - 30 діб основної та 15 діб додаткової відпустки;
- у 2020 році - немає невикористаних днів відпустки відповідно до частини дев'ятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію».
З посиланням на низку законодавчих норм відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати йому компенсації за невикористані дні відпустки.
В обґрунтування такого повідомлення відповідач послався на:
- частини дев'яту та десяту статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», якими встановлено, що поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення, а також, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону;
- абзац восьмий пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС зі специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2014 № 260, згідно з яким виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Не погоджуючись із такими діями відповідача позивача звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
При цьому суд не погоджується з доводами відповідача про те, що позивач при зверненні до суду з цим позовом пропустив установлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України строк, що пояснюється наступним.
Згідно із частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За приписами статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин, суд зазначає, що поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати заробітної плати, у тому числі компенсації за невикористані дні відпустки, охоплюється застосованим у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України визначенням "законодавство про оплату праці" та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 N 160/5393/19. Вказана позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.08.2019 у справі №620/4218/18.
Отже, щодо звернення позивача до суду з позовними вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку та зобов'язання нарахувати та виплатити йому таку компенсацію строк позовної давності не застосовується.
Вирішуючи даний спір по суті, суд виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 названого вище Закону установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Закон України «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно з приписами статті 60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами
Згідно з частинами першою та другою статті 92 вказаного Закону поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону країни «Про Національну поліцію» поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 згаданого Закону обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок №260).
Так, Порядок 260 визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Відтак, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України «Про національну поліцію», відповідно до якої поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Такі висновки суду у даній справі узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, в якому Верховний Суд відступив від правових висновків, сформованих у його рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16, і вважає правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23.10.2019 в справі №826/8185/18. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №320/3843/20.
При цьому Верховний Суд в постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
З огляду на викладене суд не бере до уваги доводи відповідача про відсутність у позивача права на виплату йому компенсації за невикористану відпустку, на підтвердження яких він посилається на висновки Верховного Суду, викладені в рішеннях від 17.02.2015 у справі №21-8а15, від 07.08.2019 у справі №820/5/5122/17, від 06.02.2020 у справі №818/1276/17, від яких Верховний Суд відступив в постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19.
Таким чином, позивач, позивач при звільненні має право на отримання компенсації за невикористані дні відпустки.
Як убачається з листа Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» від 25.03.2022 №з-13/51/01-2020, відповідач не заперечував, що позивач за період служби в поліції з 2016 по день звільнення, а саме: 23.01.2020, не використав 125 днів основної та додаткової відпустки у 2016, 2017, 2018 та 2019 роках, зазначивши, що оскільки його звільнення відбулося 23.01.2020, то відповідно до частини дев'ятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» він немає невикористаної відпустки.
Указаною правовою нормою передбачено, що поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Як слідує із позовної заяви, позивач погодився з визначеною відповідачем кількістю днів невикористаної відпустки у 2016, 2017, 2018 та 2019 роках, що становить 125 днів. Водночас він зазначив про те, що також має право на додаткову відпустку в кількості 15 днів у році звільненні, тобто у 2020 році.
Проте суд критично сприймає такі доводи позивача, уважаючи їх необґрунтованими з огляду на відсутність повного місяця служби позивача у 2020 році та керуючись приписами частини дев'ятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», яку уважає наразі за необхідне застосувати, користуючись принципом аналогії закону.
Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач за період служби в поліції не використав 125 днів відпустки та у зв'язку зі звільненням має право на отримання грошової компенсації за них. Проте, відповідач безпідставно не виплатив таку компенсацію позивачу.
Суд не бере до уваги викладений позивачем розрахунок грошової компенсації за невикористану відпустку, оскільки у цьому розрахунку він необґрунтовано зазначив про наявність у нього 140 днів невикористаної відпустки, а також помилково визначив розмір грошового забезпечення для такого розрахунку, зокрема визначивши його шляхом складення заробітку за останні 12 місяців служби та поділивши їх на 365 днів, що становить 1159,74 грн.
Згідно з приписами абзацу восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Згідно з грошовим атестатом позивача №6 станом на день звільнення зі служби в поліції розмір місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 становив 24 997,93 грн.
Отож, одноденний розмір його грошового забезпечення становить 833,26 грн., (24 997,93 грн : 30 днів = 833,26 грн), тому розмір грошової компенсації за 140 днів невикористаної відпустки становитиме 116 656,40 грн (833,26 грн х 140 днів = 116 656,40 грн), тоді як позивач помилково визначив зазначену грошову компенсацію у розмірі 162 363,60 грн.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За наведених обставини суд дійшов висновку, що відповідач належним чином не довів правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку в кількості 125 днів, що свідчить про його протиправну бездіяльність, тоді як в частині невиплати позивачу зазначеної грошової компенсації за решту 15 днів невикористаної відпустки така протиправна бездіяльність відсутня. Тому вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» щодо невиплати йому грошової компенсації за 140 днів невикористаної відпустки є частково обґрунтованою та підлягає задоволенню лише в частині, що стосується невиплати йому такої компенсації за 125 днів.
У зв'язку з цим є частково обґрунтованою вимога позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на його користь компенсації за невикористані 140 днів відпустки у розмірі 162 363,60 грн, тому вона підлягає частковому задоволенню, зокрема в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за 125 днів невикористаної відпустки у розмірі 116 656,40 грн з урахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку з частковим задоволенням позову суд уважає, що понесені позивачем судові витрати підлягають задоволенню у розмірі відсотків, оскільки 116 656,40 грн, які підлягають виплаті позивачу відповідачем із заявлених ним 162 363,60 грн становить 71,85% від указаної суми.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 1623,64 грн., що підтверджується квитанцією від 16.09.2020, тому йому підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача 71,85% від цієї суми, що становить 1 166,58 грн.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 123, 139, 240, 241 - 246, 250,255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108981) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 125 днів невикористаної відпустки.
Зобов'язати Державну установу «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108981) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 125 днів невикористаної відпустки в розмірі 116 656,40 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108981) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 166,58 грн (одна тисяча сто шістдесят шість гривень 58 коп).
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.С. Мазур