ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 вересня 2022 року м. Київ № 640/30232/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
до Київського міського Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 7, код ЄДРПОУ 22886300)
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Київського міського Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової допомоги до 05 травня у 2021 році у розмірі семи мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити позивачеві щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
- стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь позивача 4 000,00 грн., витрат на правову допомогу та 1000,00 грн моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що він, як інвалід ІІІ групи, у відповідності до вимог ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Однак, відповідач сплативши у 2021 році йому 1 491,00 грн., як учаснику бойових дій, а не як інваліду війни ІІІ групи такої допомоги, порушив його право.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
Копію Ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2021 року та позов були вручені представнику відповідача безпосередньо в суді, про що зроблена відповідна відмітка в матеріалах справи.
Однак, станом на момент прийняття рішення у справі, відповідачем не надано до суду жодних пояснень з приводу заявлених позовних вимог.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач має статус учасника бойових дій з 26 січня 2007 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_2 .
Однак, згодом позивач отримав посвідчення, що останній є особою з інвалідністю третьої групи внаслідок війни та має право на пільги, передбачені Законом України ''Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'', що підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченням від 23 жовтня 2013 року серії НОМЕР_3 .
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачу у 2021 році нараховано та виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1 491,00 гривень як учаснику бойових дій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" від 08 квітня 2021 року № 325, а не як інваліду війни ІІІ групи.
Згідно положень статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, позивач, особа з інвалідністю 3 групи, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Вважаючи, що відповідачем здійснено перерахунок вказаної вище допомоги у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку належної йому суми разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік.
За результатами розгляду звернення Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат листом від 03.08.2021 року №051/044/К-1533-02 повідомив позивачу, грошова допомога за згаданий період виплачена в повному обсязі та відповідно до вимог встановлених чинним законодавством, а тому підстави для здійснення перерахунку та проведення доплати до виплаченого розміру грошової допомоги немає.
Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги до 5 травня не в повному обсязі протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд ураховує, що дана справа є типовою, оскільки відповідає усім ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 440/2720/20 від 29 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 13 січня 2021 року, а саме, Верховний Суд у своїй постанові визначив такі ознаки типових справ:
- особа має статус особи з інвалідністю війни, має право на пільги, передбачені статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат);
- предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII).
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Законом України "Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року статтю 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" згадану вище норму права викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до ч. 2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги діяла стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 3 групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавецем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01 січня 2015 року також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08 квітня 2021 № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4 421 гривня; II групи - 3 906 гривень; III групи - 3 391 гривня.
Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що "забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави" (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
За вказаних обставин, у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку визначеному у редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XІV, яка передбачала розмір допомоги особам з інвалідністю IIІ групи внаслідок війни - сім мінімальних пенсій за віком.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року 1769 гривень.
Отже з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги особам з інвалідністю ІII групи внаслідок війни у 2021 році становить 12 383,00 грн. (1 769, 00 грн. х 7).
Таким чином, виплата позивачу в 2021 році разової грошової допомоги у розмірі 1 491,00 грн. не відповідає статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Поряд з цим, суд бере до уваги, відповідно до частини першої статті 17-1 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 05 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII.
Відповідно до пункту 1 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 січня 2007 року № 65 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 березня 2017 року №349) Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є бюджетною організацією та підпорядковується Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Згідно з підпунктами 3.1, 3.2 пункту 3 цього Положення головними завданням Центру є забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави; підготовка документів для виплати всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат.
Згідно з підпунктом 4.9 пункту 4 Положення Центр відповідно до покладених на нього завдань проводить перерахунки розмірів грошової допомоги (в тому числі у зв'язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.
З урахуванням наведеного слідує висновок, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.
Оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідачем порушено право позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 по справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 висновок якого, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно із ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, жодних аргументів щодо необхідності відступлення від правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суду представлено не було.
Судом в зразковій справі вказано, що тільки Центр визначений відповідальним органом, який зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги.
За вказаних обставин та наведеного правового регулювання, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов'язання Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі саме семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги, оскільки останній є інвалідом війни ІІІ групи, що підтверджується матеріалами справи.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із ч.ч.1, 3, 6, 7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.
Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Системний аналіз наведених вище по тексту норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.
Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).
При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.
Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов'язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
Суд звертає увагу, що матеріали справи містять наступні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді представником позивача, а саме: договір №59 про надання правової допомоги від 02 вересня 2021 року, додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги №59 від 02 вересня 2021 року, квитанція про оплату послуг від 02.09.2021 року у розмірі 4 000,00 грн., детальний опис робіт виконаних адвокатом, Ордер серії АА №0013151, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката України, виданого 24.01.2019 року.
На переконання суду, розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді представником позивача є цілком співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та значенням справи для позивача.
Отже, заява позивача про розподіл судових витрат підлягає задоволенню, в сумі 4 000,00 грн.
В частині позовних вимог щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди у сумі 1 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно статті 1173 цього ж Кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як зазначено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Позивачем не наведено жодних обставин погіршення його самопочуття та психічного стану внаслідок незаконної бездіяльності відповідача, як і не надано жодних інших доказів завдання моральної шкоди позивачу, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 72-77, 79, 90, 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Київського міського центру з нарахування та здійснення соціальних виплат, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі менше ніж сім мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, місто Київ, проспект Любомира Гузара, будинок 7, код ЄДРПОУ 22886300) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн, (Чотири тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 7, код ЄДРПОУ 22886300).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук