ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 вересня 2022 року м. Київ № 640/29420/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючої судді - Вєкуа Н.Г., суддів: Васильченко І.П., Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
провідшкодування моральної шкоди, визнання бездіяльності протиправною, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України в якій просить: визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України протиправною щодо невжиття належних заходів реагування щодо поширення коронавірусної хвороби (COVID-2019) на території України, яким було нанесено шкоду здоров'ю.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Кабінетом Міністрів України невжито належних заходів передбачених законодавством України, які б унеможливили розповсюдження коронавірусу із за кордону на територію України, що призвело до епідеміологічної ситуації в Україні.
Ухвалою від 16 листопада 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/29420/21 та призначив підготовче засідання.
Кабінетом Міністрів України подано відзив на позову заяву, за змістом якого відповідач не погоджується із позовними вимогами та просить відмовити у їх задоволенні. Відповідач вказує на те, що з метою запобіганню поширенню на території України гострої респіраторної інфекції, Урядом було прийнято постанову від 11.03.2021 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою встановлено умови перебування в громадських місцях, необхідність дотримання соціальної дистанції та інших заходів, які спрямовані на збереження життя та здоров'я людей.
Крім того, Урядом також було вжито заходи щодо тимчасового обмеження перетину державного кордону, зокрема шляхом прийняття розпоряджень від 14.03.2020 № 287 «Про тимчасове обмеження перетинання державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» та від 14.03.2020 № 291 «Про тимчасове припинення роботи контрольних пунктів вїзду на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та виїзду з неї, спрямоване на заобіганню пширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-COV-2».
У період з 12.03.2020 по 22.05.2020 на території України було введено карантин, яким встановлено привентивні заходи, спрямовані на захист життя та здоров'я населення держави.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 19.12.2020 по 31.12.2021 встановлено на території України ряд протиепідемічних заходів.
Також, наголошено на тому,що протягом періоду дії постанови Уряду від 09.12.2020 № 1236 для громадян України, осіб без громадянства та іноземців також визначено ряд обов'язкових до виконання заходів, які спрямовані на дотримання належного рівня фукнціонування суспільства в умовах гострої необхідності збереження життя та здоров 'я людей.
21 грудня 2021 року від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім зазначено, що відзив на позовну заяву є нікчемним, оскільки він не відповідає ст. 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, зауважив, що твердження Відповідача про те, що: «Запровадження Кабінетом Міністрів України протиепідемічних заходів у період дії на території України карантину здійснювалось та продовжує здійснюватись у відповідності до Конституції України та вимог міжнародного права», - не відповідають
дійсності, оскільки дані заходи прийняті всупереч статтям 3, 21, 22, 64 Конституції України.
Від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
20 липня 2022 року Окружним адміністративним судом м. Києва, у відповідності до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України), ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
За приписами статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Частиною першою статті 117 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Так, позивач оскаржує, зокрема, бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невжиття належних заходів реагування щодо поширення коронавірусної хвороби (COVID-2019) на території України, яким було нанесено шкоду здоров'ю.
Суд при вирішення спору по суті звертає увагу на те, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду 17.04.2019 року у справі №342/158/17.
Також бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21.12.2018 року у справі 3813/4640/17, від 18.02.2021 року у справі №160/6885/19.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій забезпечує проведення державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарно-епідемічного благополуччя, охорони материнства та дитинства, освіти, фізичної культури і доступність для громадян послуг медичних, освітніх та фізкультурно-оздоровчих закладів.
Згідно із статтею 4 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України), цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338-р "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико- біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 КЦЗ України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 24 квітня 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 6 КЦЗ України, цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.
Частиною третьої вказаної вище статті встановлено, що для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, пов'язаної з техногенно-екологічною безпекою, захистом населення і територій, запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації, зокрема, Кабінетом Міністрів України утворюється Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.
Згідно із статтею 7 КЦЗ України, цивільний захист здійснюється за такими основними принципами:
- гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності;
- пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я громадян.
Так, правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначає Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III (далі - Закон № 1645-III).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.02.2020 № 521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» особливо небезпечну інфекційну хворобу COVID-19 було внесено до відповідного переліку, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.1995 № 133.
11.03.2020 Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, прийнято Постанову «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 (далі також - Постанова №211), якою установлено з 12 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 року на всій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників) (пункт 1). Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, обласним, Київській міській державним адміністраціям разом з органами місцевого самоврядування забезпечити: організацію виконання та контроль за дотриманням на відповідній території вимог цієї постанови, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів; подання щодня Міністерству охорони здоров'я інформації про здійснення заходів щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 для її узагальнення та інформування Кабінету Міністрів України (пункт 2).
У подальшому, постановами Кабміну від 16.03.2020 № 215, від 20.03.2020 № 242, від 25.03.2020 № 239, від 29.03.2020 № 241, від 02.04.2020 № 255, від 08.04.2020 № 262, від 15.04.2020 № 284, від 22.04.2020 № 291, від 29.04.2020 № 313, від 04.05.2020 № 332, від 04.05.2020 № 343, від 14.05.2020 № 377, від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956 внесено зміни та доповнення, у тому числі викладено постанову у новій редакції, до постанови № 211.
З урахуванням вказаних змін, спірна постанова має наступну редакцію: установити з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин (п. 1). При цьому, решта пунктів, додаток та затверджені нею порядки виключені.
Разом з тим, 09.12.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №1236 (далі також - Постанова № 1236), якою, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. (у редакціїї на час звернення позивача до суду - до 28 лютого 2021 р.) на території України, установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Надалі, вказаний карантин продовжено постановами Кабінету Міністрів України від № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021.
Відповідно до Постанови № 1236 на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється, зокрема, перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно; перебування на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус, без посвідчення про взяття на облік бездомної особи, довідки про звернення за захистом в Україні; самовільно залишати місця самоізоляції, обсервації; перетин державного кордону іноземцями та особами без громадянства (крім іноземців, осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, та осіб, яких визнано біженцями, або осіб, які потребують додаткового захисту, працівників дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні, та членів їх сімей, членів екіпажів морських та річкових суден, військовослужбовців (підрозділів) збройних сил держав - членів НАТО та держав - учасниць програми НАТО «Партнерство заради миру», які беруть участь у заходах з підготовки підрозділів Збройних Сил) без наявного поліса (свідоцтва, сертифіката) страхування, що виданий страховою компанією, яка зареєстрована в Україні, або іноземною страховою компанією, яка має представництво на території України чи договірні відносини із страховою компанією - партнером на території України (асистанс), та покриває витрати, пов'язані з лікуванням COVID-19, обсервацією, і діє на строк перебування в Україні, перетин контрольних пунктів в'їзду на тимчасово окуповані території в Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та виїзду з них іноземцями та особами без громадянства без наявного поліса (свідоцтва, сертифіката) страхування, що виданий страховою компанією, яка зареєстрована в Україні, або іноземною страховою компанією, яка має представництво на території України чи договірні відносини із страховою компанією - партнером на території України (асистанс), та покриває витрати, пов'язані з лікуванням COVID-19, і діє на строк перебування в Україні, проведення масових (культурних, у тому числі концертів, спортивних, соціальних, рекламних тощо) заходів за участю більш як 20 осіб (у разі проведення заходів за участю до 20 осіб організатор забезпечує дотримання між учасниками фізичної дистанції не менш як 1,5 метра), крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, проведення кваліфікаційного іспиту на право на зайняття нотаріальною діяльністю, тестування на знання законодавства у сфері державної реєстрації осіб, які мають намір виконувати функції державного реєстратора, проведення офіційних спортивних заходів, включених до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів України, та матчів командних ігрових видів спорту професійних спортивних клубів без глядачів за умови дотримання учасниками таких заходів відповідних санітарних і протиепідемічних заходів та здійснення обов'язкового щоденного контролю за станом здоров'я учасників; діяльність культових споруд та приміщень, облаштованих для молитовних потреб, які не забезпечують можливість обмежити кількість відвідувачів з розрахунку одна особа на 5 кв. метрів споруди чи приміщення; проведення релігійних заходів на відкритому повітрі, під час яких не забезпечено дотримання дистанції 1,5 метра між присутніми; приймання відвідувачів у кінотеатрах, інших закладах культури та приймання відвідувачів іншими суб'єктами діяльності у сфері культури з наповненістю кінозалів або залів понад 50 відсотків місць (розміщення здійснюється з вільним місцем поруч, спереду та позаду) у кожному окремому кінозалі або залі) приймання відвідувачів у музеях, на виставках, в галереях, в яких не забезпечено можливість обмежити кількість відвідувачів у залі з розрахунку одна особа на 10 кв. метрів приміщення; здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в електричному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більшій, ніж кількість місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу і визначена в реєстраційних документах на такий транспортний засіб, проведення дискотек, робота розважальних закладів (нічних клубів), діяльність закладів громадського харчування (ресторанів, кафе, барів, закусочних, їдалень, кафетеріїв, буфетів тощо) з організацією дозвілля, у тому числі проведення святкових заходів, банкетів, майстер-класів, публічних подій та ін.
Зазначені заходи вжито на виконання вимог Закону № 1645-ІП .
Так, частиною четвертою статті 29 Закону № 1645-ІП встановлено, що у рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Крім того, пунктами 2-2 та 2-3 Прикінцевих положень Закону № 1645-ПІ встановлено, що тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, громадяни України, які повертаються до України з країн, де виявлено особливо небезпечні інфекційні хвороби, зобов'язані виконувати обмежувальні протиепідемічні заходи, встановлені уповноваженими органами, у тому числі щодо перебування в ізоляції на визначений цими органами термін.
Тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб.
При цьому, введення будь-яких обмежень мають бути здійснені з урахуванням суспільних інтересів, дотримання конституційних прав осіб та прав, гарантованих положенням міжнародних норм.
Зокрема, положеннями статей 8-11 Конвенції про захист прав та основоположних свобод дозволяється втручання в основні права там, де це є «необхідним у демократичному суспільстві для захисту здоров'я».
Згідно Сіракузьких принципів тлумачення обмежень і відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, схвалених економічною та соціальною радою Організації Об'єднаних Націй у 1985 році «прагнення захистити здоров'я населення може служити підставою для обмеження певних прав, якщо державі необхідно вжити заходів щодо усунення серйозної загрози здоров'ю населення або окремих осіб. Ці заходи можуть бути спрямовані безпосередньо на запобігання захворювання або загрози фізичному здоров'ю або на забезпечення догляду за хворими або постраждалими. Держава-учасниця може вживати заходів, що відступають від своїх зобов'язань, у випадках виняткової і дійсної або неминучої небезпеки, яка загрожує життю нації, яка зачіпає все населення і або всю, або частину території держави, а також становить небезпеку для фізичного здоров'я населення.»
Доцільно також наголосити, що 07.04.2020 Генеральним секретарем Ради Європи розісланий 47 державам-членам Ради Європи відповідний Інструментарій для країн-членів з питань дотримання права людини, демократії та верховенства права в період кризи, викликаної COVID-19, відповідно до якого:
- заходи, прийняті державами-членами, можуть бути виправдані на основі звичайних положень Європейської конвенції про права людини щодо охорони здоров'я, заходи виключного характеру можуть вимагати відхилення від норм та зобов'язань держав за Конвенцією;
- законодавчий орган може прийняти спеціально розроблені закони про надзвичайні ситуації для вирішення поточної кризи, яка виходить за рамки вже існуючих правових норм;
- під час надзвичайної ситуації уряди можуть отримати загальні повноваження видавати акти, що мають силу закону. Це прийнятно за умови, що ці загальні повноваження мають обмежений термін;
- органи виконавчої влади повинні мати можливість діяти швидко та ефективно.Це може передбачати простішу процедуру прийняття рішень та полегшення деяких перевірок і противаг;
- безпрецедентні заходи, вжиті у відповідь на COVID-19, можуть вплинути на спроможність держави гарантувати право на свободу та безпеку та змінюють регулярне функціонування судової системи - стаття 5.1 (е) визначає, що запобігання поширенню інфекційних захворювань є однією з підстав, за якими особа може бути позбавлена права на свободу пересування.
Відтак, запровадження Кабінетом Міністрів України протиепідемічних заходів у період дії на території України карантину здійснювалось та продовжує здійснюватись у відповідності до Конституції України та вимог міжнародного права.
Також, суд зауважує, що у період дії на території України карантину, було розроблено та внесено зміни до актів чинного законодавства стосовно особливостей фінансування ряду протиепідемічних заходів, а також підтримки суспільних правовідносин, що зазнали змін внаслідок їх запровадження.
Зазначене зокрема стосується положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (стаття 10, 14, 28 та інші), Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та актів, прийняих на їх виконання.
Так, згідно положень статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було створено у складі Державного бюджету України фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину.
Рішення про виділення коштів із зазначеного фонду (у разі потреби з відкриттям нових бюджетних програм, включаючи трансферти місцевим бюджетам) приймаються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Обмеження, встановлені частинами десятою та одинадцятою статті 23 Бюджетного кодексу України, не застосовуються у випадках прийняття рішень про виділення коштів за напрямами, передбаченими цією статтею.
Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: заходи, спрямовані на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та на боротьбу з її наслідками, зокрема на закупівлю товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення зазначених заходів, включаючи закупівлю медичних послуг за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, придбання обладнання для приймальних відділень опорних закладів охорони здоров'я в госпітальних округах, для відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, що входять до багатопрофільних лікарень, для медичних амбулаторій, фельдшерсько-акушерських і фельдшерських пунктів у сільській місцевості та проведення капітального ремонту, реконструкції цих приміщень, покращення транспортного сполучення, будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування державного, місцевого значення; додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів; надання грошової допомоги громадянам, зокрема особам похилого віку, у зв'язку із негативними наслідками поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2; надання одноразової грошової допомоги членам сімей медичних та інших працівників закладів охорони здоров'я, які загинули (померли) від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що пов'язано з виконанням робіт з ліквідації такої хвороби, у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України; надання трансферту Пенсійному фонду України; надання фінансової допомоги на поворотній або безповоротній основі Фонду соціального страхування України і Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; поповнення резервного фонду державного бюджету; відновлення видатків державного бюджету (включаючи трансферти місцевим бюджетам) та надання кредитів з державного бюджету за бюджетними програмами, скорочених у зв'язку із створенням фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками; надання одноразової матеріальної допомоги застрахованим особам, які можуть втратити доходи у разі повної заборони сфери їх діяльності внаслідок посилення обмежувальних заходів; надання одноразової матеріальної допомоги суб'єктам господарювання з метою збереження робочих місць найманих працівників; одноразову компенсацію суб'єктам господарювання витрат, понесених за сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманих осіб.
Разом із тим, Кабінетом Міністрів України у 2020 році було прийнято ряд постанов, спрямованих на регулювання діяльності вказаного вище фонду та виділення коштів із нього (від 22.04.2020 № 302, 27.04.2020 № 308, 29.04.2020 № 330, 29.04.2020 № 354, 06.05.2020 № 372, 20.05.2020 № 385, 10.06.2020 № 472, 10.06.2020, № 485, 17.06.2020 № 493, 17.06.2020 № 496, 17.06.2020 № 498, 01.07.2020 № 539, 08.07.2020 № 578, 15.07.2020 № 591, 08.07.2020 № 592, 08.07.2020 № 612, 08.07.2020, № 613, 22.07.2020 № 623, 05.08.2020 № 682, 14.09.2020 № 823, 09.10.2020 № 923, 28.10.2020 № 1040, 28.10.2020 № 1083, 11.11.2020 № 1099, 18.11.2020 № 1120, 25.11.2020 № 1197, 08.12.2020 № 1200, 11.12.2020 № 1230, 09.12.2020 № 1232, 09.12.2020 № 1233, 09.12.2020 № 1234, 09.12.2020 № 1235, 16.12.2020 № 1251, 21.12.2020 № 1284, 23.12.2020 № 1305).
Отже підсумовуючи вищевикладене суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невжиття належних заходів реагування щодо поширення коронавірусної хвороби (COVID-2019) на території України, яким було нанесено шкоду здоров'ю.
Щодо решти тверджень Позивача, то суд зауважує, якщо позивач вважає, що в діях посадових осіб відповідача вбачаються ознаки кримінального правопорушення, він має право ініціювати питання про внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення перед правоохоронними органами в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Судовою колегією також враховується, що згідно пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин відсутності підстав для задоволення позивних вимог, підстави для стягнення сплаченого позивачем судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні, а відповідач не поніс витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв'язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Головуючий суддя Н.Г. Вєкуа
Суддя І.П. Васильченко
Суддя А.С. Мазур