Справа № 420/9257/22
05 жовтня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому позивач просить суд стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерстві юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 05.04.2021 року по 26.04.2021 року у розмірі 10 708,96 грн. з вирахуванням обов'язкових до сплати податків та зборів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 року по справі №540/4057/20 його було поновлено на посаді заступника начальника Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 04.12.2020 року. Разом з тим, вищезазначене рішення суду було виконано відповідачем лише 23.04.2021 року, про що свідчить наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №878/к, з яким позивача було ознайомлено 27.04.2021 року. При цьому позивач також зазначає, що йому на виконання рішення суду було нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.12.2020 року по 02.04.2021 року включно через несвоєчасне поновлення позивача на посаді.
Разом з тим, за період з 05.04.2021 року по 26.04.2021 року Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) не було відшкодовано йому середню заробітну плату за час невиконання рішення суду, що слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 09.08.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Одеса) адміністративний позов ОСОБА_1 з додатками, а також ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 року про відкриття провадження у справі №420/9257/22 було отримано 10.08.2022 року, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.
У визначений КАС України п'ятнадцятиденний строк відзив на адміністративний позов відповідачем наданий не був, будь-яких клопотань щодо продовження строку для подання відзиву відповідачем не заявлено, будь-яких пояснень щодо неможливості надання відзиву у строк, встановлений судом, не надано.
При цьому в ухвалі про відкриття провадження Південному міжрегіональному управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) судом було роз'яснено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, а також про можливість вирішення судом справи за наявними матеріалами відповідно до положень ч. 6 ст. 162 КАС України.
Відповідно до статті 64 Конституції України, навіть в умовах воєнного та надзвичайного стану не може обмежуватися право особи на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно до ч. 2 статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 року по справі №540/4057/20 було задоволено позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 04.12.2020 року №87-дв "Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ", яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 04.12.2020, за перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 04.12.2020 року.
Стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54214 гривень 11 коп. за час вимушеного прогулу з 05.12.2020 по 02.04.2021 включно, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Допущено до негайного виконання судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
23.04.2021 року наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №878/К ОСОБА_1 було скасовано наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04 грудня 2020 року №87-дв «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Поновлено ОСОБА_1 з 04 грудня 2020 року на посаді заступника начальника Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на якій він працював відповідно до наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 26.12.2019 року №14-к «Про особовий склад працівників відділів державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)» тимчасово, на період відсутності основного працівника ОСОБА_2 .
Із зазначеним наказом позивача було ознайомлено 27.04.2021 року.
Разом з тим, за період з 05.04.2021 року по 26.04.2021 року Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) позивачу не було відшкодовано йому середню заробітну плату за час невиконання рішення суду, що слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Пунктом 5 частини 3 статті 2 КАС України обов'язковість судового рішення визначена однією із засад (принципом) адміністративного судочинства.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з частиною третьою статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно з ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
До вимушеного прогулу прирівнюється затримка виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП).
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 рокуу справі № 243/2748/16-ц та від 27.06.2019 у справі №821/1678/16.
Як вже було зазначено судом, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 року по справі №540/4057/20 було задоволено позов ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 04.12.2020 року. Стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54214 гривень 11 коп. за час вимушеного прогулу з 05.12.2020 по 02.04.2021 включно, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Разом з тим, вищезазначене рішення суду було виконано відповідачем лише 23.04.2021 року, про що свідчить наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №878/К.
За таких умов, враховуючи виконання відповідачем рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 року по справі №540/4057/20 лише 23.04.2021 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України саме за період з 05.04.2021 року по 22.04.2021 року включно.
При цьому суд зауважує, що ознайомлення позивача із наказом від 23.04.2021 року №878/К лише 27.04.2021 року не свідчить про невиконання відповідачем рішення суду до зазначеної дати, та не є підставою для нарахування та виплати йому стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, оскільки саме рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
За таких умов в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Південного міжрегіонального управління Міністерстві юстиції (м.Одеса) на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 23.04.2021 року по 26.04.2021 року слід відмовити.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), абз. 3 п. 2 якого встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як було встановлено у рішенні Херсонського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 року по справі №540/4057/20, яке набрало законної сили 23.06.2021 року, згідно виписки з розрахункового рахунку заробітна плата ОСОБА_1 складає за жовтень 12024,00 грн. (21 робочих днів), листопад 15417 грн. 77 коп. (20 робочих днів), середньоденний заробіток становить 669 грн. 31 коп.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 05.04.2021 року по 23.04.2021 року (15 робочих днів) включно склав 10039,65 грн. (669 грн.31 коп. х 15 днів).
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судового збору у справі №420/9257/22 не здійснювати.
Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4800,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1, ч. 2 ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з'їздом адвокатів України.
Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).
Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 року у справі №726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Позивачем на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу було надано до суду: попередній (орієнтований) розрахунок витрат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та акт виконаних робіт.
При цьому згідно попереднього (орієнтованого) розрахунку витрат вартість робіт, наданих адвокатом складає 4800,00 грн. та включає в себе:
- вивчення та збір документів, вибір правової позиції та інші досудові консультації 1 година - 1200 грн.
???- вартість складання позову 2 години - 2400 грн.;
- подача позову до суду (підготовка копій документів для сторін по справі, надсилання документів поштою) 1 година - 1200 грн.
Суд зазначає, що надання консультації заявнику, узгодження правової позиції, вивчення та збір документів, вибір правової позиції, подача позову до суду фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому не є такими, що окремо належать до стягнення.
Також суд зауважує, що дана адміністративна справа є типовою справою незначної складності, яка розглядалась порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, без виклику сторін.
Виходячи з наведеного, враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , а також додані до справи докази понесення позивачем судових витрат, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих до суду та досліджених матеріалів, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на підготовку процесуальних документів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача та стягнення на користь позивача з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 грн.
В іншій частині в задоволенні клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу необхідно відмовити.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (54000, м. Миколаїв, вул. 8-го Березня, 107) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - задовольнити частково.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі протягом 15 днів (з 05.04.2021 року по 22.04.2021 року включно) в сумі 10 039,65 грн.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький