154/1940/22
2/154/699/22
30 вересня 2022 року м. Володимир
Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:
головуючої судді Кусік І.В.
за участю секретаря судового засідання Баскакової К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, яким вказала, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2022 року, зареєстрованого в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно 22.06.2022 року за № 1585061407102, належить будинок АДРЕСА_1 . У вказаному житловому будинку зареєстровані відповідачі по справі. ОСОБА_2 є колишнім власником будинку, який зобов'язався зняти з реєстрації та виписати з житлового будинку усіх зареєстрованих до 29.06.2022 року осіб. Всупереч умовам договору відповідачі зняття з реєстрації з житлового будинку позивача не провели, чим створюють перешкоди останній у володінні, користуванні та розпорядженні нерухомим майном. ОСОБА_1 вказала, що між нею та відповідачами не було жодних домовленостей чи договорів на підставі яких за останніми зберігалося б право користування будинком позивача. Позивач наголосила, що реєстрація місця проживання відповідачів в належному їй житловому приміщенні, створює перешкоди в здійсненні її прав власника щодо володіння, користування та розпорядження належним будинком. Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач надала суду заяву, якою просила проводити розгляд справи без її участі, заявлені вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Окремо надала додаткові пояснення до позовної заяви, яким наголосила, що вона, як новий власник будинку, не давала згоди відповідачам на користування спірним помешканням, при цьому відповідачі-2,3, як члени родини колишнього власника будинку, із припиненням у відповідача-1 права власності на будинок, втратили разом з ним і право користування житловим приміщенням, оскільки право членів сім'ї власника будинку на користування житлом є похідним від прав власника будинку.
Відповідач-1 надав суду заяву, якою просив проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав, не заперечував проти їх задоволення.
Відповідач-2 надала суду заяву, якою просила проводити розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнала, не заперечувала проти їх задоволення.
Відповідач-3 надав суду заяву, якою просив проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав, не заперечував проти їх задоволення.
Процесуальні дії суду по справі:
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 12 липня 2022 року у вказаній справі було відкрито провадження та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:
Як вбачається з договору купівлі-продажу житлового будинку від 22.06.2022 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2487, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію власності №303354600 від 22.06.2022 року, ОСОБА_1 є власницею житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 - відповідач-1 у справі є продавцем вказаного будинку та його колишнім власником.
Відповідно до інформації Управління «Центру надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Володимирської міської ради Волинської області № 422/1.10 від 11.07.2022 року, довідки КП «Інформаційно-розрахунковий центр» Володимир-Волинської міської ради № 1717 від 06.07.2022 року, даних з будинкової книги для прописки громадян, що проживають по АДРЕСА_1 , відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа Володимир-Волинського районного відділу поліції ГУНП у Волинській області № 10852/52/01-2022 від 29.07.2022 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 не проживають.
Пунктом 7 договору купівлі-продажу від 22.06.2022 року визначено, що ОСОБА_2 зобов'язався зняти з місця реєстрації та виписати з житлового будинку, що продається, усіх зареєстрованих до 29.06.2022 року, а у випадку недотримання зазначених вимог, ОСОБА_2 не заперечує проти зняття з реєстрації прописки у судовому порядку.
Оцінивши та дослідивши всі надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 та від 16 грудня 2020 року в справі № 182/7347/18, застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ст. 317 ч.1 ЦК України, власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За приписами ст. 319 ч.1 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до положень ст. 321 ч.1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Як визначено ст. 391 ч.1 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ст. 16 ч.1 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Право власності має фундаментальним характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахування принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.
Як було вказано позивачем, відповідачі, після продажу ОСОБА_2 спірного житла, не проживають у вказаному будинку. Будь-яких домовленостей між сторонами про реєстрацію чи проживання відповідачів у будинку позивача між сторонами не було. Своє зобов'язання про зняття з місця реєстрації та виписку з житлового будинку, що продається, усіх зареєстрованих до 29.06.2022 року, відповідач-1 не виконав, добровільно відповідачі не знялися з реєстрації.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем.
Як було визначено Постановою Верховного суду від 21 липня 2021 року по справі № 227/1044/20, при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Таким чином, власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем надано достатньо доказів того, що реєстрація відповідачів у належному їй будинку є перешкодою у здійсненні ОСОБА_1 права володіння, користування та розпорядження своїм майном. При цьому, відповідачі позов визнали, не проживають за місцем реєстрації, мають інше фактичне місце проживання, підстав для збереження за ними житлового приміщення чи інших домовленостей між сторонами немає, а відчуження ОСОБА_2 спірного будинку свідчить про втрату ним інтересу до такого жилого приміщення. Одночасно, відповідачі-2,3, як члени родини колишнього власника будинку, із припиненням у відповідача-1 права власності на будинок, втратили разом з ним і право користування житловим приміщенням, оскільки право членів сім'ї власника будинку на користування житлом є похідним від прав власника будинку.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 , як власника житла, про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання попереднього власника та членів його родини такими, що втратили право користування житлом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 7-13, 81, 141, 263, 265, 273 ЦПК України, 41 Конституції України, на підставі ст. 16 ч.1, 316, 317, 319 ч.1, 321 ч.1, 391 ЦК України, з урахуванням рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням постанов Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 та від 16 грудня 2020 року в справі справа № 182/7347/18, від 21 липня 2021 року по справі № 227/1044/20, суд,
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житлом, а саме: житловим будинком, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, яка подається протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.
Повне рішення суду складено 05 жовтня 2022 року.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_1 , жителька АДРЕСА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .
Головуюча Ірина КУСІК