Постанова
Іменем України
29 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 824/15/22
провадження № 61-7657ав22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
за участю секретаря судового засідання Боднара Р. В.,
учасники справи:
позивач - IEC Industrie Export GmbH (Німеччина),
відповідач - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна),
за участю:
представника позивача - Муляра Є. Г.,
представника відповідача - Гвоздицького К. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду
(місто Київ, проспект Повітрофлотський, 28) справу за заявою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна) про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня 2021 року у справі № 88/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна) про стягнення боргу, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна), підписаною представником Дорошенком Олегом Миколайовичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року в складі судді Невідомої Т. О.,
Короткий зміст вимог заяви
31 січня 2022 року Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна) (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») звернулось до суду з заявою про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня 2021 року у справі № 88/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення боргу.
Заява обґрунтована тим, що рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня 2021 року з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) стягнуто 349 861,99 євро, з яких: 326 215,46 євро - основний борг, 12 762,62 євро - три відсотки річних та 10 883,91 євро - відшкодування витрат з арбітражного збору. Припинено провадження у справі у частині позовних вимог в загальній сумі 75,63 євро у зв'язку з відмовою позивача від стягнення цієї суми з покладенням на позивача арбітражних витрат у сумі 2,18 євро.
Заявник вказував, що у розділі ІХ укладеного між сторонами контракту від
17 грудня 2018 року № 53-129-01-18-01687 міститься арбітражне застереження. Проте цим розділом не обумовлено застережень про можливість передання на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду спорів щодо виконання договорів про публічні закупівлі. Водночас, укладання зазначеного контракту відбувалося за результатами проведення публічних закупівель.
ДП «НАЕК «Енергоатом» наголошувало, що передання на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України спору щодо виконання контракту про публічні закупівлі суперечить нормі частини другої статті 22 ГПК України.
Крім того, заявник зазначав, що ДП «НАЕК «Енергоатом» належить до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, включене до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Посилався на пункт 2 статті V Нью-Йоркської конвенції, згідно з якою у визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій запитується визнання та приведення до виконання, визнає, що: a) об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни, або b) визнання та приведення до виконання цього рішення суперечать публічному порядку цієї країни. Вказував, що наведені підстави захищають публічні інтереси держави. Стверджував, що визнання
і надання дозволу на виконання вказаного рішення порушує публічний порядок України, оскільки загрожує безпеці та економіці України, вплине на належне забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безперебійного електропостачання і постійної готовності України до швидких ефективних дій у разі виникнення аварій на підприємствах атомної енергетики.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року в задоволенні заяви ДП «НАЕК «Енергоатом» про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від
20 жовтня 2021 року у справі № 88/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення боргу відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. 17 грудня 2018 року на підставі рішення Тендерного комітету «НАЕК «Енергоатом» від 27 листопада 2018 року між ДП «НАЕК «Енергоатом» та IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) укладено контракт № 53-129-01-18-01687. За умовами контракту IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) зобов'язався поставити продукцію - трансформатори напруги та струму виробництва Koncar-Instrument Transformers Inc. (Хорватія) для ВП «Хмельницька АЕС», ВП «Запорізька АЕЧС» та ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» на суму 419 215,46 євро, а ДП «НАЕК «Енергоатом» зобов'язався прийняти та платити продукцію. У пункті 9.2 розділу ІХ контракту сторони погодили, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом переговорів та взаємних консультацій. Усі неврегульовані за договором спори передаються заінтересованою стороною на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що арбітражне застереження у пункті 9.2 договору є арбітражною угодою, укладеною сторонами у письмовій формі, і такою, що відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Суд дійшов висновку, що спір, який виник при виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, не може бути предметом розгляду третейського суду на території України, але може
бути віднесений сторонами до компетенції міжнародного арбітражного суду.
Також суд відхилив доводи заявника про те, що передання на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України спору щодо виконання контракту про публічні закупівлі суперечить частині другій статті 22 ГПК України. За своєю правовою природою спір, який переданий сторонами у цій справі на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, є саме цивільно-правовим спором, оскільки стосується виконання укладеного цивільно-правового договору (стягнення боргу за поставлену за контрактом продукцію та відповідних штрафних санкцій), і не стосується його публічно-правових аспектів, а саме, питань дотримання Закону України «Про публічні закупівлі» при проведенні публічних закупівель.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що виконання зазначеного арбітражного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям, оскільки це рішення ухвалено виключно стосовно боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, відповідно це рішення поширює свою дію тільки на боржника. При цьому, суд врахував, що спірні правовідносини у межах розгляду справи ґрунтуються на домовленості сторін (на договірних засадах), зі змісту договору не вбачається факту застосування норми права іноземної держави, яка суперечить та вступає в колізію з чинним цивільним законодавством України, тому публічний порядок України в цьому випадку не зачіпається.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення заяви ДП «НАЕК «Енергоатом» про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня 2021 року у справі № 88/2021 немає.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги
У серпні 2022 року ДП «НАЕК «Енергоатом» подало до Верховного Суду апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 червня
2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення, яким заяву про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня 2021 року у справі
№ 88/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до
ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення боргу задовольнити. Крім того, ДП «НАЕК «Енергоатом»просило судові витрати понесені у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на IEC Industrie Export GmbH (Німеччина).
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України розглянув справу за відсутності компетенції та дійсного волевиявлення сторін на такий розгляд, оскільки після закінчення 31 січня
2020 року строку дії укладеного між сторонами контракту від 17 грудня
2018 року № 53-129-01-18-01687 арбітражне застереження, яке міститься в розділі ІХ цього контракту, також припинило свою дію;
контракт від 17 грудня 2018 року № 53-129-01-18-01687 було укладено за результатами проведення публічної закупівлі, а норми законодавства України обмежують право сторін на вільний вибір арбітражу в разі, якщо спір виник у результаті виконання договору про публічні закупівлі, та визначає виключну компетенцію на розгляд таких спорів господарськими судами;
виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня 2021 року у справі № 88/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до ДП «НАЕК «Енергоатом» (Україна) про стягнення боргу порушить публічний порядок України з огляду на те, що з державного підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і національної безпеки держави, будуть стягнуті значні грошові кошти, що негативно вплине як на забезпечення надійності та ефективності роботи атомних електростанцій, так і на енергетичну галузь в цілому;
ДП «НАЕК «Енергоатом» попередньо встановило зв'язки IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) із державою-агресором, а саме щодо придбання компанією продукції (нікелевих прокладок), виробником якої є Російська Федерація, що опосередковано є фінансуванням війни в Україні. Крім того, заявник звернувся до компетентних органів (Служби безпеки України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстицію України) з метою перевірки зв'язків IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) з Російською Федерацією (державою-агресором), про що повідомляв суд першої інстанції та просив відкласти розгляд справи для отримання відповідних доказів, які мають суттєве значення для правильного вирішення цієї справи. Проте суд першої інстанції вказані обставини проігнорував та розглянув справу, не забезпечивши заявнику можливість подання вказаних доказів та не надавши належної оцінки зазначеній інформації.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
У серпні 2022 року представник IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) - адвокат Муляр Є. Г. подав відзив на апеляційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом», в якому просив залишити її без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановленою відповідно до норм законодавства України, з урахуванням усіх фактичних обставин справи.
Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Київського апеляційного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року закінчено підготовчі дії за апеляційною скаргою ДП «НАЕК «Енергоатом» на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року; призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29 вересня 2022 року о 11:00 годині за адресою: просп. Повітрофлотський, 28, м. Київ з повідомленням учасників справи.
Короткий зміст пояснень учасників справи
Представник ДП «НАЕК «Енергоатом» - Гвоздицький К. О. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Представник IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) - Муляр Є. Г. заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що 17 грудня 2018 року на підставі рішення Тендерного комітету «НАЕК «Енергоатом» від 27 листопада 2018 року між ДП «НАЕК «Енергоатом» та IEC Industrie Export GmbH укладено контракт № 53-129-01-18-01687.
За умовами контракту IEC Industrie Export GmbH зобов'язався поставити продукцію - трансформатори напруги та струму виробництва Koncar-Instrument Transformers Inc. (Хорватія) для ВП «Хмельницька АЕС», ВП «Запорізька АЕЧС» та ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» на суму 419 215,46 євро,
а ДП «НАЕК «Енергоатом» зобов'язався прийняти та платити вартість продукції.
У пункті 9.2 розділу ІХ вказаного контракту сторони погодили, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом переговорів та взаємних консультацій. Усі неврегульовані за договором спори передаються заінтересованою стороною на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору.
Пунктом 10.1 розділу Х контракту передбачено, що контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 січня 2020 року, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов'язань постачальника, передбачених контрактом, контракт діє до закінчення дії гарантії на продукцію.
Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня 2021 року з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) стягнуто 349 861,99 євро, з яких: 326 215,46 євро - основний борг, 12 762,62 євро - три відсотки річних та 10 883,91 євро - відшкодування витрат з арбітражного збору. Припинено провадження у справі у частині позовних вимог в загальній сумі 75,63 євро у зв'язку з відмовою позивача від стягнення цієї суми з покладенням на позивача арбітражних витрат у сумі 2,18 євро.
Позиція Верховного Суду як суду апеляційної інстанції
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 454 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оспорено в порядку, передбаченому цим розділом, якщо місце арбітражу знаходиться на території України.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітраж - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього Закону).
Частиною першою статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Згідно з положеннями частини першої статті 20 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.
Частиною першою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування згідно з пунктами 2 та 3 цієї статті.
Відповідно до статті 459 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване судом лише у випадках, передбачених цією статтею, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо: сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що: одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; або суд визначить, що: відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; чи арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Тлумачення статті 459 ЦПК України свідчить, що тягар доведення наявності підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу покладається на сторону, яка звертається із заявою про скасування такого рішення.
Рішення національного суду про скасування арбітражного рішення може бути винесено лише за наявності (доведеності) однієї з підстав, передбачених частиною другою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», частиною другою статті 459 ЦПК України. Отже, законодавство України, допускаючи оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу шляхом подання заяви про його скасування, визначає вичерпний перелік підстав, за наявності однієї з яких арбітражне рішення може бути скасоване.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачено в цьому Законі.
Таким чином, під час розгляду справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу, повноваження національного суду є обмеженими, оскільки національний суд не має повноважень з перегляду рішень міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, вдаватися в його повну перевірку чи переоцінку.
Як на підставу для скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня
2021 року у справі № 88/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення боргу заявник вказував, зокрема на те, що спір, який розглянув арбітраж, не може бути предметом арбітражного розгляду за законом України, оскільки він виник при виконанні господарського договору, пов'язаного із задоволенням державних потреб.
У статті 2 Європейської конвенції про зовнішньоторговельнийарбітраж 1961 року, ратифікованої указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 січня 1963 року, передбачено, що юридичні особи, які за застосованим до них національним законом розглядаються як юридичні особи публічного права, мають право укладати арбітражні угоди.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті.
Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не містить прямої заборони щодо передачі на розгляд міжнародного комерційного арбітражу спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
За змістом абзацу другого частини другої статті 22 ГПК України цивільно-правові аспекти спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.
Глава 3 розділу ІХ ЦПК України регулює питання щодо визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, а главою 4 вказаного розділу врегульовано порядок здійснення провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів.
Таким чином, спір, що виник при виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, не може бути предметом розгляду третейського суду на території України, але може бути віднесений сторонами до компетенції міжнародного арбітражного суду.
У пункті 9.2 розділу ІХ контракту містить застереження, за яким усі неврегульовані за контрактом спори передаються заінтересованою стороною на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору.
Частина друга статті 22 ГПК України не містить заборони на укладання такого застереження.
Стосовно доводів апеляційної скарги про співвідношення спору, аспекту цивільно-правового спору та змісту застереження 9.2 розділу ІХ контракту, то вони зводяться до власного тлумачення заявником умов договору та норм права.
Відхиляючи ці доводи, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.
При розмежуванні цивільно-правових (приватно-правових) та публічно-правових аспектів спорів визначальним є характер правовідносин між сторонами, якими в першому випадку є рівноправність сторін договору та їх статусу у таких відносинах, а в іншому - наявність в однієї із сторін договору публічних управлінських функцій.
Згідно з частиною першою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Ці особливості випливають з мети Закону, якою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
За змістом Закону України «Про публічні закупівлі» публічно-правовими є відносини з державного регулювання, контролю у сфері закупівель та громадського контролю, визначення загальних умов здійснення закупівель, їх видів, порядку проведення закупівель та процедур торгів, переговорних процедур, звітності про результати проведення закупівлі тощо.
Отже, на відміну від спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої статті 22 ГПК України, які мають публічно-правові аспекти і які підлягають розгляду лише у порядку господарського судочинства, цивільно-правові аспекти таких спорів можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.
Застосований законодавцем термін «цивільно-правові аспекти спорів» за своїм смисловим значенням та переслідуваною законодавцем метою по суті є різновидом саме цивільно-правового спору, який у розглядуваному випадку виник на стадії виконання стороною договірного обов'язку зі сплати коштів за надані послуги.
Питання правових наслідків порушення зобов'язання, відповідальності за порушення зобов'язання врегульовані главою 51 розділу 1 книги п'ятої ЦК України.
За своєю правовою природою спір, який переданий сторонами в цій справі на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, є саме цивільно-правовим спором, оскільки стосується виконання укладеного цивільно-правового договору, а не виконання договору про закупівлі в розумінні Закону України «Про публічні закупівлі».
З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що національним законодавством передбачена заборона передачі на розгляд міжнародного арбітражного суду спору, що виник при виконанні договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
Аргументи апеляційної скарги про те, що Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України розглянув справу за відсутності компетенції та дійсного волевиявлення сторін на такий розгляд, оскільки після закінчення 31 січня 2020 року строку дії укладеного між сторонами контракту арбітражне застереження, яке міститься у розділі ІХ цього контракту, також припинило свою дію, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними
в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена
у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 березня 2020 року у справі № 920/241/19 зроблено висновок про те, що арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов'язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов'язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди. Нью-Йоркська конвенція закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина перша статті II Конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав. Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ. Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди. За змістом Конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов'язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).
Таким чином, закінчення строку дії контракту не впливає на дійсність, чинність та виконуваність включеної до нього арбітражної угоди у вигляді арбітражного застереження.
Крім того, протягом усього часу розгляду справи № 88/2021 ДП «НАЕК «Енергоатом» не заперечувало наявність відповідної компетенції
у Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, а навпаки, відстоюючи свою правову позицію по суті спору, подавало процесуальні документи (заяву про призначення арбітра, зустрічну позовну заяву, відзив на первісний позов тощо), чим фактично визнало чинність арбітражного застереження.
Доводи апеляційної скарги про те, що виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від
20 жовтня 2021 року у справі № 88/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до ДП «НАЕК «Енергоатом» (Україна) про стягнення боргу порушить публічний порядок України, так як з державного підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і національної безпеки держави, будуть стягнуті значні грошові кошти, що негативно вплине як на забезпечення надійності та ефективності роботи атомних електростанцій, так і на енергетичну галузь в цілому, є неспроможними з огляду на таке.
Публічний порядок будь-якої країни включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава бажає захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок); обов'язок держави з дотримання своїх зобов'язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Це ті незмінні принципи, які виражають стабільність міжнародної системи, у тому числі суверенітет держави, невтручання у внутрішні справи держав, забезпечення територіальної цілісності тощо. Застереження про порушення публічного порядку як підстава для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу є механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє суспільні відносини від негативних впливів на них. Тобто правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар'єр на шляху рішень, ухвалених всупереч фундаментальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний порядок. У той же час необґрунтована відмова у наданні дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду є свого роду блокуванням такого рішення і може, у випадку свавільного застосування, носити характер штучного нормативного бар'єру, який з точки зору міжнародного права є недопустимим. Це блокування не тільки не відповідатиме цілям міжнародного арбітражу, але й буде порушувати законні права, які це арбітражне рішення може фактично надавати стягувачу.
Частиною першою статті 47 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що право, що застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює дійсність договору, тлумачення договору, права та обов'язки сторін, виконання договору, наслідки невиконання або неналежного виконання договору, припинення договору, наслідки недійсності договору, відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.
Відповідно до частини другої статті 81 «Про міжнародне приватне право», частини другої статті 78 Закону України «Про виконавче провадження» в Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.
Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
З огляду на зазначене рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня 2021 року було вирішено питання про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) грошових коштів у зв'язку з невиконанням умов контракту, підписаного та погодженого сторонами, який є чинним та не визнавався недійсним у судовому порядку, а отже, є обов'язковим для сторін.
Рішення міжнародного комерційного арбітражу не створює для боржника обов'язку сплатити за щось протизаконне чи аморальне, не свідчить про порушення бюджетного законодавства.
Під час розгляду справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу, повноваження національного суду є обмеженими (враховуючи те, що сторони добровільно довірили вирішення спору арбітражу), оскільки національний суд не має повноважень з перегляду рішень міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, вдаватися в його повну перевірку чи переоцінку.
Обставини, встановлені рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня 2021 року, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ Держави України, вказане рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно щодо боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, тому виконання зазначеного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ДП «НАЕК «Енергоатом» попередньо встановило зв'язки IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) із державою-агресором, а саме щодо придбання компанією продукції (нікелевих прокладок), виробленої в Російській Федерації, що опосередковано є фінансуванням війни в Україні, є не доведеним, хоча довести ці обставини є його процесуальним обов'язком. При цьому предметом укладеного між сторонами контракту була поставка трансформаторів струму виробництва Koncar-Instrument Transformers Inc. (Хорватія).
Факт військової агресії Російської Федерації проти України підтверджено низкою документів міжнародних організацій та актами внутрішнього законодавства України. Водночас матеріали справи не містять і боржником не надано доказів на підтвердження того, що арбітражним рішенням стягнуто заборгованість на користь юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора або що фактичним набувачем виплат, вимог та доходів в результаті примусового виконання вказаного рішення буде юридична особа Російської Федерації.
За таких обставин колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками Київського апеляційного суду про те, що рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 жовтня
2021 року у справі № 88/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна) про стягнення боргу не суперечить публічному порядку України, оскільки цим рішенням вирішено питання приватних господарських правовідносин, а обставини, встановлені цим рішенням міжнародного комерційного арбітражного суду, стосуються порядку виконання зобов'язань, які виникли між учасниками цієї справи на підставі укладеного ними контракту.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржену ухвалу без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 24, 259, 351, 268, 367, 375, 382 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна), підписану представником Дорошенком Олегом Миколайовичем, залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 04 жовтня 2022 року.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар