Рішення від 06.10.2022 по справі 927/533/22

РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/533/22

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури,

вул. 1-го Травня, 50А, м. Прилуки, 17500 в інтересах держави в особі

Позивача-1: Північного офісу Державної аудиторської служби України,

код ЄДРПОУ 40479560, вул. Січових Стрільців (Артема), 18, м. Київ, 04053

Позивача-2: Прилуцької міської ради,

код ЄДРПОУ 34209057, вул. Незалежності, 82, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

Позивача-3: Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня»,

код ЄДРПОУ 05483581, вул. Костянтинівська, 185, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут»,

код ЄДРПОУ 39576385, вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021

Предмет спору: про стягнення 84 924,92 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України, Прилуцької міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут», у якому прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» безпідставно набуті кошти у розмірі 84 924,92 грн.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 11.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Також ухвалою від 11.08.2022 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами;

- прокурору та позивачам - п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та іншим учасникам справи відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу - п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та іншим учасникам справи заперечень з доданими до них документами.

18.08.2022 від Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що орган держаного фінансового контролю наділений лише правом порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, за результатами проведених заходів державного фінансового контролю. Позивач-1 вважає, що підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби відсутні, оскільки підставою звернення до суду в даному випадку не є результати державного фінансового контролю.

У встановлені судом строки відповідач подав до суду відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив прокурора з доданими до них документами, у тому числі доказами їх направлення іншим учасникам справи, а прокурор - відповідь на відзив з доказами їх направлення іншим учасникам справи.

Суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи заяви по суті з доданими до них документами (відзив, відповідь на відзив та заперечення), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Крім того, разом з відзивом на позовну заяву до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 05.09.2022 відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідні мотиви суду викладені в ухвалі від 05.09.2022.

12.09.2022 від позивача-2 надійшли письмові пояснення до позовної заяви, у яких він підтримує позов прокурора у повному обсязі.

Частиною 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні між позивачем-3 та відповідачем додаткових угод № 3 від 20.10.2020, № 4 від 24.11.2020, № 5 від 22.12.2020, № 8 від 08.01.2021 до договору про закупівлю № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020 (далі - Договір) було порушено вимоги п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній на момент укладення Договору), а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі, відтак ці додаткові угоди є нікчемними в силу приписів ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній на момент укладення Договору).

Оскільки позивач-3 сплатив кошти за поставлений природний газ відповідно до ціни, вказаній у спірних додаткових угодах, тобто за збільшеною ціною, прокурор на підставі ст. 670 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 84 924,92 грн переплачених позивачем-3 коштів.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

- підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» відсутні, оскільки Держаудитслужба повноважень на звернення до суду про застосування наслідків недійсного правочину у вигляді стягнення грошових коштів не має без попереднього виявлення та фіксування в акті перевірки саме цих порушень, а КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень. Відповідач вважає, шо прокурор не надав доказів, що уповноважений орган, в інтересах якого він звернувся з позовом, не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів. Наведене свідчить про звернення до суду з позовом особи, яка не має процесуальної дієздатності, та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України;

- підставою для укладення спірних додаткових угод стало коливання цін на природний газ, що підтверджується інформаційними довідками Львівської торгово-промислової палати України, ДП «Держзовнішінформ», ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати;

- зміна ціни природного газу відбулась у межах 10%, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» та Договором, а внесення змін до цього Договору не призвело до збільшення його загальної ціни;

- у п. 4.6 Договору сторонами погоджено, що у разі переплати вартості газу сума такої переплати зараховується постачальником в рахунок оплати газу на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок Споживача за його письмовою вимогою, а отже у випадку встановлення факту недійсності (нікчемності) спірних додаткових угод переплачена сума коштів повинна бути зарахована або повернута Споживачу відповідно до вказаного у п. 4.6 порядку;

- відсутні правові підстави для вимоги щодо повернення коштів відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, оскільки позивач не сплатив повну суму за зазначений у Договорі (первісний) обсяг природного газу, який мав би йому поставити відповідача, а сплатив за фактично спожитий ним обсяг цього газу.

У відповіді на відзив прокурор заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позов, з таких підстав:

- прокурор належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави у цій справі та звернення до суду з цим позовом;

- надані відповідачем інформаційні довідки Львівської торгово-промислової палати України, ДП «Держзовнішінформ», цінова довідка Харківської торгово-промислової палати не містять жодного підтвердження коливання вартості газового палива після укладення Договору та після кожної попередньої додаткової угоди (з дати укладення договору по дату укладання додаткових угод) та не є належним документальним обґрунтуванням зростання ціни вказаного товару.

Відповідач у наданих запереченнях знову наголошує на відсутності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави та вважає, що ст. 670 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин.

Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

09.12.2019 Комунальним некомерційним підприємством «Прилуцька міська дитяча лікарня» на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2019-12-09-001021-b на закупівлю природного газу обсягом 93 000 м3 за кошти місцевого бюджету (а.с. 90-91).

Відповідно до протоколу засідання тендерного комітету №17 від 12.02.2020 переможцем торгів визнано ТОВ «Чернігівгаз Збут» (а.с. 96-97).

02.03.2020 між ТОВ «Чернігівгаз Збут» (далі - Постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством «Прилуцька міська дитяча лікарня» (далі - Споживач) укладено договір про закупівлю №41FB147-1157-20 (далі - Договір) ( а.с. 99-105).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу, що є бюджетною організацією та є кінцевим споживачем, 09120000-6 Газове паливо (природний газ) (далі - газ), а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.

Обсяг постачання газу - 93 000 м3 (п. 1.2 Договору).

За умовами п 3.1 Договору розрахунки за поставлений Споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між Постачальником та Споживачем.

Згідно з п. 3.2 Договору ціна за 1 000 м3 природного газу з урахуванням тарифів на транспортування магістральними мережами, податку на додану вартість становить 6 396,7742 грн, в тому числі ПДВ 20%.

Загальна сума Договору складає 594 900,00 грн, в тому числі ПДВ (п. 3.3 Договору).

У п. 3.4 Договору сторони визначили, що ціна, зазначена в п. 3.2 Договору, може змінюватись протягом дії Договору відповідно до вимог законодавства у сфері публічних закупівель. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору.

Відповідно до п. 4.6 Договору у разі переплати вартості газу сума переплати зараховуються Постачальником в рахунок оплати газу на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок Споживача на його письмову вимогу.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) Сторін і діє в частині постачання газу з 01.03.2020 до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання (п. 11.1 Договору).

Пунктом 11.7 Договору передбачено, що істотні умови цього Договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов'язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків, у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в цьому Договорі.

Додатком №1 до Договору є специфікація на поставку товару у кількості 93 000 м3 на загальну суму 594 900,00 грн (а.с. 106).

17.04.2020 між ТОВ «Чернігівгаз Збут» (далі - Постачальник) та КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» (далі - Споживач) укладено додаткову угоду щодо зміни ціни № 1 до Договору (далі - Додаткова угода № 1) (а.с. 107), відповідно до якої п. 3.2 Договору викладено у такій редакції:

« 3.2. Ціна, з 01 квітня 2020 року, за 1000 куб. м природного газу з урахуванням тарифів на транспортування магістральними мережами, податку на додану вартість становить 6396,77 грн, в тому числі ПДВ 20%».

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №1 дана додаткова угода вважається укладеною з дати її підписання та розповсюджує свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.04.2020.

ТОВ «Чернігівгаз Збут» направило позивачу-3 лист від 08.10.2020 № 14704-Сл-11261-1020, у якому зазначає про зростання ціни на природний газ, вартість якого з 01.10.2020 за 1000 куб. м становить 7035,81 грн, та просить підписати додаткову угоду щодо зміни ціни на природний газ (а.с. 111).

На підтвердження зростання ціни на газ відповідач до листа від 08.10.2020 № 14704-Сл-11261-1020 додав інформаційну довідку Львівської торгово-промислової палати №19-09/883 від 25.09.2020 (а.с. 113).

У вказаній довідці зазначено, що згідно з інформацією, опублікованою на офіційному сайті Товарної біржі «Українська енергетична біржа», середньозважена ціна газу станом на 24.09.2020 становить: ресурс жовтня 2020 року - 5438,49 грн/1000 куб. м; вересня 2020 року - 4702,90 грн/1000 куб. м (а.с. 113).

20.10.2020 між ТОВ «Чернігівгаз Збут» (далі - Постачальник) та КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» (далі - Споживач) укладено додаткову угоду щодо зміни ціни № 3 до Договору (далі - Додаткова угода № 3) (а.с. 110), відповідно до якої п. 1.2, 3.2, 3.3 Договору викладено у такій редакції:

« 1.2. Річний обсяг постачання газу - до 68 805,79 куб. м.

3.2. Ціна, з 01 жовтня 2020 року, за 1000 куб. м природного газу з урахуванням тарифів на транспортування магістральними мережами, податку на додану вартість становить 7035,81 грн, в тому числі ПДВ 20%.

3.3. Загальна сума Договору складає 474 899,65 грн, в т.ч. ПДВ».

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №3 дана додаткова угода вважається укладеною з дати її підписання та розповсюджує свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.10.2020.

Отже, фактично відповідач збільшив ціну на газ на 9,99 % у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Чернігівгаз Збут» направило позивачу-3 лист від 10.11.2020 № 14704-Сл-12113-1120, у якому зазначає про зростання ціни на природний газ, вартість якого з 01.11.2020 за 1000 куб. м становить 7738,69 грн, та просить підписати додаткову угоду щодо зміни ціни на природний газ (а.с. 115).

На підтвердження зростання ціни на газ відповідач до листа 10.11.2020 № 14704-Сл-12113-1120 додав інформаційну довідку ДП «Держзовнішінформ» №122/193 від 04.11.2020 (а.с. 116).

У вказаній довідці зазначено, що згідно з інформацією, опублікованою на офіційному сайті Товарної біржі «Українська енергетична біржа», середньозважена ціна газу станом на 02.11.2020 становить: ресурс жовтня 2020 року - 5983,81 грн/1000 куб. м; листопада 2020 року - 6618,83 грн/1000 куб. м; коливання ціни (ресурс листопада 2020/ресурс жовтня 2020) 10,61%. Також у довідці приведена розрахункова вартість природного газу на європейських хабах до кордону України станом на 02.11.2020 за тис. куб м3: на TTF - 7145 грн; на Gaspool - 7128 грн; на NCG - 6986 грн (а.с. 116).

24.11.2020 між ТОВ «Чернігівгаз Збут» (далі - Постачальник) та КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» (далі - Споживач) укладено додаткову угоду щодо зміни ціни № 4 до Договору (далі - Додаткова угода № 4) (а.с. 114), відповідно до якої п. 1.2, 3.2 Договору викладено у такій редакції:

« 1.2. Річний обсяг постачання газу - до 64 225,33 куб. м.

3.2. Ціна, з 01 листопада 2020 року, за 1000 куб. м природного газу з урахуванням тарифів на транспортування магістральними мережами, податку на додану вартість становить 7738,69 грн, в тому числі ПДВ 20%».

Відповідно до п. 4 Додаткової угоди №4 дана додаткова угода вважається укладеною з дати її підписання та розповсюджує свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.11.2020.

Отже, фактично відповідач збільшив ціну на газ на 9,99 % у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №3.

ТОВ «Чернігівгаз Збут» направило позивачу-3 лист від 27.11.2020 № 14704-Сл-12600-1120, у якому зазначає про зростання ціни на природний газ, вартість якого з 01.11.2020 за 1000 куб. м становить 8511,79 грн, та просить підписати додаткову угоду щодо зміни ціни на природний газ (а.с. 118).

На підтвердження зростання ціни на газ відповідач до листа 27.11.2020 № 14704-Сл-12600-1120 додав цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №1522/20 від 27.11.2020 (а.с. 119).

У вказаній довідці зазначено, що згідно з інформацією, опублікованою на офіційному сайті Товарної біржі «Українська енергетична біржа», середньозважена ціна газу становить: ресурс жовтня 2020 року (станом на 01.10.2020) - 5465,55 грн/1000 куб. м; листопада 2020 року (станом на 02.11.2020) - 6618,83 грн/1000 куб. м; коливання середньозваженої ціни між вказаними періодами +21,10% (а.с. 120).

22.12.2020 між ТОВ «Чернігівгаз Збут» (далі - Постачальник) та КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» (далі - Споживач) укладено додаткову угоду щодо зміни ціни № 5 до Договору (далі - Додаткова угода № 5) (а.с. 117), відповідно до якої п. 1.2, 3.2 Договору викладено у такій редакції:

« 1.2. Річний обсяг постачання газу - до 60 869,40 куб. м.

3.2. Ціна, з 01 грудня 2020 року, за 1000 куб. м природного газу з урахуванням тарифів на транспортування магістральними мережами, податку на додану вартість становить 8511,79 грн, в тому числі ПДВ 20%».

Відповідно до п. 4 Додаткової угоди №5 дана додаткова угода вважається укладеною з дати її підписання та розповсюджує свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.12.2020.

Отже, фактично відповідач збільшив ціну на газ на 9,99 % у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №4.

30.12.2020 між ТОВ «Чернігівгаз Збут» (далі - Постачальник) та КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» (далі - Споживач) укладено додаткову угоду № 6 до Договору (далі - Додаткова угода № 6) (а.с. 121), відповідно до якої п. 1.2, 3.3 Договору викладено у такій редакції:

« 1.2. Річний обсяг постачання газу - до 48 276,66 куб. м.

3.3. Загальна сума Договору складає 367 712,83 грн, в т.ч. ПДВ-20%».

Відповідно до п. 4 Додаткової угоди №6 дана додаткова угода вважається укладеною з дати її підписання.

30.12.2020 між ТОВ «Чернігівгаз Збут» (далі - Постачальник) та КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» (далі - Споживач) укладено додаткову угоду № 7 до Договору (далі - Додаткова угода № 7) (а.с. 122), відповідно до п. 1 якої, керуючись ч. 5 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла до 19.04.2020), сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2021 року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків від суми, визначеної в договорі, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №7 дана додаткова угода вважається укладеною з дати її підписання.

ТОВ «Чернігівгаз Збут» направило позивачу-3 лист від 04.01.2021 № 14704-Сл-23-0121, у якому пропонує укласти додаткову угоду щодо продовження строку дії Договору до 31.03.2021 та повідомляє про вартість природного газу з 01.01.2021 за 1 куб. м у розмірі 9,90 грн (а.с. 124).

Доказів, які підтверджують коливання ціни на природний газ, відповідач до цього листа не додав.

08.01.2021 між ТОВ «Чернігівгаз Збут» (далі - Постачальник) та КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» (далі - Споживач) укладено додаткову угоду № 8 до Договору (далі - Додаткова угода № 8) (а.с. 123), відповідно до якої п. 3.2 Договору викладено у такій редакції:

« 3.2. Ціна, з 01.01.2021 за 1 куб. м природного газу з урахуванням послуги доступу до потужності, податку на додану вартість становить 9, 90 грн, в тому числі ПДВ 20%».

Пункт 3.1 Договору Додатковою угодою №8 доповнено новим абзацом, згідно з яким планові обсяги постачання газу на 2021 рік по місяцях становлять: січень - 6000,00; лютий - 1000,00; березень - 428,54.

Пункт 3.3 Договору Додатковою угодою №8 доповнено новим абзацом такого змісту: «У відповідності до законодавства, що регулює відносини на ринку природного газу, та відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» Сторони дійшли згоди збільшити суму Договору на 2021 рік, відповідно до затверджених видатків, на 73 542,55 грн, що не перевищує 20% від суми Договору».

Відповідно до п. 4 Додаткової угоди №8 дана додаткова угода вважається укладеною з дати її підписання та поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.01.2021 по 31.03.2021, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Отже, фактично відповідач збільшив ціну на газ на 16,3% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №5.

У період з жовтня 2020 року по січень 2021 року відповідач поставив позивачу-3 природний газ загальним об'ємом 41 300,91 м3 на суму 349 114,44 грн, на підтвердження чого надано акти приймання-передачі природного газу: №ЧРЗ80007905 від 12.11.2020, №ЧРЗ80008194 від 11.12.2020, №ЧРЗ80009300 від 24.12.2020, №ЧРЗ81001130 від 16.02.2021 (а.с. 125-128).

Платіжними дорученнями №1046 від 16.11.2020, № 1084 від 15.12.2020, № 1088 від 28.12.2020, № 29 від 19.02.2021 позивач перерахував відповідачу кошти за поставлений природний газ в об'ємі 41 300,91 м3 на загальну суму 349 114,44 грн (а.с. 125-128).

Прокурор в позовній заяві вказує, що позивач-3 відповідно до ціни газу, зазначеної у Договорі, повинен був сплатити за поставлений природний газ кошти у розмірі 264 189,52 грн (згідно з поставленим об'ємом природного газу за актами приймання-передачі за період з жовтня 2020 року по січень 2021 року, натомість сплатив 349 114,44 грн, а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 84 924,92 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру”.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України, Прилуцької міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» у зв'язку із невиконанням ними своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частини перша, третя статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17).

З урахуванням наведеного Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18).

Щодо доводів позивача-1 та відповідача про відсутність у Держаудитслужби повноважень на захист інтересів держави, оскільки орган держаного фінансового контролю наділений лише правом порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, за результатами проведених заходів державного фінансового контролю, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор неодноразово звертався до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області та Північного офісу Держаудитслужби з листами від 26.10.2020 №66-9816Вих-20, від 21.05.2021 №1469Вих-21, від 20.06.2022 №1831Вих-22, у яких повідомляв про виявлені порушення законодавства при укладенні між позивачем-3 та відповідачем спірних додаткових угод, а також просив провести перевірку проведеної процедури закупівлі та укладеного договору з додатковими угодами до нього і повідомити про вжиті заходи щодо усунення виявлених порушень.

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області у листах від 05.11.2020 №262531-17/4497-2020, від 01.06.2021 №262531-17/2318-2021, від 29.06.2022 №262525-17/273-2022 повідомило прокурора, що за наявності ознак порушення законодавства у сфері публічних закупівель, Управління прийме рішення про початок моніторингу закупівель; вказаний моніторинг не було проведено; відсутні повноваження для звернення до суду з позовом про визнання договорів недійсними.

Отже, зі змісту вказаних листів слідує, що позивач-1 фактично відмовив прокурору у проведенні процедури моніторингу спірної закупівлі та не вжив жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено прокурором.

Відповідно до приписів Положення про Державну аудиторську службу України Держаудитслужба наділена повноваженням самостійно звертатися до суду в інтересах держави у разі виявлення під час планових перевірок або зі звернень (в тому числі до правоохоронних органів) порушень у сфері закупівель.

Таким чином, такі заперечення позивача-1 свідчать про вияв пасивної поведінки уповноваженого суб'єкта після отримання повідомлення прокурора про порушення інтересів держави та необхідності захисту цих інтересів.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №905/1529/20.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Прилуцької міської ради та Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня».

Стосовно статусу суб'єкта, в особі якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи (пункт 8.10.).

Верховний Суд у постанові від 08.11.2021 у справі №917/561/21 додатково звернув увагу на те, що у випадку звернення прокурором за захистом інтересів держави в особі комунального підприємства/установи, необхідним є дослідження судами питання наявності у такого підприємства/установи делегованих органом місцевого самоврядування повноважень здійснювати владні управлінські функції, що, в такому випадку, наділяє комунальне підприємство/установу статусом суб'єкта владних повноважень (у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України) як іншого суб'єкта при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з положеннями ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» орган місцевого самоврядування має право звертатись до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1.1, 1.3, 1.4, 5.1, 5.3 Статуту Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня», КНП є закладом охорони здоров'я і створений на базі майна територіальної громади м. Прилуки. Засновником, власником та органом управління підприємства є територіальна громада м. Прилуки в особі Прилуцької міської ради, його майно є комунальною власністю та формується за рахунок коштів місцевого бюджету.

Отже, органом, який у даному випадку має право представляти інтереси територіальної громади м. Прилуки, є Прилуцька міська рада, а КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» у даному випадку наділена статусом суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд доходить висновку, що прокурором правомірно визначено суб'єктний склад позивачів у спорі щодо застосування наслідків недійсності спірних додаткових угод до Договору, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Прилуцька міська дитяча лікарня» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут».

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.11.2020 у справі №922/3268/19, від 07.09.2022 у справі №927/1058/21.

Прокурор звертався до Прилуцького міського голови з листом від 08.07.2022 №2171Вих-22 та до КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня», у яких повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні між позивачем-3 та відповідачем спірних додаткових угод, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення виявлених порушень, у тому числі щодо подання відповідних позовів до суду.

Виконавчий комітет Прилуцької міської ради у листі від 13.07.2022 №01-16/2370 та КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» у листі від 04.07.2022 №259 повідомили прокурора, що вони не звертались та не мають наміру звертатись до суду із позовом про стягнення сплачених коштів через укладення нікчемних додаткових угод через відсутність фінансування для сплати судового збору.

Відтак Прилуцькою міською радою та КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, та вказано про неможливість вчинення таких дій у подальшому в силу відсутності фінансової можливості на їх реалізацію.

Суд вважає, що такі дії позивача-2 та позивача-3 свідчать про їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Таким чином, компетентні органи були достеменно обізнані з фактом порушення законодавства у сфері публічних закупівель, а у позивачів було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте вони самостійно не захистили інтереси держави в суді.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Північного офісу Державної аудиторської служби України, Прилуцької міської ради та Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня», як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідача про залишення позову без розгляду судом відхиляються.

При цьому суд враховує, що можливість використання відповідачем безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес, а їх неповернення не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Разом з тим, потенційно факт перерахування на адресу відповідача зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання публічних коштів, унеможливлює раціональне та ефективне їх використання. Зазначене підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 84 924,92 грн.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України «Про публічні закупівлі».

Згідно з п. 5 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі», який був чинний до вступу в дію нової редакції Закону від 19.04.2020 (далі - попередня редакція), договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (істотні умови господарського договору) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті. що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції передбачено, що тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.

Відповідно до пункту 1, 2 ч. 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Частиною 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у редакції, чинній з 19.04.2020 (далі - нова редакція) встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України «Про публічні закупівлі» не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постановах Верховного Суду від 09.01.2019 у справі №759/2328/16-ц, від 12.05.2020 у справі №917/84/19 зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону.

Як встановив суд, позивач-3 та відповідач уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів, а на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції.

Так, відповідно до пунктів 1.2, 3.2, 3.3 Договору обсяг постачання газу складав до 93 000 м3; ціна газу на момент укладання Договору становила 6396,7742 грн за 1000 м3, в т. ч. ПДВ 20%; загальна сума Договору - 594 900,00 грн.

Водночас згідно з Додатковими угодами №3-5, №8 чотири рази змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за товар з 6 396,7742 грн до 9900,00 грн за 1000 м3 та зменшено кількість товару. Фактично ціна за 1000 м3 збільшилася на 54,76%, порівняно з погодженою під час закупівлі.

Необхідність укладення оспорюваних додаткових угод №3-5 до Договору обґрунтовано відповідачем коливанням ціни газу на ринку, на підтвердження якого (коливання) відповідачем було надано інформаційні довідки Львівської торгово-промислової палати №19-09/883 від 25.09.2020, ДП «Держзовнішінформ» №122/193 від 04.11.2020 та цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №1522/20 від 27.11.2020.

Збільшення ціни газу, зазначеної у додатковій угоді №8, якою продовжено строк дії Договору, відповідач взагалі нічим не обґрунтував.

Законом України «Про публічні закупівлі» (як у попередній редакції, так і у новій редакції) не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Зокрема, у документі, який видає компетентний орган, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціна на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (Постанова ОП КГС ВС у справі №927/491/19 від 18.06.2021).

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції, ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

В обґрунтування свого права на підписання Додаткових угод №3-5, №8 та збільшення ціни на одиницю товару відповідач посилається на документально підтверджений факт коливання ціни товару на ринку протягом дії Договору. За доводами відповідача, сторони правомірно вносили зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару, але не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, при тому, що такі зміни не призвели до збільшення суми, визначеної в Договорі.

Так, з наданої інформаційної довідки Львівської торгово-промислової палати №19-09/883 від 25.09.2020 вбачається, що у ній зазначені дані ресурсу жовтня 2020 року - 5438,49 грн/1000 м3 та вересня 2020 року - 4702,90/1000 м3,за результатами укладених угод на ТБ «Українська енергетична біржа» станом на 24.09.2020.

Відповідно до інформаційної довідки ДП «Держзовнішінформ» №122/193 від 04.11.2020 коливання середньозваженої ціни на природний газ визначено на підставі даних ресурсу жовтня 2020 року - 5983,81 грн/1000 м3 та листопада 2020 року - 6618,83 грн/1000 м3, за інформацієюТБ «Українська енергетична біржа» станом на 02.11.2020.

У ціновій довідці Харківської торгово-промислової палати №1522/20 від 27.11.2020 коливання середньозваженої ціни на природний газ визначено на підставі даних ресурсу жовтня 2020 року (станом на 01.10.2020) - 5465,55 грн/1000 м3 та листопада 2020 року (станом на 02.11.2020) - 6618,83 грн/1000 м3.

При цьому у вказаних довідках, зокрема, зазначено, що вони носять фактографічно-інформаційний характер і не враховують умов договорів та контрактів.

З наданих довідок слідує, що ціна ресурсу природного газу вересня-жовтня 2020 року взагалі є меншою за встановлену у Договорі ціну, що свідчить про коливання ціни природного газу у бік її зменшення, а ціни, запропоновані відповідачем у Додаткових угодах №3-5, є значно вищими ніж вказано у довідках.

Надані відповідачем інформаційні та цінові довідки є документами довідково-інформаційного характеру (фактографічно-інформаційними як вказано в примітці до цих документів), що демонструють діапазон цін на природний газ на відповідний місяць в залежності від умов та обсягу постачання, що склались для різних постачальників на внутрішньому ринку.

При цьому жоден з перерахованих документів не містить будь-якої інформації саме про факт коливання цін на природний газ у порівняні з моментом укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару, а тому ці довідки не можуть бути об'єктивним підтвердженням коливання ціни природного газу на ринку.

Частиною 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції передбачено, що дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.

Укладаючи Додаткову угоду №8, сторони фактично продовжили строк дії Договору до 31.03.2021, та збільшили ціну на газ до 9,90 грн/м3.

Разом з тим, жодних обґрунтувань та доказів, які підтверджують коливання ціни на природний газ, що стало підставою для зміни (збільшення) ціни за одиницю товару у Додатковій угоді №8, відповідач суду не надав. Не містить таких обґрунтувань і доказів лист відповідача №14704-Сд-23-0121 від 04.01.2021, направлений позивачу-3 з метою укладення цієї додаткової угоди.

Більш того, як встановив суд, відповідач у Додатковій угоді №8 збільшив ціну на газ на 16,3% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №5, якою перед цим востаннє вносились зміни щодо вартості газу, що перевищує максимально допустимий відсоток збільшення ціни за одиницю товару, встановлений Законом України «Про публічні закупівлі».

Таким чином, суд доходить висновку, що Додаткові угоди №3-5, №8 укладені за відсутності підтвердження факту коливання ціни на газ за певні періоди дії Договору та з перевищенням максимально допустимого відсотку збільшення ціни.

Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар, за відсутності для цього визначених Законом України «Про публічні закупівлі» підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).

Будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Таким чином, беручи участь у процедурі публічних закупівель, товариство самостійно визначаючи ціну на предмет закупівлі, з урахуванням власного економічного обґрунтування рентабельності підприємства і можливості виконати взяті зобов'язання упродовж дії договору, чітко усвідомлювало свою можливість поставки товару за заявленими цінами протягом дії договору, адже вчиненню таких дій повинні передувати організаційні дії щодо закупки товару до сезонного здорожчання та його зберігання. Саме по собі коливання цін на ринку - природна обставина ринкових відносин, яка повинна братися до уваги при укладенні договорів з урахуванням підприємницького ризику. Саме лише коливання цін не є безумовною підставою внесення змін до договору.

Крім того, суд вважає, що сторони не могли не розуміти особливостей функціонування ринку газу (коливання цін на газ, їх сезонне зростання-падіння), що було прогнозовано, а тому вони не були позбавлені можливості визначити у договорі порядок зміни ціни, зокрема, які коливання ціни надають право на перерахунок ціни (порогові показники), формулу розрахунку нової ціни, якими саме документами має підтверджуватися коливання цін на ринку товару.

Також не містять матеріали справи жодних доказів, що Постачальник (відповідач) у розглядуваний період застосування спірних додаткових угод дійсно змушений був придбавати природний газ для його подальшої переді Споживачу на виконання обов'язків за Договором за цінами, вказаними у відповідних цінових довідках та додаткових угодах.

Покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня», яке мало беззаперечне право на отримання газу по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо необґрунтованих пропозицій відповідача про збільшення ціни, підписало спірні додаткові угоди, внаслідок чого ціна 1000 куб. м газу збільшилась, а обсяг поставки газу за Договором зменшився.

Прокурор, посилаючись на п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції, ст. 36, 37 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції, вважає, що Додаткові угоди №3-5, №8 є нікчемними в силу закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону, якою, зокрема, передбачено можливість зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Тобто угоди, укладені з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції, в силу ст. 37 указаного Закону є нікчемними.

Втім, 19.04.2020 вступила в дію нова редакція Закону України «Про публічні закупівлі», в якій унормовано обставини нікчемності договору.

Так, відповідно до статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п'ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Частиною 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

У частині 5 вказаної статті Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції унормовано можливість збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Аналіз змісту спірних додаткових угод №3-5, №8 свідчить про те, що хоча ці угоди й не містять прямого посилання на норму ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», однак сторони укладали їх з метою зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% з обґрунтуванням коливання ціни такого товару на ринку, при цьому не збільшуючи суму закупівлі визначену в договорі. Тобто правовою підставою для їх укладення були не норми п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції, а норми п. 2 ч. 5 ст. 41 цього Закону у новій редакції.

Водночас статтею 43 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції, якою встановлено підстави нікчемності договору про закупівлю, не передбачено серед правових підстав нікчемності договору порушення сторонами вимог ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції.

Вказане свідчить про те, що у новій редакції Закону України «Про публічні закупівлі» порушення ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не є законодавчо встановленою підставою нікчемності правочину.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21.

Оскільки Додаткові угоди №3-5, №8 були укладені під час дії Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції, тому положення саме цієї редакції закону підлягають застосуванню при визначенні підстав нікчемності зазначених додаткових угод.

При цьому суд відхиляє доводи прокурора з посиланням на п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції, щодо поширення дії ст. 36, 37 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції на усі додаткові угоди, якими вносились зміни до Договору, зважаючи на те, що цей Договір був укладений до введення в дію нової редакції вказаного закону, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, установлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені, а зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Тобто положення цього пункту передбачають застосування попередньої редакції Закону України «Про публічні закупівлі» лише щодо порядку та умов внесення змін до Договору про закупівлю, проте не визначають поширення дії цієї редакції, зокрема, щодо визначення підстав нікчемності додаткових угод, укладених до договору.

За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що Додаткові угоди №3-5, №8 не є нікчемними, оскільки на момент їх укладення Законом України «Про публічні закупівлі» у новій редакції недійсність таких угод встановлена не була.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина 1).

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 2).

Прокурор просить застосувати наслідки недійсності Додаткових угод №3-5, №8 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача-3 надлишково сплачених коштів за поставлений газ у розмірі 84 924,92 грн.

Разом з тим, вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Вимоги про визнання цих додаткових угод недійсними прокурором не заявлялись, а суд дійшов висновку, що вказані додаткові угоди не є нікчемними.

У статті 14 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип диспозитивності господарського судочинства, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позивачем (прокурором) вимог та не може самостійно змінювати предмет позову, а прокурор не заявляв вимог щодо визнання Додаткових угод №3-5, №8 недійсними, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування наслідків недійсності цих правочинів шляхом стягнення з відповідача на користь позивача-3 надлишково сплачених коштів за поставлений газ у розмірі 84 924,92 грн.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені прокурором, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун