Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" жовтня 2022 р.м. ХарківСправа № 926/189/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Гордєєвої Анни Миколаївни, м. Чернівці
до Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", м. Харків
про стягнення 101808,00 грн.
без виклику учасників справи
Фізична особа-підприємець Гордєєва Анна Миколаївна (м. Чернівці) звернулась до господарcького суду Чернівецької області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (м. Харків) заборгованість за Договором №217-07/21 від 25.06.21р. в сумі 101808,00 грн., яка складається з: 96960,00 грн. - основного боргу, 4848,00 грн. - пені. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Ухвалою господарcького суду Чернівецької області від 19.01.22р. позовну заяву ФОП Гордєєвої Анни Миколаївни передано за підсудністю до господарського суду Харківської області.
Ухвалою суду від 26.01.22р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №926/189/22 без повідомлення учасників справи. ВІДПОВІДАЧУ встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, ухвалу про відкриття провадження у справі від 26.01.2022 року отримав, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с №49). Отже, строк на подання відзиву на позовну заяву на теперішній час сплив.
Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа розглядається судом за наявними у ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Між ФОП Гордеевою Анною Миколаївною (Постачальником за Договором, далі по тексту - позивач) та AT «Завод «Електроважмаш» - (Замовником за Договором, далі по тексту - відповідач) був укладений Договір поставки № 217-07/21 від 25.06.2021 р., згідно умов якого позивач зобов'язувався здійснити поставку Товару по закупівлі UA-2021-05-17-014030-b «Накопичувані на твердих магнітних дисках», а саме Жорсткі диски Seagate Enterprise Capacity ST2000NM0045 (3.5" / 2 ТВ /128m/SAS 12 Gb/s/7200rpm) у кількості 24 штуки, а відповідач зобов'язувався сплатити грошові кошти за поставлений Товар на умовах передбачених в Договорі та Специфікації до нього.
В Додатку № 1 до Договору поставки № 217-07/21 від 25.06.2021 р. сторони узгодили асортименту, кількість та вартість Товару. Загальна вартість поставленого Товару склала 96960,00 грн. без ПДВ.
«15» липня 2021 року ФОП Гордеева Анна Миколаївна здійснили поставку Товару по Договору № 217-07/21 від 25.06.2021 р. за адресою: м. Харків проспект Московський, 299, про що свідчить підписана представниками сторін видаткова накладна № 00032 від 15.07.2021 р. та довіреність № 299 від 15.07.2021 р., видана начальнику відділу АТП Шарабаріну О.В., який був відповідальною особою за отримання даного Товару.
Таким чином, ФОП Гордеева Анна Миколаївна виконала свої зобов'язання з виготовлення та поставки Товару відповідачу в повному обсязі.
Згідно п.4 Договору №217-07/21 від 25.06.2021 року Замовник зобов'язується провести 100% оплату товару у термін 60 календарних днів з моменту постачання і приймання Товару.
Товар був отриманий на підставі видаткової накладної №00032 від 15.07.2021 року.
Так, термін сплати згідно Договору минув 13.09.2021 року.
Згідно п.5.4 Договору Постачальник має право своєчасно і в повному обсязі отримувати плату за поставлену продукцію.
Прострочення з оплати Товару на дату підписання цієї позовної заяви складає 127 календарних дня.
Відповідно до статті 222 Господарського кодексу України, позивач направив відповідачу претензію вих. № 214 від 06.12.2021 р., в якій вказав на порушення відповідачем умов Договорів, вказав суму заборгованості та розмір пені за прострочення оплати Товару. 13 січня 2022 року надійшла відповідь від відповідача (вх. 261-22/556 від 30.12.2021). Претензія позивача не задоволена, чітких термінів погашення кредиторської заборгованості не вказано.
Станом на момент подання позовної заяви відповідач не виконав зазначений обов'язок та не розрахувався за фактично поставлений товар, внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання по виконанню оплати за Договором, у зв'язку з чим, позивач вимушений був звернутись до господарського суду за захистом своїх порушених і охоронюваних законом інтересів.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються приписи статті 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо.
Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче маг настати, підтягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор маг право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором, відповідач не оплатив вартість поставленого товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки, станом на дату звернення позивачем до суду з відповідним позовом, відповідачем не була сплачена заборгованість за отриманий товар на суму 96960,00 грн., на підставі вищевикладеного, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 96960,00 грн. за отриманий відповідачем товар.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 10.4 Договору за порушення строку оплату Постачальник має право пред'явити Замовнику вимогу про сплату пені у розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.
В позовній заяві позивач вказує, що розрахунок пені ним здійснювався наступним чином: 96960,00 грн. х 5% = 4848,00 грн. Проте, такий розрахунок не відповідає положенням чинного законодавства, оскільки пеня має обчислюватись від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Судом здійснено розрахунок пені та встановлено, що, хоча, методика розрахунку відповідача є невірною, проте, сума пені в розмірі 4848,00 грн., заявлена позивачем до стягнення, не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 4848,00 грн.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та можливість їх задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 29, 42, 46, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 130, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного Товариства "Завод "Електроважмаш" (61089 м. Харків, Проспект Московський , буд. 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Фізичної особи - підприємця Гордеевої Ганни Миколаївни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) суму боргу за поставлений товар в розмірі 96960,00 грн., пеню в розмірі 4848,00 грн. та судовий збір в сумі 2481,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "06" жовтня 2022 р.
Суддя Л.В. Шарко