ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.10.2022Справа № 910/3428/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісно-Технічний центр «Укравтозапчастина»
(просп. Степана Бандери, буд. 5, м. Київ, 04073)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд»
(пров. Охтирський, буд. 7, корп. 4, оф. 4 А -301, м. Київ, 03066)
про стягнення 289 943,67 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісно-Технічний центр «Укравтозапчастина» (далі - позивач, ТОВ «Сервісно-Технічний центр «Укравтозапчастина») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» (далі - відповідач, ТОВ «Добродія Трейд») про стягнення 289 943,67 грн, з яких: 198 545,92 грн - заборгованість, 21 770,69 грн - пеня, 19 913,45 грн - штраф, 29 541,67 грн - 24% річних та 20 171,94 грн - інфляційні втрати, а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 4 349,16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки товару № 82/21 на умовах відстрочення оплати від 26.01.2021 в частині повної та своєчасної оплати за переданий у власність позивача товар, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку було нараховано пеню, штраф, інфляційні збитки та 24% річних.
Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/3428/22 та справу передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою суду від 12.05.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
14.06.2022 від відповідача надійшла заява вих. № 14/02 від 14.06.2022 із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження, в якому останній просив суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження, з викликом сторін.
Ухвалою суду від 15.06.2022 в задоволенні заяви ТОВ «Добродія Трейд» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.
05.07.2022 до суду надійшов відзив вих. № 23/06 від 23.06.2022 на позовну заяву, в кому відповідач вказав на те, що вимоги позивача ним не визнаються повністю, доводи позовної заяви необґрунтованими та просив суд прийняти рішення про відмову в задоволенні позовної заяви ТОВ «Сервісно-Технічний центр «Укравтозапчастина».
Заперечуючи проти позову відповідач вказував на те, що позивач в позовній заяві наводить 24 (двадцять чотири) видаткові накладні і лише 3 (три) довіреності. При цьому, на думку відповідача, замість належного підпису директора ТОВ «Добродія Трейд» (підпис якого наявний на Договорі), згадані довіреності підписані зовсім незрозумілими особами, у зв'язку з чим, з урахуванням положень абз. 2 частини другої ст. 207 ЦК України та частини третьої ст. 244 ЦК України, не можна вважати, що особа, що вчинила дії на підставі цієї довіреності є належним представником товариства та діяла від імені юридичної особи. Крім того, відповідач зазначав, що згідно частини другої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в первинних та зведених облікових документах обов'язково мають бути вказані посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Також відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, що заборгованість відповідача часто перевищувала суму заборгованості (на умовах відстрочення оплати), вказану в п. 2.2. Договору, і від позивача не було жодних зауважень чи претензій щодо порядку розрахунку за Договором, у зв'язку з чим, відповідач вважає повністю нереалістичним та недоцільним розрахунок штрафних санкцій по Договору.
Крім того, на думку відповідача, позивач порушив умови погодженого сторонами порядку врегулювання спорів, передбаченого п. 9.1. Договору.
Заперечення відповідача також мотивовані тим, що позивачем при здійснені розрахунку враховано термін оплати не 14 (чотирнадцять) календарних днів відстрочення оплати, як це встановлено п. 2.2. Договору, а 13 (тринадцять), що значно завищує штрафні санкції, та вказано на приписи частини шостої ст. 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
14.07.2022 до суду надійшла відповідь вих. № 13/07-22 від 13.07.2022 на відзив, в якій представник позивача відхиляв аргументи відповідача, посилаючись на те, що строк дії зазначених ним довіреностей охоплює відповідні дати отримання кожної партії товару представниками позивача, а у видаткових накладних № 3167 від 25.03.2021, № 3391 від 30.03.2021, № 3456 від 31.03.2021, № 3615 від 02.04.2021, № 3718 від 06.04.2021, № 4499 від 22.04.2021, № 4648 від 26.04.2021, № 5197 від 12.05.2021, № 7811 від 12.07.2021, № 9013 від 05.08.2021, № 9016 від 05.08.2021, № 9044 від 05.08.2021, № 9045 від 05.08.2021, № 9048 від 05.08.2021, № 9081 від 06.08.2021, № 9157 від 09.08.2021, № 9693 від 19.08.2021, № 9695 від 19.08.2021, № 10139 від 31.08.2021 та № 10237 від 01.09.2021 містяться відбиток печатки відповідача, при цьому останнім не заявлено, що його печатка була загублена, викрадена або в іншій спосіб вибула з його володіння.
Щодо видаткових накладних № 10240 від 01.09.2021, № 10241 від 01.09.2021, № 10244 від 01.09.2021 та № 10249 від 01.09.2021, на яких не міститься відбиток печатки відповідача, представник позивача зазначав, що в них наявні такі реквізити як найменування покупця та постачальника, найменування, кількість, загальна вартість товару, що передається, реквізити договору, згідно з яким поставлено товар, ПІБ представника покупця - Шам Петро Петрович, реквізити довіреності, на підставі якої він діє, а саме: довіреність № 83 від 01.09.2021. При цьому, вказана довіреність містить паспортні дані Шам Петра Петровича, найменування позивача, найменування договору, за яким відбувається поставка товару, ПІБ та підписи керівника та головного бухгалтера відповідача та відбиток його печатки, що свідчить про те, що Шам Петро Петрович був уповноважений на прийняття товару від позивача за спірним договором.
Також представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що розмір позовної вимоги про стягнення основного боргу, показує про порушення умов п. 2.2. Договору позивачем і відповідачем, проте, вказане порушення жодним чином не спростовує законність стягнення основного боргу, неустойки, річних процентів та інфляційних нарахувань, розрахованих позивачем згідно з вимогами законодавства та умовами спірного договору, а саме: першим днем існування простроченої заборгованості є 15-тий день від дня, коли грошове зобов'язання мало бути виконано (14 днів з моменту поставки) та період існування заборгованості, розрахований позивачем, не перевищують 6 місяців.
Також, представником позивача було зазначено, що чинним законодавством не передбачено обов'язковості досудового вирішення спору, який виник між сторонами.
Позивачем, як платником ПДВ, згідно зі ст. 201 ПК України, було зареєстровано в ЄРПН податкові накладні, які були складені за фактом відвантаження товару за спірним договором, податкові накладні та докази їх реєстрації в ЄРПН додані до відповіді.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2021 між ТОВ «Сервісно-Технічний центр «Укравтозапчастина» (далі - Постачальник) та ТОВ «Добродія Трейд» (далі - Покупець) було укладено Договір поставки товару № 82/21 на умовах відстрочення оплати (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця Товар на умовах відстрочення оплати в асортименті, в кількості та за ціною, вказаними в Специфікації, яка є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець прийняти та оплатити Товар на умовах даного Договору.
Згідно з п. 1.2. Договору, асортимент, кількість та ціна товару вказана у заявках покупця, остаточно узгоджується сторонами у Специфікаціях на кожну окрему партію Товару. Специфікація може містити також інформацію про строки та місце поставки Товару. Підтвердженням факту узгодження Сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни Товару є прийняття Покупцем Товару за видатковою накладною або за актом приймання-передачі, які після їх підписання сторонами мають силу Специфікації, в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України.
Орієнтовна ціна Договору складає 600 000,00 (шістсот тисяч) гривень 00 копійок, та розраховується з урахуванням податку на додану вартість. Сукупна вартість Товару, вказана в Специфікаціях складає ціну Договору (п. 2.1. Договору).
Умовами п. 2.2. Договору передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити ціну Товару у строк не більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати отримання замовленого Товару від Постачальника. При цьому, сума відвантаженого але не оплаченого товару не повинна перевищувати 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.
Зобов'язання Покупця щодо оплати Товару вважаються виконаними у момент зарахування на поточний рахунок Постачальника суми, вказаної у видаткових накладних та/або Актах приймання-передачі Товару (п. 2.3. Договору).
Відповідно до п. 2.8. Договору, Сторони погодили, що Покупець має право здійснити оплату Товару на умовах попередньої оплати та/або частками, але в будь якому випадку не пізніше останнього дня строку вказаного в Договорі або у Специфікації.
Розрахунки за поставлений Товар здійснюються Покупцем в гривнях в безготівковій формі на рахунок Постачальника за реквізитами вказаними в даному Договорі (п. 2.9. Договору).
Згідно з п. 3.3. Договору, дата отримання Товару Покупцем в місці поставки Товару, вказаному в п. 3.1. Договору підтверджується підписанням видаткової накладної або акту приймання-передачі. Видаткова накладна або акт приймання-передачі підписуються уповноваженими представниками Покупця та Постачальника.
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати Товару Покупець в першу чергу сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення оплати та, відповідно до ст. 625 ЦК України, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 24 (двадцять чотири) відсотки річних від простроченої суми боргу за весь період прострочення, а потім сплачує суму основного боргу з урахуванням умов, викладених в п. 2.5. та 5.6. Договору.
Відповідно до п. 5.2. Договору, у випадку порушення Покупцем строків оплати більше ніж на 6 (шість) місяців, Покупець зобов'язаний додатково сплатити штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від ціни отриманого від Постачальника Товару. Штраф сплачується на користь Постачальника першочергово, нарівні з пенею та відсотками за користування грошовими коштами.
Згідно з п. 11.1. Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2021 року включно, а в частині виконання зобов'язань за Договором - до їх повного виконання. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.
На виконання умов Договору, позивачем було поставлено товар відповідачу на загальну суму 654 651,32 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 3167 від 25.03.2021 на суму 5 230,08 грн з ПДВ, № 3391 від 30.03.2021 на суму 14 120,00 грн з ПДВ, № 3456 від 31.03.2021 на суму 28 240,00 грн з ПДВ, № 3615 від 02.04.2021 на суму 18 495,00 грн з ПДВ, № 3718 від 06.04.2021 на суму 23 000,00 грн з ПДВ, № 4499 від 22.04.2021 на суму 31 060,16 грн з ПДВ, № 4648 від 26.04.2021 на суму 25 340,16 грн з ПДВ, № 5197 від 12.05.2021 на суму 27 740,00 грн з ПДВ, № 7811 від 12.07.2021 на суму 47 880,00 грн з ПДВ, № 9013 від 05.08.2021 на суму 7 790,04 грн з ПДВ, № 9016 від 05.08.2021 на суму 7 790,04 грн з ПДВ, № 9044 від 05.08.2021 на суму 42 978,00 грн з ПДВ, № 9045 від 05.08.2021 на суму 51 960,00 грн з ПДВ, № 9048 від 05.08.2021 на суму 32 975,00 грн з ПДВ, № 9081 від 06.08.2021 на суму 11 010,00 грн з ПДВ, № 9157 від 09.08.2021 на суму 19 710,00 грн з ПДВ, № 9693 від 19.08.2021 на суму 8 284,08 грн з ПДВ, № 9695 від 19.08.2021 на суму 6 960,00 грн з ПДВ, № 10139 від 31.08.2021 на суму 58 600,08 грн з ПДВ, № 10237 від 01.09.2021 на суму 10 892,68 грн з ПДВ, № 10240 від 01.09.2021 на суму 47 556,00 грн з ПДВ, № 10241 від 01.09.2021 на суму 13 680,00 грн з ПДВ, № 10244 від 01.09.2021 на суму 43 120,00 грн з ПДВ та № 10249 від 01.09.2021 на суму 70 240,00 грн з ПДВ, підписаними сторонами, копії яких надані в матеріали справи.
На підтвердження повноважень осіб, які приймали товар за вказаними видатковими накладними, позивачем були надані копії довіреностей № 10 від 25.03.2021, № 13 від 30.03.2021, № 83 від 01.09.2021.
Позивачем були виставлені рахунок на оплату № № 3495 від 24.03.2021 на суму 5 230,08 грн, № 3706 від 29.03.2021 на суму 14 120,00 грн, № 3931 від 01.04.2021 на суму 18 495,00 грн, № 4743 від 19.04.2021 на суму 31 060,16 грн, № 5102 від 26.04.2021 на суму 25 340,16 грн, № 5662 від 11.05.2021 на суму 27 740,00 грн та № 8541 від 08.07.2021 на суму 47 880,00 грн.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено оплату товару лише частково на суму 456 105,40 грн з ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями № 1038908640 від 08.04.2021 (рахунок на оплату № 3495 від 24.03.2021) на суму 5 230,08 грн, № 1038908636 від 08.04.2021 (рахунок на оплату № 3706 від 29.03.2021) на суму 14 120,00 грн, № 103890837 від 08.04.2021 (рахунок на оплату № 3931 від 01.04.2021) на суму 18 495,00 грн, № 1041587560 від 15.04.2021 (згідно акта звірки від 14.04.2021) на суму 51 240,00 грн, № 1051634299 від 06.05.2021 (рахунок на оплату № 4743 від 19.04.2021) на суму 31 060,16 грн, № 237 від 06.07.2021 (рахунок на оплату № 5102 від 26.04.2021) на суму 25 340,16 грн, № 469 від 29.07.2021 (рахунок на оплату № 5662 від 11.05.2021) на суму 27 740,00 грн, № 564 від 10.08.2021 (рахунок на оплату № 8541 від 08.07.2021) на суму 47 880,00 грн, № 766 від 31.08.2021 (згідно договору № 82/21 від 26.01.21) на суму 100 000,00 грн, № 907 від 09.09.2021 (згідно договору № 82/21 від 26.01.21) на суму 45 000,00 грн, № 974 від 16.09.2021 (згідно договору № 82/21 від 26.01.21) на суму 50 000,00 грн, № 1354 від 02.11.2021 (згідно договору № 82/21 від 26.01.21) на суму 40 000,00 грн.
Таким чином, відповідачем було здійснено часткову оплату, поставленого позивачем товару, на загальну суму 456 105,40 грн з ПДВ, що підтверджується вищезазначеними документами, у зв'язку з чим неоплаченим залишився товар на суму 198 545,92 грн з ПДВ.
Однак, відповідачем не було здійснено оплати за поставлений позивачем товар на суму 198 545,92 грн з ПДВ, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, на яку було нараховано пеню, штраф, інфляційні збитки та 24% річних, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Зі змісту частини першої ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Як зазначалось, між сторонами був укладений Договір поставки товару № 82/21 на умовах відстрочення оплати від 26.01.2021, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Параграфа 1. Глави 30 ГК України та Глави 54 ЦК України.
Відповідно до частини першої ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).
Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Умовами п. 2.2. Договору передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити ціну Товару у строк не більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати отримання замовленого Товару від Постачальника.
Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось, на підтвердження виконання умов Договору, позивачем було надано копії видаткових накладних: № 3167 від 25.03.2021, № 3391 від 30.03.2021, № 3456 від 31.03.2021, № 3615 від 02.04.2021, № 3718 від 06.04.2021, № 4499 від 22.04.2021, № 4648 від 26.04.2021, № 5197 від 12.05.2021, № 7811 від 12.07.2021, № 9013 від 05.08.2021, № 9016 від 05.08.2021, № 9044 від 05.08.2021, № 9045 від 05.08.2021, № 9048 від 05.08.2021, № 9081 від 06.08.2021, № 9157 від 09.08.2021, № 9693 від 19.08.2021, № 9695 від 19.08.2021, № 10139 від 31.08.2021 та № 10237 від 01.09.2021, № 10240 від 01.09.2021, № 10241 від 01.09.2021, № 10244 від 01.09.2021 та № 10249 від 01.09.2021 на суму 654 651,32 грн з ПДВ, підписані сторонами та скріплені відбитками печаток підприємств.
На підтвердження повноважень осіб, які приймали товар за вказаними видатковими накладними, позивачем були надані копії довіреностей № 10 від 25.03.2021, № 13 від 30.03.2021 та № 83 від 01.09.2021.
Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві на позовну заяву вказував на те, що позивач в позовній заяві наводить 24 (двадцять чотири) видаткові накладні і лише 3 (три) довіреності, однак, як вбачається з видаткових накладних, вони містять посилання тільки на три довіреності: № 10 від 25.03.2021, № 13 від 30.03.2021 та № 83 від 01.09.2021, які і були надані позивачем.
При цьому, на думку відповідача, замість належного підпису директора ТОВ «Добродія Трейд» (підпис якого наявний на Договорі), згадані довіреності підписані зовсім незрозумілими особами, у зв'язку з чим, з урахуванням положень абз. 2 частини другої ст. 207 ЦК України та частини третьої ст. 244 ЦК України, не можна вважати, що особа, що вчинила дії на підставі цієї довіреності є належним представником товариства та діяла від імені юридичної особи. Крім того, згідно частини другої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в первинних та зведених облікових документах обов'язково мають бути вказані посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З огляду на викладене суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, первинний документ, відповідно до Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні), це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною другою ст. 9 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні), первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Дослідивши надані позивачем видаткові накладні, судом встановлено, що вони мають обов'язкові реквізити, передбачені частиною другою ст. 9 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Крім того, з наведеної вище норми вбачається, що однією з головних умов первинного документа - накладної - має бути особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто законодавець фіксує вибір ідентифікації особи це особистий підпис чи інші дані.
Відповідно до абз. 4 п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, несуттєві недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складений документ, зміст і обсяг господарської операції і т. п.
Судом досліджено видаткові накладні, надані в матеріали справи, та встановлено, що видаткові накладні № 3167 від 25.03.2021 на суму 5 230,08 грн, № 4648 від 26.04.2021 на суму 25 340,16 грн, за якими товар мав отримувати ОСОБА_1 за довіреністю № 10 від 25.03.2021, містять підпис отримувача - ОСОБА_2 та скріплені відбитком печатки відповідача.
Видаткові накладні № 3391 від 30.03.2021 на суму 14 120,00 грн, № 3456 від 31.03.2021 на суму 28 240,00 грн, № 3615 від 02.04.2021 на суму 18 495,00 грн, за якими товар мав отримувати ОСОБА_1 за довіреністю № 10 від 25.03.2021, містять підпис Гекалова В.Д. та скріплені відбитком печатки ТОВ «Добродія Трейд».
Однак, вказані накладні були оплачені відповідачем в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 1038908640 від 08.04.2021 на суму 5 230,08 грн, № 1038908636 від 08.04.2021 на суму 14 120,00 грн, № 103890837 від 08.04.2021 на суму 18 495,00 грн та № 1041587560 від 15.04.2021 на суму 51 240,00 грн, що підтверджує визнання відповідачем ОСОБА_2 та Гекалова В.Д. уповноваженими представниками ТОВ «Добродія Трейд» на отримання товару від позивача.
ОСОБА_2 також були підписані видаткові накладні № 9693 від 19.08.2021 на суму 8 284,08 грн та № 9695 від 19.08.2021 на суму 6 960,00 грн.
Товар, за даними вказаними у видаткових накладних № 3718 від 06.04.2021 на суму 23 000,00 грн та № 4499 від 22.04.2021 на суму 31 060,16 грн, був отриманий ОСОБА_1 за довіреністю № 10 від 25.03.2021; у видаткових накладних № 5197 від 12.05.2021 на суму 27 740,00 грн, № 7811 від 12.07.2021 на суму 47 880,00 грн, № 9013 від 05.08.2021 на суму 7 790,04 грн, № 9016 від 05.08.2021 на суму 7 790,04 грн, № 9044 від 05.08.2021 на суму 42 978,00 грн, № 9045 від 05.08.2021 на суму 51 960,00 грн, № 9048 від 05.08.2021 на суму 32 975,00 грн, № 9081 від 06.08.2021 на суму 11 010,00 грн, № 9157 від 09.08.2021 на суму 19 710,00 грн, № 10139 від 31.08.2021 на суму 58 600,08 грн, № 10237 від 01.09.2021 на суму 10 892,68 грн, був отриманий ОСОБА_4 за довіреністю № 13 від 30.03.2021 та скріплені відбитком печатки ТОВ «Добродія Трейд»; у видаткових накладних № 10240 від 01.09.2021 на суму 47 556,00 грн, № 10241 від 01.09.2021 на суму 13 680,00 грн, № 10244 від 01.09.2021 на суму 43 120,00 грн та № 10249 від 01.09.2021 на суму 70 240,00 грн, був отриманий ОСОБА_5 за довіреністю № 83 від 01.09.2021.
Відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними (постанова Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17).
Слід зазначити, що відповідно № 1051634299 від 06.05.2021 на суму 31 060,16 грн, № 237 від 06.07.2021 на суму 25 340,16 грн, № 469 від 29.07.2021 на суму 27 740,00 грн, № 564 від 10.08.2021 на суму 47 880,00 грн, № 766 від 31.08.2021 на суму 100 000,00 грн, № 907 від 09.09.2021 на суму 45 000,00 грн, № 974 від 16.09.2021 на суму 50 000,00 грн та № 1354 від 02.11.2021 на суму 40 000,00 грн, відповідачем також частково було оплачено зазначені накладні, що підтверджує визнання останнім факт поставки товару позивачем та отримання товару його уповноваженими особами.
Крім того, з довіреностей № 10 від 25.03.2021, № 13 від 30.03.2021 та № 83 від 01.09.2021 вбачається, що вони підписані представниками та скріплені відбитками печатки ТОВ «Добродія Трейд».
Встановивши наявність відбитку печатки покупця на спірних документах та враховуючи, що покупець несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена покупцем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи збігається така особа з покупцем у даній справі). (Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16).
В матеріалах справи відсутні докази, що печатка ТОВ «Добродія Трейд» була загублена, викрадена або в інший спосіб вибула з володіння товариства, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
При цьому, відповідач не заперечує проти автентичності відтисків печаток, здійснених на видаткових накладних та на довіреностях, а також не наводить аргументації про втрату печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТОВ «Добродія Трейд».
Відповідно до ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження та основі відносин власності.
Згідно зі ст. 62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару). Отже надані позивачем видаткові накладні є належними та допустимими доказами, дефектність яких не доведена.
Крім того, у розумінні п. 1 ст. 9 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, довіреність сама по собі не є первинним документом і не фіксує факт здійснення господарських операцій.
Довіреність тільки фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства уповноважити конкретну фізичну особу отримати для підприємства певний перелік і кількість цінностей. Сам же факт руху цих цінностей (тобто господарську операцію) довіреність не фіксує (постанова Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі № 3-77гс154).
На підтвердження здійснення господарської операції, спірної поставки позивачем товару відповідачу у даній справі, позивачем, окрім видаткових накладних, були надані податкові накладні, які містять всі обов'язкові реквізити в розумінні положень п. 201.10. ст. 201 ПК України, ст. 91 ГПК України, Закону України від 22.05.2003 № 851-ІV «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги» від 05.10.2017 № 2155-VIII, та докази реєстрації вказаних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Приймаючи до уваги викладене, надані позивачем видаткові накладні є належними первинними документами, які підтверджують факт поставки товару, тобто товарність здійсненої позивачем господарських операцій, що не заперечується відповідачем, однак зазначається, що приймання товару мало місце неналежними представниками ТОВ «Добродія Трейд», що спростовується матеріалами справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем був виконаний обов'язок, визначений умовами Договору, та поставлений відповідачу товар на загальну суму 654 651,32 грн з ПДВ, однак, відповідачем зобов'язання, визначеного Договором, щодо оплати поставленого товару було виконано частково на суму 456 105,40 грн з ПДВ, у зв'язку з чим за відповідачем виникла заборгованість у сумі 198 545,92 грн з ПДВ, доказів оплати в матеріали справи не надано, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем на заявлену суму, строк погашення якої настав.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується виконання позивачем зобов'язань за Договором щодо поставки товару відповідачу, тоді як відповідачем зобов'язання по сплаті поставленого товару були виконані частково, на момент прийняття рішення відповідачем не надано доказів, які б свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, наявність та розмір заборгованості відповідачем не були спростовані, у зв'язку чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 198 545,92 грн з ПДВ є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Посилання відповідача, що позивач порушив умови погодженого сторонами порядку врегулювання спорів, передбаченого п. 9.1. Договору, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено обов'язковості досудового вирішення спору, який виник між сторонами.
Крім того, відповідно до пункту 1.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 21 770,69 грн, суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що позивачем в позовній заяві вказана сума пені, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 21 770,69 грн, тоді як при додаванні сум пені із розрахунків за всіма накладними загальна сума пені становить 21 780,69 грн, однак, суд розглядає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у заявленій в прохальній частині позовної заяві сумі.
В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати Товару Покупець в першу чергу сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення оплати та, відповідно до ст. 625 ЦК України, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 24 (двадцять чотири) відсотки річних від простроченої суми боргу за весь період прострочення, а потім сплачує суму основного боргу з урахуванням умов, викладених в п. 2.5. та 5.6. Договору.
Частиною шостою ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені по кожній накладній, судом встановлено, що вони містять помилки, а саме:
- за видатковою накладною № 9693 від 19.08.2021 - позивачем помилково зазначено суму заборгованості 8 824,08 грн, тоді як згідно даних вказаної накладної сума заборгованості становить 8 284,08 грн;
- за видатковою накладною № 10139 від 31.08.2021 - позивачем помилково зазначено часткову оплату 16.09.2021 за платіжним дорученням № 974 від 16.09.2021 на суму 5 002,92 грн, тоді як враховуючи оплату платіжним дорученням № 974 від 16.09.2021 сум 9 503,08 грн (за видатковою накладною № 9081 від 06.08.2021), 19 710,00 грн (за видатковою накладною № 9157 від 09.08.2021), 8 284,08 грн (за видатковою накладною № 9693 від 19.08.2021) та 6 960,00 грн (за видатковою накладною № 9695 від 19.08.2021) залишок на оплату суми заборгованості за видатковою накладною № 10139 від 31.08.2021 становить 5 542,84 грн. У зв'язку з чим, сума неоплаченої заборгованості за видатковою накладною № 10139 від 31.08.2021, з урахуванням оплат у сумі 5 542,84 грн (за платіжним дорученням № 974 від 16.09.2021) та 40 000,00 грн (за платіжним дорученням № 1354 від 02.11.2021) становить 13 057,24 грн, а не 13 597,16 грн, як помилково зазначає позивач;
- за видатковою накладною № 10237 від 01.09.2021 при додаванні результатів розрахунку пені за періодами допущено арифметичну помилку, а саме: 431,23 грн + 225,61 грн + 328,27 грн = 985,11 грн, тоді як позивачем зазначено 985,12 грн;
- за видатковою накладною № 10241 від 01.09.2021 при додаванні результатів розрахунку пені за періодами допущено арифметичну помилку, а саме: 541,58 грн + 283,34 грн + 412,27 грн = 1 237,19 грн, тоді як позивачем зазначено 1 237,20 грн;
- за видатковою накладною № 10244 від 01.09.2021 при додаванні результатів розрахунку пені за періодами допущено арифметичну помилку, а саме: 1 707,08 грн + 893,12 грн + 1 299,51 грн = 3 899,71 грн, тоді як позивачем зазначено 3 899,70 грн;
- за видатковою накладною № 10244 від 01.09.2021 при додаванні результатів розрахунку пені за періодами допущено арифметичну помилку, а саме: 2 780,73 грн + 1 454,83 грн + 2 116,82 грн = 6 352,38 грн, тоді як позивачем зазначено 6 352,39 грн.
Приймаючи до уваги викладене, судом проведено власні розрахунки пені, згідно з якими позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у сумі 21 728,95 грн, з яких:
- за видатковою накладною № 4648 від 26.04.2021 на суму 583,17 грн,
- за видатковою накладною № 5197 від 12.05.2021 на суму 722,76 грн,
- за видатковою накладною № 7811 від 12.07.2021 на суму 293,84 грн,
- за видатковою накладною № 9013 від 05.08.2021 на суму 37,56 грн,
- за видатковою накладною № 9016 від 05.08.2021 на суму 37,56 грн,
- за видатковою накладною № 9044 від 05.08.2021 на суму 207,24 грн,
- за видатковою накладною № 9045 від 05.08.2021 на суму 292,05 грн,
- за видатковою накладною № 9048 від 05.08.2021 на суму 289,10 грн,
- за видатковою накладною № 9081 від 06.08.2021 на суму 122,42 грн,
- за видатковою накладною № 9157 від 09.08.2021 на суму 201,96 грн,
- за видатковою накладною № 9693 від 19.08.2021 на суму 48,57 грн,
- за видатковою накладною № 9695 від 19.08.2021 на суму 40,81 грн,
- за видатковою накладною № 10139 від 31.08.2021 на суму 2 076,63 грн,
- за видатковою накладною № 10237 від 01.09.2021 на суму 985,11 грн,
- за видатковою накладною № 10240 від 01.09.2021 на суму 4 300,89 грн,
- за видатковою накладною № 10241 від 01.09.2021 на суму 1 237,19 грн,
- за видатковою накладною № 10244 від 01.09.2021 на суму 3 899,71 грн,
- за видатковою накладною № 10249 від 01.09.2021 на суму 6 352,38 грн.
При цьому, слід зазначити, що із розрахунку суду встановлено, що позивачем вірно розраховані періоди нарахування пені по кожній накладній, а також враховані положення частини шостої ст. 232 ГК України, у зв'язку з чим, аргументи відповідача що позивачем при розрахунку враховано термін оплати не 14 календарних днів відстрочення оплати, як це встановлено п. 2.2. Договору, а 13 календарних днів, спростовуються матеріалами справи.
Щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 19 913,45 грн, суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що позивачем в позовній заяві вказана сума штрафу, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 19 913,45 грн, тоді як при додаванні сум штрафу із розрахунків за всіма накладними загальна сума штрафу становить 19 908,57 грн, однак, суд розглядає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у заявленій в прохальній частині позовної заяві сумі.
Відповідно до п. 5.2. Договору, у випадку порушення Покупцем строків оплати більше ніж на 6 (шість) місяців, Покупець зобов'язаний додатково сплатити штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від ціни отриманого від Постачальника Товару. Штраф сплачується на користь Постачальника першочергово, нарівні з пенею та відсотками за користування грошовими коштами.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст. 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені (неустойки) та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою ст. 231 ГК України.
У інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення неустойки та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені (неустойки) не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі № 42/252, від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17.
Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем строків оплати товару за видатковими накладними № 10237 від 01.09.2021, № 10240 від 01.09.2021, № 10241 від 01.09.2021, № 10244 від 01.09.2021 та № 10249 від 01.09.2021 більше ніж на 6 (шість) місяців, а тому суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Перевіривши надані розрахунки штрафу, суд зазначає, що розрахунок штрафу за видатковою накладною № 10139 від 31.08.2021 здійснено не вірно, оскільки, як було зазначено вище, сума неоплаченої заборгованості за видатковою накладною № 10139 від 31.08.2021, з урахуванням оплат у сумі 5 542,84 грн (за платіжним дорученням № 974 від 16.09.2021) та 40 000,00 грн (за платіжним дорученням № 1354 від 02.11.2021) становить 13 057,24 грн, а не 13 597,16 грн, як помилково зазначено позивачем. Також розрахунок штрафу за видатковою накладною № 10237 від 01.09.2021 містить арифметичну помилку, а саме: 10 892,68 х 10% = 1 089,268 грн, що округляється до 1 089,27 грн, тоді як позивачем було зазначено без округлення.
Приймаючи до уваги викладене, судом проведені власні розрахунки штрафу, згідно яких позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу підлягають частковому задоволенню у розмірі 19 854,59 грн, з яких:
- за видатковою накладною № 10139 від 31.08.2021 на суму 1 305,72 грн,
- за видатковою накладною № 10237 від 01.09.2021 на суму 1 089,27 грн,
- за видатковою накладною № 10240 від 01.09.2021 на суму 4 755,60 грн,
- за видатковою накладною № 10241 від 01.09.2021 на суму 1 368,00 грн,
- за видатковою накладною № 10244 від 01.09.2021 на суму 4 312,00 грн,
- за видатковою накладною № 10249 від 01.09.2021 на суму 7 024,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 24% річних у розмірі 29 541,67 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18).
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати Товару Покупець в першу чергу сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення оплати та, відповідно до ст. 625 ЦК України, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 24 (двадцять чотири) відсотки річних від простроченої суми боргу за весь період прострочення, а потім сплачує суму основного боргу з урахуванням умов, викладених в п. 2.5. та 5.6. Договору.
Пунктом 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, передбачено, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 24% річних по кожній накладній, судом встановлено, що вони містять, окрім помилок зазначених вище у розрахунках пені, помилку щодо нарахування за видатковою накладною № 3456 від 31.03.2021, оскільки останній день спливу 14-ти денного терміну відтермінування оплати припадає на 14.04.2021, у зв'язку з чим з 15.04.2021 починається прострочеення строків оплати, однак 15.04.2021 відповідачем було сплачено суму за вказаною видатковою накладною у розмірі 28 240,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1041587560 від 15.04.2021, а тому 15.04.2021 відповідач не користувався грошовими коштами позивача на суму 28 240,00 грн, у зв'язку з чим відсотки за користування грошовими коштами нарахуванню не підлягають.
Так, за аналогією п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, яким передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.
Приймаючи до уваги викладене, судом здійснені власні розрахунки 24% річних, за якими позовні вимоги в частині стягнення 24% річних підлягають частковому задоволенню у сумі 29 454,20 грн, з яких:
- за видатковою накладною № 4648 від 26.04.2021 на суму 933,07 грн,
- за видатковою накладною № 5197 від 12.05.2021 на суму 1 149,12 грн,
- за видатковою накладною № 7811 від 12.07.2021 на суму 440,76 грн,
- за видатковою накладною № 9013 від 05.08.2021 на суму 56,34 грн,
- за видатковою накладною № 9016 від 05.08.2021 на суму 56,34 грн,
- за видатковою накладною № 9044 від 05.08.2021 на суму 310,85 грн,
- за видатковою накладною № 9045 від 05.08.2021 на суму 438,06 грн,
- за видатковою накладною № 9048 від 05.08.2021 на суму 433,64 грн,
- за видатковою накладною № 9081 від 06.08.2021 на суму 181,29 грн,
- за видатковою накладною № 9157 від 09.08.2021 на суму 298,08 грн,
- за видатковою накладною № 9693 від 19.08.2021 на суму 70,81 грн,
- за видатковою накладною № 9695 від 19.08.2021 на суму 59,49 грн,
- за видатковою накладною № 10139 від 31.08.2021 на суму 2 828,69 грн,
- за видатковою накладною № 10237 від 01.09.2021 на суму 1 303,54 грн,
- за видатковою накладною № 10240 від 01.09.2021 на суму 5 691,09 грн,
- за видатковою накладною № 10241 від 01.09.2021 на суму 1 637,10 грн,
- за видатковою накладною № 10244 від 01.09.2021 на суму 5 160,22 грн,
- за видатковою накладною № 10249 від 01.09.2021 на суму 8 405,71 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 20 171,94 грн інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, зокрема, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).
Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).
Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий п. 4 Порядку).
Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Суд, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга» (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»), здійснено власний розрахунок інфляційних втрат, згідно якого позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 20 143,48 грн, з яких:
- за видатковою накладною № 4648 від 26.04.2021 на суму 380,76 грн,
- за видатковою накладною № 5197 від 12.05.2021 на суму 83,28 грн,
- за видатковими накладними № 7811 від 12.07.2021, № 9013 від 05.08.2021, № 9016 від 05.08.2021, № 9044 від 05.08.2021, № 9045 від 05.08.2021, № 9048 від 05.08.2021, № 9081 від 06.08.2021, № 9157 від 09.08.2021, № 9693 від 19.08.2021 та № 9695 від 19.08.2021 на суму 0,00 грн,
- за видатковою накладною № 10139 від 31.08.2021 на суму 1 047,66 грн,
- за видатковою накладною № 10237 від 01.09.2021 на суму 1 094,14 грн,
- за видатковою накладною № 10240 від 01.09.2021 на суму 4 776,86 грн,
- за видатковою накладною № 10241 від 01.09.2021 на суму 1 374,11 грн,
- за видатковою накладною № 10244 від 01.09.2021 на суму 4 331,27 грн,
- за видатковою накладною № 10249 від 01.09.2021 на суму 7 055,40 грн.
Відповідач контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з огляду на часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродія Трейд» (пров. Охтирський, буд. 7, корп. 4, оф. 4 А -301, м. Київ, 03066; ідентифікаційний код юридичної особи: 36424505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісно-Технічний центр «Укравтозапчастина» (просп. Степана Бандери, буд. 5, м. Київ, 04073; ідентифікаційний код юридичної особи: 42974700) 289 727 (Двісті вісімдесят дев'ять тисяч сімсот двадцять сім) грн 14 коп., з яких: 198 545 (Сто дев'яносто вісім тисяч п'ятсот сорок п'ять) грн 92 коп. - заборгованість, 21 728 (Двадцять одна тисяча сімсот двадцять вісім) грн 95 коп. - пеня, 19 854 (Дев'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) грн 59 коп. - штраф, 29 454 (Двадцять дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн 20 коп. - 24% річних та 20 143 (Двадцять тисяч сто сорок три) грн 48 коп. - інфляційні втрати, а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 4 345 (Чотири тисячі триста сорок п'ять) грн 91 коп.
3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
СуддяМ.Є. Літвінова
Повний текст рішення складено та підписано 05.10.2022.