ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
УХвала
про передачу справи за підсудністю
"06" жовтня 2022 р. м. Ужгород Справа № 907/658/22
Суддя Господарського суду Закарпатської області Пригара Л.І.
розглянувши матеріали за позовом
Хустської окружної прокуратури, м. Хуст Закарпатської області в інтересах держави в особі Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, смт. Міжгір'я Хустського району Закарпатської області, Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Газпромпостач”, м. Київ
про визнання недійсними Додаткових угод №6 від 16.10.2020 та №7 від 19.10.2020 до Договору про постачання природного газу №Г26-2020 від 08.01.2020 та стягнення 34 467,14 грн,
Хустська окружна прокуратура, м. Хуст Закарпатської області звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, смт. Міжгір'я Хустського району Закарпатської області, Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Газпромпостач”, м. Київ про визнання недійсними Додаткових угод №6 від 16.10.2020 та №7 від 19.10.2020 до Договору про постачання природного газу №Г26-2020 від 08.01.2020 та стягнення 34 467,14 грн.
Вирішуючи питання про прийняття зазначеної позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в даній справі, суд звертає увагу на наступні обставини.
Заявлені позовні вимоги прокурор обґрунтовує покликанням на те, що внаслідок укладення між Міжгірською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Газпромпостач” Додаткових угод №6 від 16.10.2020 та №7 від 19.10.2020 до Договору про постачання природного газу №Г26-2020 від 08.01.2020 із підвищенням, при цьому, ціни на предмет закупівлі, Міжгірською селищною радою були зайво сплачені бюджетні кошти в сумі 34 467,14 грн, а вищезазначені додаткові угоди, укладені з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", з огляду на що повинні бути визнані судом недійсними. Водночас прокурор вказує, що отримана постачальником зайва оплата у сумі 34 467,14 грн за товар, який не був поставлений, підлягає стягненню з постачальника на підставі ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України.
При цьому, мотивуючи підсудність поданого позову Господарському суду Закарпатської області, прокурор зауважує, що на підставі ч. 5 ст. 29 ГПК України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання, або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів. На переконання прокурора, оскільки споживачем за Договором про постачання природного газу № Г26-2020 від 08.01.2020 (зі змінами та доповненнями) є Міжгірська селищна рада, то місцем виконання зобов'язання є саме Закарпатська область, а тому, для визначення підсудності наявного спору підлягають застосуванню приписи ч. 5 ст. 29 ГПК України.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що дана справа не підсудна Господарському суду Закарпатської області з огляду на наступне.
За правилами ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, місцезнаходженням відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Газпромпостач” (код ЄДРЮОФОПтаГФ 36424636) є: вул. Червоноармійська, будинок 9/2, офіс 22, м. Київ, 01024.
Приписами ст. 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено підсудність справ за вибором позивача.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Згідно з ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що законом передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.
При цьому, за загальним правилом, місце виконання зобов'язання є договірною умовою та узгоджується сторонами в договорі; сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, зручне для них. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами в договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов'язок виконання договору саме в погодженому сторонами місці.
Слід зазначити, що виконання договірного зобов'язання - це вчинення боржником на користь кредитора або третьої особи певних дій, що становлять предмет виконання договірного зобов'язання. Правила визначення місця виконання зобов'язання встановлені ст. 532 Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної норми місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:
1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;
2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;
3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;
4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;
5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За матеріалами позовної заяви судом встановлено, що 08.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газпромпостач” (постачальником) та Міжгірською селищною радою (споживачем) було укладено Договір постачання природного газу для потреб споживача, що не є побутовим №Г26-2020, який, у розумінні приписів ст. 714 Цивільного кодексу України, є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
Так, відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За змістом ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
В п. 1.5. Договору №Г26-2020 сторони дійшли згоди, що передача газу за цим Договором здійснюється на межах балансової належності об'єктів споживача і оператора ГРМ/оператора газотранспортної системи відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування.
З огляду на те, що в даному випадку зобов'язанням постачальника (відповідача) є фактична поставка товару, то таке вважається виконаним у момент передачі газу оператору ГРМ (ГРС), тоді як місцем передачі природного газу є віртуальна платформа на вебпорталі оператора ГТС України.
В той же час, предметом спору у даній справі є позовні вимоги прокурора про визнання недійсними Додаткових угод №6 від 16.10.2020 та №7 від 19.10.2020 до Договору про постачання природного газу №Г26-2020 від 08.01.2020, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газпромпостач” та Міжгірською селищною радою Хустського району Закарпатської області, а також застосування правових наслідків недійсності правочинів шляхом стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 34 467,14 грн, що були безпідставно та надміру сплачені відповідачу за поставлений по завищеним цінам природний газ.
Таким чином, суд доходить висновку, що даний господарський спір виник не з Договору про постачання природного газу №Г26-2020 від 08.01.2020, а з приводу допущення, на думку прокурора, його сторонами порушень законодавства про публічні закупівлі під час внесення змін до договору щодо ціни та обсягів постачання газу.
Також суд зауважує, що наявний спір про визнання недійсними додаткових угод та стягнення зайво сплачених грошових коштів безпосередньо не пов'язаний із місцем виконання договору в частині передачі природного газу. Водночас зобов'язання із повернення коштів (заявлена в даному спорі майнова вимога) аналогічно не є таким, яке належить, через його особливість, виконувати в певному місці.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду, термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках ЄСПЛ дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Таким чином, логічним є висновок про те, що розгляд справи судом, яка йому не підсудна, є безумовною підставою для скасування процесуального рішення, ухваленого за результатами вирішення спірних правовідносин, а також може розцінюватись як перевищення судом повноважень, компетенції, прийняття ним завідомо неправосудного рішення тощо.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування в даній справі положень ч. 5 ст. 29 ГПК України та про необхідність визначення підсудності спору за загальними правилами, з урахуванням ст. 27 ГПК України.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 9 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, якщо буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
З огляду на наведене, беручи до уваги відсутність підстав для застосування при визначенні підсудності даного спору приписів ч. 5 ст. 29 ГПК України, а також враховуючи те, що місцезнаходженням відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Газпромпостач” (код ЄДРЮОФОПтаГФ 36424636) є: вул. Червоноармійська, будинок 9/2, офіс 22, м. Київ, 01024, суд дійшов висновку, що матеріали позовної заяви (справи № 907/658/22) підлягають надісланню до Господарського суду міста Києва за підсудністю.
Керуючись ст. 27, 31, 234 Господарського процесуального кодексу України
1. Матеріали позовної заяви № 0754-3734 вих22 від 18.08.2022 (вх. № 02.3.1-05/689/22 від 16.09.2022) (справи № 907/658/22) Хустської окружної прокуратури, м. Хуст Закарпатської області в інтересах держави в особі Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, смт. Міжгір'я Хустського району Закарпатської області, Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Газпромпостач”, м. Київ про визнання недійсними Додаткових угод №6 від 16.10.2020 та №7 від 19.10.2020 до Договору про постачання природного газу №Г26-2020 від 08.01.2020 та стягнення 34 467,14 грн із доданими до неї документами надіслати Господарському суду міста Києва (вул. Б. Хмельницького, буд. 44-В, м. Київ, 01054) за підсудністю.
2. На підставі ст. 235 Господарського процесуального кодексу України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.
3. Ухвалу надіслати сторонам у справі.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
У зв'язку з перебуванням судді Пригари Л.І. на онлайн навчанні з 26.09.2022 по 30.09.2022 ухвалу складено та підписано 06.10.2022.
Суддя Пригара Л.І.