вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.10.2022м. ДніпроСправа № 904/1983/22
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 904/1983/22
за позовом Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради
до Придніпровської державної Академії фізичної культури і спорту
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Комунальне підприємство "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 18.07.2022 за вих. №б/н до Придніпровської державної Академії фізичної культури і спорту (далі - відповідач) про стягнення 103.091,19 грн, з яких 27.569,00 грн трьох процентів річних, 75.522,19 грн інфляційних втрат.
Судові витрати у справі (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу) позивач просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/1983/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2022.
Ухвалою від 25.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через відділ документального забезпечення від відповідача 09.08.2022 надійшло клопотання від 09.08.2022 за вих. № 01-10/219, у якому відповідач просить суд зупинити провадження у справі № 904/1983/22 до вирішення по суті та набрання рішенням законної сили у справі № 904/8800/21.
Клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 904/1983/22 вмотивовано тим, що додаткова ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2022 про розподіл/стягнення витрат на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги оскаржується в апеляційному порядку.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №904/1983/22, господарський суд визнав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч.ч. 4, 6 ст. 75 ГПК України).
Господарський суд встановив, що предметом позову у справі № 904/8800/21 була заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію поставлену у період з січня 2021 року по травень 2021 року у розмірі 1.248.051,69 грн. Вказану заборгованість відповідач погасив під час провадження у справі № 904/8800/21, у зв'язку з чим провадження у справі № 904/8800/21 було закрито, що підтверджується ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 у справі № 904/1983/22.
Господарський суд встановив, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 у справі № 904/8800/21 в апеляційному порядку не оскаржувалася і набрала законної сили 17.05.2022.
Предметом справи № 904/1983/22 позивач визначив три проценти річних та інфляційні втрати, які нараховані у зв'язку з тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання з оплати теплової енергії поставленої у період з січня 2021 року по травень 2021 року у розмірі 1.248.051,69 грн (які були предметом розгляду у справі №904/8800/21).
В апеляційному порядку була оскаржена інша ухвала, а саме додаткова ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2022 у справі № 904/8800/21, яка станом на час прийняття рішення у справі №904/1983/22 також набрала законної сили, оскільки була залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі № 904/8800/21.
При цьому, обставини розподілу витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги не є тими обставинами, які унеможливлюють розгляд справи № 904/1983/22 по суті, а тому клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 904/1983/22 задоволенню не підлягає.
З клопотанням про зупинення провадження у справі № 904/1983/22 відповідач звернувся до суду 09.08.2022. Таким чином, 09.08.2022 відповідач був обізнаний про існування судового провадження у справі № 904/1983/22, а отже був зобов'язаний дізнаватись про рух відомого йому судового провадження, демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи не зловживати своїми процесуальними правами, які, в свою чергу, можуть призвести до затягування розгляду справи.
Відповідачу(ам) в ухвалі від 25.07.2022 встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву тривав до 24.08.2022.
Станом на 06.10.2022 відзив не надано.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням того, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву, господарський суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач вчасно не розрахувався з позивачем за теплову енергію поставлену у період з січня 2021 року по травень 2021 року, а тому останній нарахував до стягнення з відповідача три проценти річні та інфляційні втрати.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач відзив не надав.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: настання строку оплати за спожиту теплову енергію поставлену у період з січня 2021 року по травень 2021 року; правомірності / неправомірності нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Суд встановив, що предметом позову у справі № 904/8800/21 була заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію поставлену у період з січня 2021 року по травень 2021 року у розмірі 1.248.051,69 грн. Вказану заборгованість відповідач погасив під час провадження у справі № 904/8800/21, у зв'язку з чим провадження у справі № 904/8800/21 було закрито, що підтверджується ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 у справі № 904/1983/22.
В матеріалах справи № 904/1983/22 наявний акт звірки розрахунків від 17.05.2022, який підписаний з боку позивача та відповідача і у якому сторони визнали таке.
(1) Згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт і рахунками № 1458/1/В, №1458/1/Т, № 1458/1/П у січні 2021 року позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію у кількості 84,822 Гкал на суму 293.436.96 грн (з ПДВ). Вартість транспортування вказаної енергії склала - 19.990,85 грн (з ПДВ), а вартість постачання 3.373.20 грн (з ПДВ). Загальна вартість послуги з постачання теплової енергії у січні 2021 року склала 316.800,81 грн.
Платіжним дорученням № 000315 від 22.12.2021 відповідач 23.12.2021 року перерахувала на рахунок позивача вартість поставленої ним та спожитої відповідачем енергії в січні 2021 року у розмірі 316.800,81 грн.
(2) Згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт і рахунками № 1458/2/В, №1458/2/Т, №1458/2/П у лютому 2021 року позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію у кількості 77.367 Гкал на суму 267.646,80 грн (з ПДВ). Вартість транспортування вказаної енергії склала - 18.233,86 грн (з ПДВ), а вартість постачання 3.076.73 грн (з ПДВ). Загальна вартість послуги з постачання теплової енергії у лютому 2021 року склала 288.957,39 грн.
Платіжним дорученням № 000315 від 22.12.2021 відповідач 23.12.2021 перерахував па рахунок позивача вартість поставленої ним та спожитої теплової енергії в лютому 2021 року у розмірі 288.957,39 грн.
(3) Згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт і рахунками № 1458/3/В, №1458/3/Т, №1458/3/П у березні 2021 року позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію у кількості 70,637 Гкал на суму 311.782.96 грн (з ПДВ). Вартість транспортування вказаної енергії склала - 11.741.57 грн (з ПДВ), а вартість постачання 13.320,72 грн (з ПДВ). Загальна вартість послуги з постачання теплової енергії у березні 2021 року склала 336.845,25 грн.
Платіжним дорученням № 000315 від 22.12.2021 відповідач 23.12.2021 перерахував на рахунок позивача вартість поставленої ним та спожитої теплової енергії у березні 2021 року у розмірі 86.740,21 грн.
Непогашеною залишилася заборгованість у розмірі 250.105,04 грн.
Відповідач на адресу позивача направив лист № 01-07/27 від 18.01.2022, у якому запропонував зарахувати переплату за теплову енергію у сумі 555.553,48 грн станом на 01.01.2021 як оплату за актами здачі-приймання виконаних робіт і рахунками №1458/3/В, №1458/3/Т, №1458/3/П за спожиту теплову енергію у березні 2021 року у сумі 250.105,04 грн (з ПДВ), за актами здачі-приймання виконаних робіт і рахунками №1458/4/В, №1458/4/Т, №1458/4/П за спожиту теплову енергію у квітні 2021 року у сумі 197 666,74 грн (з ПДВ), за актами здачі-приймання виконаних робіт і рахунками №1458/5/В, №1458/5/Т, №1458/5/П за спожиту теплову енергію у травні 2021 року у сумі 107.781.70 грн (з ПДВ).
Станом на 18.01.2022 заборгованість відповідача перед позивачем за теплову енергію поставлену у січні 2021 року, у лютому 2021 року, у березні 2021 року, у квітні 2021 року, у травні 2021 року повністю погашена і складає 0,00 грн.
Господарський суд встановив, що у 2021 році позивач поставляв відповідачу теплову енергію без укладення договору. Докази зворотного в матеріалах справи відсутні.
Відсутність укладення договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплатити надані йому послуги в межах строку позовної давності.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями та споживачами, а також їхні права й обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються лише на договірних засадах, проте, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, установлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Лише факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Сторони визнають повну оплату з боку відповідача спожитої теплової енергії, яка поставлена у період з січня 2021 року по травень 2021 року у розмірі 1.248.051,69 грн. Вказане підтверджується і ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від від 17.05.2022 у справі № 904/1983/22.
Згідно з п. 18 ПОСТАНОВИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 21.07.2005 за № 630 Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (в редакції, чинній з 26.12.2019 до 01.05.2022) розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Система (щомісячна або авансова) та форма (готівкова або безготівкова) оплати послуг визначається у договорі між споживачем і виконавцем.
Таким чином господарський суд доходить висновку, що строк оплати теплової енергії поставленої у період з січня 2021 року по травень 2021 року є таким, що настав.
У зв'язку з тим, що відповідач вчасно не розрахувався з позивачем за теплову енергію поставлену у період з січня 2021 року по травень 2021 року, останній нарахував до стягнення з відповідача:
три проценти річних за загальний період прострочення з 21.02.2021 до 22.12.2021 на загальну суму 27.569,00 грн;
інфляційні втрати за загальний період прострочення з 21.02.2021 до 22.12.2021 на загальну суму 75.522,19 грн.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не оплатив спірну заборгованість позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення трьох процентів річних за загальний період прострочення з 21.02.2021 до 22.12.2021 на загальну суму 27.569,00 грн та інфляційних втрат за загальний період прострочення з 21.02.2021 до 22.12.2021 на загальну суму 75.522,19 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Оцінивши фактичні обставини справи та наявні докази, господарський суд встановив відсутність між сторонами укладеного договору у спірний період (з січня 2021 року до травня 2021 року включно) поставки теплової енергії.
Так, вирішуючи питання настання строку оплати теплової енергії поставленої позивачем у період з січня 2021 року по травень 2021 року правомірним є застосування ПОСТАНОВИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 21.07.2005 за № 630 Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (в редакції чинній з 26.12.2019 до 01.05.2022 (дата втрати чинності), у п. 18 якої визначено, що оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Оскільки договір між сторонами на 2021 рік укладений не був, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за отриману від позивача у період з січня 2021 року по травень 2021 року теплову енергію не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 у справі № 904/1983/22, яка набрала законної сили підтверджується погашення заборгованості за отриману від позивача у період з січня 2021 року по травень 2021 року теплову енергію у повному обсязі.
Проте з матеріалів справи № 904/1983/22 вбачається, що оплата отриманої від позивача у період з січня 2021 року по травень 2021 року теплової енергії здійснювалася несвоєчасно, що і стало підставою для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Позивач нарахував відповідачу три проценти річних за загальний період прострочення з 21.02.2021 до 22.12.2021 на загальну суму 27.569,00 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; вимогу не заперечив.
Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних, здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки. Так, здійснюючи нарахування трьох процентів річних, позивач не врахував положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, якою визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Більш того, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та відсотків річних. Здійснивши власний перерахунок трьох процентів річних, господарський суд визнав обґрунтованим розмір трьох процентів річних у сумі 27.460,00 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача. В решті (109,00 грн) слід відмовити.
Позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати за загальний період прострочення з 21.02.2021 до 22.12.2021 на загальну суму 75.522,19 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; вимогу не заперечив.
Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2.478,27 грн, з урахуванням того, що 99,89 % позовних вимог позивача судом задоволено.
Суд також встановив, що 04.07.2022 між позивачем (далі - позивач, клієнт) та адвокатом ВОВЧУКОМ Олегом Юліановичем (далі - адвокат) був укладений договір №13/1/221018/1 про надання професійної правової допомоги (далі - договір).
Згідно з п. 1.1 договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Адвокат вивчає необхідні документи клієнта, пов'язані із заборгованістю, яка виникла перед ним у відповідача (далі - відповідача, боржника) за поставлену теплову енергію у січні 2021 року, лютому 2021 року, березні 2021 року, квітні 2021 року, травні 2021 року на загальну суму 1.248.051,69 грн, вивчає необхідну нормативну базу, судову практику, складає позов до Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення з боржника трьох процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну оплату цієї заборгованості та судових витрат, представляє інтереси клієнта в судових засіданнях у випадку розгляду справи в провадженні за участю сторін (п. 1.2 договору).
Пунктом 4.1 договору визначено, що юридичну допомогу, яка надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях у розмірі 5.200,00 грн, шляхом сплати у безготівковій формі на банківський рахунок адвоката на суми згідно з актом прийому-передачі наданих юридичних послуг підписаним сторонами і рахунку на оплату.
Даний договір укладений на строк до 31.12.2022 та набирає чинності з моменту його підписання.
На виконання укладеного між позивачем та адвокатом договору, останній надав клієнтові юридичні послуги, а клієнт їх прийняв у такому об'ємі:
1. Консультування з питань підготовки позовної заяви про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат нарахованих за прострочення оплати теплової енергії поставленої позивачем відповідачу у період з січня 2021 року по травень 2021 року - 1.000,00 грн;
2. Вивчення наданих клієнтом документів з вказаного у п. 1 цього акту питання - 1.000,00 грн;
3. Складання розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат - 1.000,00 грн;
4. Вивчення судової практики та складання позовної заяви з додатками, направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача, подача позовної заяви з додатками до суду - 1.200,00 грн.
Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог.
За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі “East/West” проти України” від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху”. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають “гонорар успіху”, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі “Пакдемірлі проти Туреччини” (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала “гонорар успіху” у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху”, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).
Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.
Справа № 904/1983/22 є малозначною, оскільки ціна позову (103.091,19 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Спірна заборгованість складається із нарахованих позивачем до стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Господарський суд приймає до уваги, що сума основної заборгованості погашена відповідачем у повному обсязі, що визнається сторонами та підтверджується судовим рішенням (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 у справі № 904/8800/21).
Також, суд враховує, що адвокат склав один процесуальний документ - позовну заяву. Послуги з направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача та подачі позовної заяви з додатками до суду не відносяться до послуг саме з правничої допомоги, а тому і не розподіляються на сторін.
Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеній у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України; разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Господарський суд встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 5.200,00 грн визнаються підтвердженими документально на суму 4.500,00 грн, без врахування послуг з направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача та подачі позовної заяви з додатками до суду, які не є правничими. Крім цього, суд взяв до уваги і часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 4.500,00 грн є неспіврозмірними з критерієм розумності і обґрунтованості таких витрат, право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи обсяг наданих послуг та баланс інтересів сторін у даному питанні, суд дійшов висновку про те, що розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем при розгляді даної справи, що можуть бути стягнуті з відповідача, є 3.000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Придніпровської державної Академії фізичної культури і спорту (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 10; ідентифікаційний код 05540712) на користь Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (49005, м. Дніпро, вул. Феодосіївська, 7; ідентифікаційний код 30982775) 27.460,00 грн (двадцять сім тисяч чотириста шістдесят грн 00 коп) трьох процентів річних, 75.522,19 грн (сімдесят п'ять тисяч п'ятсот двадцять дві грн 19 коп) інфляційних втрат, 2.478,27 грн (дві тисячі чотириста сімдесят вісім грн 27 коп) судового збору, 3.000,00 грн (три тисячі грн 00 коп) витрат на оплату професійної правничої допомоги.
В решті позовних вимог (про стягнення 109,00 грн трьох процентів річних) відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк