Справа № 607/955/21Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я.
Провадження № 22-ц/817/712/22 Доповідач - Шевчук Г.М.
Категорія -
28 вересня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Шевчук Г.М.
Суддів - Костів О. З., Міщій О. Я.,
секретаря - Романська К.М.
та сторін - представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фльорківа О.В., представника відповідача АТ КБ “Приват Банк” - адвоката Данильченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/955/21 за апеляційними скаргами Акціонерного товариства комерційний банк “Приват Банк” та адвоката Фльорківа Олександра Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року, ухвалене суддею Герчаківською О.Я., повний текст рішення складено 6 червня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про стягнення коштів, -
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк», Банк) про стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16 жовтня 2013 року між ним та АТ КБ «Приватбанк» укладено Договір № SAMDN25000738661782 (Вклад «Стандарт на 12 міс»), за умовами якого ОСОБА_1 передав Банку кошти в сумі 170000 гривень (надалі вклад) для розміщення на депозитному вкладі строком на 366 днів до 16 жовтня 2014 року із нарахуванням на суму вкладу процентів за ставкою 18% річних.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 30 грудня 2014 року у справі № 607/9814/14ц за позовом ОСОБА_1 до AT КБ «Приватбанк» про примусове виконання обов'язку в натурі, позовні вимоги задоволено та зобов'язано AT КБ «Приватбанк» конвертувати вклад за договором № SAMDN25000738661782 (Вклад «Стандарт на 12 мес») від 16 жовтня 2013 року в сумі, що існувала станом на дату звернення ОСОБА_1 29 січня 2014 року, та яка складала 188 747,43 гривень, у валюту долар США за комерційним курсом AT КБ «Приватбанк», що діяв на момент звернення ОСОБА_1 29 січня 2014 року, та зобов'язано AT КБ «Приватбанк» нарахувати відсотки на суму вкладу за період з 29 січня 2014 року по дату закінчення договору 16 жовтня 2014 pоку, врахувавши суму нарахованих відсотків по даному депозиту.
На виконання вказаного рішення суду Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист, котрий було передано для примусового виконання до Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції. Рішення суду не виконане та 04 вересня 2015 року на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження».
19 жовтня 2015 року Банком повернуто позивачу кошти за вкладом у розмірі 199738,81 грн, що за комерційним курсом AT КБ «Приватбанк», котрий станом на 19 жовтня 2015 року було встановлено на рівні 23,4741784 грн за 100,00 дол. США, складало 8508,87 дол. США. Таким чином, по закінченню строку дії договору вкладу, а саме 19 жовтня 2015 року, позивачу не було повернуто частину вкладу у розмірі 13 722,86 дол. США, що складає різницю між сумою вкладу, котра мала бути виплаченою Банком за умови виконання відповідачем умов договору вкладу та рішення від 30 грудня 2014 року у справі № 607/9814/14ц (22 231,73 дол. США) та сумою коштів за вкладом, виплачених позивачу в гривневому еквіваленті за комерційним курсом ПАТ КБ «Приватбанк» станом на 19 жовтня 2015 року (8 508,87 дол. США). Крім того, відповідачем не виплачено позивачу відсотки за користування коштами за вкладом у розмірі, встановленому Банком для вкладів в валюті долар США та котрі у відповідності до вказаного рішення від 30 грудня 2014 року у справі № 607/9814/14ц та умов договору вкладу підлягали нарахуванню за період з 29 січня 2014 року по 19 жовтня 2015 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2019 року у справі № 607/14632/18, котре залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення коштів за договором вкладу задоволено частково та стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» в користь позивача грошові кошти за договором вкладу в розмірі 13 722,86 долари США та відсотки, що підлягали нарахуванню за користування коштами за вкладом за період з 29 січня 2014 року по 19 жовтня 2015 року в сумі 4 360,21 доларів США.
На виконання вказаного рішення від 09 вересня 2019 року у справі № 607/14632/18 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист, котрий було передано для примусового виконання в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). В ході виконавчого провадження ВП № 62533604 з примусового виконання виконавчого листа, виданого для примусового виконання рішення від 09 вересня 2019 року по справі № 607/14632/18, державним виконавцем стягнуто із відповідача, як боржника та 26 листопада 2020 року перераховано позивачу, як стягувачу, кошти в сумі 509 714,73 грн, що еквівалентно 17 959,34 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату перерахування (списання) коштів. Таким чином, в період з 19 жовтня 2015 року (дата закінчення строку дії договору вкладу) по 26 листопада 2020 року (дата перерахування (списання) коштів в користь позивача), відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань за договором вкладу, підтверджених наведеними рішенням від 30 грудня 2014 року в справі № 607/9814/14ц та рішенням від 09 вересня 2019 року у справі № 607/14632/18.
Посилаючись на ст. 625 ЦК України, позивач зазначив, що враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов'язання з виплати позивачу коштів за договором вкладу в сумі 18083,07 дол. США, з яких: 13 722,86 дол. США частина вкладу, неповернута позивачу по закінченню строку дії договору вкладу 19 жовтня 2015 року, 4 360,21 дол. США відсотки, що підлягали нарахуванню за користування коштами за вкладом за період з 29 січня 2014 року по 19 жовтня 2015 року та не виплачені позивачу по закінченню строку дії договору вкладу 19 жовтня 2015 року, протягом періоду з 19 жовтня 2015 року по 26 листопада 2020 року (1865 днів), відповідач, окрім сплати суми боргу, зобов'язаний сплатити 3 % річних від простроченої суми за увесь період прострочення, що складає 2 771,91 дол. США, із розрахунку: 18 083,07 * 1865 * 3 / 100 / 365 = 2 771,91.
Також позивач, посилаючись на вимоги ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі вказав, що до стягнення із відповідача в його користь підлягає також неустойка (пеня) за невиконання договору вкладу в розмірі трьох відсотків від суми невиплачених коштів за договором вкладу за кожен день прострочення.
Враховуючи кількість прострочених днів за договором вкладу (1 865 днів з дати закінчення строку вкладу 19 жовтня 2015 року до 26 листопада 2020 року дати перерахування (списання) коштів в користь позивача), суму невиплачених коштів за договором вкладу (18 083,07 дол. США), офіційний курс НБУ на звернення до суду (28,1926 грн 71 дол. США), розмір неустойки (пені) за невиконання договору вкладу, котра підлягає стягненню із відповідача в користь позивача, становить 28 5237 99,56 гривень, із розрахунку: 18083,07 х 28,1926 = 509808,75; 509808,75 х 3 % х 1865=28523799,56.
За таких обставин, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь кошти в сумі 2 771,91 доларів США в рахунок компенсації за прострочення виконання грошового зобов'язання, та 28523 799,56 гривень неустойки (пені); судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто із акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1628,96 дол. США в рахунок компенсації за прострочення виконання грошового зобов'язання та 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ КБ “Приват Банк” та адвокат Фльорків О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі адвокат Фльорків О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року в частині розміру компенсації за прострочення виконання грошового зобов'язання, стягнутої судом із АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 , та в частині відмови у стягненні із АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) за невиконання договору вкладу, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, котрим позов ОСОБА_1 задовольнити повністю. Змінити розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним та необґрунтованим, і таким, що підлягає скасуванню з огляду на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.
Зокрема вказує, що 3% річних, нараховані на підставі ст.625 ЦК України, входять до складу грошового зобов'язання та є частиною (складовою) такого основного зобов'язання, про що також зазначено і в оскаржуваному рішенні.
При цьому, правовідносини між сторонами виникли саме за договором вкладу, та виконання Банком свого грошового зобов'язання перед Позивачем, як вкладником, передбачає як повернення вкладу та сплату відсотків за користування коштами, так і компенсацію Позивачу 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. Таким чином, враховуючи, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із невиконанням Банком грошового зобов'язання за договором вкладу, на вимогу про компенсацію Позивачу 3% річних за прострочення виконання зобов'язання з повернення вкладу, які входять до складу такого грошового зобов'язання, не поширюється позовна давність, яку суд всупереч вказаних вище вимог ЦК застосував, що призвело до необґрунтованого зменшення розміру такої компенсації з 2771,91 дол. США до 1628,96 дол. США.
Крім того зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у стягненні пені за порушення виконання договірного зобов'язання у відповідності до ч.5 ст.10 ЗУ “Про захист прав споживачів”, посилаючись на постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у справі №607/14632/18, згідно з якою апеляційний суд зробив висновок, що перерахувавши на користь позивача 19.10.2015 р. кошти в сумі 199738, 81 грн. Банк тим самим з власної ініціативи розірвав існуючий договір між сторонами, тому, оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то ч.5 ст. 10 цього Закону не розповсюджується на спірні правовідносини.
Натомість апелянт вказує, що згідно п.4 договору вкладу якщо закінчення строку вкладу припадає на вихідний день, то виплата суми вкладу здійснюється в перший робочий для Банку день. Днем закінчення строку вкладу за договором вкладу, автоматично продовженого з 17.10.2014 року ще на один строк (366 днів), є 17.10.2015 року, котрим є субота та який є вихідним днем. Відтак, кошти в сумі 199 738, 81 грн. перераховані банком на користь Позивача 19.10.2015 року у відповідності до п.4 договору вкладу в перший робочий для Банку день після закінчення строку вкладу 17.10.2015 року та вклад позивача на новий строк після 17.10.2015 року автоматично не продовжувався.
На думку скаржника, правова оцінка умов договору вкладу та факту його розірвання 19.10.2015 р. з ініціативи Банку, надана апеляційним судом у справі № 607/14632/18, не була обов'язковою для суду при розгляді позовних вимог про стягнення неустойки (пені) відповідно до ч.5 ст. 10 Закону № 1023-ХІІ
В апеляційній скарзі представник АТ КБ “Приватбанк” адвокат Данильченко О.О. просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Вважає рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26.05.2022 по справі № 607/955/21, в частині задоволених позовних безпідставним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема зазначає, що суд стягнув 3% річних за період з 26.11.2020 по 19.01.2021 (за 55 днів) безпідставно, з огляду на те, що на рахунок ОСОБА_1 зараховано 509 714,73 грн. 26 листопада 2020 року, що є моментом усунення порушення банком грошового зобов'язання перед позивачем.
Також вказує, що судове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.09.2019 у справі № 607/14632/18, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк" та стягнуто грошові кошти за договором банківського вкладу у сумі 13 722,86 дол. США та нараховані відсотки по 19.10.2015 у сумі 4 360,21 дол США набрало законної сили 11.02.2020 та виконано боржником 26.11.2020, а отже строком прострочення грошового зобов'язання, яке виникло з судового рішення є період з 12.02.2020 по 25.11.2020 (288 днів). Посилаючись на правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), вказує, що розрахунок повинен бути таким чином: 18083.07 *3% * 288 /365 = 428,04 дол США.
Крім того апелянт зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності розміру задоволених вимог, задовольняючи частково позовні вимоги стягнув з відповідача повну суму витрат на правничу допомогу, понесену позивачем. При цьому позивачем не надано достатніх та належних доказів оплати професійної правничої допомоги у розмірах визначених договором та актом виконаних робіт.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ “Приватбанк” просить апеляційну скару позивача залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін, та просить задовольнити апеляційну скару АТ КБ “Приватбанк” рішення суду в цій частині скасувати та відмовити в позові.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Фльорків О.В. просить апеляційну скару АТ КБ “Приватбанк” залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін, та просить задовольнити апеляційну скару позивача, рішення суду в цій частині скасувати та постановити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Просить стягнути з відповідача в користь позивача 8000 грн витрат за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник просили задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 з підстав викладених у ній та відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ “ПриватБанк”.
Представника відповідача АТ КБ “Приват Банк” просив задовольнити апеляційну скаргу банку з підстав викладених у ній та відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним вимогам рішення суду відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції, 16 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» укладено Договір №SAMDN25000738661782 (Вклад «Стандарт на 12 мес.») за умовами якого ОСОБА_1 передав банку кошти в сумі 170 000 гривень для розміщення на депозитному вкладі, строком на 366 днів по 16 жовтня 2014 року включно, із нарахуванням на суму вкладу процентів за ставкою 18% річних.
Однією із істотних умов договору, на яких розміщувався вклад у банку, була його мультивалютна властивість, що дозволяла вкладнику переоформити свій діючий вклад на депозит в іншій валюті.
Вказані обставини, як такі, що встановлені рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 30 грудня 2014 року у справі № 607/9814/14ц, яке набрало законної сили, доказуванню в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не підлягають.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області у справі № 607/9814/14ц від 30 грудня 2014 року зобов'язано ПАТ КБ «Приватбанк» конвертувати вклад за договором у сумі, що існувала станом на дату звернення (29 січня 2014 року) та яка становила 188 747,43 грн. у валюту долари США за комерційним курсом ПАТ КБ «Приватбанк», що діяв станом на 29 січня 2014 року; зобов'язано ПАТ КБ «Приватбанк» нарахувати проценти на суму вкладу за період з 29 січня 2014 року до дати закінчення договору 16 жовтня 2014 року, врахувавши суму нарахованих процентів за даним депозитом.
На виконання рішення апеляційного суду Тернопільської області від 30 грудня 2014 року 18 березня 2015 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист у справі № 607/9814/14ц.
04 вересня 2015 року державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпровського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з направленням 31 червня 2015 року на адресу Жовтневого РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області подання про притягнення посадових осіб ПАТ КБ «ПриватБанк» до кримінальної відповідальності за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України, про що відповідним листом за вих. № 15899 повідомлено, в тому числі й позивача.
19 жовтня 2015 року ОСОБА_1 за договором вкладу було перераховано відповідачем суму 199 738,81 грн.
У 2016 році ОСОБА_1 за захистом порушеного права звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про відшкодування збитків, посилаючись на те, що внаслідок невиконання банком рішення суду від 30 грудня 2014 року про зобов'язання конвертувати його вклад за договором від 16 жовтня 2013 року в сумі 188 747, 43 грн у валюті долар США за комерційним курсом ПАТ КБ «Приватбанк», що діяв станом на 29 січня 2014 року та нарахувати відсотки на суму вкладу за період з 29 січня 2014 року до 16 жовтня 2014 року, йому заподіяно збитків у розмірі 15 135, 96 дол. США, що складають різницю між розміром вкладу, що повинен був бути нарахованим за вищезгаданим рішенням суду в сумі 22 231,73 дол. США та фактично отриманою сумою вкладу, яка була виплачена банком після закінчення дії договору та складає суму еквівалентну 7 095,77 дол. США. Також, з врахуванням того, що йому, як споживачу фінансових послуг, внаслідок невиконання банком зобов'язань за договором вкладу надано послугу неналежної якості, що призвело до переживань з його боку та душевних страждань, необхідності докладання додаткових зусиль для відновлення порушеного права, просив стягнути з відповідача заподіяну йому моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 5 000 грн. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/2972/16ц від 27 вересня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 15135, 96 дол. США для відшкодування завданих матеріальних збитків та 5 000 грн. завданої моральної шкоди.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 24 листопада 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Відмова мотивована тим, що, ухвалюючи рішення від 30 грудня 2014 року про зобов'язання банку здійснити конвертацію вкладу у долари США, суд визнав за позивачем право на отримання вкладу у доларах США в сумі, еквівалентній розміру вкладу в гривнях за комерційним курсом банку станом на 29 січня 2014 року. Невиконання банком рішення апеляційного суду Тернопільської області від 30 грудня 2014 року та повернення позивачу 19 жовтня 2015 року (після закінчення строку дії договору банківського вкладу) 199 738, 81 грн суми у національній валюті, яка не є еквівалентом вкладу, що повинен був бути конвертованим на підставі вказаного рішення суду в долари США, не є майновими збитками в розумінні ст.ст. 22, 623 ЦК України, у зв'язку з чим позивач наділений правом на звернення до суду за захистом порушеного права з відповідним позовом про повернення усієї суми вкладу та процентів.
Постановою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року рішення апеляційного суду від 24 листопада 2016 року залишено без змін.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/14632/18 від 09 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за договором вкладу задоволено частково. Стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором вкладу у розмірі 13 722,86 долари США та відсотки, які підлягали нарахуванню за користування коштами за вкладом за період з 29 січня 2014 року по 19 жовтня 2015 року у сумі 4360,21 доларів США.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року вказане рішення залишено без змін.
На виконання рішення суду у справі № 607/14632/18 від 09 вересня 2019 року, 17 жовтня 2019 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист, а 13 липня 2020 року державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А. С. відкрито виконавче провадження № 62533604.
26 листопада 2020 року на рахунок ОСОБА_1 зараховано 509714,73 грн.
04 січня 2021 року виконавче провадження закрито, оскільки борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження боржником сплачено у повному обсязі
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок 3% річних слід здійснювати із врахуванням позицій, викладених у постановах Верховного Суду № 922/4099/17 від 26 жовтня 2018 року, № 127/15672/16-ц від 08 листопада 2019 року, а тому сума трьох відсотків річних буде складати 1628,96 дол. США. При цьому суд зазначив, що оскільки договір вкладу, кладений між сторонами був припинений за рішенням суду 19 жовтня 2015 року, тому пеня у відповідності до вимог ч.5 ст.10 Закону №1023-ХІІ не нараховується.
З таким рішенням колегія суддів колегія суддів погоджується
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до змісту ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ст. 1058 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ч. 2 ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Статтею 1074 ЦК України встановлено заборону обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом.
За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків та умов, зокрема щодо виплати коштів, визначених договором банкківського вкладу, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема,ст. 625 ЦК Україниврегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК України орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд у постанові № 922/175/18 від 30 січня 2019 року вказав, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/14632/18 від 09 вересня 2019 року встановлено, що повернута банком 19 жовтня 2015 року сума коштів у розмірі 199738,81 грн за комерційним курсом АТ КБ «ПриватБанк» становила 8508,87 доларів США. Відтак, різниця між виплаченою сумою коштів вкладу та сумою, яка підлягала виплаті становить 13722,86 доларів США, а відсотки, які підлягали нарахуванню за користування коштами за вкладом за період з 29 січня 2014 року по 19 жовтня 2015 року складають суму 4 360,21 доларів США. Вказані грошові кошти було стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , рішення суду виконане 26 листопада 2020 року шляхом перерахування 509714,73 грн позивачу державним виконавцем.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17ц.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції ,що що позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, заявлено у межах строку позовної давності.
У ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будьякого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15ц.
Суд першої інстанції вірно зазначив ,що Тернопільський апеляційний суд у постанові № 607/14632/18 від 11 лютого 2020 року встановив, що договір вкладу позивачем не розривався, строк дії договору відповідно до п.п. 6, 7, 8 останнього було двічі пролонговано на 366 днів і такий мав би закінчитися 18 жовтня 2016 року. Однак, був припинений раніше за ініціативою Банку внаслідок перерахування позивачу коштів в сумі 199 738, 81 грн.
Відтак, в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, договір вкладу, укладений між сторонами 16 жовтня 2013 року, припинив свою дію 19 жовтня 2015 року.
Покликаючись на ст. 625 ЦК України, позивач зазначив, що враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов'язання з виплати позивачу коштів за договором вкладу в сумі 18083,07 дол. США, що встановлено рішенням суду у справі № 607/14632/18 від 09 вересня 2019 року, з яких: 13 722,86 дол. США частина вкладу, неповернута позивачу по закінченню строку дії договору вкладу 19 жовтня 2015 року, 4 360,21 дол. США відсотки, що підлягали нарахуванню за користування коштами за вкладом за період з 29 січня 2014 року по 19 жовтня 2015 року та не виплачені позивачу по закінченню строку дії договору вкладу 19 жовтня 2015 року, протягом періоду з 19 жовтня 2015 року по 26 листопада 2020 року (1865 днів), відповідач, окрім сплати суми боргу, зобов'язаний сплатити 3 % річних від простроченої суми за увесь період прострочення, що складає 2 771,91 дол. США, із розрахунку: 18 083,07 * 1865 * 3 / 100 / 365 = 2 771,91.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування до виниклих між сторонами правовідносин в цій частині позовну давність з врахуванням того,що рішенням апеляційного суду Тернопільської області у справі №607/9814/14ц від 30 грудня 2014 року зобов'язано ПАТ КБ «Приватбанк» конвертувати вклад за договором у сумі, що існувала станом на дату звернення (29 січня 2014 року) та яка становила 188747,43 грн. у валюту долари США за комерційним курсом ПАТ КБ «Приватбанк», що діяв станом на 29 січня 2014 року; зобов'язано ПАТ КБ «Приватбанк» нарахувати проценти на суму вкладу за період з 29 січня 2014 року до дати закінчення договору 16 жовтня 2014 року, врахувавши суму нарахованих процентів за даним депозитом. Оскільки грошове зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові № 320/5115/17 від 09 листопада 2021 року.
Cуд першої інстанції вірно розрахував три відсотки річних з урахуванням боргу АТ КБ «Приватбанк» перед позивачем у розмірі 18083,07 долари США, помноженого на кількість днів прострочення, що з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у постановах № 922/4099/17 від 26 жовтня 2018 року, № 127/15672/16-ц від 08 листопада 2019 року, що становить останні три роки, які передували подачі позову 1096 днів, помноженого на 3 (розмір процентів, встановлений ч. 2 ст. 625 ЦК України), поділеного на 100 (визначення у процентах) та поділеного на 365 (днів у році).
Тобто 18083,07 х 1096 х 3 : 100 : 365 =1628,96 доларів США.
Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «Приватбанк»,що суд першої інстанції невірно провів розрахунок колегія суддів не приймає до увги як безпідставні.
Проведений розрахунок суд апеляційної інстанції вважає вірним оскільки невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставіст. 625 ЦК Україн ивиникає укредитора змоменту порушеннягрошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежуєтьсяостанніми трьомароками,які передували подачі такого позову. 26 листопада 2020 року на рахунок позивача зараховано 509714,73 грн, що є моментом усунення порушення банком грошового зобов'язання перед позивачем, однак повне виконання рішення суду у вказану дату не обмежує позивача у праві отримати відшкодування за 3 роки, за період з 19 січня 2018 року до дня звернення до суду 19 січня 2021 року.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 ,що суд першої інстанції безпідставно не задовільнив позовні вимоги про стягнення пені за договором банківського вкладу колегія суддів не приймає до уваги як необгрунтовані.
Щодо можливості застосування до виниклих між сторонами правовідносин норм Закону України «Про захист прав споживачів» (далі Закону № 1023ХІІ), на які покликався позивач та нарахування пені на підставі ч. 5 ст. 10 цього Закону суд першої інстанції вірно керувався позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові № 320/5115/17 від 09 листопада 2021 року.
Згідно з преамбулою Закону № 2664III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкуренто-спроможного ринку фінансових послуг в Україні.
У ч. 2 ст. 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.
Згідно з підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. ст. 7 Закону № 2346ІІІ вкладний (депозитний) рахунок рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
У ст. 2 Закону № 2121ІІІ вказано, що вклад (депозит) це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
У частинах 1, 2 ст. 47 Закону № 2121ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
У пункті 1 ч. 3 ст. 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону № 2664III фінансова установа юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5); споживач фінансових послуг фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 71).
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 2664III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.
За ч. 2 ст. 4 Закону № 2664ІІІ фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.
Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).
Відповідно до преамбули Закону № 1023XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі № 1023XII не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівліпродажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансовокредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб'єкта споживача.
У ст. 1 Закону № 1023ХІІ визначено, що споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція це будьякий виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом № 1023ХІІ врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону № 1023ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Отже, пеня, передбачена ч. 5 ст. 10 Закону № 1023ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.
Як установлено рішеннями судів, договір вкладу, укладений між сторонами 16 жовтня 2013 року, припинений 19 жовтня 2015 року.
Після припинення такого договору між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи ст. 625 ЦК України у разі його невиконання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції ,що з моменту припинення договору вкладу на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023ХІІ, а відтак пеня відповідно до ч.5 ст. 10 Закону № 1023ХІІ не нараховується.
Оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то ч. 5 ст. 10 Закону № 1023ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини, суд першої інстанції підставно відмовив в позові ОСОБА_1 у цій частині вимог .
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «Пприватбанк» ,що суд першої інстанції безпідставно стягнув витрати на прфесійну правничу допомогу не врахувавши ,що позивачем не надано достатніх та належних доказів оплати професійної правничої допомоги у розмірах визначених договором та актом виконаних робіт колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
15 січня 2021 року між ОСОБА_2 та адвокатським об'єднанням «Сила Права» в особі керуючого партнера Фльорківа О. В. укладено договір про надання правничої (правової) допомоги, за умовами якого адвокатське об'єднання зобов'язується здійснювати захист, представництво інтересів клієнта в Тернопільському міськрайонному суді Тернопільької області, Тернопільському апеляційному суді та ніших судах, державних органах, установах, недержавних організаціях у справі за позовом ОСОБА_1 1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення коштів, на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору (п. 1.1. Договору). Клієнт зобов'язаний протягом трьох днів з дати укладення цього договору оплатити гонорар у розмірі, визначеному сторонами в додатку до цього договору (п. 4.3. Договору).
Згідно п. 1 додатку до договору від 15 січня 2021 року, види правничої (правової) допомоги: попередня (досудова) консультація, вивчення документів, судової практики та аналіз законодавства щодо предмета спору; формування правової позиції та підготовка позовної заяви, інших заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань; участь у судових засіданнях; ознайомлення з матеріалами справи; складання адвокатських запитів (в разі необхідності); збір доказів; інша допомога, пов'язана із справою (п. 1 додатку № 1). За одну годину представництва в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, клієнт сплачує адвокатському об'єднанню гонорар у розмірі 1000 грн (п. 2 додатку № 1). Загальний розмір гонорару залежить від кількості затрачених адвокатом адвокатського об'єднання годин по даній справі, але в будь якому випадку не може бути меншим 8000 грн (п. 3 додатку № 1).
У акті № 1 від 07 квітня 2021 року обсягу наданої правничої (правової) допомоги до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 15 січня 2021 року, зазначено, що адвокатське об'єднання надало, а клієнт отримав, правничу (правову) допомогу в наступному обсязі:
попередня (досудова) консультація, вивчення документів, судової практики та аналіз законодавства щодо предмета спору 1000 грн;
формування правової позиції, підготовка та подання позовної заяви 6000 грн;
ознайомлення із відзивом на позов, підготовка та подання відповіді на відзив 3000 грн;
участь усудових засіданнях 1000 грн.
Всього: 11000 грн.
У акті № 2 від 23 травня 2022 року обсягу наданої правничої (правової) допомоги до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 15 січня 2021 року, зазначено, що адвокатське об'єднання надало, а клієнт отримав, правничу (правову) допомогу в наступному обсязі:
участь у судових засідання 3000 грн.
Згідно квитанції № 13 від 25 березня 2021 року ОСОБА_1 сплатив адвокатському об'єднанню «Сила права» 6000 грн.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Судувід 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц (провадження № 61-19582св20), від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16 (провадження № 61-12783св21).
У матеріалах цивільної справи наявна квитанція № 13 від 25 березня 2021 року, що достовірно підтверджує факт понесення позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн. а тому суд першої інстанції задовільняючи частково вимоги ,щодо стягнення витрат на правничу допомогу вірно враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат,та принципу пропорційності підставно прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.
Представником позивача при подачі відзиву на апеляційну скаргу подано клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу понесених позивачем в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв'язку з підготовкою відзиву на апеляційну скаргу, подачею апеляційної скарги заявником надано додаток №2 до договору про надання правової допомоги від 01.07.22 року укладеною між заявником та адвокатським об'єднанням « СИЛА ПРАВА», акт № 3 від 27 .01. 2022 року обсягу наданої правничої (правової) допомоги до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 15 січня 2021 року. Згідно акту зазначено, що адвокатське об'єднання надало, а клієнт отримав, правничу (правову) допомогу в наступному обсязі:
подання апеляційної скарги на рішення суду від 26.05.2022 року в справі № 607/955/21 (4 год) вартість послуги 4000 грн.
ознайомлення з доводами апеляційної скарги на рішення суду від 26.05.2022 року в справі № 607/955/21 ,підготовка та подання відзиву(1 год) вартість послуги 1000 грн.
підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу (3 год) вартість послуги 3000 грн.
Всього:8000 грн.
У суді апеляційної інстанції відповідач заперечив, щодо стягнення витрат на правничу допомогу та вказав, що вони документально не підтверджені та договір про надання правничої допомоги був укладений до 31 грудня 2021 року, не був пролонгований, а тому вимоги до задоволення не підлягають.
В суді апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Фльорків О.В. зазначив, що договір Договір про надання правничої (правової) допомоги від 15 січня 2021 року між сторонами був пролонгований та він брав участь в суді першої інстанції та представляв суду пролонгований договір, укладались додаткові угоди до договору та акти виконаних робіт та представив суду апеляційної інстанції для огляду пролонгований договір про надання правничої допомоги 15 січня 2021 року.
За вказаних обставин колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача, що договір про надання правничої допомоги втратив свою чинність.
Оскільки апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26.05.2022 року, клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу понесених в суді апеляційної підлягає до часткового задоволення.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про доведеність відповідачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції проте у зменшеному до 3 000 грн розмірі, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.
Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними. Залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00№23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційний банк “Приват Банк” залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року залишити без змін.
Стягнути із Акціонерного товариства комерційний банк “Приват Банк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, к/р НОМЕР_1 в Національному банку України МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 2000 (дві тисячі) гривень на професійну правничу допомогу за розгляд справи в апеляційній інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 03 жовтня 2022 року.
Головуюча: Г.М. Шевчук
Судді: О. З. Костів
О. Я. Міщій