Справа № 523/22241/21
Провадження №1-кп/523/958/22
06 жовтня 2022 року
Суворовський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора Суворовської окружної прокуратури м.Одеси - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого (підсудного) - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12021164490001119 від 17.08.2021 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Херсон, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, неодруженого і офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до затримання тимчасово проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого і засудженого, зокрема:
-16.01.2019 року Дарницьким районним судом м.Києва за ч.2 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до 1 року 4 місяців позбавлення волі;
-02.11.2021 року Малиновським районним судом м.Одеси за ч.2 ст.185 КК України до 6 місяців арешту;
-23.09.2022 року Приморським районним судом м.Одеси за ч.2 ст.185, ч.4 ст.70 КК до 1 року 6 місяців позбавлення волі;
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, а також цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до обвинуваченого «Про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення»,
Підсудний ОСОБА_5 , будучи раніше неодноразово судимим за корисливі злочини, судимість за які не знята та не погашена в установленому законом порядку, 16.08.2021 року, приблизно о 18:45 годин, перебуваючи в магазині «Лайфселл» по вул.Ак.Заболотного 54-а в м.Одесі, побачив як продавець магазину поклала мобільний телефон «Samsung» A125F/DSN 32GB на стіл, після його перегляду покупцем. В цей час у підсудного ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме зазначеного мобільного телефона.
Реалізуючи свій злочинний умисел та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання, підсудний ОСОБА_5 , діючи умисно і повторно, переслідуючи корисливий мотив, з метою власної наживи, впевнившись у відсутності уваги за його діями з боку сторонніх осіб і скориставшись тим, що продавець відволіклась, таємно викрав зі столу мобільний телефон «Samsung» A125F/DSN 32GB в корпусі синього кольору, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , вартістю 4599грн, заволодівши яким вказаний підсудний з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд та спричинивши таким чином потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду у наведеному розмірі.
В судове засідання потерпіла ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, - не з'явилась, попередньо звернувшись до суду із заявою щодо розгляду кримінального провадження без її участі, внаслідок чого, суд з метою дотримання розумності строків судового розгляду та з урахуванням позиції сторін процесу, вирішив здійснити розгляд кримінального провадження за відсутності зазначеної потерпілої.
Підсудний ОСОБА_5 , повністю визнавши свою провину за висунутим обвинуваченням та не оспорюючи при цьому час, місце, спосіб та мотиви вчиненого ним при наведених вище обставинах, будучи допитаним в судовому засіданні, пояснив суду про обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, а саме про час, місце і мотиви таємного викрадення майна потерпілої ОСОБА_6 , його подальшого продажу і звернення виручених коштів на власні потреби, що відповідають наведеним вище обставинам доведеного обвинувачення.
Згідно з ч.3 ст.349 КПК України, суд за попереднім обговоренням з учасниками судового провадження змісту цієї норми закону, визнав недоцільним за клопотанням прокурора дослідження доказів щодо тих обставин, які сторонами процесу не оспорюються. При цьому, з'ясувавши, що сторони провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а також роз'яснивши їм про відсутність права оскарження фактичних обставин кримінального провадження в апеляційному порядку, суд упевнився в добровільності та істинності їх позиції.
Втім, суд вважає, що винність підсудного ОСОБА_5 у скоєнні ним кримінального правопорушення, фактичні обставини якого ним та іншими сторонами процесу не оспорюються, об'єктивно та повністю підтверджується наявними в матеріалах досудового розслідування доказами, дослідження яких не здійснювалось в повному обсязі, згідно з ч.3 ст.349 КПК України.
Приймаючи до уваги наведені обставини, судом встановлено, що підсудний ОСОБА_5 своїми умисними діями скоїв таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, а відтак його дії вірно кваліфіковані стороною обвинувачення за ч.2 ст.185 КК України.
Так, з огляду на ч.2 ст.185 КК України, кримінальна відповідальність за цією нормою закону настає за таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, що карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, а згідно з п.1 примітки ст.185 цього ж Кодексу, у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або ст.187, 262 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.65, ч.2 ст.50 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, та при призначенні покарання суду слід врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також слід виходити з того, що покарання має бути призначене відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу й у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яке передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Внаслідок означених вимог закону, при призначенні покарання підсудному ОСОБА_5 , суд приймає до уваги характер і обставини вчиненого ним та те, що скоєне ним кримінальне правопорушення відносяться до категорії нетяжких злочинів проти власності, а також судом ураховується наявність матеріальних претензій потерпілої ОСОБА_6 до підсудного за цивільним позовом, стан здоров'я останнього та характеризуючі його особу дані: на диспансерному обліку в КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР не перебуває; забезпечений місцем реєстрації, зі слів - до затримання працював автослюсарем за наймом, але офіційно не працевлаштований і неодружений; не має місця постійного проживання; є раніше неодноразово судимою особою, зокрема, за вчинення аналогічних правопорушень корисливої спрямованості, та інкриміноване за цим кримінальним провадженням правопорушення мало місце в період непогашеної і не знятої у встановленому законом порядку судимості, а в теперішній час утримується під вартою в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» і є засудженим за вчинення ідентичних злочинів проти власності за вироком Приморського районного суду м.Одеси від 23.09.2022 року, сукупність чого свідчить про стійку схильність підсудного до кримінально-протиправної поведінки, небажання стати на шлях виправлення та про неможливість його виправлення в умовах суспільства.
Прокурор ОСОБА_3 , під час промови у судових дебатах, зауважив на те, що в якості обставини, яка пом'якшує покарання підсудного ОСОБА_5 , слід визнати щире каяття.
Проте, з такою позицією прокурора, суд погодитись не може, оскільки незважаючи на визнання обвинуваченим ОСОБА_5 своєї провини, останній протягом досудового розслідування та станом на час розгляду кримінального провадження судом заподіяну потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду не відшкодував, а згідно з правовими висновками Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (зокрема, постанова від 22.03.2018 року у справі №759/7784/15-к, від 09.10.2018 року у справі №51-275км17), розкаяння особи передбачає, окрім визнання фактів вчинення злочинів, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у скоєному, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Втім, відомості, які б підтверджували факт щирого каяття обвинуваченого ОСОБА_5 , зокрема у формі відшкодування останнім завданої потерпілій стороні матеріальної шкоди у визначеному в обвинувальному акті та цивільному позові розмірі, мали знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження, але відповідних доказів на підтвердження означеної обставини, до суду не надано і матеріали провадження таких даних не містять.
Отже, за приписами ст.ст.66, 67 КК України, до обставин, що пом'якшують покарання підсудного ОСОБА_5 , слід віднести визнання ним своєї провини, а обставин, що обтяжують покарання вказаного підсудного, протягом розгляду кримінального провадження судом не встановлено.
З огляду на ч.4 ст.70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, суд призначає остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень (шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань), зарахувавши в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, відбуте повністю або частково покарання за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст.72 цього Кодексу.
При цьому, суд ураховує висновки Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 01.06.2020 року (справа №766/39/17, пров.№51-8867кмо18), за якими при наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили, а якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч.4 ст.70 КК (за сукупністю злочинів).
На підставі сукупності викладеного, при визначенні виду та міри покарання у даному кримінальному провадженні, приймаючи до уваги досліджені під час судового розгляду обставини інкримінованого підсудному ОСОБА_5 кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості й суспільної небезпечності, наведені вище характеризуючі дані про особу останнього, суд у контексті ст.ст.50, 65 КК України доходить висновку про те, що виправлення вказаного підсудного і недопущення вчинення ним нових кримінальних правопорушень має відбуватися лише в умовах ізоляції від суспільства, з призначенням покарання у виді позбавлення волі в межах строку, встановленого відповідною санкцією, але із одночасним застосуванням положень ч.4 ст.70 означеного Кодексу та з призначенням остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень з урахуванням вироку Приморського районного суду м.Одеси від 23.09.2022 року, яке належить відбувати у кримінально-виконавчій установі закритого типу реально.
Так, положення ст.63 КК України встановлюють, що покарання у виді позбавленні волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
Крім того, виходячи з вимог ст.ст.127-129 КПК України, суд вважає, що цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 , заявлений до підсудного ОСОБА_5 і визнаний останнім у повному обсязі, - належить задовольнити у визначеному в позові розмірі, оскільки за приписами ст.ст.22, 1166 ЦК України, шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Питання щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні, суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.
Керуючись ст.ст.100, 127-129, ч.3 ст.349, ст.ст.369-371, 373-374 КПК України, ст.ст.22, 1166 ЦК України, суд
ОСОБА_5 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.185 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 6 місяців.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень за цим вироком та вироком Приморського районного суду м.Одеси від 23.09.2022 року, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточне покарання ОСОБА_5 визначити у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу.
Відповідно до ст.ст.72, 63 КК України, строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_5 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, зарахувавши у строк відбуття остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень покарання повністю, термін відбутого ним покарання за вироком Приморського районного суду м.Одеси від 23.09.2022 року.
Згідно з ст.ст.127-129 КПК України, ст.ст.22, 1166 ЦК України, цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 «Про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення», - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь цивільного позивача ОСОБА_6 (ІНП НОМЕР_4 ), на відшкодування матеріальної шкоди - 4599 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять) гривень.
В порядку ст.100 КПК України, речовий доказ у кримінальному провадженні:
-розміщений на цифровому носії ДВД-Р диску відеозапис з камери спостереження магазину «Лайфселл», який долучений і зберігається у матеріалах досудового розслідування кримінального провадження, - залишити зберігати у означених матеріалах.
Копії вироку вручити під розписку прокуророві та ОСОБА_5 , направити для виконання до ДУ «Одеський слідчий ізолятор», а також надати для відома іншим заінтересованим особам.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Суворовський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 30 днів з дня проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, - у той же строк з моменту вручення копії вироку.
С у д д я: ОСОБА_1