Справа №443/1572/18
Провадження №2/443/350/22
іменем України
27 вересня 2022 рокуЖидачівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Сливки С.І.,
за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Пилипів О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві цивільну справу за позовом адвоката Пилипів Ольги Василівни в інтересах ОСОБА_1 до Жидачівської міської ради Стрийського району Львівської області, Стрийської районної військової адміністрації про визнання дій та рішень незаконними,
позивач звернувся до суду із позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить: визнати поважними причини пропуску позивачем позовної давності та поновити строк звернення до суду за захистом своїх прав; визнати дії Жидачівської районної державної адміністрації при прийнятті розпорядження №158 від 12.03.2004 «Про припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_2 » та Бережницької сільської ради при прийнятті рішення №7 від 27.10.2003 «Про вилучення земельної ділянки в кількості 12 га, наданої фермеру ОСОБА_2 » - незаконними, вчиненими за межами наданих їм повноважень, а відтак визнати незаконними розпорядження Жидачівської районної державної адміністрації №158 від 12.03.2004 та рішення Бережницької сільської ради №7 від 27.10.2003.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що виконавчим комітетом Жидачівської районної ради народних депутатів йому виділено на території Бережницької сільської ради в довічне успадковуване володіння 12 га землі для ведення селянського господарства з видачею Державного акта від 22.07.1991. 27.10.2003 року Бережницька сільска рада ухвалила рішення №7, яким вирішила звернутися з клопотанням до Жидачівської РДА про припинення права користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_2 , наданої йому для ведення фермерського господарства у розмірі 12 га і про передачу її до земель запасу Бережницької сільської ради. На підставі вказаного рішення, Жидачівська РДА розпорядженням №158 від 12.03.2004, керуючись ст.144, п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України припинила право користування земельною ділянкою площею 12 га, наданою позивачу на землях Бережницької сільської ради, без зміни цільового призначення та доручено районному відділу земельних ресурсів списати державний акт на право постійного користування землею серії Б №060336. Вважає, що дії Бережницької сільської ради та Жидачівської РДА є неправомірними, а ухвалені ними рішення - незаконними. Вказане право володіння з'явилось з 18.12.1990 після прийняття Земельного кодексу УРСР, відповідно до якого у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам для ведення сільського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва, традиційних народних промислів, у разі одержання у спадщину житлового будинку або його придбання. У 1992 році в Україні відбулась земельна реформа, в результаті якої законодавство, що регулює земельні відносини, зазнало значних змін, а саме Земельний кодекс України в редакції 13.03.1992 не передбачав такого виду права як довічне успадковане володіння земельною ділянкою. Однак, відповідно до п.8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 №2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України. Відповідно до ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Отже, особа, яка володіє земельною ділянко на праві довічного успадкованого володіння, сьогодні також має законне право на таке володіння. На відміну від права постійного користування землею, норми Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 встановлювали порядок та право успадкування земельної ділянки, яка була у спадкодавця на праві довічного успаковуваного володіння. Особливістю права довічного успадкованого володіння є те, що саме на заміну такого права, яке закріплювалося ст. 6 ЗК УРСР від 18.12.1990 було замінено на право приватної власності, яке трансформувалося у ст. 6 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992, оскільки в радянські часи не було приватного права на землю. А відтак, вважає, що право успадкованого володіння не можна прирівнювати до права постійного користування землею. Також розрізняють ці два види права на землю і в діючому ЗК України від 25.10.2001.
В оскаржуваних рішеннях зазначено про припинення користування земельною ділянкою з посиланням на ст.144 Земельного кодексу України, яка не може застосовуватися до даних правовідносин. ЗК України (на час винесення рішень) передбачає підстави припинення права власності на земельну ділянку (ст.140), підстави припинення користування земельною ділянкою (ст.141) та підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку (ст.143). Розпорядженням Жидачівської РДА, яким припинене право користування земельною ділянкою, фактично відбулося примусове припинення права на земельну ділянку, яке відповідно до ст.143 ЗК України повинно здійснюватися в судовому порядку, а тому Жидачівська РДА не мала повноважень щодо примусового припинення права на земельну ділянку позивача, приймаючи оскаржуване розпорядження, оскільки вийшла за межі наданих її повноважень, які передбачені ЗК України та ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». З аналогічних підстав не відповідає вимогам законодавства і оскаржуване рішення Бережницької сільської ради.
Стверджує, що про вказані рішення він дізнався в 2006 році і почав оскаржувати їх від імені юридичної особи - фермерського господарства. В той же час господарський суд Львівської області розглянув не всі заявлені вимоги, зазначив, що дані вимоги не розглядаються господарськими судами в порядку адміністративного судочинства. Адміністративним судом фермерському господарству також було відмовлено у розгляді позову в порядку адміністративного судочинства. В той же час, Державний акт від 22.07.1991 про право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку площею 12 га для ведення селянського господарства було видано позивачу, як фізичній особі, а тому саме він має право оскаржувати своє порушене право. Зазначає, що не маючи юридичної освіти, він не правильно зазначив позивача, а відтак і підсудність розгляду справи. Належним захистом законних прав на земельну ділянку являється подання позову ним як фізичною особою. Враховуючи відсутність у нього юридичної освіти, а також гарантоване Конституцією України право кожної особи на отримання правової допомоги, він вважає поважними причини пропущення позовної давності, а порушення його права таким, що підлягає захисту. Крім того, він звертався до суду від імені фермерського господарства тільки з частиною вимог та відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривалась.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 22.10.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
На підставі розпорядження керівника апарату Жидачівського районного суду Львівської області №552 від 13 серпня 2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2020 року головуючим у справі призначено суддю Жидачівського районного суду Львівської області Сливку С.І.
Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Сливки С.І. від 18 серпня 2020 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 08.12.2020 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 18.12.2020 року справу залишено без розгляду.
Постановою Львівського апеляційного суду від 31.12.2021 року ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 18.12.2020 року скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
12.05.2022 року представником позивача - адвокатом Пилипів О.В. подано уточнену позовну заяву.
Протокольною ухвалою від 12.05.2022 року до участі у справі залучено правонаступників відповідачів, а саме Жидачівську міську раду Стрийського району Львівської області та Стрийську районну державну адміністрацію.
03.06.2022 року відповідачем Стрийською військовою адміністрацією подано відзив на позовну заяву, згідно якого просить у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Позивач вважає дії Жидачівської РДА, правонаступником якої є Стрийська РДА, такими, що суперечать нормам законодавства, посилаючись на порушення ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та норм Земельного кодексу України. Відповідно до п.12 Перехідних положень Земельного кодексу (чинного на момент рішення), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Згідно п.10 Перехідних положень, рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування. Таким чином, звернення Бережницької сільської ради із клопотанням до Жидачівської РДА було правомірним та законним. В подальшому, прийняття відповідного рішення Жидачівської РДА також було правомірним, оскільки ст.17 Земельного кодексу України (в чинній редакції на момент прийняття рішення), яка аналогічна ст.21 Закону України «про місцеві державні адміністрації» передбачає повноваження місцевих державних адміністрацій щодо земельних відносин. Перелік даних повноважень не є вичерпним, про що свідчить п. «ж» даної статті «до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону». Отже дії Жидачівської РДА також вчинені у відповідності до вимог законодавства.
15.06.2022 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що відповідачі не врахували, що передача землі ОСОБА_2 в довічне успадковуване володіння відповідно до ЗК України від 13.03.1992 року прямо не скасовує цю передачу землі від 22.07.1991 р. та є окремим правовим видом до приватної власності громадян України. Таким чином довічне успадковуване володіння землею є дійсним з 22.07.1991 р. ОСОБА_2 , як окремий правовий режим до приватної власності на землю.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 01.07. 2022 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.
23.09.2022 року представником Жидачівської міської ради Львівської області подано клопотання, згідно якого просить суд відмовити у позові у зв'язку із спливом позовної давності. Позивач не вказав і не надав пояснень на поважність причин пропущення позовної давності, а відтак позовну заяву подано із пропуском строку позовної давності, що у відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Позивачу було відомо про порушення його права, оскільки законність розпорядження Жидачівської РДА та рішення сесії Бережницької сільської ради підтверджено Господарським судом Львівської області (постанова від 15.10.2006 р №3/103-23/112), Львівським апеляційним господарським судом (ухвала суду від 17.04.2007 р.) та Верховним судом України (постанова від 03.06.2009 р. №21-710во09).
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позов, з мотивів, викладених в уточненій позовній заяві. Просили позов задоволити.
Представник відповідача - Жидачівської міської ради в судове засідання не з'явилася, однак 23.09.2022 року представником Жидачівської міської ради Львівської області подано клопотання, згідно якого просить суд відмовити у позові у зв'язку із спливом позовної давності, а також просить розглянути справу без участі їхнього представника.
Представник відповідача - Стрийської РВА в судове засідання не з'явилася, однак 12.09.2022 року представником подано клопотання, згідно якого просить розгляд справи проводити без часті їхнього представника.
Заслухавши вступне слово позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Судом встановлено наступні обставини.
Згідно Державного акту №36 від 22.07.1991 за ОСОБА_2 закріплено в довічне успадковуване володіння 12 га землі на території Бережницької сільської ради для ведення селянського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №36 (Т.2 а.с.101).
15.03.1995 зареєстровано фермерське господарство «Мадараша Володимира Миколайовича», що підтверджується розпорядженням голови Жидачівської районної державної адміністрації №171 від 15.03.1995 року та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Т.1 а.с.170-172).
Рішенням Бережницької сільської ради №7 від 27.10.2003 «Про вилучення земельної ділянки в кількості 12 га наданої фермеру ОСОБА_2 під фермерське господарство», відповідно до ст.ст. 187,189 Земельного Кодексу, в 2002 році фермер ОСОБА_2 не виконав припису вказівки №4 від 01.08.2002, при усній розмові з сільським головою обіцяв, що весною буде використовувати земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва. Але весною фермер ОСОБА_2 сільськогосподарських робіт не проводив, в результаті чого земельна ділянка площею 12 га заросла бур'янами і будяками. Комісією сільської ради на підставі ст.189 Земельного кодексу п.7, в 2003 р. був складений Акт (повторний) про те, що земельна ділянка не використовується і направлений акт в земельний відділ Жидачівської РДА.
Згідно листа Державної обласної інспекції по використанню та охороні земель №24 від 16.10.2003 та відповідно до ст.144 п.1,2 про вирішення питання щодо припинення користування даної земельної ділянки сесія сільської ради вирішила на основі викладеного матеріалу звернутися з клопотанням до Жидачівської РДА про припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_2 наданої йому для ведення фермерського господарства в розмірі 12 га, та передати її в землі запасу Бережницької сільської ради (Т.1 а.с.241, Т.2 а.с.68)
Згідно розпорядження голови Жидачівської районної державної адміністрації №158 від 12.03.2004 «Про припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_2 » (Т.1 а.с.168, Т.2 а.с.97), розглянувши клопотання Бережницької сільської ради №219 від 29.10.2003 про вилучення земельної ділянки у фермера ОСОБА_2 , рішення ХІ сесії ІV демократичного скликання Бережницької сільської ради №7 від 27.10.2003 «Про вилучення земельної ділянки в кількості 12 га, наданої фермеру ОСОБА_2 під фермерське господарство», клопотання Управління організації інспекційної діяльності Львівського обласного управління земельних ресурсів №24 від 16.10.2003 про вирішення питання щодо припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_2 , керуючись ст..144 та п.12 Перехідних положень Земельного Кодексу України:
1.Припинити право користування земельною ділянкою площею 12 га наданою фермеру ОСОБА_2 на землях запасу Бережницької сільської ради.
2.Земельну ділянку площею 12 га передати в землі запасу Бережницької сільської ради без змін цільового призначення.
3.Районному відділу земельних ресурсів списати державний акт на право постійного користування землею (серія Б №060336) в установленому законом порядку.
4.Контроль за виконанням даного розпорядження покласти на заступника голови райдержадміністрації п. ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , 14.08.2009 року у Журавнівській селищній раді Жидачівського району Львівської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т.2 а.с.29).
Постановою Господарського суду Львівської області і від 18.10.2006 у справ №3/103-23/112 (Т.1 а.с.143-150) відмовлено у задоволенні позову фермерського господарства «В.М. Мадараша» до Жидачівської державної адміністрації, Бережницької сільської ради про визнання незаконним розпорядження Жидачівської РДА №158 від 12.03.2004 року «Про припинення права користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_2 ». Даним рішенням суду встановлено, що згідно з Державним актом № 36 від 22 липня 1991 року за ОСОБА_2 закріплено в довічне успадковуване володіння 12 га землі для ведення селянського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №36. У 1995 році створене ФГ « ОСОБА_2 ». 25.07.2003 р. заступник головного державного інспектора по використанню і охороні земель Львівської області Падляк І.М. розглянув протокол від 18.07.2003 р. № 5/16. В зв'язку з невжиттям заходів по боротьбі з бур'янами на земельній ділянці площею 12 га в с. Загурщина на території Бережиицької сільської ради фермером ОСОБА_2 і тим самим порушенням ним вимог ст.ст. 91, 96 ЗК України притягнено останнього (з дотриманням чинного законодавства) до адміністративної відповідальності за ст. 52 КУпАП і накладено на нього штраф в сумі 136 грн., який державною виконавчою службою стягнуто повністю. Про вказане свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження державного виконавця Жидачівського ВДВС від 09.09.2003 р. Одночасно із накладенням штрафу, ОСОБА_6 зобов'язано фермера ОСОБА_7 вжити до 25.08.2003 р. заходів по боротьбі з бур'янами. Оскільки до вказаного терміну позивач жодних заходів по боротьбі з бур'янами не вжив, державний інспектор по використанню і охороні земель Львівської області ОСОБА_8 надіслала 16.10.2003 р., відповідно до ст. 144 ЗК України, голові Бережницької сільської ради Кухті Г.Г. лист №24. В листі, зокрема зазначено, що до встановленого у згаданій постанові терміну (25.08.2003 р.) позивач вказівки по усуненню порушення не виконав, порушення. земельного законодавства у встановлений термін не усунув, а тому Держаний інспектор по використанню та охороні земель Львівської області запропонувала Бережницькій сільській раді вирішити питання щодо припинення користування позивачем земельною ділянкою відповідно до чинного законодавства і проінформувати управління організації інспекційної діяльності Львівського обласного управління земельних ресурсів про результати розгляду її клопотання.
Статтями 91 та 96 ЗК України встановлено однакові обов'язки власників і землекористувачів земельних ділянок. Зокрема, вони зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. Проте використання землі позивачем не за цільовим призначенням не встановлено і цією підставою Бережницька сільська рада своє рішення №7 від 27.10.2003 р. не мотивувала. При ухваленні рішення, як вона, так і Жидачівська районна державна адміністрація виходили з того, що фермерським господарством «Мадараша В.М.» сільськогосподарських робіт не проводилось, внаслідок чого земельна ділянка площею 12 га заросла бур'янами і будяками. Вказане свідчить про те, що позивач не виконував свого обов'язку підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі, який передбачено п. «г» ч.1 ст.96 ЗК України. Тоді як родючість визначає споживчу вартість землі, її корисність і можливість у поєднанні з людською працею бути джерелом сільськогосподарської продукції. Земельні ділянки не можна використовувати способами, що призводять до погіршення їх якості. Систематичне забур'янення позивачем земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 12 га, що знайшло своє підтвердження в судовому засіданні, призводить до заростання сільськогосподарських угідь (у тому числі й тих, які межують з земельною ділянкою, виділеною для ведення Фермерського господарства ОСОБА_2 ) і зниження родючості ґрунтів, зменшення врожайності сільськогосподарських культур щодо кадастрових оцінок. За таких обставин, розпорядження Жидачівської районної державної адміністрації від 12.03.2004 р № 158 «Про припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_2 » відповідає вимогам П. «г» ст.141 та ст.144 ЗК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його незаконним.
Постановою Верховного Суду України від 03.06.2009 року (Т.1 а.с.30-31). скаргу Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області задоволено. Скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2009 року і залишено в силі ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2007 року та постанову Господарського суду Львівської області від 18 жовтня 2006 року. Верховний Суд України зазначив, що зокрема, касаційний суд не врахував, що на момент виділення земельної ділянки позивачу в довічне успадковуване володіння у 1991 році Земельний кодекс Української РСР не передбачав інституту права приватної власності на землю.
Право приватної власності громадян України на землю встановлено лише з набранням чинності змін і доповнень, внесених Законом України від 13 березня 1992 року № 2196-ХІІ “Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР”. Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції від 13 березня 1992 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Судом першої інстанції встановлено, що передача земельної ділянки ОСОБА_2 у власність, відповідно до вимог статті 17 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції від 13 березня 1992 року) сільською чи районною радою народних депутатів не здійснювалась, Державний акт на право власності на земельну ділянку йому не видавався.
Перевіряючи законність ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, касаційний суд неправильно визначив правовий статус земельної ділянки, визнавши її об'єктом права приватної власності і прийшов до помилкового висновку, що порядок припинення права користування встановлений статтею 144 ЗК України до спірної ділянки не міг застосовуватися. Суд не врахував також, що нормами ЗК України окремо врегульовані підстави припинення права власності та права користування земельними ділянками і порядок припинення таких прав.
Згідно статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є зокрема використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Статтею 144 ЗК України встановлено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.82 ЦПК України).
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №520/11429/17, про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Обставини, які зазначені у вищевказаних рішеннях, підтверджуються також наявними в матеріалах справи документами, а саме: вказівкою Державного інспектора по використанню та охороні земель №4 від 01.08.2002 року (Т.1 а.с.214); актом перевірки дотримання земельного законодавства №4 від 09.09.2002 року (Т.1 а.с.212).
Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначалось вище, ОСОБА_9 отримав земельну ділянку площею 12 га для ведення селянського господарства на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року.
Відповідно до ст. 6, 50 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року, у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства. Громадянам, які виявили бажання вести селянське (фермерське господарства), що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Одночасно Земельний кодекс України від 13.03.1992 не передбачав такої форми права на землю як довічне успадковувань володіння землею, не містить такої форми прав на землю і чинний Земельний кодекс України.
При цьому, відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу.
Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов'язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв'язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;
- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Одночасно, виходячи зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп та Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» за громадянами, які набули у довічне успадковуване володіння земельні ділянки фактично зберігається право використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.
Статтею 27 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року передбачались підстави для припинення права володіння або користування земельною ділянкою.
Так, право володіння або право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється Радою народних депутатів, зокрема у випадках: використання землі не за цільовим призначенням; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки.
Чинним на момент винесення оскаржуваних рішень Земельним кодексом України не передбачено механізму (підстав, порядку) припинення права на земельні ділянки передані у довічне успадковуване володіння.
Відповідно до ч.9 ст.10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Чинним Земельним кодексом України передбачено такі форми прав на землю як право власності та право користування.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (ст.78 ЗК України).
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (ст.81 ЗК України).
Власники земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок (ст.91 ЗК України).
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ст.92 ЗК України).
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ст.93 ЗК України).
Землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем (ст.96 ЗК України).
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ст.116 ЗК України).
З комплексного аналізу вказаних норм Закону випливає, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі приватизації земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності, які перебувають у користуванні громадян. Це стосується земель, якими громадяни користувалися, зокрема для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, які надавалися громадянам України у довічне успадковуване володіння відповідно до ЗК УРСР в редакції від 18 грудня 1990 р. Згідно з ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року, земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надавалися громадянам України у власність або в постійне користування. У цей період громадяни, яким земельні ділянки надавались у довічне успадковуване володіння переоформлювали земельні ділянки на себе за їх вибором у приватну власність або у постійне користування. Громадяни, які не оформили право приватної власності або права користування на такі земельні ділянки, зберігали право на користування ними до оформлення своїх прав.
Одночасно виходячи зі змісту права довічного успадковуваного володіння, таке право включає можливість володіти та користуватися земельною ділянкою, що за своїм змістом є аналогічним праву постійного користування.
При цьому, з врахуванням змісту права власності (володіння, користування, розпорядження), передання земельної ділянки у довічне успаковуване володіння не можна визначати як передання у приватну власність.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ст.125 ЗК України).
Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ст.126 ЗК України).
Як встановлено судом та не заперечується позивачем, останній не оформив свого права власності або землекористування, відповідно до ЗК України, на земельну ділянку, що була йому передана у довічне успадковуване володіння. Доказів протилежного суду не надано.
Отож, до оформлення свого права відповідно до ЗК України за ОСОБА_1 фактично зберігається право користування земельною ділянкою переданою йому у довічне успадковуване володіння.
Згідно ст..17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема належить вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Вирішуючи питання про припинення права користування земельною ділянкою, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.
Відтак, зважаючи на те, що чинним на час винесення оскаржуваних рішень ЗК України не передбачено підстав та порядку припинення прав на земельну ділянку, що була передана у довічне успадковуване володіння, а також враховуючи необхідність охорони земель, суд приходить до переконання, що вирішуючи питання законності оскаржуваних дій та рішень слід виходити з підстав їх винесення, оскільки наявність таких і визначає в подальшому порядок їх застосування.
Так, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом (ст.140 ЗК України).
Тоді як підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати (ст.141 ЗК України).
Відповідно до ст.143 ЗК України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; в) конфіскації земельної ділянки; г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Даною статтею передбачаються випадки примусового припинення прав на земельну ділянку, які здійснюються виключно в судовому порядку та які застосовуються як до права власності так і до права користування, тобто є загальними.
Одночасно статтею 144 ЗК України (в редакції чинній на момент винесення спірних рішень) передбачено спеціальний порядок припинення права користування земельними ділянками, у випадку якщо такі використовуються з порушенням земельного законодавства.
Так, відповідно до приписів ст.144 ЗК України, у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.
У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.
Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.
Відповідно до п.12 Перехідних положень ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Як уже зазначалось вище та встановлено постановою Господарського суду Львівської області від 18.10.2006 у справ №3/103-23/112, підставою для винесення оскаржуваних рішень (припинення користування земельною ділянкою, переданою у довічне успадковуване володіння для ведення селянського господарства) послужило не виконання вказівки державного інспектора по використанню та охороні земель №4 від 01.08.2002 та порушення вимог земельного законодавства, а саме невиконання ОСОБА_9 свого обов'язку підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі, який передбачено п. «г» ч.1 ст.96 ЗК України, тобто саме як землекористувача. Проте використання землі позивачем не за цільовим призначенням не встановлено і це не було підставою для винесення оскаржуваних рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, дотримуючись засад розумності та справедливості, з врахуванням підстав для припинення права користування позивача земельною ділянкою та застосованого порядку, суд приходить до переконання про правомірність оскаржуваних дій та рішень, а тому позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.12,81, 141, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов адвоката Пилипів Ольги Василівни в інтересах ОСОБА_1 до Жидачівської міської ради Стрийського району Львівської області, Стрийської районної військової адміністрації про визнання дій та рішень незаконними - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 06 жовтня 2022 року
Головуючий суддя С.І. Сливка