335/3706/19
1-кп/336/250/2022
Іменем України
5 жовтня 2022 року
Колегія суддів Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_13,суддів ОСОБА_14,ОСОБА_15,з участю секретаря судового засідання ОСОБА_16,прокурора ОСОБА_17,представників потерпілих адвокатів ОСОБА_18,ОСОБА_19,ОСОБА_20,ОСОБА_21,ОСОБА_22(в режимі відео конференції),обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (в режимі відео конференції),захисників ОСОБА_23,ОСОБА_24,ОСОБА_25,розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 263-1, ч. 1 ст. 263 КК України
ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 3 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115, п.п. 7, 13, ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст.189, ч. 1 ст. 307 КК України
ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189 КК України,-
Встановила:
В провадженні Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває вказане вище кримінальне провадження,по якому продовжується судовий розгляд.
30.09.2022 р.старшим групи процесуальних прокурорів до суду подано письмове клопотання про продовження запобіжного заходу - тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_1 ,який закінчується 13.10.2022 р.,терміном на 60 днів.
В обґрунтування клопотання прокурор вказав,що при обранні відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,а надалі при його продовженні ,судом були враховані наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особливо тяжких злочинів,у складі злочинної організації,так і ризики,що обвинувачений,перебуваючи на волі,отримає можливість незаконно впливати на потерпілих та свідків,існує ризик переховування від суду,вчинення іншого кримінального правопорушення,перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. На даному етапі судового розгляду кримінального провадження вказані ризики не відпали,тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою є необхідним,жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним ризикам.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_17 підтримав клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою з наведених вище підстав та на підтвердження виконання обов'язку сторони обвинувачення щодо вручення клопотання обвинуваченому,прокурор надав розписку від 04.10.2022 р.про вручення обвинуваченому ОСОБА_1 відповідного клопотання.
Представники потерпілих адвокати ОСОБА_18,ОСОБА_19,ОСОБА_20,ОСОБА_21,ОСОБА_22в судовому засіданні підтримали клопотання прокурора,зазначивши,що клопотання є обґрунтованим.
Захисники ОСОБА_24.,ОСОБА_23вважали,що за спливом часу раніше встановлені ризики втрачають актульність,водночас,обвинувачення не наводить нових ризиків як підстави для подальшого тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою,строк якого триває з лютого 2020 р.
Обвинувачені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підтримали думку захисників.
Обвинувачений ОСОБА_1 доручив висловити позицію по суті клопотання захиснику ОСОБА_25
Захисник ОСОБА_25надав письмові заперечення проти клопотання прокурора,та у судовому засіданні зазначив,що викладені у клопотанні ризики є надуманими,жоден із них не підтверджений доказами, вказівка на погрози з боку обвинуваченого ОСОБА_1 на адресу потерпілих та свідків,можливість його втечі,вчинення іншого правопорушення або перешкод для цього кримінального провадження викладені формально,без конкретизації з посиланням на відповідні матеріали кримінального провадження.Вважає,що запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 є засобом шантажу з боку замовників його вбивства,з метою усунути від участі у розгляді цього та інших кримінальних проваджень,які штучно гальмуються. Також звернув увагу суду на те,що при розгляді апеляційних скарг на ухвалу суду про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою,суддя апеляційного суду ОСОБА_26 двічі висловив окрему думку про відсутність передбачених законом підстав для подальшого тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою,та вважав,що має бути,на його думку,визначальним для суду при вирішенні клопотання прокурора.
При розгляді та вирішенні клопотання прокурора суд керується наступним.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа, знищити чи спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
За змістом ст. 178 КПК України,при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі; обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011; абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Гарькавий проти України» від 18 лютого 2010 року зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції; цей перелік винятків є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (§63).
Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність може бути обмежене, однак таке обмеження має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, принципів справедливості, рівності та домірності (пропорційності), із забезпеченням справедливого балансу інтересів особи та суспільства, на підставі та в порядку, визначених законами України, з урахуванням актів міжнародного права, позицій Європейського суду з прав людини, за вмотивованим рішенням суду, прийнятим в порядку справедливої судової процедури.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч.3 ст.197 КПК України про його продовження, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:1)наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
Відповідно до ст.197,199 КПК України,за клопотанням прокурора строк тримання особи під вартою може бути продовжений за наявності обставин,які свідчать про те,що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики,які виправдовують тримання особи під вартою,строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказував, що необхідність забезпечити належний хід провадження також є достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Отже, обвинувачення особи у скоєнні особливо тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є однім з факторів, який має враховувати суд при обранні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Геращенко проти України» від 07.11.2013 р.Суд зазначив,що пункт 4 статті 5 Конвенції забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових та процесуальних умов,які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи. Це означає,що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства,а й обгрунтованість підозри,яка стала підставою для затримання,а також мети,з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою(також Рішення у справі «Буткевичюс проти Литви»).
У Рішенні «Тимошенко проти України»(2013 рік) Європейський суд з прав людини зазначив:»Щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції,самого факту,що цей захід застосовується згідно з національним законодавством,що відповідає визначеним стандартам,ще недостатньо-він також повинен бути необхідним за даних обставин(також рішення у справах «Нештяк проти Словаччини»,від 27.02.2007 р.,»Хайредінова проти України» від 14.10.2010 р.)
Для відмови у досудовому звільненні особи принципи конвенційного прецедентного права передбачають чотири основні підстави:ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд(рішення у справі «Штегмюллер проти Австрії»1969 р.),ризик перешкоджання з боку обвинуваченого у випадку його звільнення,процесові здійснення правосуддя(рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» 1968 р.),вчинення ним подальшого правопорушення(«Мацнеттер проти Австрії» 1969 р.)або спричинення ним порушень громадського порядку(«Летельєр проти Франції» 1991 р.)
Обґрунтованість підозри відносно обвинуваченого ОСОБА_1 підтверджується відомостями з Реєстру матеріалів досудового розслідування про результати проведення слідчих та процесуальних дій, висновками судових експертиз, речовими доказами.
Крім того, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).
Тобто, на даному етапі судового розгляду підозра цілком обґрунтована, зміст заперечень обвинуваченого ОСОБА_1 про наявність формальних підстав для відмови у задоволенні клопотання прокурора,оскільки до нього не долучено доказів,що підтверджують наявність існування ризиків,передбачених ст.177 КПК України,аргументів сторони обвинувачення не спростовує,а доведеність винуватості,як і достовірність,допустимість доказів сторони обвинувачення, буде перевірятись судом під час судового слідства.
За змістом обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів,протягом кількох років,які пов'язані із посяганням не тільки на майно територіальної громади та окремих громадян, але й пов'язані з погрозами їх життю та здоров'ю, що значно підвищує ступінь суспільної небезпеки його поведінки та переконує суд у тому, що ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків є очевидним та таким, що може справдитися із великим ступенем вірогідності. Такі висновки ґрунтуються, у тому числі, і на тому,що на теперішній час потерпілі і свідки в судовому засіданні не допитані,тому незаконний вплив на них можливий ,саме з метою схилити до відмови від надання показань або зміни показань у суді задля уникнення кримінальної відповідальності та покарання,що перешкодить судовому розгляду справи.
В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 пояснив суду,що після початку конфлікту з обвинуваченим ОСОБА_1 ,який передував цьому кримінальному провадженню,він був змушений забезпечити себе охороною,свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показав,що йому відомо про різні заходи впливу,які чинилися на потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з метою примусити їх передати бізнес,в тому числі особиста зустріч обвинуваченого ОСОБА_1 з потерпілим ОСОБА_8 у Москві,через що останні наймали охорону. Свідок ОСОБА_9 в суді показав,що від представників обвинуваченого ОСОБА_1 він одночасно з вимогами,адресованими ОСОБА_10 про передачу бізнесу,отримав і пропозицію ознайомити всіх родичів ОСОБА_7 про можливість застосування фізичного насилля,підпалу машин,житла,про що була подана заява до правоохоронних органів. Свідок ОСОБА_11 суду показав,що після надходження до потерпілого ОСОБА_12 вимог від обвинуваченого ОСОБА_1 через інших осіб про передачу власності та бізнесу,потерпілий звернувся за допомогою у вирішенні цього питання до свого знайомого,а після вбивства останнього ситуація лише загострилась.
Відтак,факти висловлення на адресу потерпілих,їх родичів,погроз застосування фізичного насилля,знищення власності тощо,знайшли своє підтвердження,сприймаються потерпілими реально і на даному етапі розгляду кримінального провадження,а посилання захисника ОСОБА_25на ті обставини,що сторона обвинувачення не забезпечує явку в судове засідання потерпілих та не зазначає переліку свідків,яким погрожував або може погрожувати обвинувачений ОСОБА_1 , існування такого ризику з великим ступенем вирогідності не виключає.
Ризик можливого переховування від суду також існує з високим ступенем вирогідності, оскільки обвинувачений ОСОБА_1 перебував у розшуку,може переховуватись від суду ,у тому числі,на території іншої держави,сторона захисту наразі не довела,що обвинувачений ОСОБА_1 обтяжений настільки міцними соціальними та родинними зв'язками,які можуть утримати його від вчинення відповідних дій та бути дієвим запобіжником ризику переховування від суду,зокрема, з урахуванням існуючої ситуації у країні.
Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», затримання та тримання особи під вартою, безумовно можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 р.ЄСПЛ зазначив,що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінювані ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішенні «Пунцельт проти Чехії» № 31315/96 від 25 квітня 2000 року, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою, з огляду, в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.
Суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини,а також практику Європейського суду з прав людини,згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Водночас,Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював і те,що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Згідно рішення Європейського суду у справі "Вишневський та інші проти України", при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернатиних) запобіжних заходів.
Захисник ОСОБА_25нагадав суду про наявність чинного договору оренди приміщення,яке може бути використано для проживання обвинуваченого ОСОБА_1 ,у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора та обрання до обвинуваченого іншого запобіжного заходу.
Водночас, обвинувачений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_25посилаються на відсутність обґрунтованої підозри щодо ОСОБА_1 та фальсифікацію матеріалів кримінального провадження,що виключає можливість застосування до нього будь-якого запобіжного заходу.
Зважаючи на суспільний інтерес,який,з урахуванням презумпції невинуватості,виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи мету застосування запобіжних заходів, доведеність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, розцінюючи зазначені ризики як реальні та такі, що виправдовують обмеження свободи фізичної особи, суд з урахуванням викладеного продовжує відносно обвинуваченого ОСОБА_1 строк тримання під вартою на 60 днів,до 03.12.2022 р. включно,оскільки саме цей запобіжний захід є найбільш дієвим та доцільним заходом забезпечення кримінального провадження щодо вказаної особи,не вбачаючи підстав для зміни запобіжного заходу на будь-який менш суворий.
На підставі викладеного, керуючись ст.177,181,183,331,376 ч.2 КПК України,колегія суддів-
Постановила:
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_1 у виді тримання під вартою- задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 строком на 60 днів до 03 грудня 2022 року включно.
Копію ухвали направити начальнику Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» для виконання.
Ухвала підлягає негайному виконанню,в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її винесення до Запорізького апеляційного суду,обвинуваченим ОСОБА_1 ,який тримається під вартою-в той же строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий суддя ОСОБА_13
Судді ОСОБА_14
ОСОБА_15