Дата документу 22.09.2022
Справа № 334/2015/22
Провадження № 2/334/2110/22
22 вересня 2022 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Коломаренко К.А., при секретарі Фарзаєвій К.А.,
розглянувши у підготовчому засіданні заяву представника позивача адвоката Фофанова Ярослава Леонідовича про забезпечення позову
у цивільній справі №334/2015/22
за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 ,
до відповідача: ОСОБА_3 ,
треті особи: Шевченківський Районний у місті Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бугрім Олена Віталіївна,
про встановлення факту батьківства та визнання права власності в порядку спадкування за законом,-
В провадженні суду перебуває вказана цивільна справа, у якій ухвалою суду від 29.06.2022 відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання.
21.09.2022 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (квартиру), яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Заява вмотивована тим, що в провадженні Ленінського районного суду м.Запоріжжя перебуває справа №334/2015/22 за позовом ОСОБА_2 (Законного представника неповнолітнього Позивача - ОСОБА_1 2004р.н.) до ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства, визнання права власності в порядку спадкування за законом. Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, а саме: 3/д частки квартири, яка знаходиться за наступною адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що у разі встановлення факту батьківства померлого ОСОБА_4 , у ОСОБА_1 (як у доньки померлого), виникає право на отримання спадщини за законом у розмірі 3/8 від % (тобто половини від %), яка відкрилась після його смерті, яка знаходиться за наступною адресою: АДРЕСА_1 . Інші 3/8 частки квартири повинна отримати у спадок за законом - ОСОБА_3 1973р.н. (яка була дружиною ОСОБА_4 ). У Позивача є обґрунтовані побоювання, що зазначена частка квартири може бути нотаріальна оформлена ОСОБА_3 1973р.н. (яка була дружиною ОСОБА_4 ), до завершення розгляду Ленінським районним судом м.Запоріжжя справи №334/2015/22. У зв'язку з чим, право Позивача на отримання спадщини після смерті свого батька ОСОБА_4 може бути порушено. Тому, Позивач просить Ленінський районний суд м.Запоріжжя накласти арешт на нерухоме майно (квартиру), яке знаходиться за наступною адресою: АДРЕСА_1 . Позивач наголошує, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду по поданій позовній заяві та завдасть значних матеріальних збитків родині Позивача. Посилаючись на вимоги ст. ст. 149, 150 ЦПК України просить накласти арешт на спадкове майно.
В підготовчому засіданні представник позивача просив заяву про забезпечення позову задовольнити з підстав, викладених в ній.
Відповідач в судове засідання не з'явилась з невідомої суду причини. Про дату час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомила.
Треті особи в судове засідання не з'явились. Про дату час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Від Шевченківського районного у місті Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та заяви про забезпечення позову, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше 2-х днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Вимогами статті 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції ). Поняття законність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах Антріш проти Франції та Кушоглу проти Болгарії ).
Про необхідність досягнення справедливого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції ). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ).
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Крім цього, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. (постанова Верховного Суду від 04.06.2020 р. у справі № 200/12227/17)
Відтак, застосування заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на квартиру, неможливе без надання жодних доказів того, що наявне достатньо обґрунтоване припущення існування наміру у відповідача здійснити відчуження вказаної квартири. При цьому, вказаних обставин заявником не доведено, матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на відчуження спірної квартири.
Будь-яких доказів на підтвердження здійснення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на відчуження майна, на день звернення з заявою про забезпечення позову, заявником не надано.
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню,
Керуючись ст.ст. 151 - 153, 209, 210, 293, 294 ЦПК України, , суд -
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача адвоката Фофанова Ярослава Леонідовича про забезпечення позову у цивільній справі №334/2015/22 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: Шевченківський Районний у місті Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бугрім Олена Віталіївна, про встановлення факту батьківства та визнання права власності в порядку спадкування за законом,-
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повна ухвала не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повного текста ухвали (п. 2 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Суддя: Коломаренко К. А.