05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №640/20009/18
адміністративне провадження №К/990/23062/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.
перевіривши матеріали касаційної скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року
у справі №640/20009/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві
про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління МВС України в місті Києві, Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:
- скасувати наказ Головного управління МВС у місті Києві від 17 серпня 2018 року №32ос щодо особового складу в частині звільнення позивача з посади слідчого відділу Шевченківського районного відділу Головного управління МВС України в місті Києві;
- поновити її на посаді слідчого відділу Шевченківського районного відділу Головного управління МВС України в місті Києві;
- стягнути з Головного управління МВС у місті Києві та Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 17 серпня 2018 року по день прийняття рішення у справі;
- стягнути солідарно з Головного управління МВС у місті Києві та Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС у місті Києві від 17 серпня 2018 року №32ос щодо особового складу в частині звільнення позивача з посади слідчого відділу Шевченківського районного відділу Головного управління МВС України в місті Києві; поновлено позивача на посаді слідчого відділу Шевченківського районного відділу Головного управління МВС України в місті Києві з 21 серпня 2018 року; стягнуто з ліквідаційної комісії Головного управління МВС у місті Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21 серпня 2018 року по 29 листопада 2021 року в розмірі 116 759,80 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді слідчого відділу Шевченківського районного відділу Головного управління МВС України в місті Києві та в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць в розмірі 4342,90 грн. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції в пункті 4 резолютивної частини змінено, викладено пункт четвертий резолютивної частини наступним чином : «Стягнути з ліквідаційної комісії Головного управління МВС у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21 серпня 2018 року по 29 листопада 2021 року в розмірі 170 440,83 грн.»
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року залишено без змін.
25 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року у справі №640/20009/18.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору за подання касаційної скарги.
Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (код 0102937093567) копія ухвали суду від 02 вересня 2022 року про залишення касаційної скарги без руху отримана представником скаржника 08 вересня 2022 року.
27 вересня 2022 року до Верховного Суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги та платіжне доручення №52 від 22 вересня 2022 про сплату судового збору.
Таким чином, особою, що подала касаційну скаргу, були усунуті недоліки касаційної скарги, які були зазначені в ухвалі Верховного Суду від 02 вересня 2022 року, що дає змогу вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження.
Як вбачається із даних Єдиного державного реєстру судових рішень, суд першої інстанції розглянув справу №640/20009/18 у спрощеному позовному провадженні.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, оскільки позивач на момент виникнення спірних правовідносин займав посаду слідчого, та в силу положень статті 4, пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», така справа не належить до справ незначної складності.
Таким чином, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач у касаційній скарзі доводить підстави, передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення підлягають перегляду в касаційному порядку, що є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, зазначає, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено в постановах Верховного Суду:
а) від 21 грудня 2021 року у справі №200/7446/20-а, від 29 листопада 2021 року у справі №640/19610/20 щодо того, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються, а вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні, законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення та від 11 червня 2020 року у справі №821/303/17 про обов'язковість дотримання позивачем установленого законодавством порядку щодо прийняття на службу в поліції за результатами конкурсу на обрану ним вакантну посаду відповідно до положень Закону України «Про державну службу», пунктів 9 та 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», пункту 10 розділу IV Порядку діяльності поліцейських комісій, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №1631 від 25 грудня 2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 січня 2016 року №49/28179;
б) від 09 квітня 2020 року у справі №540/426/19 стосовно розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно вимог абзацу 4 пункту 2 та абзацу 18 пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Отже, доводи, які викладені в матеріалах касаційної скарги, вказують на наявність обставин, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, що є підставою для відкриття касаційного провадження з метою перевірки обставин вказаних скаржником.
Інші доводи і аргументи касаційної скарги є також достатньо обґрунтованими і вмотивованими та потребують перевірки судом касаційної інстанції у межах правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328, 330, 334, 340 КАС України в редакції Закону №2147-VІІІ, Суд-
1. Відкрити касаційне провадження за скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року у справі №640/20009/18.
2. Встановити десятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття касаційного провадження для подання учасниками справи до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу в письмовій формі, доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи та заперечень щодо поданих заяв та клопотань.
3. Витребувати з Окружного адміністративного суду міста Києва справу №640/20009/18.
4. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко
Н.М. Мартинюк,
Судді Верховного Суду