№ 207/349/19
№ 2/207/10/22
29 вересня 2022 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Подобєд О.К.
при секретарі Пильовій І.О.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам'янське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину будинку,
Позивачка звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину будинку.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у зареєстрованому шлюбі з відповідачем вона перебуває з 23.02.2001 року, хоча у фактичних шлюбних відносинах вони перебували з 1988 року. Спільних дітей від шлюбу вони не мають. З 1988 року по 1997 рік вони проживали однією сім'єю як чоловік та жінка, у належній їй квартирі по АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали загальний бюджет, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, турбувались один про одного, були разом в радості і в горі, але шлюб не реєстрували. У 1997 році вона з цивільним чоловіком переїхали проживати у АДРЕСА_2 , де доглядали за дідом її чоловіка, ОСОБА_5 , який в силу похилого віку не міг самостійно обслуговувати себе та потребував сторонньої допомоги та догляду. Вона з чоловіком надавали необхідну допомогу ОСОБА_5 , доглядали за ним та забезпечували всім необхідним. 18.12.1998 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування жилого будинку, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2771. В ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» право власності на ім'я ОСОБА_3 було зареєстровано 07.06.2000 року в реєстровій книзі №11 за реєстраційним номером 1368. У неї з чоловіком були довірчі відносини, тому вона не надала значення тій обставині, що право власності було зареєстровано лише на його ім'я. На час укладення договору дарування житлового будинку, до його складу входили: глиновальковий житловий будинок А-1, жилою площею 18,2 кв.м., Б-1 сарай шлакоблочний, В-1 сарай дощатий, Д-1 підвал з входом, Г-1 вбиральня дощата, №1-3 паркани, І тротуар.
У 1999 році ОСОБА_5 помер. Після його смерті, вона з чоловіком розпочали перебудови. Ними було побудовано прибудову А'-1 (житлову кімнату, кухню, санвузол, сауну, коридор), за рахунок чого житлова площа будинку була збільшена з 18,2 кв.м. до 47,3 кв.м., також ними були здійснені перепланування та зміна цільового призначення сараю Б-1 на сарай - літню кухню Б-1, душ Е-1, які не відносяться до самочинного будівництва. Окрім того, ними було повністю виконано зовнішнє утеплення всього будинку, зроблено теплі поли, замінені склопакети та двері, перекрито дах та зроблено внутрішній ремонт будинку. Всі добудови, перепланування і ремонтні роботи вона з чоловіком робили власними силами, за рахунок коштів із спільного сімейного бюджету, який складався із їх заробітних плат та коштів, отриманих від підсобного господарства (продажу корів та свиней, яких вони самі вирощували). Також у проведенні ремонтних робіт їм допомагали її діти від першого шлюбу. Зазначений будинок є її єдиним постійним місцем проживання з 1997 року і по теперішній час.
З червня 2018 року її відносини з відповідачем значно погіршились і він почав виганяти її з будинку, посилаючись на те, що він є єдиним власником житлового приміщення, а вона не має до цього будинку жодного відношення. Просить позовну заяву задовольнити.
В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги повністю та просили їх задовольнити.
Відповідач заперечує проти задоволення позову та просить відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов. Пояснив, що 18.12.1998 року ОСОБА_5 , який був дідом відповідача, подарував ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_3 . Зазначений договір дарування був укладений за три роки до реєстрації шлюбу з позивачкою, тому, в силу ст.57 СК України, майно, придбане до шлюбу, також дарування та спадщина при шлюбі, є особистою приватною власністю чоловіка/дружини. Подароване нерухоме майно приймається в дар та реєструється виключно обдарованим та не може бути спільною сумісною власністю подружжя. Певні самочинно забудовані площі до будинку та інші споруди були виконані відповідачем до реєстрації шлюбу за власні кошти, а ремонтні роботи по утепленню будинку, полів, заміна вікон та дверей, косметичні ремонти були зроблені за обоюдною згодою, добровільно, оскільки він та позивачка сумісно проживали в цьому будинку, бажали комфорту та затишку, тому упорядковували своє житло. Доводи позивачки стосовно того, що зазначений будинок є її єдиним постійним місцем проживання з 1997 року і по теперішній час, є неправдивими, оскільки згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.02.2019 року, номер інформаційної довідки 156896470, за ОСОБА_1 зареєстрована 1/5 приватна спільна часткова власність квартири АДРЕСА_4 .
Представник відповідача також заперечує проти задоволення позову. Зазначає, що будинок був подарований відповідачу ще в 1998 року, тобто до реєстрації шлюбу сторін. У висновку судової оціночно-будівельної експертизи не зазначено відсоток готовності об'єкта до експлуатації, зазначено тільки оціночна вартість будинку. Окрім того, зазначений будинок є незавершеним будівництвом, оскільки відсутня технічна документація про прийняття його в експлуатацію, не була проведена державна реєстрація, передбачена законодавством. А отже визнавати право власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, чинним законодавством не передбачено. Просить відмовити в задоволені позову.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що позивачку та відповідача знає давно, близько 20 років, мешкали поруч та будувались. Відносини між ними дружні. Зазначений будинок раніше належав діду відповідача, а потім там стали мешкати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Після смерті діда, позивачка та відповідач почали разом добудовувати будинок, добудували спальню, кухню, коридор та ванну кімнату, зробили ремонт у будинку. Їм допомагали будувати також діти ОСОБА_1 . На час добудови будинку, позивачка отримувала пенсію та працювала неофіційно, відповідач також працював. Окрім того, вони вели господарство, тримали худобу, свиней, пару корів. Фактично за час спільного мешкання, вони добудували майже половину будинку.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що вона є рідною тіткою відповідача. Позивачку також знає давно. 30 років вони мешкали разом, у шлюбі прожили 18 років. З 1998 року, позивачка та відповідач почали мешкати у будинку ОСОБА_5 , доглядали за ним та допомагали по господарству. До 1998 року позивачка та відповідач мешкали разом у квартирі, яка належить позивачці. З 1999 року вона приїздила провідувати батька ОСОБА_5 кожну суботу. В останній раз, коли вона бачила батька, він сказав їй, щоб ОСОБА_8 ніхто не ображав. За своє життя ОСОБА_5 подарував свій будинок онуку ОСОБА_9 , так як він з дружиною ОСОБА_10 доглядав за ним. Після смерті ОСОБА_5 , позивачка та відповідач разом перекрили дах на будинку, добудували 1 кімнату, кухню, санвузол, також зробили ремонт у інших кімнатах будинку. За час спільного мешкання, позивачка та відповідач вели господарство, тримали худобу, курей, свиней, пару корів, нутрій. Вони обидва працювали. Фактично за час спільного мешкання, вони добудували майже половину будинку. Діти позивачки від першого шлюбу також допомагали їм будувати.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що з відповідачем він разом працював. Сторони деякий час мешкали разом до шлюбу, потім одружились. Приблизно раз на місяць він приїздив в гості до ОСОБА_12 . Знає, що відповідач все робив сам, збирав гроші на добудову будинку, будував сам. Також він з товаришами допомагав ОСОБА_12 будувати, привозив шифер, шлакоблок, ліс. Також будувати допомагав старший син ОСОБА_10 . Вони добудували кімнату, кухню, санвузол, перекрили дах на будинку. Будівельні роботи виконувало приблизно 8-10 чоловік. Син позивачки також допомагав перекривати дах. Після добудови будинку, він збільшився майже в два рази.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що позивачку та відповідача знає, дружили сім'ями. Відповідача він знає десь з 2000 років. Коли саме сторони почали разом жити, він не знає, але років 20 точно мешкали разом. Знає, що позивачка ОСОБА_10 будувати не допомагала, грошей на будівництво не давала. Все робив сам ОСОБА_12 . Він також з друзями допомагав ОСОБА_12 будувати, привозив шлакоблок, робили фундамент, добудовували кімнату, санвузол, кухню, перекривали дах будинку. Також їм допомагав син позивачки.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що позивачку та відповідача знає, вони мешкали разом, вели господарство, тримали худобу. Знає, що позивачка ОСОБА_10 будувати не допомагала. Все робив сам ОСОБА_12 . Він також з друзями допомагав ОСОБА_12 будувати, привозив шлакоблок, робили фундамент, добудовували кімнату, санвузол, кухню, перекривали дах будинку. Також їм допомагав син позивачки. Коли вони перекривали дах, позивачку він бачив на кухні, вона готувала їм їжу.
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 23.02.2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.9).
З 1988 року по 1997 рік, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про проживання від 10.09.2018 року (а.с.14).
З лютого 1997 року, ОСОБА_1 мешкала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою голови квартального комітету №9 ОСОБА_15 від 22.08.2018 року (а.с.15).
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Водночас, Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» defacto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
Згідно з ч.2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно роз'яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї») визначено таку обов'язкову ознаку члена сім'ї, як ведення спільного господарства.
Відповідно до ч.1 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка.
Згідно вимог ч.4 ст.3 СК України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Поняття сім'ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов'язкової ознаки сім'ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім'я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що й є ознаками сім'ї. Відповідно до Хартії прав сім'ї, сім'я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя. Альтернативою шлюбу є конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право і відповідно право на повагу до свого вибору з боку держави та суспільства. Європейський суд з прав людини зауважив, що відносини де-факто, як і відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатись сімейним життям.
У справі «Джонстон проти Ірландії» (справа номер ECH-1986-S-006) було встановлено, що заявники прожили спільно близько 15 років. На цій підставі Європейський суд зробив висновок, що вони складали сім'ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв'язок існує поза шлюбом. Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім'єю, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у статті 3 СК України.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначила, що, мешкаючи однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1988 року по 23 лютого 2001 року, вони разом з ОСОБА_3 вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали єдиний сімейний бюджет, піклувалися один про одного, допомагали один одному по господарству та виконували інші взаємні обов'язки, які притаманні подружжю.
Свідки, допитані в судовому засіданні, також підтвердили той факт, що сторони мешкали разом як чоловік та жінка до реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, піклувалися один про одного.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшли своє підтвердження факти, на які посилається позивачка ОСОБА_1 , а саме, що остання проживала разом з ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, з 1988 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день реєстрації шлюбу), були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали єдиний сімейний бюджет, піклувалися один про одного, допомагали один одному по господарству та виконували інші взаємні обов'язки, які притаманні подружжю.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним в цій частині задовольнити позовні вимоги, а саме встановити факт спільного проживання позивачки з відповідачем однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з 1988 року по 23 лютого 2001 року (день реєстрації шлюбу).
З приводу інших позовних вимог, суд приходить до наступних висновків.
18 грудня 1998 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 глиновальковий жилий будинок А-1 - жилою площею 18,2 кв.м., Б-1 сарай шлакоблочний, В-1 сарай дощатий, Д-1 підвал з входом, Г-1 вбиральню дощату, № 1-3 паркани, І тротуари, що знаходиться в АДРЕСА_3 , на земельній ділянці 2719 кв.м., що підтверджується договором дарування жилого будинку, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2771 (а.с.10).
В ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» право власності на ім'я ОСОБА_3 було зареєстровано 07.06.2000 року в реєстровій книзі №11 за реєстраційним номером 1368.
Як вбачається з технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 , виготовлений 03.08.2018 року, разом по житловому будинку А-1, загальна площа складає 83,1 кв.м., житлова площа - 47,3 кв.м., допоміжна - 35,8 кв.м., самочинно збудована, переобладнана площа приміщень - 43,3 кв.м. (а.с.11-12).
Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 1535/1536-20 від 23.02.2022 року, будівельна вартість будинку АДРЕСА_3 в технічному стані до існування поліпшення (в технічному стані на 1998 рік та в цінах на час складання експертизи) складала: 58931,00 грн. Будівельна вартість будинку АДРЕСА_3 в технічному стані після поліпшення (в технічному стані на час проведення експертизи та в цінах на час складання експертизи) складає: 330563,00 грн. (а.с.168-186).
На підтвердження факту понесення витрат на поліпшення вищевказаного будинку, в період 2005-2016 років позивачем надано суду документи на підтвердження понесення витрат на встановлення металопластикових вікон, на придбання будівельних матеріалів тощо (а.с.52-76).
Відповідно до ст.ст. 24, 25 КпШС України, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Якщо ж майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно до вимог ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Аналогічні положення містить СК України, який набрав чинності 01.01.2004 року. Так, відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1 ст.61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених ст. 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
У п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2008 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилась внаслідок трудових або грошових затратах другого з подружжя чи їх обох.
Із наведеного слідує, що майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку ст. 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеному ст. 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилась внаслідок умов, передбачених цим законом, з урахуванням частини, яка належала одному із подружжя на праві особистої приватної власності.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 541/2734/16-ц.
Тягар доказування обставин необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 200/22329/14-ц зазначила, що "визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено".
При цьому ВП ВС виходила з такого.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177 - 179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Статтею 2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 18 Закону «Про основи містобудування» реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.
Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.
За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабміну від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І - ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятий в експлуатацію, у судовому порядку нормами ЦК чи іншими нормативними актами не передбачено.
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, постанові КЦС ВС від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц.
В матеріалах справи відсутні докази, що спірний будинок після проведеної реконструкції було введено в експлуатацію, а натомість в технічному паспорті на нього вказано, що площа об'єкту 43,3 кв.м. є самочинним будівництвом.
Згідно договору дарування від 18.12.1998 року, відповідачеві ОСОБА_3 було подаровано глиновальковий жилий будинок А-1, жилою площею 18,2 кв.м., Б-1 сарай шлакоблочний, В-1 сарай дощатий, Д-1 підвал з входом, Г-1 вбиральню дощату, № 1-3 паркани, І тротуари, а після реконструкції, згідно наданого технічного паспорту, житлова площа будинку склала 47,3 кв.м., з яких 43,3 кв.м. є самочинно добудованими.
Отже, законодавством не передбачено можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. У такому випадку об'єкт самочинного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об'єкта цивільного права. Така позиція є усталеною і в практиці Верховного Суду.
04 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 464/3201/18, провадження № 61-11923св20 (ЄДРСРУ № 100817163) досліджував питання щодо правової можливості визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва.
Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони: 1) збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а є власником будівельних матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва створення майна. Саме такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц.
Верховний Суд України у постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 сформулював правову позицію, згідно з якою у розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину будинку.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 1635,00 грн. та 420,40 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
Витрати за проведення судової оціночно-будівельної експертизи у розмірі 9414,20 грн. слід покласти на позивачку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-78, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину будинку - задовольнити частково.
Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з 1988 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день реєстрації шлюбу).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2055 гривень 40 копійок.
Витрати за проведення судової оціночно-будівельної експертизи покласти на позивачку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 07 жовтня 2022 року.
Суддя Подобєд О.К.