04.10.2022
Ленінський районний суд м. Полтави
Справа № 553/2070/21
Провадження № 1-кп/553/38/2022
04 жовтня 2022 року м. Полтава
Ленінський районний суд м. Полтави у складі головуючого судді ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , потерпілого ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 , її захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021170460000200 від 08.05.2021 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,
На розгляді Ленінського районного суду м.Полтави знаходиться згадане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
В межах даного кримінального провадження до обвинуваченої застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченій, яке вмотивовано наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які продовжують існувати, та неможливістю застосування інших більш м'яких запобіжних заходів.
Одночасно захисником обвинуваченої заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу на інший не пов'язаний з триманням під вартою, яке було підтримано обвинуваченою.
Клопотання про зміну запобіжного заходу вмотивовано стороною захисту тим, що існування ризиків прокурором не доведено, а сама лише тяжкість покарання не може бути єдиною підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу. Обвинувачена раніше не судима, має місце проживання, підтримує зв'язки із родиною, та має незадовільний стан здоров'я.
Проти задоволення клопотання прокурора захисник та обвинувачена заперечили. Захисником було наголошено на тому, що свідки у кримінальному провадженні допитані, обвинувачена не має наміру на них впливати та переховуватись від суду та потребує кваліфікованої медичної допомоги, яку не може отримати утримуючись під вартою.
Потерпілий ОСОБА_4 підтримуючи клопотання прокурора, прохав відмовити у зміні запобіжного заходу.
Прокурор прохав залишити клопотання захисника та обвинуваченої без задоволення, посилаючись не недієвість більш м'яких запобіжних заходів.
Вирішуючи заявлені клопотання, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, суд вказує, що у відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч.3 ст.331 КПК України).
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, серед іншого, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення тощо.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Згідно положень п."С" ст.5 вказаної Конвенції, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177,178,183 КПК України.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази, обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор і недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження строку тримання під вартою, суд, вважає обґрунтованими доводи прокурора про наявність підстав стверджувати, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України не зменшились та продовжують існувати та у відповідності до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, враховує дані про особу обвинуваченої, ступінь тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі доведення винуватості, вік, соціальні зв'язки, майновий стан.
Так, ОСОБА_5 пред'явлено обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, пов'язаного із застосуванням насильства, від якого настали невідворотні наслідки у виді смерті людини, і за яке передбачено суворе покарання, під загрозою якого обвинувачена може вдатися до переховування. Окрім того поведінка обвинуваченої в ході розгляду справи дає підстави для обґрунтованих сумнівів того, що більш м'який запобіжний захід наразі взмозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої та дієво запобігти встановленим ризикам.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Таким чином, надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду, незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого тяжкого злочину може вдатися до відповідних дій.
Заслухавши думку учасників судового провадження та перевіривши наявні матеріали, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, суд вважає, що підстави для продовження запобіжного заходу - тримання під вартою, не відпали та продовжують існувати, і альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, а тому наявна необхідність у продовженні такої міри запобіжного заходу із визначенням його строку у межах 60 днів з визначення застави. При цьому суд не ігнорує доводи сторони захисту щодо стану здоров'я обвинуваченої, однак відомостей проте, що за станом здоров'я вона не може утримуватись від вартою чи позбавлена можливості отримувати медичну допомогу стороною захисту надано не було. Також суд враховує ту обставину, що більшість свідків є близькими особами обвинуваченої і остання самостійних легальних джерел доходу не має.
З огляду на наведене не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника та обвинуваченої про зміну запобіжного заходу та вказує, що тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Відповідно до ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
З огляду на ч.4 ст.183 КПК України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визначення застави при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На підставі викладеного та керуючись ст.331 КПК України, суд,
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу задовольнити.
Продовжити застосований до обвинуваченої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк шістдесят днів, до 02 грудня 2022 року включно, без визначення застави.
У задоволенні клопотання обвинуваченої та її захисника про зміну запобіжного заходу відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Суддя
Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_1