05 жовтня 2022 року Київ справа № 320/35/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.12.2021 у здійсненні перерахунку та виплати доплати до пенсії ОСОБА_1 у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.11.2021 відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991№ 796-ХІІ з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплатити доплату до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 01.11.2021 - у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ з урахуванням раніше сплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в населеному пункті, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи віднесено до 3 зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, позивач має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Згідно з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 (суддя Терлецька О.О.), відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 № 82-р/ка був проведений повторний автоматизований розподіл адміністративної справи № 320/35/22 у зв'язку з перебуванням судді Терлецької О.О. у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, за результатами якого справа була передана для розгляду судді Басаю О.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.07.2022 справу прийнято до провадження, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
27.07.2022 (вх.№ 16452/22) до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Положення статті 39 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підтверджено законність повноважень Кабінету Міністрів України встановлювати розміри пенсійних виплат. Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VII, що набрав чинності 01.01.2017, встановлено, що мінімальна заробітна плата як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат не застосовується. У задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позовну заяву, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_2 , виданим 08.06.2018 органом 3245. Згідно з даними витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, позивач з 09.03.1979 та по теперішній час проживає в с. Лука, Київської області, що відноситься до категорії добровільного гарантованого відселення.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності (пенсійне посвідчення від 31.07.2008 серії НОМЕР_3 ).
25.01.2005 Київською обласною державною адміністрацією позивачеві було видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2) серії НОМЕР_4 .
Згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Таращанської міської ради від 16.11.2021 № 947-22-12 позивач дійсно зареєстрований та проживає з дня аварії на ЧАЕС - 26.04.1986 по даний час у с. Лука, Білоцерківського району, Київської області, що відноситься до 3 категорії зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується матеріалами справи (копіями пенсійного посвідчення, трудової книжки) та відсутністю відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" с. Лука, Таращанського району, Київської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
У зв'язку із адміністративно-територіальною реформою в Україні Таращанський район було ліквідовано та включено до складу Білоцерківського району Київської області.
15.11.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, на яку відповідач листом від 13.12.2021 № 13601-21798/Я-02/8-1000/21 повідомив, що відповідно до п.13 постанови КМУ від 23.11.2011 № 1210 позивач отримує щомісячну додаткову пенсію у сумі 170,82 грн. При цьому зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 редакція статті 39 вказаного Закону не змінювалась та підстав для нарахування та виплати доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ немає.
Не погоджуючись із протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена таким чином:
"1.Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 987-VIII), що згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
"Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Натомість Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, що була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено цією ж статтею у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. Водночас ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 Закону № 796-ХІІ (доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення) із 17.07.2018 має такий зміст: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.02.2016.
За таких обставин, з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи № 240/4937/18, а відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачу у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 01.11.2021 по теперішній час.
Суд також вважає непереконливими посилання відповідача на незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні розміру пенсії та зазначає таке. Так, з 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, за змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Однак, суд зазначає, що спір у цій справі стосується не розрахункової величини при визначенні розміру пенсії, а пов'язаний із застосуванням до спірних правовідносин певної редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ, у зв'язку з чим зауваження відповідача не стосуються спірних правовідносин та мають відношення вже до процедури перерахунку пенсії після набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Відповідно до частини 1 статті 67 Закону № 796-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 звертала увагу на Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012, де, окрім іншого, зазначено, що Кабінету Міністрів України не надано права зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що розмір щомісячного підвищення до пенсії непрацюючого пенсіонера, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, прямо встановлено статтею 39 Закону № 796-XII, а саме у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати доплати до пенсії ОСОБА_1 у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону № 796-XII з 01.11.2021 (в межах позовних вимог, що зазначені в заяві за вх.№ 36 від 04.01.2022).
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням необхідно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної адміністрації в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що оскаржувана відмова відповідача у ситуації, що розглядається, не ґрунтується на дискреційних повноваженнях та чітко обмежена нормою статті 39 Закону №796-ХІІ.
Оскільки виплаті підвищення до пенсії позивача мають передувати дії з її нарахування, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити за період з 01.11.2021 нарахування та виплатити позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням вже виплачених сум.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", відсутні підстави для розподілу витрат зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Саєнко Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, код ЄДРПОУ: 22933548) у здійсненні перерахунку та виплати доплати до пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.11.2011 відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ з урахуванням раніше сплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Саєнко Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, код ЄДРПОУ: 22933548) здійснити із 01.11.2021 перерахунок, нарахувати та виплатити доплату до пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення за період з 01.11.2011 відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ з урахуванням раніше сплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.