83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
15.10.07 р. Справа № 39/76
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Морщагіной Н.С., суддів Мєзєнцева Є.І., Плотніцького Б.Д.
при секретарі судового засідання Бахрамової А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз-перспектива» м. Донецьк
до відповідачів:
Товариства з обмеженою відповідальністю “Концерн “Техсервіс» м. Донецьк
Державного відкритого акціонерного товариства “Шахта “Надія» с. Сілець
про: стягнення 172 850, 47 грн.
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відкрите акціонерне товариство Центральна збагачувальна фабрика “Калінінська» м. Горлівка
За участю представників сторін:
від позивача: Пирогов А.А. - за довіреністю
від відповідача 1 : Діброва О.І. - за довіреністю
від відповідача 2: Мокрій Р.З. - за довіреністю
від третьої особи: Кінц В.А. - за довіреністю
Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз-перспектива» м. Донецьк, звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю “Концерн “Техсервіс» м. Донецьк та Державного відкритого акціонерного товариства “Шахта “Надія» с.Сілець, про стягнення збитків в сумі 172 850, 47 грн., у тому числі реальні збитки в сумі 38589, 04 грн., упущена вигода в сумі 134 261, 43 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір купівлі-продажу №1-02-06/1а від 01.02.2006 р. та додатки до нього, договір №146к від 01.07.2004 р. та додатки до нього, договір № 3581дс від 02.08.2004 р. та додатки до нього, договір про надання овердрафту № 2006-200 від 06.10.2006 р. та додатки до нього, залізничні квитанції про приймання вантажу за період з 22.11.2006 р. по 24.11.2006 р., посвідчення якості № 21, 22, 23, 24, договір надання гарантії від 13.11.2006 р.
Відповідач1 надав відзив на позов, проти позовних вимог заперечив, вважав недоведеним факту порушення відповідачем2 умов договору № 1-02-06/1а від 01.02.2006 р.
Відповідач2 надав відзив на позов проти позовних вимог заперечив, посилаючись на відсутність з боку позивача будь-яких заперечень щодо виконання ним умов договору в частині поставки продукції неналежної якості.
Ухвалою суду від 01.06.2007 р., судом до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Відкрите акціонерне товариство Центральна збагачувальна фабрика “Калінінська».
Третя особа надала пояснення по справі, зазначила, що будь-яких договірних відносин з позивачем, відповідачами - ВАТ “ЦЗФ “Калінінська» не має.
Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 01.06.2007 р. справу призначено до колегіального розгляду.
Строк судового розгляду справи, згідно ст. 69 ГПК України, продовжений за клопотанням сторін.
На підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України, провадження у справі зупинялося, у зв'язку з апеляційним оскарженням ухвали господарського суду від 01.06.2007 р. у даній справі.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін господарський суд встановив.
01.02.2006 р., між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю “Союз-перспектива» м. Донецьк, та відповідачем2, Державним відкритим акціонерним товариством “Шахта “Надія» с. Сілець, укладено договір купівлі-продажу № 102-06/1а, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).
Означений договір позивачем укладено з метою виконання зобов'язань за договорами № 146к від 01.07.2004 р. та № 3581дс від 02.08.2004 р., укладених позивачем з Асоціацією “фінансових, промислових та торгових підприємств “Донбаський розрахунково-фінансовий центр» та ЗАТ “Днецьксталь».
Згідно умов договору № 146к від 01.07.2004 р. Асоціація “фінансових, промислових та торгових підприємств “Донбаський розрахунково-фінансовий центр» прийняла на себе зобов'язання з переробки рядового вугілля Замовника (позивача), кількість, якість яких зазначені в додатку №1 до Договору, що є його невід'ємною частиною, для збагачення на ВАТ “ЦЗФ “Калінінська».
Отримане внаслідок переробки за договором № 146к від 01.07.2004 р. збагачене вугілля позивач згідно договору планував реалізувати ЗАТ “Днецьксталь», за договором № 3581дс від 02.08.2004 р.
Згідно Договору №1-02-06/1а від 01.02.2006 р., відпровідач2 зобов'язався поставити та передати у власність (повне господарське ведення) позивача товар - вугілля марка, базові характеристики, період, обсяги поставки та ціна якого визначається згідно додатків до Договору, що є його невід'ємною частиною.
У відповідності з п.п. 1.2, 1.3, 1.4 Договору між сторонами укладено додаткові угоди № 1 від 15.04.2006 р., № 2 від 02.06.2006 р., №3 від 25.10.2006 р., № 4 від 13.11.2006 р. до договору купівлі-продажу № 01-02-06/1а від 01.02.2006 р.
Згідно п.п. 1.2, 1.3, 1.4, 2.2 Договору з урахуванням додаткової угоди № 4 від 13.11.2006 р., сторони узгодили, що відповідач2 у період з 13.11.2006 р. по 01.12.2006 р. поставляє позивачеві вугілля марки “Ж», фракції 0-200 мм, зола - 28,0%, волога -8,9%, за ціною 280,00 грн. за тону (з ПДВ).
Виходячи зі змісту п. 2.3 Договору Постачальник вважається таким, що виконав свій обов'язок з поставки продукції з моменту приймання вантажу на залізничній станції Соснівка.
На виконання умов Договору відповідач2 у період з 22.11.2006 р. по 24.11.2006 р. здав до перевезення станції Соснівка обумовлену Договором продукцію у кількості 1723 т. на загальну суму 482 440, 00 грн., що також підтверджується долученими до матеріалів справи залізничними квитанціями.
На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт передачі відповідачу продукції на суму 482 440, 00 грн., тобто обов'язок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та п. 1.1, 2.3 Договору.
06.10.2006 р. позивач уклав з ВАТ “Родовід-банк договір № 2006-200 про надання останнім овердрафту у розмірі 600 000, 00 грн., грошові кошти від якого спрямовані позивачем на виконання умов п. 4.1 Договору щодо проведення розрахунків за поставлену продукцію.
Як стверджує позивач в позовній заяві, вугілля, поставлене відповідачем2 за договором купівлі-продажу №1-02-06/1а від 01.02.2006 р. було неналежної якості, внаслідок чого ним понесені збитки, у тому числі реальні збитки в сумі 38589, 04 грн. - проценти за договором овердрафту, надані за яким кредити не були своєчасно поверненні, внаслідок недоотримання прибутку, у зв'язку з поставкою неякісної продукції, розмір упущеної вигоди склав - 134 261, 43 грн.
Оцінивши в сукупності надані в обґрунтування позовних вимог матеріали, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення збитків задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредитору у повному обсязі завдані порушенням збитки, включаючи реальні збитки та упущену вигоду.
У відповідності з ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків а також неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Крім того, необхідними умовами цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків за загальними правилами є:
- протиправність поведінки особи;
- збитки, як результат протиправної поведінки;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками;
- вина особи, що заподіяла збитками;
Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до 3.1 Договору порядок прийоми продукції визначається Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7.
Приймання продукції за якістю та комплектністю провадиться відповідно до стандартів, технічних умов, інших обов'язкових для сторін правил, а також за супровідними документами, котрі засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація тощо).
За приписами п. 16 Інструкції П-7, при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркірування продукції, що надійшла, тари або упакування вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договорові або даним, зазначеним у маркіруванні і супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 дійсної Інструкції), одержувач припиняє подальше приймання продукції і складає акт, у якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів.
Відповідно до п. 6 Інструкції № П-7 приймання провадиться на складі одержувача в такі терміни:
- при іногородній поставці - не пізніше 20 днів, а швидкопсувної продукції - не пізніше 24 годин після видачі продукції перевізником або надходження її на склад одержувача;
- при внутрішньоміській поставці - не пізніше 10 днів, а швидкопсувної продукції - не пізніше 24 годин після надходження продукції на склад одержувача.
Факт поставки неякісної продукції засвідчується двостороннім актом приймання продукції за якістю, оформленого у відповідності до вимог згаданої Інструкції.
На час приймання продукції будь-яких претензій щодо поставки продукції неналежної якості позивачем на адресу ДВАТ “Шахта “Надія» с. Сілець не висувалося, відповідних актів не складалося.
Позивачем не представлено суду жодних доказів, які б підтверджували факт поставки відповідачем2 продукції неналежної якості, а відтак вини відповдіача2 в порушенні умов Договору.
Посилання позивача на посвідчення якості, виписаних ВАТ ЦЗФ Калінінська судом до уваги не приймаються, оскільки не можуть розглядатися як свідчення поставки неякісної продукції за договором купівлі-продажу №1-02-06/1а від 01.02.2006 р., водночас суду не представлено жодних доказів за якими суд мав би змогу ідентифікувати спірну продукцію.
Суд вважає, що позивачем не доведено тотожність кількості та складу майна, що було придбане за договором купівлі-продажу №1-02-06/1а від 01.02.2006 р. кількості та складу майна, що поставив позивач за договором №146к від 01.07.2004 р. а відтак, кількості та складу продукції, визначеної в посвідченнях якості.
З урахуванням викладеного, вимоги позивача щодо стягнення збитків у вигляді процентів за користування кредитом за договором овердрафту також є безпідставними.
Відшкодування збитків у відповідності з нормами ст.611 Цивільного кодексу України є наслідком порушення зобов'язання.
Таким чином, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.
Обов'язковою умовою відповідальності за порушення зобов'язання є наявність вини.
Як зазначалося вище, позивачем не доведено наявності вини відповідача2 щодо порушення умов Договору (невиконання зобов'язань за ним) в частині поставки продукції неналежної якості.
Окрім того, позивач, як сторона господарських відносин, що виникли на підставі договору про надання овердрафту № 2006-200 від 06.10.2006 р. не довів, що їм було вжито будь-яких заходів щодо пошуку інших джерел погашення отриманих кредитів.
З огляду на вищевикладені обставини суд дійшов до висновку, що позивач не довів всіх умов цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків, а саме наявність таких збитків, завданих порушенням договірних зобов'язань відповідачем, вини, протиправність поведінки відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками, тобто не довів (у розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України) ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у зв'язку з чим у вимогах позивача в частині відшкодування збитків в сумі 172 850, 47 грн. суд відмовляє за недоведеністю.
Що стосується позовних вимог до першого відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Концерн “Техсервіс» м. Донецьк, як гаранта за договором купівлі-продажу №1-02-06/1а від 01.02.2006 р., слід зазначити, що за приписами п. 2 ст. 530 ЦК України гарант відповідає перед кредитором лише у випадку порушення зобов'язання боржником.
Оскільки позивачем не доведено факту порушення відповдвачем2 умов договору купівлі-продажу №1-02-06/1а від 01.02.2006 р у задоволенні вимог щодо нього також слід відмовити, з вищевикладених обставин.
Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на позивача.
На підставі ст.ст.525, 526, 614, 625 та 655-697, 712 ЦК України, керуючись ст.ст.22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
В позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз-перспектива» м. Донецьк - відмовити.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання його повного тексту.
Повний текст рішення підписано 22.10.2007 р.
Суддя Морщагіна Н.С.
Судді Мєзєнцев Є.І.
Плотніцький Б.Д