номер провадження справи 12/74/22-4/90/22
05.10.2022 Справа № 908/1015/22
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Концерну «Міські теплові мережі», (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, фактична адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, буд. 2а)
до відповідача Приватного підприємця Кристаленко Василя Івановича, ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 4 315,41 грн.
06.07.2022 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява № 33/1 від 30.06.2022 (вх. № 1127/08-07/22 від 06.07.2022) Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя до Приватного підприємця Кристаленко Василя Івановича, м. Запоріжжя про стягнення заборгованості за договором № 488 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.10.2002 в розмірі 4315,41 грн.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2022 справу за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Смірнову О.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.07.2022 (суддя Смірнов О.Г.) відкрито провадження у справі № 908/1015/22 (номер провадження 12/74/22) в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Враховуючи відрядження судді Смірнова О.Г. з 08.08.2022 до господарського суду Київської області для здійснення правосуддя та встановлені ст. 248 ГПК України строки розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, розпорядженням керівника апарату господарського суду Запорізької області від 30.08.2022 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 908/1015/22.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2022 справу № 908/1015/22 визначено до розгляду судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.09.2022 справу № 908/1015/22 прийнято до провадження (розгляду) суддею Зінченко Н.Г., справі присвоєний номер провадження справи 12/74/22-4/90/22, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 629 ЦК України, ст., ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГК України, норми Закону України «Про теплопостачання», положення Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на момент звернення до суду з позовом у даній справі через порушення відповідачем умов договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 488 від 01.10.2002 та положень чинного законодавства в частині оплати за надані послуги у Приватного підприємця Кристаленко Василя Івановича утворилася заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за періоди з лютого 2016 року по квітень 2016 року, з жовтня 2016 року по березень 2017 року та з жовтня 2017 року по квітень 2018 року в розмірі 4315,41 грн. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача на його користь 4315,41 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 488 від 01.10.2002. Також позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 2481,00 грн. судового збору.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.07.2022 у справі № 908/1015/22 відповідачу запропоновано у строк не пізніше п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 08.07.2022 про відкриття провадження у справі № 908/1015/22, яка направлялася відповідачу на адресу його зареєстрованого місця знаходження, повернулася до суду без вручення адресату з відміткою відділення поштового зв'язку: «За закінченням терміну зберігання».
Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. (ч. 7 ст. 120 ГПК України)
В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1015/22.
Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Таким чином, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 08.07.2022 у справі № 908/1015/22 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 06.08.2022 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За приписами абз. 2 ч. 14 ст. 32 ГПК України у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коди суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 05.10.2022.
Розглянувши матеріали справи, суд
Матеріали справи свідчать, що Концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.
Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо. (п. 2.2 Статуту)
Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 № 2633-ІV, «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.
Стаття 1 Закону України «Про теплопостачання» дає визначення, зокрема, терміну споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Досліджені судом матеріали справи свідчать, що 01.10.2002 між Концерном «Міські теплові мережі» (Енергопостачальна організація, позивач у справі) та Приватним підприємцем Кристаленком Василем Івановичем (Споживач, відповідач у справі) укладений Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 488, відповідно до умов якого Енрегопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати Споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, згідно п. 1.3, а Споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію разом з втратами теплової енергії на теплотрасі, що перебуває на балансі Споживача за встановленими тарифами (цінами) в терміни передбачені цим Договором (п. 1.2 Договору).
Як зазначено в преамбул Договору постачання теплової енергії в гарячій воді Споживачу здійснюється на орендоване вбудоване приміщення по вул. Звенигородській, 1 в м. Запоріжжя.
Теплова енергія постачається Споживачу у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гаряче водопостачання - протягом року. (п. 2.2 Договору)
Відповідно до п. 10.1 Договір набуває чинності після підписання його обома сторонами та діє з 01.10.2002 по 30.09.2003. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, окрім досягнення взаємної згоди сторін про його розірвання.
Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.
За змістом п. 1.3 Договору вбачається, що теплова енергія відпускається Споживачу в Гкал.
Пунктом 3.2.2 Договору встановлено, що Споживач зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати теплової енергії в обсягах згідно рахунків за теплову енергію і в терміни, які передбачені розділом VI Договору.
Теплопостачальна організація згідно з п. 4.2.1 Договору зобов'язана забезпечувати постачання теплової енергії Споживачу в обсягах згідно з Договором.
Облік споживання теплової енергії на опалення проводиться розрахунковим способом. (п. 5.1 Договору)
Пунктом 6.1 Договору встановлено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі, в національні йгрошовій одиниці (гривні) відповідно до встановлених тарифів.
У пунктах 6.2, 6.3, 6.4 Договору сторони визначили, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Підставою для розрахунків Споживача з Енергопостачальною організацією є акт надання послуг, підписаний обома сторонами. Енергопостачальна організація після 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надає Споживачу рахунок за фактично спожиту теплову енергію, акт надання послуг і податкову накладну. Споживач зобов'язаний оформити акт надання послуг і до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, повернути його Енергопостачальній організації.
Відповідно до п. 6.5 Договору розрахунок кількості теплової енергії, яка відпущена Споживачу, проводиться на підставі показань розрахункових приладів обліку, з урахуванням втрат, або розрахунковим способом - при відсутності приладів обліку.
Споживач зобов'язаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок Енергопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію. (п. 6.6 Договору)
Регулювання та встановлення відносин у сфері теплопостачання (виробництво, постачання, транспортування теплової енергії) здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Господарський кодекс України; Закони України «Про теплопостачання», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», «Про природні монополії»; «Про ліцензування видів господарської діяльності»; постанов Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 «Про затвердження Правил користування тепловою енергією», від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».
Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання;
Ця ж норма Закону дає визначення терміну споживач теплової енергії як фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Зі змісту пунктів 4, 8 наведених вище Правил, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, слідує, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір. Послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Заявлені позивачем вимогу ґрунтуються на тому, що між позивачем та відповідачем укладений Договір про постачання теплової енергії № 488 від 01.10.2022, згідно з яким відповідач зобов'язався оплачувати отриману від позивача теплову енергію в обсягах та порядку, визначених Договором, згідно виставлених позивачем рахунків.
Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що відпуск теплової енергії за спірні періоди з лютого 2016 року по квітень 2016 року, з жовтня 2016 року по березень 2017 року та з жовтня 2017 року по квітень 2018 року підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії/надання послуг з централізованого постачання гарячої води за спірний період, які направлялися на адресу відповідача.
Так до матеріалів справи позивачем надані акти приймання-передачі теплової енергії/надання послуг з централізованого постачання гарячої води за періоди з лютого 2016 року по квітень 2016 року, з жовтня 2016 року по березень 2017 року та з жовтня 2017 року по квітень 2018 року на загальну суму 4907,66 грн. Вказані акти за спірний період містять посилання на Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 488 від 01.10.2002, проте оформлені лише підписом та печаткою Енергопостачальної організації. Також позивачем надані суду відповідні рахунки на оплату за теплову енергію за спірні періоди.
В обґрунтування розміру заявленої до стягнення суми боргу позивачем вказується, що Споживачем у спірний період сплачено 592,25 грн. заборгованості, проте відповідних документів у підтвердження такої сплати позивачем до матеріалів справи не надано.
Як зазначає позивач, належним чином оформлені акти приймання-передачі теплової енергії/надання послуг з централізованого постачання гарячої води за спірні періоди відповідачем позивачу не повернуті, а рахунки в повному обсязі та у визначені Договором строки не оплачені.
Таким чином, заборгованість за теплову енергію по Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 488 від 01.10.2002 за періоди з лютого 2016 року по квітень 2016 року, з жовтня 2016 року по березень 2017 року та з жовтня 2017 року по квітень 2018 року складає 4315,41 грн.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
За приписами ст., ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зокрема, юридичного факту, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно зі ст. 714 ЦК України та ст. 275 ГК України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.
Нормами ст., ст. 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як визначено в ч. 3 ст. 13, ч. 1 с. 73, ч., ч. 1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч., ч. 1, 2 ст. 80 ГПК України).
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суд враховує, що теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Теплова енергія є специфічною товарною продукцією.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані Договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 488 від 01.10.2002, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Як вже зазначалося судом раніше, відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно з частиною 5 ст. 25 цього Закону у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Разом із тим, в даному випадку позивач має довести наявність обставин, якими він обґрунтовує факт отримання відповідачем теплової енергії у спірний період в обсягах, вказаних в актах-приймання передачі та виставлених рахунках і, відповідно, виникнення обов'язку відповідача щодо виконання грошового зобов'язання з оплати заборгованості в заявленому розмірі, строк виконання такого зобов'язання та, відповідно, термін, з якого виникло прострочення оплати.
При цьому, суд зауважує, що матеріали справи не містять належних доказів того, що у спірних періодах приміщення, до якого позивачем здійснювалося постачання теплової енергії відповідачу (по вул. Звенигородській, 1 в м. Запоріжжі), перебувало у користуванні відповідача.
Крім того, на підтвердження відпуску Споживачу (відповідачу у справі) теплової енергії в періоди з лютого 2016 року по квітень 2016 року, з жовтня 2016 року по березень 2017 року та з жовтня 2017 року по квітень 2018 року позивачем надано в матеріали справи акти приймання-передачі теплової енергії/надання послуг з централізованого постачання гарячої води, які підписані та скріплені печаткою лише з боку Концерну «МТМ», та рахунки за зазначений період.
У примітках актів приймання-передачі теплової енергії/надання послуг з централізованого постачання гарячої води міститься вказівка про необхідність повернення оформленого належним чином одного примірника акту теплопостачальній організації, а в разі неповернення або ненадання письмових заперечень про підписання акту, він вважається погодженим.
Однак позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, направлення або вручення відповідачу зазначених рахунків та актів у спірні періоди, як це передбачено умовами Договору.
До матеріалів справи позивачем додано опис вкладення до цінного листа та поштову накладну № 6906504827454 від 23.06.2022, які свідчать про направлення на адресу відповідача листа № 209/06 від 22.06.2022 (сам лист суду не надано), а також актів приймання-передачі теплової енергії та рахунків за період з лютого 2016 року по квітень 2018 року.
За таких обставин у позивача відсутні достатні правові підстави стверджувати про виникнення у відповідача зобов'язання з оплати суми боргу.
Позивачем також не надано жодних належних та допустимих доказів дійсної поставки теплоносія за спірною адресою, зокрема: ним не доведений факт, що система опалення об'єкта теплопостачання відповідача є відокремленою або не відокремлена від системи опалення житлового будинку № 1 по вул. Звенигородській в м. Запоріжжя, що має підтверджується актом обстеження системи теплоспоживання об'єкту теплопостачання, актами встановлення приладів комерційного обліку спожитої теплоенергії, актами готовності до опалювального періоду тощо. Так само позивачем не доведено обсяги постачання теплової енергії у спірні періоди.
На підставі зазначеного, проаналізувавши норми чинного законодавства та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що на час розгляду справи заявлені позовні вимоги про стягнення з Приватного підприємця Кристаленко Василя Івановича заборгованості за Договором № 488 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.10.2002 в розмірі 4315,41 грн. є недоведеними, а тому не підлягають задоволенню на підставах наведених вище.
Суд визнає позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених ним вимог, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.
Враховуючи вище наведене, в задоволені позову відмовляється повністю.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору в розмірі 2481,00 грн.
Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволені позову Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя до Приватного підприємця Кристаленко Василя Івановича, м. Запоріжжя про стягнення заборгованості за договором № 488 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.10.2002 в розмірі 4315,41 грн. відмовити повністю.
Повне судове рішення складено « 05» жовтня 2022 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.