ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
04 жовтня 2022 року Справа № 918/938/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Олійник Т.М.
за участю представників сторін:
стягувача: не з'явився
боржника: Даниліка Ф.Я., представника, згідно виписки від 11.05.22
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" на ухвалу Господарського суду Рівненської області, постановлену 15.07.22р. суддею Андрійчук О.В. у м.Рівному, повний текст складено 15.07.22р. у справі № 918/938/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база"
про стягнення 137 595 грн 28 коп.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.07.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню відмовлено.
В обґрунтування ухвали, суд з посиланням на ст.ст. 202, 203 ГК України, ст.ст. 598, 601 ЦК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №914/3217/16 вказав, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог ґрунтується на рішенні Господарського суду Рівненської області від 14.12.2021 у справі № 918/938/21 та рішенні Господарського суду Волинської області від 13.04.2022 у справі № 903/96/22. Однак рішення Господарського суду Волинської області від 13.04.2022 у справі № 903/96/22 оскаржене в апеляційному порядку, про що свідчить ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 903/96/22, а відтак не набрало законної сили.
Також, з посиланням на ст. 241 ГПК України, 11, 509, 1212 ЦК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зауважує, що наявність або відсутність підстав для відшкодування доходів від використання майна, яке набуте без правової підстави, а також суми, що підлягає до стягнення, установлюється виключно судовим рішенням, отже враховуючи, що судове рішення Господарського суду Волинської області від 13.04.2022 у справі № 903/96/22, яке є підставою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог (встановлює наявність грошових зобов'язань), не набрало законної сили, відтак заявник передчасно звернувся до суду з відповідною заявою, оскільки до завершення апеляційного перегляду судового рішення у вказаній справі відсутня підтверджена сума для проведення відповідного зарахування, а тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, скаржник звернувся з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.07.2022 року скасувати. Визнати таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Рівненської області від 07.04.2022 № 918/938/21 про стягнення з ТОВ “Ковельська оптово-торгова база” на користь ТОВ "Ковельська ОТБ" 137 595,28 грн безпідставно отриманих коштів та судового збору у розмірі 2270 грн.
Так, з посиланням на ст.ст. 202, 601 ЦК України, ст. 203 ГК України, ст. 328 ГПК України, постанову Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №917/1936/19, вказує, що 15.05.2022 ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» надіслала на адресу стягувача (ТОВ «Ковельська ОТБ») заяву за №42 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 139865,28 грн. Даною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» припинило свої зобов'язання перед ТОВ «Ковельська ОТБ» на суму 139865,28 грн, згідно рішення Господарського суду Рівненської області по справі № 918/938/21, безпідставно отриманих коштів та судовий збір у розмірі 2270 грн шляхом часткового зарахування зустрічних зобов'язань ТОВ «Ковельська ОТБ» у сумі 244300 грн безпідставно отриманих доходів, 7500 грн витрат на правову допомогу та 3664,50 грн в рахунок повернення судового збору згідно рішення Господарського суду Волинської області по справі №903/96/22.
Зауважує, що заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка надіслана позивачу, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
З посиланням на постанову Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 зазначає, що умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України.
Крім того, зауважує, що у вказаній постанові Верховний Суд від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 зазначив, що за правовою природою, припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду, і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи. У межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому, перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється.
Також з посиланням на ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» вказує, що він не містить заборони щодо можливості виконання судового рішення шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.
Крім того, як зауважує скаржник, не містять обмежень щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення стаття 203 Господарського кодексу України і стаття 602 Цивільного кодексу України. Отже, виконання наказу господарського суду може здійснюватися у будь-який передбачений чинним законодавством спосіб, або у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства, в тому числі - шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, встановлених ст. 601 ЦК України, та відсутності обставин, встановлених ст. 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
Скаржник зазначає, що як йому стало відомо, після отримання постанови у справі №903/96/22, стягувач - ТОВ «Ковельська ОТБ» відступив пов'язаній особі споживчому товариству «Кооператор Луцьк» неіснуючий борг в сумі 139865,28 гривень і останнім подано заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні. З викладеного вбачається, що стягувач-ТОВ «Ковельська ОТБ» скориставшись безпідставною відмовою у визнанні наказу таким, що не підлягає до виконання у даній справі, зловживаючи процесуальними правами вчиняє дії направлені на ініціювання чергових судових спорів.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Ковельська ОТБ» наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Серед іншого, звертає увагу, що ТОВ «Ковельська ОТБ» не має грошових зобов'язань перед відповідачем ТОВ «Ковельська оптово-торгова база», тому зарахування зустрічних однорідних вимог неможливе.
Посилання відповідача на рішення Господарського суду Волинської області від 13 квітня 2022 року у справі №903/96/22 безпідставне, оскільки дане рішення не набрало законної сили, що вбачається з ухвали Північно-Західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження від 14 червня 2022 року.
Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Ковельська оптово- торгова база», а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15 липня 2022 року залишити без змін.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить апеляційну скаргу задоволити.
Стягувач не скористався правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечив явку свого представника у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялися заздалегідь та належним чином, про, що свідчить підтвердження про надіслання на електронні адреси сторін ухвали суду від 08.09.2022 про відкриття апеляційного провадження та надісланий на адресу суду відзив.
Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника стягувача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали, а тому, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.
Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в ухвалі місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженої ухвали, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
У жовтні 2021 року ТОВ "Ковельська ОТБ" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" про стягнення 137 595,28 грн.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.12.2021 у справі № 918/938/21 (суддя Ю.Романюк) позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" на користь ТОВ "Ковельська ОТБ" 137 595,28 грн безпідставно отриманих коштів та 2 270,00 грн судового збору.
Постановою Північно - західного господарського апеляційного суду від 22.03.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 14.12.2021 у справі № 918/938/21 - без змін.
24.06.2022 на адресу суду від ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" надійшла заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Приписами ч. 1, 2 ст. 328 ГПК України унормовано, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наведені підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом наказу, зокрема: видача наказу за рішенням, яке не набрало законної сили; помилкової видачі наказу, якщо вже після видачі наказу у справі рішення суду було скасоване; видачі наказу двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу наказу вже після видачі його дубліката; пред'явлення наказу до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього наказу до виконання (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 755/15479/15-ц).
Як зазначалося, рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.12.2021 у справі № 918/938/21 позов ТОВ "Ковельська ОТБ" задоволено, стягнуто з ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" на користь ТОВ "Ковельська ОТБ" 137 595,28 грн безпідставно отриманих коштів та 2 270,00 грн судового збору.
07.04.2022 на примусове виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 14.12.2021 видано накази № 918/938/21.
04.05.2022 постановою Ковельського відділу ДВС у Ковельському районі Волинської області ЗМУЮ (м.Львів) відкрито виконавче провадження за № 68934542.
13.04.2022 рішенням Господарського суду Волинської області у справі № 903/96/22 позов ТОВ “Ковельська оптово-торгова база” до ТОВ "Ковельська ОТБ” про стягнення 244 300,00 грн в рахунок відшкодування доходів від використання майна, яке набуте без правової підстави, задоволено. Окрім того, стягнуто з ТОВ "Ковельська ОТБ” на користь позов ТОВ “Ковельська оптово-торгова база” 7 500,00 грн витрат на правову допомогу та 3 664,50 грн судового збору.
15.05.2022 ТОВ "Ковельська оптово-торгова база” направило на адресу ТОВ "Ковельська ОТБ” заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 139 865,28 грн, яку останній отримав 18.05.2022.
Як стверджує заявник, він виконав свої зобов'язання перед позивачем ТОВ “Ковельська ОТБ” на суму 139 865,28 грн згідно з рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 918/938/21.
Разом з тим, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Ковельська ОТБ" на рішення Господарського суду Волинської області від 13.04.2022 у справі № 903/96/22.
Отже, підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є виконання зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, встановлених на підставі судових рішень.
Як зазначалося вище, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.07.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню відмовлено.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
У силу вимог ч. 1, 3 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.
Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16.
У свою чергу, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.
Як зазначалося вище, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог ґрунтується на рішенні Господарського суду Рівненської області від 14.12.2021 у справі № 918/938/21 та рішенні Господарського суду Волинської області від 13.04.2022 у справі № 903/96/22.
Однак рішення Господарського суду Волинської області від 13.04.2022 у справі №903/96/22 оскаржене в апеляційному порядку, про що свідчить ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 903/96/22, а відтак не набрало законної сили.
Приписами ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України унормовано, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Крім того, слід зазначити, що предметом заявлених позовних вимог у справі №903/96/22, є стягнення безпідставно отриманого майна.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньо правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, за змістом вказаної норми зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, наявність або відсутність підстав для відшкодування доходів від використання майна, яке набуте без правової підстави, а також суми, що підлягає до стягнення, установлюється виключно судовим рішенням (оскільки, як зазначалося, норми глави 83 ЦК України застосовуються у разі відсутності положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України).
За ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За наведеного, оскільки судове рішення Господарського суду Волинської області від 13.04.2022 у справі № 903/96/22, яке є підставою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог (встановлює наявність грошових зобов'язань), не набрало законної сили, тому заявник передчасно звернувся до суду з відповідною заявою, оскільки до завершення апеляційного перегляду судового рішення у вказаній справі відсутня підтверджена сума для проведення відповідного зарахування.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, то вона не може бути взята до уваги, оскільки ця постанова прийнята за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених судовими інстанціями, і за інших поданих сторонами та оцінених судом доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийняте відповідне судове рішення.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
Отже, колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду Рівненської області від 15.07.2022 у справі №918/938/21 прийнята з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.
Крім того, у зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.07.22 у справі №918/938/21 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 15.07.22 у справі №918/938/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
4. Справу №918/938/21 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "05" жовтня 2022 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Саврій В.А.