ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
30 вересня 2022 року Справа № 906/840/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Грязнов В.В.
секретар судового засідання Мельников О. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 3 червня 2022 року (суддя - Сікорська Н.А.)
час та місце ухвалення рішення: 3 червня 2022 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 13:20 год; повний текст рішення складено 10 червня 2022 року
за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави
в особі:
Позивача 1: Державної екологічної інспекції Поліського округу
Позивача 2: Березівської сільської ради Житомирського району Житомирської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгро-Полісся"
про відшкодування шкоди та стягнення 1 743 706 грн
за участю представників сторін:
від Прокурора - Монжаюк Д.Л.;
від Позивача 1 - Кока В.А.;
від Позивача 2 - не з'явився;
від Відповідача - не з'явився.
Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу (надалі - Позивач 1) та Березівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (надалі - Позивач 2) звернувся в Господарський суд Житомирської області з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (надалі -Відповідач) про стягнення 1743706 грн збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря.
В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що Позивачем 1 з 17 січня 2019 року по 23 січня 2019 року проведено планову перевірку додержання Відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, за наслідками якої складено акт №30.
Перевіркою встановлено, що виробничі потужності Відповідача включають в себе, котельню, обладнану твердопаливним котлом марки РОКОТ-250, який працює на дровах, холодильні установки, якими здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
При цьому, Позивач посилається на те, що на момент перевірки у Відповідача відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, однак укладено договір № ЛЕ-128 від 28 грудня 2018 року з ТОВ "Лідер-Еко" на розробку документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел для отримання відповідного дозволу на викиди.
За таких обставин, Позивач 1 на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України 28 квітня 2020 року № 277, здійснив розрахунок розміру відшкодування збитків на суму 1743706 грн., які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів Відповідача за період з 17 січня 2019 року по 12 березня 2020 року, виходячи з фактичного часу роботи джерел викиду 24 години на добу.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 3 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що судом встановлено, що Відповідач в порушення приписів Закону України "Про охорону атмосферного повітря"до 13 березня 2020 року здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин. Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Відповідачем отримало 13 березня 2020 року.
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що для визначення часу роботи джерела викиду забруднюючої речовини в режимі наднормативного викиду, Позивачем 1 застосовано приписи пункту 3.11 Методики №277, за яким у разі не надання суб'єктом господарювання інформації протягом 15 календарних днів з моменту отримання письмового запиту (припису) фактичний час роботи джерела викиду вважати 24 годинним на добу. У зв'язку з цим час роботи джерел в режимі наднормативного викиду з 17 січня 2019 року - по 12 березня 2020 року за 419 днів визначено 10056 годин.
Проаналізувавши норми законодавства та дослідивши матеріали справи, місцевий господарський суд прийшов висновку, що розрахунок здійснений Позивачем 1 на підставі Методики №277 є безпідставним, оскільки матеріалами справи підтверджується, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства екологічною інспекцією проводилася в період з 17 січня 2019 року по 23 січня 2019 року, а розрахунок збитків здійснено за період з 17 січня 2019 року по 12 березня 2020 року. Разом з тим, застосована Позивачем 1 Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря набрала чинності лише 15 травня 2020 року.
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що розрахунок розміру відшкодування збитків за наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря Відповідачем мав бути здійснений за Методикою 639, яка діяла на час проведення перевірки. Позовні вимоги не підлягали задоволенню, оскільки відсутній повний склад цивільного правопорушення, а саме: Прокурором не доведено розмір шкоди, завданої протиправною поведінкою відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та заявленою до стягнення шкодою. Суд першої інстанції при цьому вказав, що не наділений повноваженнями змінювати на власний розсуд предмет і підстави заявленого позову.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Прокурор звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 1, а.с. 46-52), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу Прокурор вказує, що станом на момент проведення розрахунку збитків діяла Методика від 28 квітня 2020 року №277. Згідно з пунктом 1.2 Методики №277, вона встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами здійснених юридичними особами незалежно від форми власності та господарювання, фізичними особами - підприємцями, а також юридичними особами - нерезидентами. Тобто правовідносини, що регулює вказаний нормативно-правовий акт, полягають не у встановленні засад відповідальності, проведенні перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства та виявленні відповідних правопорушень тощо, а у визначенні саме розмірів відшкодування збитків, заподіяних такими порушеннями. Принцип прямої дії нормативно-правового акту у часі (стаття 58 Конституції України) означає його здатність регулювати не тільки відносини, що виникли після набрання ним чинності, а також і відносини, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати (стосовно прав та обов'язків суб'єктів правовідносин, що виникли після набрання ним чинності). Враховуючи вищенаведене, Методика № 277 застосовується до спірних правовідносин в частині прав та обов'язків, які виникли до її затвердження, але продовжили існування - тобто саме в частині здійснення розрахунку збитків. Отже, на переконання Прокурора шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і Методик обрахування розмірів шкоди. Відсутність такої Методики не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.
Прокурор зазначає, що помилковим є висновок суду щодо не доведення факту роботи джерела викиду № 10 станом на момент проведення перевірки. Так, відповідно до документів у яких обгрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, зазначено термін введення в експлуатацію термічного утилізатора УТ 500 ДП - 2017 рік. Таким чином, факт введення термічного утилізатора на підприємстві і експлуатацію з 2017 року підтверджується вказаним документом.
Також Прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що помилковими є доводи суду щодо повноважень Позивача 1 на отримання інформації про фактичний час роботі джерела викиду саме під час проведення перевіри. Так. Позивачем 1 в період 17 січня 2019 року по 23 січня 2019 року проведено планову перевірку, складено акт №30, яким зафіксовано факт здійснення Відповідачем викидів забруднюючих речовин до атмосферного повітря за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин до атмосферного повітря, чим порушено статті 10, 11 Закону України «Про атмосферне повітря». За наслідками перевірки, винесено припис № 4/2.4 від 25 січня 2019 року, складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статтею 78 КУпАП та винесено постанову № 284-2.4 про притягнення до адміністративної відповідальності вигляді штрафу директора Відповідача. Таким чином, на переконання Прокурора, Відповідач у період часу з 17 січня 2019 року по 12 березня 2020 року здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 серпня 2022 року справу №906/840/21 прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., суддя Грязнов В.В.. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора та запропоновано Позивачам та Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Прокурору.
На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Відповідача, в котрому Відповідач, заперечив проти доводів апеляційної скарги Прокурора та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Відповідач зазначив, що на доведення своїх тверджень, Прокурор надав уривок Акту перевірки №30, що є неналежним доказом. Акт перевірки №30 є не уніфікованим, і в ньому чітко не зазначено, які саме джерела викидів виявлені, їх характеристики, чи працювали вони взагалі тощо. Актом зафіксовано лише «твердопаливний котел що працює на дровах; витягові вентиляції; викиди від холодильних фреонових установок», тобто, згідно указаного у дозволі на викиди, це: джерела викидів .№1 - труба відводу димових газів котла, що працює на деревині; №2-3 труби витягової вентиляції забійного цеху та цеху патрошіння та цеху охолодження; №5-6 труби витягової вентиляції цеху патрошіння та цеху охолодження та витягової вентиляції машинної мийки тари, а також №7,8,9 - пункти закачки фреону, тобто всього 8 джерел. У той же час Відповідач акцентує увагу на тому, що збитки нараховані на 14 джерел викидів, частина з яких придбана у січні 2020 року, а працювати він почав після отримання дозволу, а інші джерела взагалі не працювали (наприклад джерело викидів №14 - труба дизель-генератора, що працює у випадку відсутності електроенергії і таких випадків не було в указаний період).
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2022 року справу №906/840/21 призначено до розгляду на 30 вересня 2022 року на 10 год 30 хв..
В судове засідання від 30 вересня 2022 року представники Позивача 1 та Позивача 2 не з'явилися.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 ГПК України, що вказує на те, що ухвалою суду від 19 серпня 2022 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.
Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на закінчення шестдесятиденного строку розгляду апеляційної скарги, колегія апеляційного господарського суду вбачає можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача 1 та Позивача 2, за наявними в матеріалах справи доказами.
В судовому засіданні від 30 вересня 2022 року Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. Прокурор зазначає, що станом на момент проведення розрахунку збитків діяла Методика від 28 квітня 2020 року №277, правовідносини, що регулює вказаний нормативно-правовий акт, полягають не у встановленні засада відповідальності, а у визначенні саме розмірів відшкодування збитків, заподіяних такими порушеннями. Принцип прямої дії нормативно-правового акту у часі означає його здатність регулювати не тільки відносини, що виникли після набрання ним чинності, а також і відносини, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати (стосовно прав та обов'язків суб'єктів правовідносин, що виникли після набрання ним чинності). Прокурор зазначає, що Методика № 277 застосовується до спірних правовідносин в частині прав та обов'язків, які виникли до її затвердження, але продовжили існування - тобто саме в частині здійснення розрахунку збитків, а відсутність такої Методики не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. Прокурор зазначає, що відповідно до документів у яких обгрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, зазначено термін введення в експлуатацію термічного утилізатора УТ 500 ДП - 2017 рік. Таким чином, факт введення термічного утилізатора на підприємстві і експлуатацію з 2017 року підтверджується вказаним документом. Також Прокурор зазначив, що Позивачем 1 в період 17 січня 2019 року по 23 січня 2019 року проведено планову перевірку, складено акт №30, яким зафіксовано факт здійснення Відповідачем викидів забруднюючих речовин до атмосферного повітря за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин до атмосферного повітря, чим порушено статті 10, 11 Закону України «Про атмосферне повітря». За наслідками перевірки, винесено припис № 4/2.4 від 25 січня 2019 року, складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статтею 78 КУпАП та винесено постанову № 284-2.4 про притягнення до адміністративної відповідальності вигляді штрафу директора Відповідача. Таким чином, Відповідач у період часу з 17 січня 2019 року по 12 березня 2020 року здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу.
В судовому засіданні від 30 вересня 2022 року представник Відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Відповідача вказав, що Позивач застосував для нарахування розміру збитків Методику №277, яка набрала чинності вже після проведення перевірки. Натомість як вказує представник Відповідача застосуванню підлягала Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря №639, яка була чинна на момент виявлення правопорушення. Відповідач зазначає, що в акті перевірки №30 не вказані стаціонарні джерела викидів, які працювали під час перевірки і здійснювали викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, їх вид, характеристики, а в акті №30, на відміну від уніфікованого акту перевірки, відсутня дата його складання, а вказано лише період проведення перевірки. Представник Відповідача вказав, що Актом зафіксовано лише наявність у відповідача твердопаливного котла, витягових вентиляцій, холодильних фреонових установок, фактично це джерела викидів №1, №2-3, №5-6, №7, №8, №9. Також, представник Відповідача вважає безпідставним проведення нарахування збитків за період з 17 січня 2019 року по 12 березня 2020 року, із визначенням фактичних годин роботи джерел викидів 24 години на добу, оскільки підприємство працює 7 годин на добу, 250 робочих днів на рік. Відповідач вказує, що у листі №2-08/2311 від 15 червня 2020 року Позивач 1 не вказав правові підстави для направлення вимоги про надання довідки підприємством про кількість працюючих джерел викидів. Представник Відповідача зауважив, що джерело викидів №10 - труба термічного утилізатора була придбана 27 січня 2020 року та введена в експлуатацію в березні 2021 року, а тому представник Відповідача вважає безпідставним включення даного джерела до розрахунку розміру викидів в атмосферне повітря за період, коли проводилася відповідна перевірка.
Заслухавши Прокурора та представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Прокурора слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення №18 від 10 січня 2019 року (том 1, а.с.17) в період з 17 січня 2019 року по 23 січня 2019 року Позивачем проведено планову перевірку додержання Відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, за результатами якої складено акт №30 (том 1, а.с.19-24).
Вказаною перевіркою встановлено, що Відповідач розміщений на одному виробничому майданчику (Житомирський р-н., с.Садки, вул.Цвітна, 15) і спеціалізується по забою та переробленні птиці на лінії потужністю 2000 штук на годину.
Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами: твердопаливний котел, що працює на дровах; витягові вентиляції; викиди від холодильних установок та ін.
В акті вказано, що Відповідачем укладено договір №ЛЕ-128 від 28 грудня 2018 року з ТОВ "Лідер-Еко" на розробку документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел для отримання відповідного дозволу на викиди.
Як зазначено в розділі VI акту №30 під час перевірки, зокрема, виявлено порушення частин 5, 6 статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", а саме: "Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Відповідача від виробничого устаткування, а саме: твердопаливний котел, що працює на дровах; витягові вентиляції; викиди від холодильних установок та ін. здійснюються за відсутності дозволу на викиди".
Постановою Державної екологічної інспекції Поліського округу №284-2.4 від 23 січня 2019 року, складеною на підставі протоколу №002442 від 23 січня 2019 року про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 78 КУпАП за фактом здійснення викидів в атмосферне повітря стаціонарними джерелами викидів за відсутності дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади, директора Відповідача Роя А.А. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 78 КУпАП та накладеного на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 136 гривень (том 1, а.с.25, 26).
З метою усунення порушень природоохоронного законодавства, виявлених під час планової перевірки Позивачем 1 винесено припис №4/2.4 від 25 січня 2019 року, пунктом 1 якого суб'єкта господарювання зобов'язано здійснювати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел лише за наявності відповідного дозволу на викиди (том 1, а.с. 28-30).
З метою перевірки виконання припису №4/2.4 від 25 січня 2019 року, на підставі направлення №496 від 8 серпня 2019 року, Позивачем 1 проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Відповідачем, за результатами якої складено акт №687 від 15 серпня 2019 року (том 1, а.с.31 - 38).
За результатами проведення позапланової перевірки інспекцією встановлено невиконання суб'єктом господарювання пункту 1 припису №4/2.4 від 25 січня 2019 року.
Відповідач листом №23 від 16 серпня 2019 року повідомив Позивача 1 про те, що Відповідачем розробляються документи, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел, громадськість повідомлена про намір отримати дозвіл на викиди (том 1, а.с.30).
Постановою №1715-2.5 від 16 серпня 2019 року директора Відповідача Роя А.А. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-5 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 265 грн (том 1, а.с. 41-42, 43).
13 березня 2020 року Відповідачем отримано дозвіл за №1822086301-299 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданий Управлінням екології та природних ресурсів Житомирської обласної адміністрації (том 1, а.с. 103-109).
15 червня 2020 року Позивачем 1 на адресу Відповідача надісланий лист №2-08/2311 про надання довідки (інформації) про час роботи стаціонарних організованих джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за період дати початку здійснення викидів по 12 березня 2020 року або масу наднормативно викинутих забруднюючих речовин в атмосферне повітрі.
Попереджено, що в разі ненадання інформації протягом 15 календарних днів з моменту отримання письмового запиту, інспекцією, відповідно до пункту 3.11 Методики № 277 буде проведено розрахунок завданої шкоди з фактичним часом роботи джерел викидів прийнятим як 24 години на добу (том 1, а.с.44).
У відповіді №19 від 7 липня 2020 року на лист Позивача 1 Відповідач вказав, що 13 березня 2020 року отримав дозвіл на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами №1822086301-299.
З посиланням на статтю 58 Конституції України Відповідач вказав, що Методика №277 від 28 квітня 2020 року не може бути застосована до попереднього періоду (том 1, а.с.45).
18 січня 2021 року Позивачем 1 на адресу Відповідача надіслано претензію №10-2.5/1 про відшкодування шкоди у розмірі 1743706 грн, заподіяної державі порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів, до якої додано розрахунок розміру збитків (том 1, а.с.46-51).
В претензії зазначено, що розрахунок шкоди проведено на підставі: Методики №277; документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Відповідача; часу роботи джерел в режимі наднормативного викиду - 10056 годин (з 17 січня 2019 року - по 12 березня 2020 року = 419 днів * 24 години = 10056 годин) відповідно до пункту 3.11 Методики №277.
У відповіді на претензію №1 від 10 лютого 2021 року Відповідач відмовився сплачувати нараховані йому збитки, вказуючи про відсутність правових підстав для застосування при розрахунку збитків Методики 277, затвердженої 15 квітня 2020 року.
До відповіді на претензію Відповідач додав розрахунок розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря станом на листопад 2020 року, виконаний Відповідачем, згідно якого розмір збитків за період, визначений екологічною інспекцією, із врахуванням фактичного часу роботи джерел викидів забруднюючих речовин становить 27108 грн 02 коп. (том 1, а.с.111-118).
В матеріалах справи міститься копія листа Відповідача №3 від 24 лютого 2021 року, яким Відповідач надіслав Позивачу 1 інформацію щодо фактично відпрацьованого часу роботи стаціонарних джерел викидів (том 1, а.с.136-137), однак доказів надіслання Позивачу 1 даного листа Відповідач суду не надав.
21 травня 2021 року Прокурор направив Позивачу 1 та Позивачу 2 повідомлення про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави (том 1, а.с.52-54, 56-58).
Позивач 2 у листі №279 від 1 червня 2021 року вказав, що не заперечує наміру прокуратури звернутися з позовом до Відповідача про стягнення збитків (том 1, а.с.55).
Позивач 1 у листі №9-07/2381 від 26 травня 2021 року просив Прокурора вжити заходи представницького характеру в інтересах держави, шляхом пред'явлення позову до Відповідача про стягнення збитків (том 1, а.с.59-60).
27 липня 2021 року Прокурором направлено Позивачу 1 та Позивачу 2 повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про звернення до суду від їх імені в інтересах держави з позовом про стягнення збитків з Відповідача (том 1, а.с.61-64).
За вказаних обставин, Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 про стягнення з Відповідача 1743706 грн збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
За частиною третьою статті 147 Господарського кодексу України, збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону. Правовідносини щодо відшкодування збитків врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" ГК України та глави 82 "Biдшкoдyвaння шкоди" Розділу III "Окремі види зобов'язань" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України.
Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Причинний зв'язок, як обов'язкова умова відповідальності за заподіяні збитки, полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавана шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Відповідно до положень статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Згідно з положеннями статті 10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зокрема, зобов'язані здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо.
Відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря передбачена статтею 33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря". Зокрема, відповідальність згідно із законом несуть особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону.
Шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом .
Положеннями статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" також передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Зважаючи на заперечення Прокурора, наведені в апеляційній скарзі щодо безпідставного застосування до даних правовідносин Методики 639, що й стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимогах, колегія суддів зазначає таке.
Порядок визначення розміру збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб'єктів господарювання, на момент проведення розрахунку визначався Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіянні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовище енергетики та захисту довкілля України від 28 квітня 2020 року № 277 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 травня 2020 року за № 414/34697 (далі - Методика №277). Натомість, Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 грудня 2008 року №639 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 серпня 2018 року залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року визнана протиправним та нечинним повністю. При цьому, Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року в справі №826/3820/18 вищезазначені рішення судів - скасовано. Разом із тим, наказом Міністерства юстиції України від 11 травня 2019 року № 1453/5 скасовано рішення про державну реєстрацію наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 грудня 2008 № 639 (наказ виключено з реєстру 11 червня 2022 року). Наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 28 квітня 2020 року № 277 було затверджено Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
При цьому, колегія суду враховує, що вказана Методика була затверджена Міненерго вже після того, як Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (в тому числі стаття 34) був викладений в новій редакції згідно із Законом від 21 червня 2001 року №2556-ІІІ.
Тобто, відповідний наказ про затвердження Методики був виданий саме на виконання цього закону. Отже, він і є тим самим нормативним актом, про який йдеться в цій статті 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря". При цьому цей наказ не визнаний незаконним, не скасований ні в судовому, ні в іншому порядку, а отже є чинним.
Згідно з пунктом 2.1 Методики наднормативними викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря вважаються, зокрема, викиди забруднюючих речовин, на які відсутній дозвіл, включаючи окремі забруднюючі речовини, викиди яких підлягають регулюванню відповідно до законодавства.
У випадках викиду забруднюючих речовин від джерел викидів, які здійснюються стаціонарними джерелами суб'єкта господарювання без дозволу, застосовуються розрахункові методи визначення наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та об'ємної витрати газопилового потоку.
Водночас на переконання колегії суду та враховуючи вищевказане і той факт, що суб'єкт господарювання усунув встановленні перевіркою порушення шляхом отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря лише 13 березня 2020 року, то застосування в даному випадку Методики № 639 є безпідставним.
Разом із тим, станом на момент проведення розрахунку збитків діяла Методика від 28 квітня 2020 року №277. Згідно з пунктом 1.2 Методики, вона встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами здійснених юридичними особами незалежно від форми власності та господарювання, фізичними особами - підприємцями, а також юридичними особами - нерезидентами. Тобто правовідносини, що регулює вказаний нормативно-правовий акт, полягають не у встановленні засад відповідальності, проведенні перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства та виявленні відповідних порушень, а у визначенні саме розмірів відшкодування збитків, заподіяних такими порушеннями.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що застосовані Позивачем 1 формули розрахунку (відповідно Методики №277) є аналогічними до формул, передбачених пунктами 3.2, 4.1 Методики №639, які раніше підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Так, принцип прямої дії нормативно-правового акту у часі (стаття 58 Конституції України) означає його здатність регулювати не тільки відносини, що виникли після набрання ним чинності, а також і відносини, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати (стосовно прав та обов'язків суб'єктів правовідносин, що виникли після набрання ним чинності).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що саме Методика № 277 застосовується до спірних правовідносин в частині прав та обов'язків, які виникли до її затвердження, але продовжили існування - саме в частині здійснення розрахунку збитків.
Що ж стосується доводів Позивача щодо того, що в акті перевірки не вказано чіткий перелік джерел викидів забруднюючих речовин, які були наявні у Відповідача на момент перевірки (а саме в кількості 14 джерел), то колегія суддів зауважує таке.
В розділі 6 Акта «Опис виявлених порушень» зазначено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами: твердопаливний котел, що працює на дровах; витягові вентиляції; викиди від холодильних установок та ін. Відтак, даний акт містить не чіткий та не вичерпний перелік забруднюючих джерел, решта яких віднесенні до визначення «інші».
Водночас, форма акту не передбачає обов'язок посадової особи державного нагляду контролю зазначати інформацію у акті щодо параметрів джерел викидів, джерел інформації та інші показники, оскільки така інформація має бути відображена виключно у Звіті по інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, який додано до матеріалів справи (том 2, а.с. 182-207).
Суд апеляційної інстанції констатує, що згідно пункту 3.7 Методики № 277 розрахунок маси наднормативного викиду забруднюючої речовини в атмосферне повітря від джерела викиду, який здійснюється без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, здійснюється за: характеристиками джерела викиду (джерела утворення), зафіксованими у відповідній документації суб'єкта господарювання (Звіт по інвентаризації викидів забруднюючих речовин, технологічні регламенти виробництва); результатами інструментально-лабораторних вимірювань; затвердженими методиками для розрахунків маси закидів забруднюючих речовин за час роботи джерела без дозволу на викиди.
З огляду на зазначене, колегія суддів зауважує, що посадовою особою державного нагляду контролю під час проведення розрахунку збитків, визначення маси забруднюючих речовин здійснено за параметрами, які викладені у Звіті інвентаризації викидів забруднюючих речовин (том 2 а.с. 182-250), який був розроблений ТОВ «Лідер Еко» на замовлення Відповідача, котрий в свою чергу затверджений керівником вказаного підприємства 23 грудня 2019 року. При цьому, звіт по інвентаризації здійснено за даними лабораторних вимірювань, на які наявне посилання у вказаному звіті (протоколи лабораторних вимірювань 2019 року).
При цьому, колегія суддів вважає помилковими доводи Відповідача щодо не доведення факту роботи джерела викиду № 10 станом на момент проведення перевірки. Так, відповідно до документів у яких обгрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, зазначено термін введення в експлуатацію термічного утилізатора УТ 500 ДП - 2017 рік (том 2 а.с.56-70). Таким чином, факт введення термічного утилізатора на підприємстві і експлуатацію з 2017 року підтверджується вказаним документом і не спростовано Відповідачем належними та допустимими доказами.
Окрім того, що ж стосується доводів Відповідача щодо того, що у Позивача 1 повноваження на отримання інформації про фактичний час роботі джерела викиду існують саме під час проведення перевіри, колегія суддів зазначає таке.
Позивачем 1 в період 17 січня 2019 року по 23 січня 2019 року проведено планову перевірку, складено акт №30, яким зафіксовано факт здійснення Відповідачем викидів забруднюючих речовин до атмосферного повітря за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин до атмосферного повітря, чим порушено статті 10, 11 Закону України «Про атмосферне повітря».
За наслідками перевірки, винесено припис № 4/2.4 від 25 січня 2019 року, складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статтею 78 КУпАП та винесено постанову №284-2.4 про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу директора Відповідача. У подальшому з метою перевірки виконання припису № 4/2.4 від 25 січня 2019 року Позивачем 1 проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Відповідачем, за результатами якої складено акт № 687 від 15 серпня 2019 яким констатовано невиконання вказаним суб'єктом господарювання припису щодо отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосфері повітря стаціонарними джерелами. За результатами позапланової перевірки відносно директора Відповідача складено протокол від 15 серпня 2019 року та винесено постанову № 1715-2.5 від 16 серпня 2019 року, якою директора Відповідача визнано винним у вчиненні адміністративно правопорушення, передбаченого статтею 18-5 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. При цьому, Відповідачем не проводилось оскарження дій (бездіяльною тих чи інших осіб (органів), пов'язаних з виявленням факту викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без спеціального дозволу, притягненням винних осіб до адміністративної відповідальності. Штрафи сплачено добровільно.
Станом на час планової та позапланової перевірки Позивачем 1 порушення тривало, усунуте не було, відповідно не було підстав для отримання інформації про фактичний час роботи джерел викиду, допоки Відповідачем не буде усунуто порушення вимог законодавства шляхом отримання дозволу на здійснення викидів.
Відповідно до пункту 3.12 Методики № 277, факт усунення порушення (наднормативного викиду) у разі відсутності дозволу може бути підтверджений отриманням суб'єктом господарювання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
Зокрема, Відповідач 13 березня 2020 року отримав дозвіл на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 1822086301-299.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Відповідач у період часу з 17 січня 2019 року по 12 березня 2020 року здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без наявності на те дозволу.
При цьому, отримавши інформацію, про усунення порушень підприємством, Позивачем 1 у порядку пункту 3.11 Методики № 277, надіслано запит від 15 червня 2020 року (т.1 а.с. 44) до Відповідача про надання інформації щодо часу роботи стаціонарних організованих джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. У зв'язку із тим, що у відповіді від 7 липня 2020 року № 19 Відповідач запитуваної інформації не надав, Позивачем 1 саме 18 січня 2021 року здійснено розрахунок розміру збитків, які завдані державі суб'єктом господарювання в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів, на які відсутній дозвіл, за період з 17 січня 2019 року по 12 березня 2020 року в сумі 1743706 грн.
Таким чином, Позивач 1 діяв в межах повноважень і в порядку, визначеному Методикою №277. Зокрема, пункту 3.11 зазначеної Методики, котра визначає, що час роботи джерела в режимі наднормативного викиду визначається з дати початку вчинення порушення до моменту його усунення з урахуванням фактично відпрацьованого часу. Інформацію про фактичний відпрацьований час в режимі наднормативного викиду (в годинах) надає суб'єкт господарювання по кожному джерелу викиду (утворення). У разі не надання суб'єктом господарювання інформації протягом 15 календарних днів з моменту отримання письмового запиту (припису) фактичний час роботи джерела викиду вважати 24 годинним на добу. Тобто, Методикою фактично встановлено відповідальність суб'єктів господарювання за ненадання уповноваженому органу запитуваної інформації шляхом надання права органу контролю вважати фактичним часом роботи джерела викиду 24 годинним на добу. Таким чином, законодавцем чітко визначено шляхи отримання інформації про фактичний час роботи джерела викиду, та застосування 24 годин на добу у разі не надання такої інформації суб'єктом господарювання. При цьому, інших альтернатив чинним законодавством не передбачено.
При цьому, колегія суддів щодо факту порушення підприємством Відповідача законодавства про охорону навколишнього природного середовища зазначає наступне.
Відповідно до статті 40 Закону України «Про охорону навколишнього середовищ», використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.
В силу дії статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Згідно зі статтею 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" підприємства, установи, організації та громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані, зокрема, здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин.
Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 11 «Про охорону атмосферного повітря», для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання відповідного дозволу.
Як свідчать матеріали справи, Відповідач в процесі своєї господарської діяльності вчинив порушення екологічного законодавства, зокрема тим, що в період з 17 січня 2019 року по 12 березня 2020 року здійснював експлуатацію стаціонарних джерел з викидом забруднюючих речовин в атмосферне повітря без отримання дозволу, необхідного згідно з вимогами статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".
Факт порушення підтверджується наявними у справі письмовими доказами, а саме: актом перевірки, приписом, постановами про накладення адміністративного стягнення від 23 січня 2019 року №284-2.4, самим дозволом, датою видачі якого є 13 березня 2021 року.
Щодо наявності підстав для стягнення збитків, то колегія суддів зазначає, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Згідно статті 22 Цивільного кодексу України: особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків (шкоди), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При вирішенні спору на позивача покладається обов'язок довести розмір шкоди, завданої протиправною поведінкою, факт порушення відповідачем законодавства та причинний зв'язок між цим порушенням і завданою шкодою навколишньому середовищу.
Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини.
За змістом частини 1 статті 69 Закону статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
В даному випадку підлягає доказуванню наявність у діях Відповідача протиправної поведінки та вини при отриманні відповідних дозволів та наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Відтак у діях Відповідача наявні всі підстави для покладення на нього відповідальності за заподіяну шкоду, зокрема: протиправна поведінка, яка полягає в наднормативних викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності відповідних дозвільних документів, чим порушено статтею 10,1 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»; вина особи, яка полягає у здійсненні господарської діяльності, що призводить до наднормативних викидів за відсутності відповідного дозволу, на підтвердження чого надано акт перевірки, припис, протокол про адміністративне правопорушення, постанови про накладення адміністративного стягнення; наявна сама шкода, яка обрахована відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків; причинний зв'язок, що виражений у заподіяні вказаної шкоди саме протиправною поведінкою Відповідача.
Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що Прокурором доведено обставин наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення шкоди (наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою).
Що ж стосується розрахунку Відповідача, то колегія суддів не приймає його до уваги, з огляду на те, що підставою для проведення такого розрахунку була Методика №639, та застосовано час роботи джерел який фактично не відповідає дійсності з огляду на не надання таких відомостей Позивачу 1 на його запит (що стало підставою відсутності можливості здійснити розрахунок в майбутньому з врахуванням такого часу). Крім того, такий розрахунок не містить всього переліку джерел, по яких здійснено розрахунок шкоди, наявність яких підтверджено належними та допустимими доказами, відповідно в даному розрахунку визначено набагато менше масу відходів, що й стало підставою для отримання набагато меншої суми збитків за розрахунком Відповідача, по відношенню до суми збитків визначеної Позивачем 1.
Отже підсумовуючи усе вищеописане, в даній судовій постанові, в площинні норм діючого законодавства України, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги Прокурора про стягнення збитків підлягають задоволенню. Відповідно суд апеляційної інстанції задоволює позов, яким стягує з Відповідача збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря в сумі 1743706 грн до спеціального фонду Позивача 2.
З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський суд, вважає подану Прокурором апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою. Відповідно суд приймає рішення про задоволення позову.
Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Житомирської області від 3 червня 2022 року.
Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.
З огляду на усе вищевказане в даній судовій постанові, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення, котрим позов задоволено.
Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд покладає на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 3 червня 2022 року в справі №906/840/21 - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 3 червня 2022 року в справі №906/840/21 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгро-Полісся" (10001, Житомирська область, Житомирський район, с. Садки, вул. Цвітна, 15, код ЄДРПОУ 39313834) збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря в сумі 1 743 706 грн до спеціального фонду бюджету Березнівської сільської ради Житомирського району (розрахунковий рахунок № UA978999980333179331000006803, ГУК у Житомирській області/ТГ с. Березівка, код ЄДРПОУ 04348220, код платежу 24062100).
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгро-Полісся" (10001, Житомирська область, Житомирський район, с. Садки, вул. Цвітна, 15, код ЄДРПОУ 39313834) на користь Житомирської обласної прокуратури (державна казначейська служба, код ЄДРПОУ 02909950) - 26 155 грн 59 коп. витрат зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви та 39 232 грн 50 коп. витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.
6. Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
8. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
9. Справу №906/840/21 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови виготовлено 5 жовтня 2022 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Грязнов В.В.