вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" вересня 2022 р. Справа№ 920/744/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Добрицька В.С.
учасники справи:
від позивача: Суденко Р.В.,
від відповідача 1: Сафронов М.А.,
від відповідача 2: Шевченко Д.О.,
від третьої особи: Линник Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
на рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 (повний текст рішення складено та підписано 24.09.2021)
у справі №920/744/19 (суддя Котельницька В.Л.)
за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
до відповідачів: 1) Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення 1 050 548,62 доларів США, що становить 26 999 597 грн 47 коп. та 10 564 874 грн 41 коп. заборгованості, відповідно до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3543/2-1 від 08.11.2013, укладеного між позивачем та першим відповідачем 08.11.2013 та договору поруки № 20-3543/2-1-12122017/п1, укладеного між сторонами 12.12.2017
та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
до відповідача Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
про визнання недійсними договорів
Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 1050548,62 доларів США та 10564874 грн 41 коп., з яких: 781918,28 доларів США основного боргу, 268630,34 дол. США заборгованості по процентах, 7597105 грн 29 коп. пені по кредиту, 1095651 грн 67 коп. пені по процентах, 962595 грн 64 коп. 3% річних по тілу кредиту, 234521 грн 81 коп. 3% річних по процентах, 675000 грн 00 коп. штрафу, відповідно до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 від 08.11.2013, укладеного між позивачем та першим відповідачем 08.11.2013 та договору поруки № 20-3543/2-1-12122017/п1, укладеного між сторонами 12.12.2017, а також стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
22.08.2019 перший відповідач подав зустрічний позов (вх. № 2584), в якому просив суд прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом; визнати недійсним договір від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 від 08.11.2013, укладеного між позивачем та першим відповідачем; залучити Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" до участі у справі третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 первісний позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 781918,28 доларів США (сімсот вісімдесят одна тисяча дев'ятсот вісімнадцять доларів 28 центи) заборгованості по кредиту. Стягнуто з Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 268630,34 доларів США (двісті шістдесят вісім тисяч шістсот тридцять доларів 34 центи) заборгованості по процентах, 412335,85 грн (чотириста дванадцять тисяч триста тридцять п'ять грн 85 коп.) судового збору В іншому в задоволенні первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" відмовлено.
Задовольняючи частково первісний позов суд першої інстанції виходив з того, що судом було установлено факт неналежного виконання першим відповідачем за первісним позовом свого зобов'язання за Кредитним договором,
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтовані, оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано будь-яких доказів наявності порушень його прав відповідачем за зустрічним позовом.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" подало апеляційні скарги, у яких просило суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19. Скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити та визнати недійсним Договір від 30.09.2016 №20-3543/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 від 08.11.2013, укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та АТ "Сумське НВО", а також визнати недійсним договір від 12.12.2017 №20-3543/2-1-12122017 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 від 08.11.2013, укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та АТ "Сумське НВО". Скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 в частині стягнення на користь ПАТ "Промінвестбанк" 106 519,05 доларів США заборгованості по кредиту та 36 359,21 доларів США нарахованих процентів та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ "Промінвестбанк" у задоволенні позовних вимог. Зупинити дію рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19.
В обґрунтування своїх скарг апелянт зазначав, що умови Договору від 30.09.2016 № 20-3543/2-1 -30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3543/2-1 від 08.11.2013 в частині видачі Позивачем Відповідачу кредиту на суму 106 600,77 доларів США у вигляді Траншу-2 для погашення процентів за неправомірне користування кредитними коштами є таким, що не направлений на реальне настання правових наслідків в силу вимог ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, а тому є недійсним.
AT «Сумське НВО» зазначало, що вирішуючи справу, суд недостатнім чином обґрунтував судове рішення в частині відповідності умов договору щодо установлення строку кредитування.
Крім того, судом першої інстанції не було надано правову оцінку і доводам позивача за первісним позовом щодо кваліфікації Договору від 30.09.2016 № 20-3543/2-1- 30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3543/2-1 від 08.11.2013 у якості новації, а також суд ухилився від надання оцінки змісту рішення позачергових загальних зборів акціонерів AT «Сумське НВО», що оформлене Протоколом № 31 від 25.10.2016, як доказу, який підтверджує порушення порядку погодження органом управління вчинення акціонерним товариством значного правочину у зв'язку з чим указаний правочин не породжує цивільних прав та обов'язків AT «Сумське НВО» перед AT «Промінвестбанк».
Отже на переконання апелянта, суд першої інстанції, невірно оцінив доводи позивача за зустрічним позовом в цій частині і необґрунтовано не застосував до правовідносин вимоги ст. 604 Цивільного кодексу України.
Також скаржник зазначав, що рішення суду першої інстанції у справі № 920/744/19 прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням всіх істотних обставин та без належної оцінки аргументів позивача за зустрічним позовом, а тому, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, підлягає скасуванню.
Відповідач 1 зазначав, що вимоги щодо повернення 106 519,05 доларів США, отриманих без належних правових підстав, з боку ПАТ «Промінвестбанк» до AT «Сумське НВО» не були заявлені в межах позову в справі № 920/744/19 та не розглядались судом, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у цій частині є таким, що винесене з порушенням вимог ст. ст. 14, 236 Господарського процесуального кодексу України, та з неповним встановленням всіх обставин справи.
На переконання відповідача 1 з розрахунку заборгованості по процентах, доданого позивачем до позовної заяви, - 268 630,34 доларів США процентів складаються з 232 271,13 доларів США процентів, що нараховані позивачем на суму кредиту, який у відповідності до Договором від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, визначений сторонами як Транш-1 та 36 359,21 доларів США процентів, нарахованих позивачем на Транш-2. Договір від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору не породжує для AT «Сумське НВО» жодних юридичних наслідків, що ним передбачені, з підстав, які зазначені вище.
Отже відповідач 1 вважає, оскільки станом на 30.09.2016 між сторонами не існувало кредитних відносин, а так званий Транш-2 в сумі 106 519,05 доларів США отриманий AT «Сумське НВО» без належної правової підстави, проценти, що нараховані позивачем на суму 36 359,21 доларів США (проценти за Транш-2), обраховані на неіснуюче кредитне зобов'язання і без відповідних правових підстав. Звертаючись із даними скаргами відповідач 1 дійшов висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 в частині стягнення 36 359,21 доларів США є необґрунтованим тобто прийняте без належного установлення всіх обставин справи, що потягло за собою порушення вимог ч. 1 ст. ст. 1048 Цивільного кодексу України, щодо належності нарахування процентів за користування грошовими коштами, що передані без належної правової підстави.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 13.12.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" у справі №920/744/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 клопотання Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 - задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19. Відкрито апеляційне провадження у справі №920/744/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання". Розгляд справи призначено на 19.01.2022. Зупинено дію рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19.
Також, не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд:
- поновити строк на оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2022 у справі № 920/744/19;
- відстрочити АТ "Сумське НВО" оплату судового збору до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення за цією апеляційною скаргою;
- рішення Господарського суду від 13.09.2021 у справі № 920/744/19 в частині стягнення на користь ПАТ "Промінвестбанк" 106 519,05 доларів США заборгованості по кредиту та 36 359, 21 доларів США нарахованих процентів - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ "Промінвестбанк" у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своєї даної апеляційної скарги відповідач 1 зазначав ті ж правові підстави, які були викладені в обґрунтуваннях апеляційних скарг вище.
Відповідач 1 звертав увагу суду, що оскільки станом на 30.09.2016 між сторонами не існувало кредитних відносин, а так званий Транш-2 в сумі 106 519,05 доларів США отриманий AT «Сумське НВО» без належної правової підстави, проценти, що нараховані позивачем на суму 36 359,21 доларів США (проценти за Транш-2), обраховані на неіснуюче кредитне зобов'язання і без відповідних правових підстав. Тобто, рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 в частині стягнення 36 359,21 доларів США є необґрунтованим тобто прийняте без належного встановлення всіх обставин справи, що потягло за собою порушення вимог ч. 1 ст. ст. 1048 Цивільного кодексу України, щодо належності нарахування процентів за користування грошовими коштами, що передані без належної правової підстави.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 21.10.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" у справі №920/744/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання АТ "Сумське НВО" про відстрочення сплати судового збору та залишено указану апеляційну скаргу без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 апеляційну скаргу АТ "Сумське НВО" повернуто без розгляду у зв'язку з не усуненням недоліків в указаний строк.
10.12.2021 на адресу суду надійшла заява № 18-7/967 від 03.12.2022 про відмову від апеляційної скарги та усунення недоліків апеляційних скарг,в якій апелянт просить суд:
- прийняти відмову АТ "Сумське НВО" від апеляційної скарги № 18-7/850 від 18.10.2021 про скасування рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі № 920/744/19 в частині стягнення на користь ПАТ "Промінвестбанк" 675 399, 23 доларів США заборгованості по кредиту та 232 271, 13 доларів США нарахованих процентів;
- відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Сумське НВО" на рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі № 920/744/19 в частині стягнення на користь ПАТ "Промінвестбанк" 106 519,05 доларів США заборгованості по кредиту та 36 359, 21 доларів США нарахованих процентів та відмови у задоволенні зустрічного позову АТ "Сумське НВО" (апеляційна скарга № 18-7/831 від 18.10.2021, апеляційна скарга № 18-7/825 від 13.10.2021).
До указаної заяви додано платіжне доручення № 3 від 01.12.2021 на суму 84 869, 69 грн, платіжне доручення № 2 від 01.12.2021 на суму 6 034, 50 грн та квитанція 0.0.2363909213.1 від 02.12.2021 на суму 2666, 97 грн.
Постановою Касаційного господарського суду від 21.01.2022 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 скасовано, справу № 920/744/19 направлено до суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 05.05.2022 апеляційну скаргу АТ "Сумське НВО" у справі №920/744/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.
Після повернення матеріалів справи з Верховного суду апеляційним судом здійснено перевірку матеріалів апеляційної скарги АТ "Сумське НВО" вих. № 18-7/831 від 18.10.2021 з урахуванням заяви № 18-7/967 від 03.12.2022 про відмову від апеляційної скарги та усунення недоліків апеляційних скарг.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 10.05.2022 клопотання Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження у справі № 920/744/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вих. № 18-7/831 від 18.10.2021). Об'єднано апеляційні скарги Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" вих. № 18-7/831 від 18.10.2021 та № 18-7/987 від 11.12.2021 на рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" призначити на 29 червня 2022 року.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" подало апеляційну скаргу, в яких просить суд:
- скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 в частині солідарного стягнення з ТОВ "СМНВО" на користь ПАТ "Промінвестбанк" заборгованість по кредиту у сумі 781 918, 28 доларів США та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також, скаржник просив поновити ТОВ "СМНВО" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19.
Крім того, у зв'язку із скрутним майновим станом підприємства та арештом його рахунків, апелянт просив відстрочити ТОВ "СМНВО" сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у справі.
В обґрунтування своєї скарги відповідач 2 зазначав, що суд першої інстанції при винесені рішення невірно установив обсяг суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, щодо відповідальності останнього за зобов'язаннями першого відповідача за кредитним договором на час звернення позивача з позовною заявою до суду. При розгляді справи, відповідач 2 посилався на те, що умовами договору поруки сторони погодили, до договір набирає чинності з дати підписання сторонами (12.12.2017) і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань у повному обсязі (п. 5.2). Відповідач 2 зазначав, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а наявна в договорі ст. 5, якою установлено, що порука втрачає чинність після повного виконання боргових зобов'язань, не може вважатися строком його дії, оскільки не відповідає змісту ст.ст. 251 та 252 ЦК України, де визначено, що настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається саме календарною датою або указівкою на подію/, яка має неминуче настати. Отже, на переконання відповідача 2, відповідно до норм ст. 559 ЦК України, зі спливом строку,визначеного договором поруки або зі спливом строку визначеного законом, порука та відповідне право вимоги кредитора припиняються.
Як зазначає відповідач 2, оскільки ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", як кредитор, після настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу до поручителя, то строк дії поруки сплив 21.06.2018, а висновок суду першої інстанції про те, що у договорі сторони установили строк, після закінчення якого припиняється порука (через 3 роки після настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором) є передчасним та таким, що не відповідає нормі ч. 4 ст. 559 ЦК України, правовим висновкам Великої палати ВС, що викладені у постанові від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц, оскільки додаткова угода №20-3543/2-1-25052048/п від 25.05.2018 до договору поруки - не є вимогою кредитора до поручителя у розумінні ч. 4 ст. 559 ЦК України у редакції чинній станом на 21.12.2017, не зупиняє, не перериває та не поновлює установлений законом шестимісячний строк звернення кредитора до поручителя, який почав свій відлік з 22.12.2017. Крім того відповідач 2 зазначав, що нова редакція п. 5.2. договору поруки, викладена у редакції від 25.05.2018 не установлює строк поруки, а визначає випадки, коли порука за цим договором припиняється.
Тому, на переконання апелянта - відповідача 2, рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення заборгованості по кредиту у сумі 781 918,28 дол. США, прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням усіх обставин та без належної оцінки аргументів відповідача 2.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 26.10.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 було відмовлено ТОВ "СМНВО" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху .
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 апеляційну скаргу АТ "Сумське НВО" повернуто без розгляду у зв'язку з не усуненням недоліків в указаний строк.
10.12.2021 на адресу суду надійшла заява № б/н від 03.12.2022 про відмову від апеляційної скарги та усунення недоліків апеляційної скарги,в якій апелянт просив суд:
- відстрочити ТОВ "СМНВО" оплату судового збору до ухвалення судового збору до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення за апеляційною скаргою від вих. № б/н 12.10.2021 на рішення Господарського суду Сумської області від 13.02.2021 у справі № 920/744/19;
- відстрочити ТОВ "СМНВО" оплату судового збору до ухвалення судового збору до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення за апеляційною скаргою від вих. № б/н 20.10.2021 на рішення Господарського суду Сумської області від 13.02.2021 у справі № 920/744/19;
А у випадку відмови апелянт просить суд,
- закрити апеляційне провадження в частині оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі 920/744/19 щодо стягнення з ТОВ "СМНВО" на користь ПАТ "Промінвестбанк" 771 918, 28 доларів США заборгованості по кредиту;
- закрити апеляційне провадження в частині оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі № 920/744/19 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ "СМНВО" ;
- відкрити апеляційне провадження в частині оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі № 920/744/19 в частині відмови в задоволенні вимог ПАТ "Промінвестбанк" до ТОВ "СМНВО" про стягнення 10 000, 00 доларів США заборгованості по кредиту.
До указаної заяви додано квитанцію 0.0.2363915685.1 від 02.12.2021 на суму 6126,66 грн, що є оплатою судового збору в частині оскарження рішення щодо стягнення 10 000, 00 доларів США заборгованості по кредиту.
Постановою Касаційного господарського суду від 22.02.2022 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 скасовано, справу № 920/744/19 направлено до суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 05.05.2022 апеляційну скаргу ТОВ "СМНВО" у справі №920/744/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.
Після повернення матеріалів справи з Верховного суду апеляційним судом здійснено перевірку матеріалів апеляційної скарги ТОВ "СМНВО" вих. б/н від 20.10.2021 з урахуванням заяви № б/н від 03.12.2022 про відмову від апеляційної скарги та усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 10.05.2022 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження у справі № 920/744/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вих. б/н від 20.10.2021). Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" призначено на 29 червня 2022 року.
28.06.2022 на електронну адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із тим, що повноважний представник ТОВ "СМНВО" адвокат Похилько Л.В. не перебуває в м. Суми, має статус внутрішньо переміщеної особи, а тому не може брати участь у судових засіданнях. За таких обставин, ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" просило зняти з розгляду справу до кінця воєнного стану та призначити засідання не раніше ніж через місяць після припинення воєнного стану.
Крім того, 28.06.2022 на електронну адресу суду від Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тим, що повноважний представник АТ "Сумське НВО" не має можливості прибути в судове засідання, оскільки перебуває в лавах територіальної оборони м. Суми (довідка додана до клопотання). За таких обставин, АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" просило відкласти розгляд справи та призначити судове засідання не раніше ніж через один місяць після завершення воєнного стану.
У судове засідання, яке відбулось 29.06.2022 з'явився представник позивача. Представники відповідача 1 та відповідача 2 не з'явились. Представник позивача заперечував щодо задоволення заявлених клопотань.
Ураховуючи те, що даними учасниками справи оскаржується один процесуальний документ, колегія суддів дійшла висновку про об'єднання апеляційних скарг Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" в одне апеляційне провадження для спільного розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 розгляд справи відкладено на 10.08.2022.
До суду 04.08.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №920/744/19, у якому відповідач 2 просив доручити проведення відеоконференції Господарському суду Сумської області.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 розгляд справи призначений на 10.08.2022 о 12 год 20 хв вирішено здійснювати у режимі відеоконференції. Доручено Господарському суду Сумської області проведення відеоконференції 10.08.2022 о 12 год 20 хв у приміщенні Господарського суду Сумської області.
Крім того, до суду 08.08.2022 від представника Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" - Сафронова М.А. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду 10.08.2022 о 12 год 20 хв.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 розгляд справи призначений на 10.08.2022 о 12 год 20 хв вирішено здійснювати у режимі відеоконференції.
08.08.2022 на адресу суду від відповідача 1 - АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" надійшла заява про залучення до участі у справі №920/744/19 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Подана заява обґрунтована тим, що відповідно до рішення Правління Національного банку України №90-рш/БТ від 25.02.2022 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №130 від 25.02.2022 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Ураховуючи те, що рішенням №130 від 25.02.2022 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", рішення у справі №920/744/19 може вплинути на права Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому на думку АТ "Сумське НВО" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має бути залучений до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Крім того, 09.08.2022 на адресу суду від позивача - ПАТ "Промінвестбанк" надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк". Відкладено розгляд справи №920/744/19 до 14.09.2022 на 13:20. Судове засідання ухвалено здійснюватися у режимі відеоконференції. Засідання відбудеться в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, Київ, вул. Шолуденка, 1А (зал №15).
12.09.2022 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №920/744/19, у якому відповідач 2 просив доручити проведення відеоконференції Сумському окружному адміністративному суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 відмовлено представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" - Похилько Л.В. в задоволенні клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Сумського окружного адміністративного суду у зв'язку із відсутністю технічної можливості.
14.09.2022 на електронну адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції. У поданому клопотанні відповідач 2 просив відкласти розгляд апеляційних скарг, наступне судове засідання у справі №920/744/19 здійснювати в режимі відеоконференції та доручити її проведення Господарському суду Сумської області.
Крім того, 14.09.2022 на електронну адресу суду від АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із поданням АТ "Сумське НВО" касаційної скарги на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №920/744/19.
У судове засідання, яке відбулось 14.09.2022 з'явився представник позивача (у приміщення Північного апеляційного господарського суду), представник відповідача 1 (поза межами приміщення суду). Представники відповідача 2 та третьої особи не з'явились. Представник позивача заперечував щодо задоволення заявлених клопотань. Представник відповідача 1 підтримав раніше подане клопотання про відкладення розгляду справи.
Судова колегія, після виходу з нарадчої кімнати вирішила клопотання АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" про відкладення розгляду справи відхилити, оскільки обставини, зазначені у даному клопотанні не є підставами, передбаченими ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, для відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 розгляд справи відкладено на 28.09.2022. Ухвалено здійснювати у режимі відеоконференції. Засідання відбудеться в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, Київ, вул. Шолуденка, 1А (зал №15).
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" просив суд апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 залишити без змін. Крім того, у судовому засіданні, яке відбулося 28.09.2022 представник позивача просиві суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача 2.
В обґрунтування свого відзиву позивач зазначав, що судом першої інстанції надано оцінку всім обставинам справи, правильно установлено спірні правовідносини та їм також надана відповідна правова оцінка, а відтак підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції не убачається.
Зокрема позивач зазначав, що вимоги щодо стягнення процентів за «неправомірне користування кредитом» ґрунтуються на тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Умовами п. 2.1.1.1 та п. 2.1.2.1 Кредитного договору в ред. від 30.09.2016 передбачено, що «проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються у випадку порушення строку повернення кредиту (його частини)». До внесення змін Договором від 30.09.2016р. «проценти за неправомірне користування кредитом» були передбачені пунктами 1.4., 3.2. ,3.3. Кредитного договору у редакції від 08.11.2013.
Таким чином, позивач зазначав, що умовами Кредитного договору прямо установлена процентна ставка за «неправомірне користування кредитом» після настання строку його повернення, тобто установлена «інша домовленість» між сторонами щодо нарахування процентів після строку повернення кредиту, що охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України. Тому «проценти за неправомірне користування кредитом», які заявлені в позові та розраховані за ставкою 13% річних, підпадають під дію ч. 2 ст. 625 ЦК України та передбачені як «інша домовленість між сторонами» і застосовується незалежно від того, чи сторони визначили її саме як відповідальність. Схожий висновок викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 323/3357/18-ц.
Крім того позивач зазначав, що посилання скаржника на правовий висновок Касаційного господарського суду у справі № 910/4455/20 не може братись до уваги, оскільки відносини у справах не є подібними, зміст договорів є різним, а отже висновок КГС ВС у справі № 910/4455/20 є не релевантним до нашої справи. У нашій справі у договорі від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3543/2-1 від 08.11.2013 така умова відсутня, умови договорів є різними та за «неправомірне користування кредитом» передбачена вже конкретна ставка в розмірі 13% , що відповідає висновкам Верховного Суду в аналогічних справах, у тому числі за участі ПАТ «Промінвестбанк».
Щодо доводів скаржника про недійсність правочину унаслідок відсутності «строку дії договору» та ненаправлення на настання правових наслідків позивач зазначав, що поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене позивач зазначав, що строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання (пункти 29, 32 - 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
Отже, на переконання позивача судом вірно установлено, що договором визначено строк дії договору та строк повернення кредиту, кредитний договір виконано, а відтак у суду відсутні підстави для визнання договору недійсним чи неукладеним.
Щодо твердження апелянта про «неспрямованість» Договору від 30.09.2016 про внесення змін до Кредитного договору на настання правових наслідків позивач зазначав наступне.
Дії сторін при укладанні як Кредитного договору, так і Договору про внесення змін від 30.09.2016 були спрямовані саме на настання наслідків у вигляді надання кредиту. Мета використання коштів позичальником не має ніякого значення для вирішення питання настання правових наслідків, оскільки Позичальник кошти використав на власний розсуд, погасивши заборгованість по процентах 30.09.2016, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 за період з 05.03.2015 по 11.12.2017, це на переконання позивача спростовує доводи скаржника про неспрямованість Договору від 30.09.2016 на настання правових наслідків, оскільки сторони бажали саме таких наслідків та вчинили відповідні конклюдентні дії.
Щодо твердження апелянта про те, що Договір від 30.09.2016 про внесення змін до Кредитного договору, є новацією позивач зазначав, що за обставинами справи, позивач та відповідач-1 не визначали Договір від 30.09.2016 про внесення змін до Кредитного договору як новацію, а підтверджували зобов'язання та заборгованість, що існували після видачі Траншу №1. Нове зобов'язання не виникало, а продовжувало існувати зобов'язання з погашення заборгованості за виданим раніше кредитом. Вочевидь, редакційна зміна умов кредитного договору, зміна строків не є припиненням основного зобов'язання, а є зміною умов, що не може розглядатись, як «новація». Отже, доводи відповідача-1 (апелянта) в цій частині вважаємо необґрунтованими. Щодо посилання на відсутність рішення загальних зборів на схвалення правочину позивач зазначав, що ПАТ «Промінвестбанк» при розгляді справи по суті зазначав, що посилання AT «СМНВО» на ст. 72 Закону України «Про акціонерні товариства» не було заявлено підставою зустрічного позову, не було викладено в запереченнях на первісний позов, тому не може бути предметом розгляду на стадії розгляду справи по суті. Такі доводи відповідача-1 (позивача за зустрічним позовом) дійсно не були заявлені та не були предметом розгляду на стадії підготовчого засідання, а відтак не оцінювались судом на предмет дотримання вимог ст. 70, 72 Закону України «Про акціонерні товариства», а тим більше не можуть бути підставами апеляційного перегляду.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у своїх письмових поясненнях просив суд апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 - без змін.
Зокрема Фонд зазначав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи скаржників є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Як зазначав Фонд, що відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом.
Пунктом 8 ч.2 ст.4 Закону визначено, що на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює функції щодо процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Відповідно до ст.48 Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, вживає в установленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України. Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону, кошти, одержані у результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умовами достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в черговості, визначеній ст. 52 Закону. Отже, Фонд зазначав, що Банком в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації Банку вживаються заходи щодо стягнення заборгованості позичальників перед банком відповідно до приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
З матеріалів господарської справи убачається наступне, 08.11.2013 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - банк, позивач за первісним позовом) та Публічним акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" , правонаступником якого є ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання", (далі - позичальник, перший відповідач за первісним позовом) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 (далі - Кредитний договір), на підставі якого банк (позивач за первісним позовом) зобов'язався надати позичальнику (першому відповідачу за первісним позовом) шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 4101560,00 дол. США (ліміт кредитної лінії), а позичальник зобов'язався повернути кошти та сплатити проценти в порядку та розмірі, установленому Кредитним договором (п. 2.1. Кредитного договору).
Кредит надавався із наступним цільовим призначенням: виконання позичальником зобов'язань, передбачених договором про відкриття непокритих акредитивів від 08.11.2013 (п.п. 2.2. Кредитного договору).
На виконання умов Кредитного договору банк видав позичальнику кредитні кошти у розмірі 2965360,00 дол. США шляхом перерахування останніх з позичкового рахунку позичальника на підставі заяви на отримання кредитних коштів, про що свідчить меморіальний ордер №314995 від 28.02.2014.
Факт видачі кредитних коштів підтверджується виписками по позичковому рахунку першого відповідача за первісним позовом та платіжним документом (меморіальним ордером на видачу кредиту).
Протягом дії Кредитного договору до нього неодноразово вносились зміни та доповнення, якими змінювалися умови кредитування. Зокрема, договором про внесення №20-3543/2-1-30092016 від 30.09.2016 Кредитний договір було викладено в новій редакції.
Згідно п. 2.1 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) банк надає позичальнику Кредит шляхом відкриття траншевої невідновлювальної кредитної лінії зі установленням максимального Ліміту кредитної лінії у розмірі 782000,00 доларів США.
Пункт 2.1.1 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) установлює, що ураховуючи наявну у позичальника заборгованість за Кредитом в сумі 675399,23 дол. США, сторони домовились вважати таку заборгованість окремим Траншем 1 (далі - Транш 1).
Пункт 2.1.2 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) установлює, що банк надає позичальнику в межах Ліміту кредитної лінії кредит, сума якого не може перевищувати 106600,77 долари США (далі - Транш 2) на певних умовах.
Згідно п. 2.5 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) строк дії Ліміту кредитної лінії по 20.02.2017 (включно).
12.12.2017 між позивачем та першим відповідачем укладено договір про внесення змін №20-3543/2-1-12122017 до Кредитного договору, відповідно до якого сторонами викладено в новій редакції пункти 2.1.1.2., 2.1.2.2., 2.5., 6.2, 7.2.2, доповнено пункт 4.3. підпунктом 4.3.1, доповнено Розділ 8 пунктом 8.7., викладене в новій редакції третій абзац п. 8.2.
Пункт 2.1.1.2 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 12.12.2017) установлює кінцевий термін повернення Кредиту, наданого в межах Траншу 1 - 21.12.2017.
Пункт 2.1.2.2 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 12.12.2017) установлює кінцевий термін повернення Кредиту, наданого в межах Траншу 2 - 21.12.2017.
Банк виконав взяті на себе зобов'язання у повному обсязі.
Згідно меморіального ордеру №153801 від 30.09.2016 на суму 106519,05 доларів США та виписок про рух коштів першому відповідачу за первісним позовом було надано кредит в загальній сумі 781918,28 доларів США.
Відповідно до п. 2.1.2.3 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) банк надає позичальнику кредит в межах Траншу 2 шляхом перерахування коштів з кредитного рахунку на рахунок позичальника №37390621205569/840, код Банку 300012, для подальшого направлення коштів на погашення заборгованості за не сплаченими позичальником процентами.
Згідно з пунктом 2.6 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) позичальник зобов'язаний використати Кредит виключно за наступним цільовим призначенням: поповнення обігових коштів, інші виробничі потреби, рефінансування заборгованості за кредитами, капіталізація нарахованих та несплачених процентів по 31.08.2016 включно. Транш 1 - поповнення обігових коштів, інші виробничі потреби; Транш 2 - капіталізація нарахованих та несплачених процентів по 31.08.2016 включно.
Станом на день пред'явлення позову у позичальника залишилась непогашена заборгованість за тілом кредиту у розмірі 781918,28 доларів США.
Крім основного боргу за Кредитним договором позивачем за первісним позовом також заявлено вимоги щодо стягнення з відповідачів як солідарних боржників заборгованості по процентах в сумі 268630,34 доларів США, пені по кредиту в сумі 7597105,29 грн, пеня по відсоткам в сумі 1095651,67 грн, 3 % річних по тілу кредиту в сумі 962595,64 грн, 3 % річних по процентам - 234521,81 грн та штрафу в сумі 675000,00 грн.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи суд установи наступне.
З матеріалів первісної позовної заяви убачається, що позивачем були заявлені вимоги щодо стягнення процентів за користування кредитом. Отже, звертаючись із указаною вимогою Банк зазначав, що згідно п. 2.1.1.1 та п.2.1.2.1 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) проценти за користування Кредитом нараховуються банком виходячи із установленої банком процентної ставки у розмірі 9,72 % процента річних на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом починаючи з 01.09.2016 по день остаточного повернення всіх сум кредиту та сплачуються позичальником не пізніше останнього дня строку кредитування, що зазначений в п. 2.1.1.2. цього договору.
Проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються позичальником у випадку порушення строку повернення одержаного Кредиту (його частини), на частину Кредиту, що є простроченою до сплати, виходячи із процентної ставки у розмірі 13 % процентів річних.
Сторони домовились, що обов'язок позичальника сплачувати Проценти за неправомірне користування Кредитом не потребує додаткового укладання угод про внесення змін і відбувається на підставі виключно цього Договору.
Після повернення (сплати) Позичальником простроченого до сплати Кредиту (або його частини), Позичальник продовжує сплачувати за користування Кредитом, строк сплати якого не є простроченим, Проценти за користування Кредитом
Відповідно до п. 4.1 - п. 4.3 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016):
4.1 За користування Кредитом в межах строку його погашення, позичальник сплачує Проценти за користування Кредитом. У випадку прострочення позичальником виконання зобов'язань по погашенню Кредиту, банк надалі нараховує Проценти за неправомірне користування Кредитом на частину Кредиту, що є простроченою до сплати та Проценти за користування Кредитом - на частину Кредиту, строк сплати якої не настав. Якщо Проценти за неправомірне користування кредитом не встановлені Договором (в тому числі Договором про надання Траншу в межах установленого ліміту кредитування), банк нараховує Проценти за користування Кредитом до повного погашення заборгованості по Кредиту.
4.2 Розмір Процентів за користування Кредитом і Процентів за неправомірне користування Кредитом установлюється у цьому Договорі або у Договорах про надання Траншу в межах установленого ліміту кредитування. При цьому Сторони домовились, що розмір Процентів не може перевищувати максимальний розмір процентної ставки, який дорівнює 15 % (п'ятнадцять процентів) річних.
4.3 Проценти нараховуються Банком у розмірі, установленому у цьому Договорі або Договорі про надання Траншу в межах установленого ліміту кредитування, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення Кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за Кредитом.
Проценти нараховуються у Валюті Кредиту. При розрахунку Процентів по заборгованості в національній валюті використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.
Банк нараховує Проценти на Кредит кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за Кредитом на кінець дня.
Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів, а при настанні дати сплати (повернення) Кредиту - в цю дату, або відповідно до умов, визначених у п. 2.1.1.1., п. 2.1.2.1. цього Договору щодо надання окремих Траншів.
Нарахування Процентів за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.
При цьому сторони установлюють, що зобов'язання Позичальника по сплаті нарахованих Процентів не вважаються простроченими по 4 (четверте) число включно місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів (кінцева дата сплати Процентів).
У випадку, якщо кінцева дата сплати Процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, Позичальник зобов'язаний здійснити сплату Процентів в останній робочий день напередодні.
Проценти, які нараховуються на Кредит після настання кінцевого терміну його повернення (дата повернення Кредиту, отриманого в межах Траншу, або його останньої частини, згідно установленого графіку погашення), сплачуються Позичальником з наступного робочого дня, за датою виникнення простроченої заборгованості, і надалі щоденно, виходячи із залишку заборгованості на кінець попереднього операційного дня.
При цьому, якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця. Якщо Договором установлено Проценти за неправомірне користування Кредитом, то вони нараховуються щоденно.
Позивач за первісним позовом у позовній заяві зазначав, що згідно розрахунку заборгованості позичальнику нараховано 194125,19 доларів США строкових процентів та 340274,34 доларів США процентів за прострочений кредит. Позичальником за весь період кредитування сплачено 265769,19 доларів США процентів, а тому суд дійшов висновку, що у позичальника (першого відповідача за первісним позовом) наявна несплачена заборгованість за процентами у розмірі 268630,34 доларів США.
Позивачем за первісним позовом було заявлено до стягнення пені та 3% річних.
Відповідно до умов Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) зокрема п. 8.2., за несвоєчасне повернення сум Кредиту та/або несвоєчасну сплату Плати за кредит Позичальник сплачує Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення.
Відповідно до розрахунку позивача за первісним позовом, сума пені за простроченим кредитом становить 8692756,96 грн, яка складається із пені по кредиту та пені по відсотках.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
За розрахунком позивача за первісним позовом за порушення грошового зобов'язання (в порядку частини другої статті 625 ЦК України) позичальник зобов'язаний сплатити суму в розмірі 1197117,45 грн, яка складається із 3 % річних по тілу кредиту та 3 % річних відсотках.
Стосовно штрафу в загальні сумі 675000,00 грн, - позивач за первісним позовом зазначав наступне.
Згідно з п. 8.4. Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) за невиконання прийнятих на себе зобов'язань позичальник сплачує штраф у наступних розмірах: 1500,00 грн за кожне порушення п.п. 6.2.8 цього Договору; 15000,00 грн за кожне порушення п. 6.2.6. цього Договору; 1500,00 грн за кожне порушення п. 6.2.2. цього Договору.
За приписами п. 8.7 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 12.12.2017) у разі невиконання умов, передбачених п.п. 6.2.1-6.2.4 цього Договору в сторону зменшення на 10 % та більше, Банк має право вимагати сплати Позичальником штрафу в розмірі 50 000,00 грн за кожен випадок порушення (моніторинг здійснюється щоквартально на підставі довідок, наданих клієнтом).
Щодо підстав надання кредиту та стягнення боргу в іноземній валюті позивач за первісним позовом зазначав наступне.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не установлює сферу її обігу, натомість статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, установлених законом.
Отже, банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).
Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не установлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.
Виходячи з положень статті 99 Конституції України, статті 192 ЦК України, статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі укладення кредитного договору в іноземній валюті й наявності в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню в іноземній валюті, а не в еквівалентному вираженні гривні до долара США на час вирішення спору.
Такого висновку дотримується Верховний Суд України у постанові від 24.09.2014 у справі № 6-145цс14.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц висловила позицію згідно з якою, отримавши валютну позику позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 14-134цс18 висловлена правова позиція, що у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована указана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Також Велика Палата розтлумачила положення частини другої статті 625 ЦК України: при обрахунку 3 % річних, відповідно до якої за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у гривні.
Колегія суддів дослідивши вищенаведені обставини зазначає наступне.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до статті 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) установлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України установлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом першої інстанції було установлено, що позивач за первісним позовом виконав свої договірні зобов'язання за Кредитним договором належним чином та у повному обсязі надав у користування першого відповідача кредитні кошти. Зазначений факт повністю підтверджується матеріалами справи та не спростовується першим відповідачем.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не установлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.
Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор маг право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з піде гав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв дідового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 559 ЦК України).
Частинами першою та другою статті 193 ГК України закріплено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, установлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Усупереч умов Кредитного договору та приписів законодавства перший відповідач за первісним позовом не повернув кредитні кошти у передбачений Кредитним договором термін та не сплатив в повному обсязі проценти за користування кредитом у встановлений Кредитним договором строк.
Задовольняючи первісний позов частково суд виходить із наступного.
Статтею 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов. визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання та сплата неустойки.
Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до доданого позивачем за первісним позовом до позовної заяви розрахунку розміру позовних вимог прострочена заборгованість першого відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за Кредитним договором становить 781918,28 дол. США.
Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не установлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не установлено договором поруки.
Згідно частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
У якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед позивачем за первісним позовом щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій 12.12.2017 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - позивач за первісним позовом, кредитор), Публічним акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (далі - перший відповідач за первісним позовом, позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (далі - другий відповідач за первісним позовом, поручитель) уклали договір поруки №20-3543/2-1-12122017/п1 (далі - Договір поруки).
Відповідно до п. 2.1. Договору поруки поручитель, відповідно до умов цього Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором зобов'язується виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, а саме погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту - 782000,00 дол. США.
У випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що випливають із Кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в обсязі, передбаченому п. 2.1 цього Договору. Поручитель засвідчує, що він ознайомлений з Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 від 08.11.2013, а також усіма договорами про внесення змін до нього, що укладені до підписання цього Договору поруки. (п.п. 2.2. та 2.3. Договору поруки).
Пунктом 3.1. Договору поруки визначено у випадку невиконання зобов'язань позичальником у строки, визначені Кредитним договором, кредитор має право звернутися з письмовою вимогою на адресу поручителя.
У разі одержання вищевказаної вимоги кредитора поручитель зобов'язується повідомити про це позичальника протягом 2 робочих днів з моменту її отримання; а у разі пред'явлення кредитором до поручителя позову - подати клопотання про залучення позичальника до участі у справі. Виконання поручителем зобов'язань перед Кредитором повинно відбутися не пізніше 10 робочих днів з дати отримання поручителем вимоги, направленої відповідно до п.3.2 цього Договору (п.п. 3.3. та 3.4. Договору поруки).
Відповідно до п. 3.5. Договору поруки виконання поручителем зобов'язань перед кредитором здійснюється шляхом перерахування суми заборгованості (п. 2.1. цього Договору) із будь-якого поточного рахунку, що належить поручителю, або в інший незаборонений чинним законодавством України спосіб, у визначений цим Договором термін (п. 3.4. цього Договору) на рахунки, відкриті Кредитором в ПАТ "Промінвестбанк", код банку 300012, номери яких будуть вказані у порядку, передбаченому п.п.3.1. та 3.2. цього Договору.
Згідно з п. 3.6. Договору поруки після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор зобов'язується надати йому протягом 5 робочих днів документи, які підтверджують зобов'язання позичальника за Кредитним договором. У випадку погашення Поручителем заборгованості Позичальника перед Кредитором за Кредитним договором, відповідно до умов цього договору, до поручителя переходять в повному обсязі права кредитора за Кредитним договором.
Пунктом 4.1. Договору поруки установлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за цим Договором винна сторона відшкодовує потерпілій стороні завдані їй збитки. При цьому збитки відшкодовуються винною стороною понад неустойку, передбачену цим Договором.
За несплату суми поруки у строк, зазначений у п.3.4. цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня, за весь період прострочення. Пеня нараховується кредитором та сплачується поручителем до повного виконання зобов'язань за цим Договором (п. 4.2. Договору поруки).
Відповідно до п. 5.2. Договору поруки строк дії Цього Договору - з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін до повного виконання зобов'язань по Кредитному договору, в забезпечення якого надана порука, а також договорів про внесення змін до нього.
25.05.2018 між учасниками спору укладено договір про внесення змін №20-3543/2-1-25052018/п1 до Договору поруки №20-3543/2-1-12122017/п1 від 12.12.2017, відповідно до якого п. 5.2. Договору поруки викладено у новій редакції, а саме: " 5.2. Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін. Порука за цим Договором припиняється в наступних випадках: в разі припинення забезпечення неї зобов'язань; через 3 роки після настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором, які визначені у п. 2.1. цього Договору, в забезпечення виконання яких надана порука, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (п. 4 ст. 559 ЦК України); в інших випадках, визначених законодавством України".
На переконання суду, відповідач 1 не спростовує факту отримання кредитних коштів. Відповідно до наданих позивачем оригіналів меморіальних ордерів, судом установлено, що останні містять підпис особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення.
Стосовно твердження відповідача 2 у апеляційній скарзі, що порука за договором поруки від 12.12.2017 діяла 6 (шість) місяців, колегія суддів вважає дане посилання необґрунтоване, оскільки відповідно пункту 1 договору про внесення змін від 25.05.2018 до договору поруки від 12.12.2017 сторони у період дії поруки внесли зміни до зазначеного договору поруки та визначили, що порука припиняється, зокрема, через 3 (три) роки після настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором, які визначені у п. 2.1 цього Договору, в забезпечення виконання яких надана порука, якщо Кредитор не пред'явить вимоги до Поручителя (ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України).
Отже, на підставі викладеного, ураховуючи установлений судом факт неналежного виконання першим відповідачем за первісним позовом свого зобов'язання за Кредитним договором, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав щодо стягнення з відповідачів за первісним позовом в солідарному порядку заборгованості за Кредитним договором в сумі кредиту - 781918,28 дол. США .
Крім того колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що стягнення всіх інших платежів ( первісних позовних вимог в іншій частині) з другого відповідача як з солідарного боржника не мають правого обґрунтування, оскільки Договором поруки, укладеним між учасниками справи, передбачена відповідальність поручителя перед кредитором в обсязі, передбаченому п. 2.1 цього Договору, тобто лише по погашенню заборгованості за Кредитним договором в розмірі наданого кредиту - 782000,00 доларів США.
Стосовно заборгованості по процентах за користування кредитом суд зазначає наступне.
Згідно п. 2.1.1.1 та п.2.1.2.1 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) проценти за користування Кредитом нараховуються Банком, виходячи із установленої Банком процентної ставки у розмірі 9,72 % процента річних на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом починаючи з 01.09.2016 по день остаточного повернення всіх сум кредиту та сплачуються позичальником не пізніше останнього дня строку кредитування, що зазначений в п. 2.1.1.2. цього договору.
Проценти за неправомірне користування Кредитом сплачуються позичальником у випадку порушення строку повернення одержаного Кредиту (його частини), на частину Кредиту, що є простроченою до сплати, виходячи із процентної ставки у розмірі 13 % процентів річних.
Сторони домовились, що обов'язок Позичальника сплачувати Проценти за неправомірне користування Кредитом не потребує додаткового укладання угод про внесення змін і відбувається на підставі виключно цього Договору.
Після повернення (сплати) Позичальником простроченого до сплати Кредиту (або його частини), Позичальник продовжує сплачувати за користування Кредитом, строк сплати якого не є простроченим, Проценти за користування Кредитом
Відповідно до п. 4.1 - п. 4.3 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) за користування Кредитом в межах строку його погашення, позичальник сплачує Проценти за користування Кредитом. У випадку прострочення позичальником виконання зобов'язань по погашенню Кредиту, Банк надалі нараховує Проценти за неправомірне користування Кредитом на частину Кредиту, що є простроченою до сплати та Проценти за користування Кредитом - на частину Кредиту, строк сплати якої не настав. Якщо Проценти за неправомірне користування кредитом не встановлені Договором (в тому числі Договором про надання Траншу в межах установленого ліміту кредитування), Банк нараховує Проценти за користування Кредитом до повного погашення заборгованості по Кредиту. Розмір Процентів за користування Кредитом і Процентів за неправомірне користування Кредитом установлюється у цьому Договорі або у Договорах про надання Траншу в межах установленого ліміту кредитування. При цьому Сторони домовились, що розмір Процентів не може перевищувати максимальний розмір процентної ставки, який дорівнює 15 % (п'ятнадцять процентів) річних. Проценти нараховуються Банком у розмірі, установленому у цьому Договорі або Договорі про надання Траншу в межах установленого ліміту кредитування, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення Кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за Кредитом.
Проценти нараховуються у Валюті Кредиту. При розрахунку Процентів по заборгованості в національній валюті використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.
Банк нараховує Проценти на Кредит кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за Кредитом на кінець дня.
Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів, а при настанні дати сплати (повернення) Кредиту - в цю дату, або відповідно до умов, визначених у п. 2.1.1.1., п. 2.1.2.1. цього Договору щодо надання окремих Траншів.
Нарахування Процентів за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.
При цьому сторони установлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих Процентів не вважаються простроченими по 4 (четверте) число включно місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів (кінцева дата сплати Процентів).
У випадку, якщо кінцева дата сплати Процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов'язаний здійснити сплату Процентів в останній робочий день напередодні.
Проценти, які нараховуються на Кредит після настання кінцевого терміну його повернення (дата повернення Кредиту, отриманого в межах Траншу, або його останньої частини, згідно установленого графіку погашення), сплачуються позичальником з наступного робочого дня, за датою виникнення простроченої заборгованості, і надалі щоденно, виходячи із залишку заборгованості на кінець попереднього операційного дня.
При цьому, якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця. Якщо Договором установлено Проценти за неправомірне користування Кредитом, то вони нараховуються щоденно.
Згідно розрахунку заборгованості за первісним позовом позивачем нараховано 268630,34 доларів США процентів, що складається з суми 194125,19 доларів США процентів за правомірне користування кредитом та 340274,34 доларів США за неправомірне користування кредитом, з врахуванням часткової сплати в сумі 265769,19 доларів США.
Період, за який заявлено проценти до стягнення, згідно розрахунку заборгованості, починається з 01.09.2016, як це визначено пунктом 2.1.1.1 Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016).
Зі змісту первісної позовної заяви убачається, що вимоги щодо стягнення процентів за неправомірне користування кредитом ґрунтуються на тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У справі № 910/1238/17 від 23.05.2018 Великою Палатою Верховного Суду розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", при цьому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.
Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може установлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.
Такий же висновок наведено у постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі №921/317/18.
У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, суд касаційної інстанції зазначив: " 50. Верховний Суд вважає, що Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору №13-65-06/212 у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України. ".
Умовами п. 2.1.1.1 та п. 2.1.2.1 Кредитного договору у редакції договору від 30.09.2016 передбачено, що "проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються у випадку порушення строку повернення кредиту (його частини)".
Таким чином, умовами Кредитного договору установлена "інша домовленість" між сторонами щодо нарахування процентів після строку повернення кредиту, що охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.
Тобто "проценти за неправомірне користування кредитом", які заявлені в позові та розраховані за ставкою 13 % річних, підпадають під дію частини другої статті 625 ЦК України та передбачені як "інша домовленість між сторонами" і застосовується незалежно від того, чи сторони визначили її саме як відповідальність.
На підстави вищевикладеного, ураховуючи установлений судом факт неналежного виконання першим відповідачем за первісним позовом Кредитного договору, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом в частині стягнення з першого відповідача за первісним позовом заборгованості по процентах в сумі 268630,34 доларів США.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Оскільки кінцевий термін повернення кредиту в межах двох траншів відповідно до умов Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 12.12.2017) настав 21.12.2017, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в межах трирічного строку позовної давності - 11.07.2019 (згідно з відміткою пошти на поштовому конверті)
Тож, колегія суддів з урахуванням установлених у договорі строків повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, позивач звернувся до суду з первісним позовом в межах трирічного строку позовної давності.
Ураховуючи вищенаведені обставини суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотань відповідачів щодо застосування строку позовної давності до заявлених у первісному позові вимог щодо стягнення суми кредиту та процентів.
Щодо стягнення пені по кредиту та пені по відсоткам суд зазначає наступне.
Відповідно до поданих розрахунків позивач за первісним позовом просить суд стягнути 7597105,29 грн пені по кредиту та 1095651,67 грн пені по відсоткам за період з 27.06.2018 по 26.06.2019.
Частиною 1 статті 216 ГК України установлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не установлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 232 ГК України визначає строк та порядок нарахування пені, а не строк та порядок закінчення позовної давності щодо пені, який визначається статтями 254, 258 ЦК України (ВС/КГС у справі 902/959/19 від 20 серпня 2020року).
Законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.
Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Згідно зі ст. 258 ЦК України до вимог щодо стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.
Спеціальний строк позовної давності в один рік, передбачений ст. 258 ЦК України, зокрема його початок, перебіг та закінчення не може бути змінений за згодою сторін. Перебіг позовної давності завжди розпочинається на наступний день після дня, в який зобов'язання повинно було бути виконаним.
Відповідно до частини 5 статті 261 цього Кодексу за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Оскільки пеня нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
З матеріалів справи слідує, що відповідач 1 за первісним позовом просив суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені та штрафу.
Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 8.2. Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) за несвоєчасне повернення сум кредиту та/або несвоєчасну сплату плати за кредит позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення.
За несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевого терміну його повернення (дата повернення кредиту, отриманого в межах траншу, або його останньої частини, згідно установленого графіку погашення), пеня не нараховується.
Згідно з визначеннями, що наведені Кредитному договорі (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016) плата за кредит - це плата, яка включає проценти за користування кредитом та комісійну винагороду, установлюється банком та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені цим договором. Під "Процентами" сторони домовились розуміти як проценти за користування кредитом, так і проценти за неправомірне користування кредитом.
Відповідно, судом було здійснено розрахунок пені та установлено, що пеня нарахована з порушенням, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку, та вимоги по стягненню пені по кредиту заявлені поза межами строку позовної давності.
Зобов'язання з повернення кредиту мало бути виконане першим відповідачем відповідно до умов Кредитного договору 21.12.2017; прострочення виконання цього зобов'язання виникло з 22.12.2017, тому відповідно до строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки інший строк договором не установлений, правомірним є нарахування пені по кредиту з 22.12.2017 по 21.06.2018.
Також, з урахуванням установлених у договорі строків сплати відсотків за користування кредитом (проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів, а при настанні дати сплати (повернення) кредиту - в цю дату), пеня на відсотки нарахована поза межами строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, в тому числі на проценти за неправомірне користування кредитом, що охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України та відповідно до умов договору сплачуються позичальником з наступного робочого дня, за датою виникнення простроченої заборгованості, і надалі щоденно, виходячи із залишку заборгованості на кінець попереднього операційного дня.
Ураховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні первісного позову у частині стягнення пені по кредиту та по відсотках у зв'язку зі спливом позовної давності.
Щодо нарахування штрафу за первісним позовом суд зазначає наступне:
Відповідно до розрахунку позивача за первісним позовом, за невиконання першим відповідачем за первісним позовом умов договору, на підставі пункту 8.4. Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.09.2016), п. 8.7. Кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 12.12.2017), позивачем нарахований штраф в загальній сумі 675000,00 грн.
Водночас з матеріалів справи убачається, що першим відповідачем заявлене клопотання про застосування спеціального строку позовної давності до штрафу.
Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно зі ст. 258 ЦК України до вимог щодо стягнення штрафу застосовується позовна давність в один рік.
Суд дійшов висновку, що нарахований штраф є такий, що нарахований поза межами строку дії договору, і заявлений з порушенням річного строку позовної давності, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні первісного позову в частині стягнення зазначеної суми штрафу та відповідно задовольняє клопотання позивача за первісним позовом про застосування строку позовної щодо стягнення штрафу.
Щодо нарахованих позивачем за первісним позовом 3% річних по тілу кредиту в сумі 962595,64 грн та 3% річних по процентам в сумі 234521,81 грн суд зазначає наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так як суд установив, що умовами укладеного між сторонами Кредитного договору передбачено нарахування за неправомірне користування кредитом процентів за підвищеною ставкою, що охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення додатково нарахованих 3 % річних за той самий період, за який нараховані проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 13 % річних відповідно до Кредитного договору.
Зі змісту частини 1 ст. 1050 ЦК України убачається, що лише у разі несвоєчасного повернення суми позики позичальник сплачує грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. У разі несвоєчасного повернення процентів, законом прямо не передбачені відповідні наслідки.
Таким чином, проценти річних повинні нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо в обов'язкових для сторін правилах чи договорі немає прямої указівки щодо іншого порядку нарахування процентів.
З урахуванням зазначеного, на переконання суду є безпідставним нарахування 3% річних відповідно до ст. 625 цього Кодексу за прострочення сплати нарахованих процентів за користування кредитом, в тому числі тих, що охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України, оскільки в Кредитному договорі відсутні відповідні умови, які б передбачали можливість такого нарахування, тому відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних по процентам .
Стосовно зустрічного позову АТ "Сумське МНВО" суд зазначає наступне.
Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" звернулося до Господарського суду Сумської області з зустрічною позовною про визнання недійсним договору від 30.09.2016 №20-3543/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №20-3543/2-1 від 08.11.2013.
З матеріалів справи слідує, що ухвалою суду прийнято зустрічну позовну заяву Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" про визнання недійсним договору від 30.09.2016 №20-3543/2-1-30092016 до розгляду .
Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" була подана заява про зміну предмету зустрічного позову, згідно з якою перший відповідач за первісним позовом просить суд: 1)прийняти заяву AT "Сумське МНВО" про зміну предмету зустрічного позову у справі №920/744/19, відповідно до якої розглянути позовні вимоги за зустрічним позовом в наступній редакції: 1.1. Визнати недійсним Договір від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 від 08.11.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (пров. Шевченка. 12. м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького. 58, м. Суми. 40004, ідентифікаційний код 05747991); 1.2. Визнати недійсним Договір від 21.02.2017 № 20-3543/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20- 3543/2-1 від 08.11.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (пров. Шевченка. 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького. 58. м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991); 1.3. Визнати недійсним Договір від 12.12.2017 у № 20-3543/2-1-12122017 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20- 3543/2-1 від 08.11.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (пров. Шевченка. 12. м. Київ. 01001. ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького. 58. м. Суми. 40004, ідентифікаційний код 05747991). 2. Здійснити розподіл судових витрат.
Ухвалою суду від 28.10.2020 у справі №920/744/19 прийнято до розгляду заяву АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" про зміну предмету позову .
25.11.2020 перший відповідач (за первісним позовом) подав суду заяву про відмову від зустрічного позову, відповідно до якої просив суд прийняти відмову АТ "Сумське НВО" від зустрічного позову в справі №920/744/19 в частині позовних вимог, постановити ухвалу якою закрити провадження у справі №920/744/19 за зустрічним позовом АТ "Сумське НВО", у редакції заяви про зміну предмету зустрічного позову у справі №920/744/19 в частині вимог про визнання недійсним Договору від 21.02.2017 № 20-3543/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 від 08.11.2013, укладеного між ПАТ "АКПІБ" та АТ "Сумське НВО".
Ухвалою суду від 25.11.2020 суд прийняв відмову позивача за зустрічним позовом від зустрічного позову в частині позовних вимог і закрив провадження у справі №920/744/19 за зустрічним позовом АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" в частині зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсним Договору від 21.02.2017 № 20-3543/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20- 3543/2-1 від 08.11.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (пров. Шевченка. 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького. 58. м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991).
Ураховуючи вищенаведене, вимоги позивача за зустрічним позовом згідно з поданим зустрічним позовом є наступними:
- визнати недійсним Договір від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 від 08.11.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (пров. Шевченка. 12. м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького. 58, м. Суми. 40004, ідентифікаційний код 05747991);
- визнати недійсним Договір від 12.12.2017 року № 20-3543/2-1-12122017 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20- 3543/2-1 від 08.11.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (пров. Шевченка. 12. м. Київ. 01001. ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (вул. Горького. 58. м. Суми. 40004, ідентифікаційний код 05747991).
В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач 1 за первісним позовом зазначав, що, укладаючи Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 від 08.11.2013 та вносячи зміни до указаного договору шляхом викладення його у новій редакції, у відповідності до Договору від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3543/2-1 від 08.11.2013, сторони:
- 30.09.2019 визначили умови надання Траншу 1, які застосовуються з 01.09.2016;
- установили, що Транш 2 надається на капіталізацію нарахованих та несплачених процентів по 31.08.2016 включно;
- не установили строк дії основного договору.
Умови Договору від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 від 08.11.2013 в частині видачі позивачем за первісним позовом першому відповідачу за первісним позовом кредиту на суму 106600.77 доларів США у вигляді Траншу-2 для погашення процентів за неправомірне користування кредитними коштами є такими, що не направлені на реальне настання правових наслідків в силу вимог частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, а тому, на думку представника першого відповідача, є недійсними.
У зустрічному позові відповідач 1 за первісним позов зазначав, що умови Договору від 30.09.2016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3543/2-1 від 08.11.2013 в частині установлення строку кредитування з 01.09.2016, тобто до моменту його підписання, ураховуючи відсутність домовленості сторін про те, що умови такого договору застосовуються до правовідносин, що виникли між сторонами до його укладання, не можуть породжувати реальні правові наслідки, а отже є недійсними.
Також, відповідач 1 зазначав, що недійсність п. 9.3. Договору від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3543/2-1 від 08.11.2013, у відповідності до вимог статті 217 Цивільного кодексу України тягне за собою недійсність всього договору.
Відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України в цивільному законодавстві діє презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
За приписами ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
У ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції на дату укладення оспорюваного договору про внесення змін, фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити в тому числі строк дії договору.
Відповідно до визначення наведеного у ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Разом з цим, визначення строку дії договору наведене у ст. 631 ЦК України згідно з якою строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Реалізуючи свободу договору, сторони у п. 9.3. договору дійшли згоди про те, що він діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування кредитом та до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору.
Крім того, судом ураховано, що сторонами у договорі, зокрема пунктах 2.1.1.2, 2.1.2.2. та 2.5. договору погоджено строк кредитування, кінцевий строк повернення позичальником кредиту, а також строк дії ліміту кредитування.
У зв'язку з зазначеним, суд вважає посилання відповідача1 на не визначення строку дії кредитного договору необґрунтованими, пункт 9.3. оспорюваного договору таким, що відповідає чинному законодавству, підстави, передбачені ст.215 ЦК України для визнання недійсними договорів - відсутніми.
Згідно з частиною четвертою статті 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України.
Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання (пункти 29, 32 - 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін'має бути досягнуто згоди.
Тобто досягнення чи недосягнення згоди щодо певної умови не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Якщо вже сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (частина перша - друга статті 640 ЦК України).
З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.
Аналогічних висновків дійшла й Велика Палата у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)
Щодо інших підстав, на які указує перший відповідач, зокрема щодо новації від 30.09.2016, нікчемності умов новації, суми основного боргу та правомірності надання другого траншу для погашення несплачених процентів за користування кредитом, суд зазначає наступне.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом (стаття 598 ЦК України).
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України, зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені в договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не установлено договором.
Зі змісту статті 604 ЦК України убачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов'язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов'язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов'язання пов'язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов'язання новим, а не на зміну цього зобов'язання.
Деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення.
До умов новації віднесено такі: нове зобов'язання повинне пов'язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов'язання іншим, а "домовленість про новацію", про яку йдеться в частині другій статті 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов'язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов'язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов'язково вказати в договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов'язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов'язання (недійсність первинного зобов'язання веде до недійсності і нового зобов'язання, що випливає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов'язаними первинним зобов'язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов'язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов'язання новим.
Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації.
Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.
Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов'язання.
Угода про заміну первинного зобов'язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.
Такий висновок щодо застосування положень статті 604 ЦК України викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18, від 29 січня 2021 року у справі № 569/1037/18.
На переконання суду відповідачем 1 за первісним позовом не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про досягнення між ним та банком згоди про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням.
Укладаючи договір від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 про внесення змін до кредитного договору, сторони указаного договору не ставили перед собою завдання замінити одне зобов'язання іншим і, відповідно, не досягли такої мети, що вказує на відсутність наміру сторін вчинити новацію.
Договором від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016, укладеним між банком та першим відповідачем, були змінені певні пункти та внесено доповнення до кредитного договору, в тому числі збільшено ліміт кредитування, змінено терміни повернення кредиту, строк дії ліміту кредитної лінії, тобто відбулася зміна умов договору, які не призвели до заміни самого кредитного зобов'язання на інше: характер прав і обов'язків учасників, а також порядок виконання зобов'язання залишилися незмінними, що не припиняє первісного зобов'язання сторін за кредитним договором. Визначення у договорі траншів пов'язане зі збільшенням ліміту кредитної лінії. У договорі від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 не зазначено, що зобов'язання першого відповідача за кредитним договором припиняються. За умовами пункту 3 договору про внесення змін він є невід'ємною частиною кредитного договору, вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками.
Отже, за висновком суду договір від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016 до кредитного договору не може бути розцінений як новація в розумінні статті 604 ЦК України.
Посилання відповідача 1 на те, що договір в частині видачі другого траншу протирічить вимогам пункту 5 ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, не спрямований на реальне настання правових наслідків, з посиланням на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку, суд вважає необґрунтованими.
Статтею 1048 ЦК України установлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не установлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦУ України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Нарахування трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Якщо сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних у порядку частини другої статті 625 ЦК України іншим способом, ніж той який передбачено цією нормою, то таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими у порядку статті 1048 ЦК України, оскільки законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами.
Судом було установлено, що у договорі з урахуванням внесених змін до нього сторони погодили, що за користування кредитом в межах строку його погашення, позичальник сплачує проценти за користування кредитом. У випадку прострочення позичальником виконання зобов'язань по погашенню кредиту, банк надалі нараховує проценти за неправомірне користування кредитом на частину кредиту, що є простроченою до сплати.
Проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються позичальником у випадку порушення строку повернення одержаного кредиту (його частини), на частину кредиту, що є простроченою до сплати, виходячи із процентної ставки у розмірі 13% (тринадцять процентів) річних.
Передбачена договором умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, у зв'язку з чим банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою у зв'язку із простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання.
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012.
Таким чином, банком були правомірно, відповідно до умов кредитного договору, нараховані проценти за користування кредитом та проценти за неправомірне користування кредитом, для погашення яких банком надано першому відповідачу кредит в межах траншу № 2 відповідно до договору від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016.
Ураховуючи вищенаведені обставини справи суд дійшов висновку, що у задоволенні зустрічного позову щодо визнання недійсними договорів належить відмовити у зв'язку із його необґрунтованістю, та відповідно частково підлягає задоволенню первісний позов а саме: в частині солідарного стягнення з відповідачів за первісним позовом 781918,28 доларів США заборгованості по кредиту; в частині стягнення з першого відповідача за первісним позовом 268630,34 доларів США заборгованості по процентах, в іншій частині первісних позовних вимог належить відмовити.
Стосовно посилання відповідача 1 за первісним позовом у своїй апеляційній скарзі, що однією із підстав визнання недійсним договору (предмет зустрічного позову, на відсутність рішення загальних зборів на схвалення правочину позивач зазначав, що ПАТ «Промінвестбанк» при розгляді справи по суті зазначав, що посилання AT «СМНВО» на ст. 72 Закону України «Про акціонерні товариства», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 269 ГПК України, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Доводи відповідача-1 (позивача за зустрічним позовом) не були заявлені та не були предметом розгляду на стадії підготовчого засідання, а відтак не оцінювались судом на предмет дотримання вимог ст. 70, 72 Закону України «Про акціонерні товариства», а отже не можуть бути підставами апеляційного перегляду.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти скаржників.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі №920/744/19.
4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання".
5. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 05.10.2022.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов