вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" вересня 2022 р. Справа№ 910/21725/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Корсака В.А.
Майданевича А.Г.
при секретарі: Овчинніковій Я.Д.
За участю представників сторін:
від позивача: Лисенко Ю.А.;
від відповідача: Алпатьєва Н.Ю.;
від третьої особи: Васьковська Г.М.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 року (повний текст складено 21.07.2022)
у справі №910/21725/21 (суддя Котков О.В.)
за позовом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації
до Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"
про зобов'язання вчинити дії, -
Короткий зміст позовних вимог
Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни про зобов'язання відповідача звільнити нежитлове приміщення (господарську споруду) площею 20,3 кв.м в будинку №14 літ. В на вул. В.Василевської у м. Києві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору оренди № 389/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22.06.2015 року відповідач не вчинив необхідних дій, спрямованих на продовження строку дії вказаного правочину та продовжує займати приміщення комунальної власності без належних на те підстав.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем було вчасно висловлено заперечення з приводу поновлення договору оренди № 389/1 від 22.06.2015 року на новий строк, що вказує про відсутність підстав для автоматичного продовження договору на той же строк та на тих самих умовах відповідно до положень статті 764 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Каралоп Марини Анатоліївни звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 року у справі №910/21725/21 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не досліджено того, що спірний об'єкт не передавався в управління позивачу, а тому останній не є належним позивачем у даній справі. За твердженням апелянта, лист, на який позивач посилається в якості підстав для припинення договору оренди, не може вважатись врученим відповідачу, оскільки повернувся до відправника за закінченням терміну зберігання. Крім того, даний лист не містить однозначного небажання продовжити договір оренди, оскільки у ньому викладена пропозиція або повернути приміщення або вчинити дії щодо укладення договору на новий термін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/21725/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Корсак В.А., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 27.09.2022.
Позиції учасників справи
26.09.2022 через відділ документального забезпечення суду від позивача та третьої особи надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
22 червня 2015 року між Шевченківською районною в місті Києві державну адміністрацію (надалі - позивач, орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Каралоп Мариною Анатоліївною (надалі - відповідач, орендар) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (балансоутримувач) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 389/1 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець на підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 304 від 04.06.2015, за погодженням постійної комісії Київради з питань власності, протокол № 29 від 17.03.2015, передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно нежиле приміщення загальною площею 20,3 кв.м, а саме господарська споруда з орендованою площею 20,3 кв.м, згідно поверхового плану приміщення, що знаходиться за адресою: вул. В.Василевської, 14, літ. В, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва під інше використання нерухомого майна (прийом склотари).
В п. 4.15. договору визначено, що орендар зобов'язаний після припинення дії цього договору протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству. Акт приймання-передачі об'єкта підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.
Згідно з пунктом 7.6 договору у разі закінчення/припинення дії цього договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт підприємству у стані не гіршому, ніж в якому перебував об'єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.
Договір діє з 22.06.2015 року по 20.06.2018 року (п. 9.1. договору).
Відповідно до п. 9.4. договору договір припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору (п. 9.7. договору).
У зв'язку із закінченням строку дії договору оренди № 389/1 від 22.06.2015 року позивач звернувся до відповідача з листом від 18.06.2021 року № 109/04/45-4331, в якому повідомив про закінчення строку дії договору 19.06.2021 року та необхідність передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу або вчинити дії щодо укладення договору оренди на новий термін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що термін дії договору оренди № 389/1 від 22.06.2015 року закінчився 19.06.2021 року, відповідач орендоване приміщення добровільно не звільнив. За твердженнями позивача, відповідач займає спірне приміщення безпідставно, внаслідок чого є підстави для звільнення нежитлового приміщення (господарської споруди) площею 20,3 кв.м в будинку №14 літ. В на вул. В.Василевської у м. Києві.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
За приписами статей 526, 527, 530, 599, 610 та 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Спірні правовідносини щодо оренди нерухомого майна регулюються зокрема положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон), нормами Цивільного та Господарського кодексів.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Як вбачається з матеріалів справи, орендодавцем передано орендарю в орендне користування господарську споруду з орендованою площею 20,3 кв.м, згідно поверхового плану приміщення, яке знаходиться за адресою: вул. В.Василевської, 14, літ. В, що підтверджується актом про фактичне використання нежилого приміщення від 22.06.2015.
За твердженням апелянта, вказане вище нерухоме майно не передавалась в управління Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, а тому в останнього відсутнє право розпорядження зазначеним майном, у зв'язку з чим відповідач не може повернути орендоване приміщення позивачеві.
В той же час, такі твердження апелянта колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», доручено районним в місті Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Розпорядженням КМДА від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій згідно з додатками 1-10 до цього розпорядження. Додатком 10 до зазначеного розпорядження КМДА затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких віднесено до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, до якого включено, зокрема, сміттєзбірник по вул. В.Василевської, 14.
Твердження апелянта, що вказане вище майно не є тим майном, яке було передано в оренду (сміттєзбірник замість господарської споруди) колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127, сміттєзбірники відносяться до господарських (допоміжних) будівель та споруд.
Невідповідність площі орендованого приміщення із площею, зазначеної в розпорядженні, спростовуються наданим третьою особою технічним паспортом на нежитлову будівлю та підписаним відповідачем актом про фактичне використання нежилого приміщення від 22.06.2015, в якому підтверджено площу орендованого приміщення - 20,3 кв.м.
А тому відмінність розміру площі, яка зазначена в договорі, від тієї, що зазначена в розпорядженні, жодним чином не доводить того, що це інший нерухомий об'єкт, переданий на підставі договору оренди.
У зв'язку з чим, твердження апелянта, що спірний об'єкт оренди не передавався в управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, внаслідок чого останній є неналежним позивачем, визнаються колегією суддів необґрунтованими.
Відповідно до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Договір діє з 22.06.2015 року по 20.06.2018 року (п. 9.1. договору).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у зв'язку з відсутністю заяви однієї із сторін про припинення цього договору станом на 20.06.2018 та протягом одного місяця, строк договору оренди відповідно до ст. 764 ЦК України і ст. 284 ГК України був продовжений на той самий строк і на тих самих умовах, тобто до 19.06.2021.
Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).
Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Також, відповідно до частини четвертої статті 284 ГК України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Отже, норми статті 764 ЦК України та частини четвертої статті 284 ГК України визначають можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
Відсутність такого заперечення як в силу статті 764 ЦК України, так і частини четвертої статті 284 ГК України може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар саме в силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим/продовженим на строк, який був раніше встановлений договором.
У контексті наведеного заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця в орендних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов'язальних правовідносин.
Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, а тому є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.
Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, листом № 109/04/45-4331 від 18.06.2021 року Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила Фізичну особу-підприємця Каралоп Марину Анатоліївну про закінчення строку дії договору оренди № 389/1 від 22.06.2015 року та необхідність передачі майна по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу або вчинити дії щодо укладення договору оренди на новий термін.
Вказаний лист було направлено на адресу відповідача 23.06.2021 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист № 0405043459201 та фіскальним чеком від 23.06.2021 року.
У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0405043459201, вищевказаний лист надійшов на адресу відповідача 25.06.2021 року, проте 09.07.2021 року був повернутий на зворотну адресу у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
Крім того, відповідно до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0405043459201 міститься також інформація щодо невручення відправлення під час доставки 29.06.2021 року "з інших причин".
В якості підстав для скасування оскаржуваного рішення апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 911/928/18, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 23.04.2019 у справі № 904/2997/18 та зазначає, що у даному випадку має значення не лише факт направлення заяви, але й встановлення, чи була вона отримана іншою стороною.
Колегією суддів враховано, що у даних постановах Верховного Суду наявні висновки, що заява про припинення договору може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 по справі №755/1094/17 сформулювала правило, за яким незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 зазначила, що чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення про припинення договору оренди.
Разом з тим, орендуючи спірне майно, відповідач діє як суб'єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Обов'язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб'єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб'єктів; відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу підприємця, як місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем).
Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець вступає у повсякденні відносини з іншими суб'єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов'язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов'язок підприємця забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до підприємця письмово в розумний строк.
Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця.
Колегія суддів зазначає, що позивач належним чином виконав свій обов'язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до орендаря, надіславши йому заяву цінним листом відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України № 270 від 5 березня 2009 року.
Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами (а саме на юридичну адресу останнього, яка також вказана у договорі оренди) відповідно до встановлених судом обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.
А тому доводи апелянта в частині не дослідження судом факту отримання відповідачем заяви про припинення договору оренди колегія суддів відхиляє з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.
Твердження апелянта, що в листі № 109/04/45-4331 від 18.06.2021 відсутнє однозначне небажання продовжувати договір оренди, а є пропозиція або повернути приміщення або вчинити дії щодо укладення договору на новий термін колегія суддів відхиляє, оскільки у даному листі позивач чітко зазначив про припинення договору оренди з 19.06.2021 та заявив вимогу про передачі майна по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу.
Викладена в листі пропозиція щодо вчинення відповідачем дій задля укладення договору оренди на новий строк не може вважатись відсутністю заяви позивача про небажання продовжувати договір, оскільки фактично позивач запропонував відповідачу скористуватись своїм переважним правом на укладення договору на новий строк внаслідок реалізації права добросовісного орендаря (стаття 777 ЦК України), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.
Тобто, така пропозиція орендодавця, викладена в листі, не суперечить його волевиявленню на припинення договору оренди за закінченням строку договору.
Вказане опосередковано підтверджується висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 17.05.2017 у справі № 3-122гс17, та висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.
А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем було вчасно висловлено заперечення з приводу поновлення договору оренди № 389/1 від 22.06.2015 року на новий строк, що вказує про відсутність підстав для автоматичного продовження договору на той же строк та на тих самих умовах відповідно до положень статті 764 Цивільного кодексу України та ст. 284 ГК України.
Крім того, колегією суддів враховано, що на момент укладення між сторонами договору оренди комунального майна діяв Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (далі - Закон № 2269-XII), що втратив чинність 01.02.2020 у зв'язку з введенням в дію Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX (Закон № 157-IX).
Як було зазначено вище, укладений строк договору оренди був встановлений до 19.06.2021.
Відповідно до ст. 17 Закону № 2269-XII в останній редакції до втрати його чинності, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч. 2). Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору (ч. 3).
27.12.2019 набрав чинності Закон № 157-IX, який відповідно до п. 1 Прикінцевих та Перехідних положень даного Закону 01.02.2020 був введений в дію.
Пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень даного Закону № 157-IX передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Згідно приписів ст. 18 Закону № 157-IX продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1).
Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:
укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше;
укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;
укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;
укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (ч 2).
Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди (ч. 3).
В той же час, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у встановленому законодавством порядку звертався до позивача із заявою про продовження строку дії договору.
У зв'язку із викладеним вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що договір оренди є припиненим відповідно до частини першої статті 24 Закону України № 157-IX, за якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Частиною 1 ст. 25 Закону України № 157-IX передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Згідно з пунктом 7.6 договору у разі закінчення/припинення дії цього договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт підприємству у стані не гіршому, ніж в якому перебував об'єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.
Доказів звільнення орендованого приміщення та/або повернення останнього балансоутримувачу матеріали справи не містять.
Таким чином, з огляду на припинення договору оренди № 389/1 від 22.06.2015, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача звільнити орендоване майно - нежитлове приміщення (господарська споруда) загальною площею 20,3 кв.м в будинку №14 літ. В на вул. В.Василевської у м. Києві.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 року у справі № 910/21725/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі № 910/21725/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі № 910/21725/21 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/21725/21 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 04.10.2022
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді В.А. Корсак
А.Г. Майданевич