Справа № 646/2191/21 Номер провадження 22-ц/814/3423/22Головуючий у 1-й інстанції Демчина Т.Ю. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
03 жовтня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
представник відповідача - адвокат Світлична Я.О.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Світличної Яни Олексіївни
на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 08 жовтня 2021 року, ухвалене суддею Демчина Т.Ю., повний текст рішення складено - 18 жовтня 2021 року
та за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Червонозаводського районного суду міста Харкова від 20 жовтня 2021 року, постановлену суддею Демчина Т.Ю., повний текст ухвали складено - дата не вказана
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про вселення, визначення порядку користування спільним майном та усунення перешкод у користуванні власністю, -
01 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, в якому просила суд вселити її у приміщення, що входять до складу 12/48 часток другої частини домоволодінння за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку літ. «А-1» №№ 2-2, 2-7, 2-9; у будинку літ. «Б-2» №№ 4-3, 4-5 (відповідно технічного паспорту від 07.10.2013 року); зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні її права користування належною 12/48 часткою другої частини домоволодіння адресою: АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що 24/48 частин домоволодіння адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності у рівних частках по 12/48 належать їй та відповідачу, проте, ОСОБА_2 користується їх спільною часткою одноосібно та чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спільним житлом, не допускає її на територію домоволодіння, утримує у дворі агресивних собак, усі звернення позивача до співвласниці щодо надання можливості користуватись спільним майном виявились безрезультатними.
16.04.2021 року позивач ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву про вселення (а.с. 33-36), в якій просила суд вселити її у приміщення, що входять до складу 12/48 часток другої половини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: в будинку літ. «А-1» №№ 2-2, 2-7, 2-9; у будинку літ. «Б-2» №№ 4-3, 4-5 (відповідно технічного паспорту від 07.10.2013 року).
30.06.2021 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 59-60), в якій просила суд встановити порядок користування між нею та ОСОБА_2 частиною вказаного домоволодіння, при якому надати у володіння та користування: у будинку літ. «А-1» - ОСОБА_1 житлові кімнати площею по 13,7 кв.м, які згідно з планом квартири у технічному паспорті визначені під №№ 2-7, 2-9, кухню площею 7,8 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 2-2; ОСОБА_2 житлові кімнати площею 14,0 кв.м та 21,3 кв.м, які згідно з планом квартири у технічному паспорті визначені під № 2-4 та № 2-8 відповідно, а також кухню площею 7,3 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 2-6; тамбур площею 4,4 кв.м, який згідно з планом квартири у технічному паспорті визначений під № ІІ, коридор площею 6,5 кв.м, який згідно з планом квартири у технічному паспорті визначений під № 2-3, коридор площею 0,8 кв.м, який згідно з планом квартири у технічному паспорті визначений під № 2-5 - залишити у спільному користуванні співвласників; у будинку літ. «Б-2» - ОСОБА_1 житлову кімнату площею 7,9 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 4-3; ОСОБА_2 житлову кімнату площею 10,5 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 4-6; кухню площею 15,5 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 4-4; коридор площею 9,8 кв.м, який згідно з планом квартири у технічному паспорті визначений під № 4-2, ванну площею 8,3 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 4-5 - залишити у спільному користуванні співвласників. Зобов'язати відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні виділеними приміщеннями в другій половині домоволодіння та надати їй ключі від вхідних дверей та хвіртки.
Ухвалою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 20 липня 2021 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 (а.с. 94-95).
Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 08 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 про вселення та встановлення порядку користування спільним майном - задоволено.
Вселено ОСОБА_1 у жилі приміщення домоволодіння за адресою:
АДРЕСА_1 .
Встановлено порядок користування між співвласниками ОСОБА_2 , ОСОБА_1 домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 ,при якому надано у володіння та користування: у будинку літ. «А-1» - ОСОБА_1 житлову кімнату площею 13,7 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 2-7; житлову кімнату площею 13,7 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 2-9; кухню площею 7,8 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 2-2; ОСОБА_2 житлову кімнату площею 14,0 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 2-4; житлову кімнату площею 21,3 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 2-8; кухню площею 7,3 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 2-6; тамбур площею 4,4 кв.м, який згідно з планом квартири у технічному паспорті визначений під № ІІ, коридор площею 6,5 кв.м, який згідно з планом квартири у технічному паспорті визначений під № 2-3, коридор площею 0,8 кв.м, який згідно з планом квартири у технічному паспорті визначений під № 2-5 - залишено у спільному користуванні співвласників; у будинку літ. «Б-2» - ОСОБА_1 житлову кімнату площею 7,9 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 4-3; ОСОБА_2 житлову кімнату площею 10,5 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 4-6; кухню площею 15,5 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 4-4; коридор площею 9,8 кв.м, який згідно з планом квартири у технічному паспорті визначений під № 4-2, ванну площею 8,3 кв.м, яка згідно з планом квартири у технічному паспорті визначена під № 4-5 - залишено у спільному користуванні співвласників.
Залишено у спільному користуванні співвласників інші жилі приміщення, господарські будівлі та споруди домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1816,00 грн. понесених судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є обгрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
18.10.2021 року до Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшла заява ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат, в якій позивач просила суд у зв'язку з дією карантину, встановленого КМ України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, поновити процесуальний строк для подачі вказаної заяви з доказами судових витрат, стягнути з відповідача на свою користь судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн. (а.с. 148-157).
Заява мотивована тим, що у судовому засіданні 07.10.2021 року до закінчення судових дебатів позивачем відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України зроблено заяву про намір подати протягом 5 днів після ухвалення рішення суду докази судових витрат. Про ухвалення судом рішення на її користь позивач вона дізналась у вівторок 11.10.2021 року з Єдиного державного реєстру судових рішень. 11.10.2021 року у підтвердження виконання адвокатським об'єднанням договору про надання правничої допомоги №21/21 від 11.04.2021 року складений акт наданих послуг за період з 10.04.2021 року по 07.10.2021 року, який підписаний обома сторонами. На виконання умов вказаного договору позивачем сплачено 10 000 грн., що підтверджується банківською квитанцією №1 від 15.10.2021 року.
Ухвалою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 20 липня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про поновлення процесуального строку для подання заяви з доказами судових витрат.
Заяву ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат - залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що суд визнав необґрунтованими наведені у заяві про відшкодування судових витрат причини несвоєчасного подання ОСОБА_1 документів, передбачених ч.8 ст.141 ЦПК України, та не вбачає правових підстав для поновлення пропущеного строку їх подання за наведених у заяві обставин,тому на підставі ч.2 ст. 126, ч.8 ст.141 ЦПК України вказана заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Світлична Я.О., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково в частині про вселення позивача та відмовити у задоволенні позовної вимоги про визначення порядку користування житловим приміщенням.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у відповідача є підстави вважати, що її хочуть вижити з власного помешкання, т.я. позивач намагається у судовому порядку не розподілити нерухоме майно, а саме визначити купу спільних помешкань для користування, хоча абсолютно можливо назавжди розділити помешкання в натурі, яке складається з двох будинків. Вказує, що за позовом ОСОБА_2 вже слухається у Червонозаводському районному суді м. Харкова цивільна справа, але ОСОБА_1 не бажає розподілити житло та жити мирно у різних будинках, вона намагається зробити проживання ОСОБА_2 у своєму житлі неможливим, виділивши собі частину помешкань у кожному будинку та купу приміщень у спільне користування. Вказує, що позивач не довела та не обгрунтувала свої позовні вимоги щодо визначення порядку користування житлом, адже вона обрала найнераціональніший розподіл, хоча відповідач заперечувала та пропонувала свої варіанти. Також вказує, що мирова угода щодо спірного домоволодіння, на яку посилається суд першої інстанції і умови якої є не виконаними, стосувалася інших осіб, її умови ніяк не переходять та не мають впливу на сторону даного процесу. Також зазначає, що суд першої інстанції не врахував доводи відповідача про те, що спірне домоволодіння складається з двох будинків, його розподіл може бути виконано іншим чином, щоб кожна сторона отримала у користування помешкання в окремих будинках, бо спільне життя на спільних територіях та спільне користування для них є неможливим. Вказує, що судом першої інстанції не враховано фактичне користування відповідачем приміщеннями, оскільки відповідач з народження проживає в будинку літ «Б-2», користується ним, піклується про нього. Вказує, що будинок літ «А-1» складає площею 30/48 і ніхто не наперечує, щоб цей будинок був у користуванні позивача одноособово. Задля нормалізації часток позивач може відмовитися від користування однією з кімнат на свій вибір. Найголовніший аргумент такого варіанту розподілу те, що кожна сторона абсолютно законно отримає у своє користування частки в окремих будинках, не заважає одна одній та не втручається в життя. Вказує, що позивач намагається розміститися в 2-х будинках та змушує те саме робити відповідача, яка усе своє життя прожила в одному з цих будинків та не претендує на користування іншим. Також звертає увагу, що у рішенні суду допущена помилка у визначенні частки ОСОБА_1 , яка у дійсності складає 27/48, а у рішенні суду вказано 33/48. Позовна вимога про вселення позивача відповідачем не оскаржується, це абсолютно законне її право, оскільки вона має право власності на частку у домоволодінні, з цього приводу заперечень відповідачем не висувалося, перешкод не вчинялося.
У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, який надійшов до Харківського апеляційного суду 06.12.2021 року, позивач ОСОБА_1 просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанціїї ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом фактичних обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про ухваленння додаткового рішення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 15.10.2021 року засобами поштового зв'язку згідно вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України нею до суду було направлено заяву про відшкодування судових витрат та подано клопотання про поновлення процесуального строку для подання цієї заяви з тих підстав, що з Єдиного реєстру судових рішень лише 12.10.2021 року вона дізналася про ухвалення рішення у справі 08.10.2021 року, а також посилається на те, що пропуск строку обумовлений діючими карантинними обмеженями з приводу поширення коронавірусної хвороби. Вважає, що перебіг строку, встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розпочався 09.10.2021 року, тобто у відповідності до вимог ст. 123 ЦПК України, з наступного дня після ухвалення рішення у справі. Вказує, що суд 07.10.2021 року видалився до нарадчої кімнати для вирішення справи по суті і не було зрозуміло, коли суд вийде з нарадчої кімнати для проголошення рішення, про виклик до суду на 08.10.2021 року судову повістку позивач не отримувала. При цьому посилається на відповідні постанови Верховного Суду та рішення Європейського суду з прав людини.
У відзиві на апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, який надійшов 03.12.2021 року до Харківського апеляційного суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Світлична Я.О. просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Ухвалами Харківського апеляційного суду від 22.11.2021 року та від 23.11.2021 року відкриті провадження у справі за апеляційними скаргами (а.с. 197,200).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25.11.2021 року справа призначена до розгляду Харківським апеляційним судом на 01.02.2022 року (а.с. 203).
Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
З 03.08.2022 року дана цивільна справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 15.08.2022 року справа призначена до розгляду на 03.10.2022 року (а.с. 247).
Апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що згідно наданого позивачем технічного паспорту на домоволодіння адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 07.10.2013 року, за станом обстеження 23.01.2013 року, вказане домоволодіння складається з двох житлових будинків: одноповерхового літ. «А-1» та двоповерхового літ. «Б-2», а також надвірних господарських будівель та споруд. При цьому, як вбачається з графічних матеріалів технічного паспорту та експлікації приміщень вказаних будинків, будинок літ. «А-1» умовно поділений на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 89,5 кв.м, житловою площею 62,7 кв.м, що складається з чотирьох житлових кімнат. Будинок літ. «Б-2» умовно поділений на квартиру АДРЕСА_3 (перший поверх) загальною площею 53,7 кв.м, житловою площею 18,4 кв.м, що складається з двох житлових кімнат; та на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 68,1 кв.м, житловою площею 30,4 кв.м, що складається з двох житлових кімнат (а.с. 9-14).
Аналогічні відомості про житлові будинки та експлікацію приміщень у них містять і відомості наданого стороною відповідача технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за станом обстеження на 24.07.2014 року (а.с. 80-84).
З договору дарування, посвідченого 07.07.2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н.А., вбачається, що за вказаним договором ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар 15/48 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , з відповідною частиною надвірних будівель, що складається двох житлових будинків, льохів, сараїв, навісів, вбиральні та огорожі (а.с. 7).
З договору дарування, посвідченого 07.09.2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Варніковою К.В., вбачається, що за вказаним договором ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар 12/48 часток у праві спільної власності на два житлових будинки з відповідною частиною надвірних будівель - льохів, сараїв, навісів, вбиральні та огорожі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 120170781 від 10.04.2018 вбачається, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у спільній часткові власності. При цьому вказаний документ містить відомості про внесення до Реєстру прав власності на нерухоме майно наступних відомостей про співвласників вказаного домоволодіння: 03.05.2007 - ОСОБА_4 , яка набула право власності на 15/48 частин на підставі договору купівлі-продажу від 03.06.1977; 03.05.2007 - ОСОБА_3 , яка набула право власності на 9/48 частин на підставі договору купівлі-продажу від 03.06.1977; 07.08.2007 - ОСОБА_2 , яка набула право власності на 12/48 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24.07.2007; 07.08.2007 - ОСОБА_5 , який набув право власності на 12/48 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24.07.2007. Водночас, вказана інформація містить також відомості про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про набуття ОСОБА_1 07.07.2017 права власності на 15/48 частин на підставі договору дарування від 07.07.2017, а також про набуття нею 07.09.2017 права власності на 12/48 частин на підставі договору дарування від 07.09.2017 року.
З пояснень учасників процесу, аналізу вищезазначеної Інформації, письмової інформації КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 13.10.2020 № 10379/04-11/20 судом першої інстанції встановлено і ніким не оспорюється, що ОСОБА_1 набула право власності на 15/48 часток вище зазначеного домоволодіння, що згідно з відомостями Реєстру прав власності на нерухоме майно належали ОСОБА_4 , а також на 12/48 часток цього домоволодіння, що згідно з відомостями Реєстру прав власності на нерухоме майно належали ОСОБА_5 .
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що на момент розгляду справи домоволодіння АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 з частками 15/48 та 12/48, а всього 33/48, ОСОБА_2 з часткою 12/48 та ОСОБА_3 з часткою 9/48.
Мировою угодою від 09.04.1954 року, затвердженою рішенням Народного суду Червонозаводського району міста Харкова від 10.04.1954 року, домоволодіння по АДРЕСА_1 було поділене між співвласниками на дві рівні частини по 24/28, при цьому першій групі співвласників: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виділено у власність в будинку літ. «А-1»: кімнати №№ 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, веранди 1-1, 1-2, 1-3, в будинку літ. «Б-2»: житлові приміщення №№ 5-3, 5-4, 5-5, 5-6, 5-7, 5-8, веранди № 5-1, 5-2, сінці 4-1-а, підвал 3-1, 3-2, та частину надвірних будівель та споруд. Іншій групі співвласників, а саме - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виділено у власність в будинку літ. «А-1»: кімнати №№ 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8, 2-9, веранди 2-1, 2-2, в будинку літ. «Б-2»: житлові приміщення №№ 4-2, 4-3, 4-4, 4-5, 4-6, сінці 4-1, підвал 3-3, та частину надвірних будівель та споруд. Зі змісту мирової угоди вбачається, що сторони домовились провести реальний поділ належного їм домоволодіння (а.с. 15,16).
На момент укладення вище зазначеної мирової угоди питання поділу спільного майна регулювалось Цивільним кодексом УРСР, затвердженим постановою ЦВК УРСР від 16.12.1922. Так, за положеннями ст.ст. 62, 65 вказаного акту, володіння, користування та розпорядження спільною власністю повинно провадитись за загальною згодою всіх учасників, а у випадку непогодження - за більшістю голосів. Кожний власник має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна, якщо це не суперечить закону чи договору. Коли угоди про спосіб виділу не досягнуто, то майно за судовим рішенням ділиться в натурі, якщо це є можливим без непомірної шкоди його господарському призначенню; в противному випадку власник, який виділяється, одержує грошову компенсацію.
Зі змісту письмової інформації КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 13.10.2020 року № 10379/04-11/20 вбачається, що право спільної часткової власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 було зареєстроване на підставі свідоцтва про право власності, посвідченого 07.12.1947 року Першою міською Харківською нотаріальною конторою, за наступними співвласниками: за ОСОБА_8 - 9/48 частки, за ОСОБА_8 - 15/48 частки, за ОСОБА_10 - 15/48 частки, за ОСОБА_6 - 9/48 частки (а.с. 75-76).
У подальшому право власності ОСОБА_10 на 15/48 частки 31.07.1956 року перейшло до ОСОБА_11 , 27.03.1962 року від ОСОБА_11 до ОСОБА_12 , 03.06.1977 року від ОСОБА_12 до ОСОБА_4 .
Право власності ОСОБА_6 на 9/48 частки 31.07.1956 року перейшло до ОСОБА_13 , а 27.02.1962 року від ОСОБА_13 до ОСОБА_3 .
Право власності ОСОБА_8 на 15/48 частки за судовим рішенням від 04.06.1984 року перейшло до ОСОБА_9 , який став власником 24/48 часток спірного домоволодіння, від якого право власності на частки у розмірі по 12/48 в порядку спадкування перейшло до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , і частку останнього 19.11.2013 року успадкувала ОСОБА_5 , що вбачається зі змісту договору її купівлі-продажу, укладеного ОСОБА_5 з ОСОБА_1 07.09.2017 року.
Вище зазначена інформація КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 13.10.2020 року № 10379/04-11/20 не містить жодних відомостей про поділ в натурі спірного домоволодіння за мировою угодою від 09.04.1954 року та про припинення у зв'язку з цим права на частку будь-якого зі співвласників. Натомість їх речові права на спірне домоволодіння переходили до інших осіб на підставі договорів дарування, купівлі-продажу, а також в порядку спадкування.
Судом першої інстанції встановлено, що як окремі об'єкти нерухомого майна будь-які приміщення домоволодіння не реєструвались. Не містять таких відомостей і надані суду технічні паспорти на спірне домоволодіння.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що фактично домоволодіння АДРЕСА_5 в натурі між співвласниками ніколи поділене не було, будь-яка частка з домоволодіння в натурі не виділялась, а рішення Народного суду Червонозаводського району міста Харкова від 10.04.1954 року, яким затверджено мирову угоду від 09.04.1954 року, що передбачала реальний поділ вказаного домоволодіння, виконано не було.
На відсутність правових підстав вважати окремими об'єктами права власності як 24/48 частини домоволодіння АДРЕСА_6 з якої належать ОСОБА_1 , а 9/48 - ОСОБА_3 , так і 24/48 його частини, по 12/48 яких належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вказує також факт звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про виділ в натурі частки спірного домоволодіння в порядку ст. 367 ЦК України.
Разом з тим, речові права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірне домоволодіння виникли після набрання чинності 01.01.2004 року Цивільним кодексом України, і правовідносини щодо користування між ними спільним домоволодінням за положеннями ст. 5 ЦК України регулюються нормами вказаного Кодексу.
Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Статтею 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. За положеннями ст. 363 ЦК України, частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до ст. 334 цього Кодексу.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що на момент розгляду справи частки співвласників у праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: 33/48 частки ОСОБА_1 , 12/48 часток ОСОБА_2 та 9/48 часток ОСОБА_3 - є ідеальними частками у праві спільної часткової власності.
Відповідно до ст.150 ЖК Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Як вбачається з пояснень позивача в судовому засіданні, копій її заяв та скарг до органу поліції від 31.10.2017 року, 26.02.2019 року, 21.12.2019 року, 12.09.2020 року, а також відповідей на них від 06.11.2017 року, 04.09.2020 року і не заперечується представником відповідача в судовому засіданні, на огороджену частину домоволодіння АДРЕСА_1 , якою фактично користується ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 вона не допускає. Відсутність у ОСОБА_1 ключів від вхідних дверей та хвіртки до домоволодіння, а також наявність перешкод для вільного проходу на територію у зв'язку з утриманням ОСОБА_5 у дворі собак, стороною відповідача у відзиві та в судовому засіданні не оспорюється.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність для позивача ОСОБА_1 перешкод проживанню у житлі, що належить їй на праві спільної часткової власності.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317, 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР та передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відтак, оскільки ОСОБА_1 належить 33/48 часток у праві спільної часткової власності на спірне домоволодіння, права володіння та користування якими вона не може бути позбавлена, її порушене право може бути відновлене шляхом усунення перешкод у користуванні цим житлом шляхом її вселення.
При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи сторони відповідача про те, що до визначення конкретних приміщень домоволодіння, що складають частку ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності, її вселення до спірного домоволодіння є неможливим. Конкретні приміщення домоволодіння, що складають частку ОСОБА_2 , на момент вирішення даної цивільної справи також не визначені, натомість ОСОБА_2 тривалий час після набуття ОСОБА_1 права власності на належні їй частки у праві спільної часткової власності, користується не виділеним жодному зі співвласників у користування спільним майном, маючи при цьому 12/48 часток у праві спільної часткової власності, у той час як частка ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності є найбільшою з усіх співвласників та складає 33/48. Такий стан призводить до істотного дисбалансу прав співвласників та порушення встановлених у ст. 319 ЦК України засад їх рівності. Суд враховує також, що одночасно з вимогою про вселення, позивачкою заявлено вимогу про визначення порядку користування спільним майном, а тому вищезазначені доводи сторони відповідача вважає неспроможними.
Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Зі змісту позову та пояснень учасників процесу в судовому засіданні судом першої інстанції встановлено, що угоди про порядок користування спільним майном співвласниками не досягнуто.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визначення порядку користування спірним домоволодінням, суд першої інстанції виходив з правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-1500цс15 від 17.02.2016 року, згідно якої положення ст. 358 ЦК України вказують на те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд, застосовуючи ст. 358 ЦК України, виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.
Отже, положення ст. 358 ЦК України є підставою для задоволення вимоги про визначення порядку користування спільним майном між співвласниками. Суд також бере до уваги, що порядок, що визначається судом чи за домовленістю між співвласниками, не є остаточним вирішенням питання користування спільним майном, і в подальшому може неодноразово змінюватись як за домовленістю між співвласниками, так і за позовами будь-кого з них за наявності істотних обставин та змін у відповідних правовідносинах, у тому числі у разі зміни співвласників, поділу домоволодіння між співвласниками в натурі тощо.
Зі змісту позовної заяви та пояснень позивача в судовому засіданні судом першої інстанції встановлено, що спір між сторонами виник з приводу користування окремими приміщеннями спірного домоволодіння, зокрема, у будинку літ. «А-1»: №№ ІІ, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8, 2-9, а також у будинку літ. «Б-2»: 4-2, 4-3, 4-4, 4-5, 4-6. Вимог про визначення порядку користування іншими приміщеннями домоволодіння сторонами не заявлялось. Виходячи зі встановлених ст. 13 ЦПК України засад диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції вирішив питання встановлення порядку користування спільним майном в межах заявлених позивачем вимог.
З технічного паспорту вбачається, що приміщення будинку літ. «А-1», вирішення порядку користування якими ініціює позивачка, складаються з: тамбуру площею 4,4 кв.м, коридорів площею 6,5 кв.м та 0,8 кв.м, двох кухонь площею 7,8 кв.м та 7,3 кв.м відповідно, та чотирьох житлових кімнат площею 13,7 кв.м, 13,7 кв.м, 14,0 кв.м, 21,3 кв.м. При цьому позивач ОСОБА_1 просить виділити їй в особисте користування дві житлові кімнати площею по 13,7 кв.м, кухню площею 7,8 кв.м, а ОСОБА_2 - житлові кімнати площею 14,0 кв.м та 21,3 кв.м, а також кухню площею 7,3 кв.м, а тамбур та коридори залишити у спільному користуванні співвласників.
Приміщення будинку літ. «Б-2», вирішення порядку користування якими ініціює позивач, складаються з: житлових кімнат площею 7,9 кв.м та 10,5 кв.м, кухні площею 15,5 кв.м, коридору площею 9,8 кв.м та ванни площею 8,3 кв.м. При цьому позивач ОСОБА_1 просить виділити їй в особисте користування житлову кімнату площею 7,9 кв.м, натомість ОСОБА_2 - житлову кімнату площею 10,5 кв.м, а кухню, коридор та ванну залишити у їх спільному користуванні.
Іншого варіанту поділу вказаних приміщень у користування між співвласниками стороною відповідача суду не подано. Так як приміщення будинку літ. «А-1», вирішення порядку користування якими ініціює позивач, складаються з чотирьох кімнат і ОСОБА_1 у цьому будинку просить виділити їй у користування дві житлові кімнати меншої житлової площі, і приміщення будинку літ. «Б-2», вирішення порядку користування якими позивачка також ініціює, складаються з двох кімнат, і у цьому будинку ОСОБА_1 також просить виділити їй у користування одну житлову кімнату меншої житлової площі, виходячи з розміру часток сторін у праві спільної часткової власності, суд прийшов до висновку про можливість встановлення між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запропонованого позивачем порядку користування спільним житлом. За такого запропонованого позивачем розподілу приміщень спільних будинків, на думку суду, баланс інтересів співвласників порушено не буде. Про будь-які обставини, які б робили неможливим встановлення такого порядку користування приміщеннями спільних будинків, сторони суду не повідомляли.
Про наявність спору щодо користування іншою частиною домоволодіння, у тому числі іншими приміщеннями житлових будинків, господарськими будівлями та спорудами домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , сторони суду не повідомляють та вирішення цього питання на судовий розгляд не виносять. Відтак, усі інші приміщення будинків спірного домоволодіння, його господарські будівлі та споруди слід залишити у спільному користуванні співвласників.
Оскільки суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, то понесені позивачем судові витрати слід покласти на відповідача.
Постановляючи ухвалу про залишення заяви ОСОБА_14 про відшкодування судових витрат без розгляду, суд першої інстанції встановив, що 18.10.2021 до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат, у якій вона на підставі ст. 141 ЦПК України заявляє про стягнення з ОСОБА_2 на її користь понесених витрат на надання правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У заяві ОСОБА_1 заявила клопотання про поновлення процесуального строку для подання заяви із доказами понесених судових витрат, зазначаючи, що про те, що судом ухвалено рішення на її користь вона дізналась у вівторок 11.10.2021 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, та у зв'язку з карантинними обмеженнями причини пропуску нею строку подання заяви про стягнення понесених витрат на правничу допомогу є поважними.
Відповідно до ст. 122 ЦПК України, строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Як передбачено ст. 123 ЦПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Виходячи зі змісту цього положення, встановлений у ч.8 ст. 141 ЦПК України процесуальний строк на подання доказів щодо розміру витрат, які понесли сторони у даній цивільній справі у зв'язку з її розглядом, розпочав свій перебіг 09 жовтня 2021 року.
Згідно з положеннями ст. 124 ЦПК України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Виходячи з положень вищезазначеної норми, встановлений у ч.8 ст. 141 ЦПК України процесуальний строк на подання доказів щодо розміру витрат, які понесла ОСОБА_1 у зв'язку з розглядом справи, закінчився 13 жовтня 2021 року, який був робочим днем.
Проте, як вбачається з квитанції підприємства поштового зв'язку, заяву та документи ОСОБА_1 здано на пошту 15.10.2021 року, тобто за межами визначеного у ЦПК України строку.
Згідно ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Аналогічні положення щодо наслідків неподання доказів у підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, передбачені і у ч.8 ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, без повідомлення учасників справи. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з п.3 Перехідних положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Як встановив суд першої інстанції, судове рішення в порядку ст. 268 ЦПК України 08.10.2021 року проголошувалось публічно та 07.10.2021 року ОСОБА_1 брала участь у судовому засіданні та після проведення судових дебатів була повідомлена судом про вихід суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.
Зі змісту поданої заяви вбачається, що про ухвалення у справі судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 дізналась 11 жовтня 2021 року, у той час як процесуальний строк для подання доказів спливав 13.10.2021 року.
У поданій заяві не обґрунтовано, яким чином та які саме обмеження, запроваджені у зв'язку з карантином, позбавили позивачку можливості своєчасно подати докази. Протягом періоду з дати звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_2 про вселення і до закінчення процесуального строку для подання доказів, передбачених ч.8 ст. 141 ЦПК України, особливий режим роботи Червонозаводського районного суду міста Харкова на час карантину та впроваджені протиепідемічні заходи не змінювались, можливості подати документи особисто чи засобами поштового зв'язку учасники справи не позбавлялись, ОСОБА_1 користувалась встановленими ЦПК України правами позивача, приймала участь у судових засіданнях, подавала суду заяви по суті справи.
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є вселення позивача у приміщення, що входять до складу 12/48 часток другої половини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: в будинку літ. «А-1»№№ 2-2, 2-7, 2-9; у будинку літ. «Б-2»№№ 4-3, 4-5 (відповідно технічного паспорту від 07.10.2013 року), встановлення порядку користування частиною спірного домоволодіння, зобов'язати відповідача не чинити позивачу перешкоди у користуванні виділеними приміщеннями в другій половині домоволодіння та надати ключі від вхідних дверей та хвіртки.
Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення суду допущена описка у зазначенні розміру частки, що належить у дійсності позивачу ОСОБА_1 на підставі відповідних правовстановлюючих документів - 27/48, а не 33/48, яка підлягає виправленню судом першої інстанції у порядку ст. 269 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірному домоволодінні 27/48 часток належить ОСОБА_1 , 12/48 часток - ОСОБА_2 та 9/48 - ОСОБА_3 (27+12+9=48), тобто спірне домоволоління перебуває у спільній частковій власності вказаних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, співвласник ОСОБА_3 притягнута судом першої інстанції до участі у справі в якості третьої особи, позовні вимоги до неї не пред'явлені позивачем, проте, вимога про визначення порядку користування приміщеннями у будинках «А-1» та «Б-2» між сторонами даної справи може вплинути на її права та законні інтереси як співвласника спірного домоволодіння. Частка 9/48, яка належить ОСОБА_3 , є найменшою у порівнянні з частками співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . З матеріалів справи не зрозуміло, які приміщення спірних житлових будинків даного домоволодіння припадають частці, що належить ОСОБА_3 , та можуть бути виділені їй у користування, є незрозумілим у якому будинку знаходиться частка ОСОБА_3 , чи вона знаходиться в обох будинках.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що співвласник ОСОБА_3 , якій на праві спільної часткової власності належить 9/48 часток спірного домоволодіння, повинна бути притягнута до участі у справі в якості відповідача, а не третьої особи, що є порушенням норм процесуального права. Встановлена апеляційним судом обставина виходить за межі апеляційної скарги сторони відповідача та згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення, оскільки за змістом п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК Україниухвалення судом першої інстанції судового рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Вище вказане суд першої інстанції залишив поза увагою та прийшов до помилкового висновку про задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2021 року на адресу ОСОБА_3 АДРЕСА_1 судом першої інстанції була направлена копія ухвали суду від 20.07.2021 року з додатками: судова повістка про виклик до суду, копія позовної заяви та додатків до неї, копії письмових доказів, поданих позивачем після відкриття провадждення у справі (а.с. 99). Згідно відповіді від 13.11.2020 року відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області, ОСОБА_3 зареєстрованою/знятою з реєстрації не значиться (а.с. 100). 22.07.2021 року, 17.08.2021 року, 20.09.2021 року на ім'я ОСОБА_3 були дані оголошення про судові засідання, призначені на 17.08.2021 року, 02.09.2021 року, 07.10.2021 року (а.с. 101,106, 133), проте, відсутні відомості про те, де саме ці оголошення були опубліковані, що позбавляє суд можливості зробити висновок про те, що співласник спірного домоволодіння ОСОБА_3 належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.
Спірне домовлодіння включає в себе два будинки, які позначені у технічному паспорті, виготовленому 07.10.2013 року, літера «А-1» загальною площею 188,2 кв.м та літера «Б-2» загальною площею 141,5 кв.м. Згідно технічного паспорту будинок літера «А-1» одноповерховий, має дві квартири: кв.1 загальною площею 98,7 кв.м. та кв. 2 загальною площею 89,5 кв.м. Будинок літера «Б-2» двоповерховий, має кв. 4 загальною площею 53,7 кв.м., кв. 5 загальною площею 68,1 кв.м., підвал площею 19,7 кв.м. Матеріали справи не містять відомостей про те, коли ці квартири виникли та у чиєму користуванні вони перебувають.
За своєю загальною та житловою площею спірні будинки є значного розміру. Суд першої інстанції визначив порядок користуваннями ними між двома співвласниками без урахуванням прав та інтересів третього співласника ОСОБА_3 на підставі лише технічного паспорту на спірне домоволодіння, складеного від 07.10 2013 року.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не встановив, хто із співвласників фактично користується будинками, яким є цей порядок користування і якими доказами цей фактичний порядок підтверджується. З огляду на наявність трьох співвласників щодо двох житлових будинків спірного домоволодінння, значний розмір їх площ, по справі не була проведена технічна експертиза на предмет визначення фактичного порядку користування співвласниками будинками та можливих варіантів визначення порядку користування будинками між співвласниками, виходячи також з інтересів третього співласника ОСОБА_3 , яка по справі притягнута в якості третьої особи. З матеріалів справи не зрозуміло, яка частина приміщень і у якому із двох будинків (чи у кожному будинку) буде перебувати у користуванні частка співвласника ОСОБА_3 .
Крім цього, суд першої інстанції у рішенні послався на те, що визначений ним порядок користування приміщеннями у будинках є частковим, тобто є незрозумілим, у якій частці кожного співвласника щодо їх ідельних часток проведений такий порядок користування і чи не матиме місце порушення їх прав власності.
По справі вбачається, що ОСОБА_2 перша ще у листопаді 2020 року звернулася до Червонозаводського районного суду м. Харкова з самостійним позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про виділ у натурі частки з майна, що знаходиться у спільній частковій власності, та визначення порядку користування земельною ділянкою (справа №646/6568/20, ухвалою суду від 23.11.2020 року було відкрито провадження (а.с. 79-80)), у зв'язку з чим просила суд зупинити провадження у даній справі №646/2191/21, проте, ухвалою суду першої інстанції від 20.07.2021 року їй відмовлено у цьому (а.с. 88-89). Вказані справи також не були об'єднані в одне провадження. На даний час з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у справі №№646/6568/20 проведена судова будівельно-технічна експертиза та ухвалою суду першої інстанції від 09 лютого 2022 року поновлено провадження у цивільній справі № 646/6568/20, призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 22.03.2022 року о 14:00 год у приміщенні Червонозаводського районного суду міста Харкова.
Позивач ОСОБА_1 стверджує, що між попередніми співвласниками існував фактичний порядок користування приміщеннями житлових будинків спірного домоволодіння, проте, належні та допустимі докази того, що такий порядок існував, вона надати суду не може. Суду апеляційної інстанції позивач пояснила, що укладені нею договори дарування з ОСОБА_4 07.07.2017 року та з ОСОБА_5 07.09.2017 року містятть лише посилання про дарування їй часток відповідно 15/48 та 12/48 спірного домоволодіння, але не містять конкретних приміщень, які отримала вона у дар, також вказала, що при укладанні договорів дарування попередні власники не показували конкретно, які приміщення переходять їй у дар. Також відповідач ОСОБА_2 апеляційному суду пояснила, що не може надати докази (акти тощо) про виконання попередніми власниками домоволодіння мирової угоди від 1954 року щодо реального його поділу між ними. Доводи позивача про те, що частка 24/48 спірного домоволодіння реально була поділена між колишніми співвласниками ОСОБА_5 та ОСОБА_2 по 12/48 частки кожному, і що частка ОСОБА_2 , яка за договором купівлі-продажу перейшла ОСОБА_4 , знаходиться саме у будинку літ «А-1» та повинна перейти позивачу у користування, то ці доводи не підтверджені належними та допустими доказами, є припущеннями позивача.
Позовна вимога про вселення позивача у спірне домоволодіння не підлягає задоволенню, оскільки до визначення конкретних приміщень домоволодіння, що складають частку ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності, її вселення до спірного домоволодіння є неможливим Як правильно встановив суд першої інстанції, конкретні приміщення домоволодіння, що складають частку ОСОБА_2 , на момент вирішення даної цивільної справи не визначені.
Позовна вимога про зобов'язання відповідача не чинити позивачу перешкоди у користуванні виділеними приміщеннями в другій половині домоволодіння заявлена позивачем наперед, тому не підлягає задоволенню.
Також не підлягає задоволенню позовна вимога зобов'язати відповідача надати позивачу ключі від вхідних дверей та хвіртки, оскільки основна вимога про визначення порядку користування будинками не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має постійне місце реєстрації та проживання за адресою АДРЕСА_7 , тобто є забезпеченою житлом. Спірне домоволодіння розташоване поряд за адресою АДРЕСА_1 . Судом апеляційної інстанції не заперечується право власності позивача на 27/48 часток спірного домоволодіння, але користування, володінння та розпорядження ним позивач повинна здійснювати з дотриманням вимог ЦК та ЦПК України з урахуванням прав та законних інтересів усіх співвласників спірного домоволодіння. Після усунення недоліків позову ОСОБА_1 не позбавлена процесуальної можливості звернутися з суду з новим позовом у разі порушення її прав як співвласника спірного домоволодінння.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ухвала суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат є похідною від основного рішення суду від 08.10.2021 року, яка підлягає скасуванню у зв'язку зі скасуванням вказаного рішення суду і ухвалення нового про відмову у позові.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно п.2 ч.2 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмовив позові - на позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 сплатила 2 724,00 грн. судового збору при подачі апеляційної скарги (а.с. 186), який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 3,4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.2, 376, ч.1 п.3,4, 376 ч. 3 п. 4 ЦПК України381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,-
Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Світличної Яни Олексіївни та ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 08 жовтня 2021 року та ухвалу цього ж суду від 20 жовтня 2021 року - скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про вселення, визначення порядку користування спільним майном, усунення перешкод у користуваннівласністю - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 724,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 жовтня 2022 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов