Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
04 жовтня 2022 р. справа № 520/5164/22
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599, вул. Жон Мироносиць, 5, м. Харків, 61002) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Харківській області, яким реалізовано наказ ГУНП в Харківській області за №295 від 03.06.2022 в частині застосування до ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , до звільнення з органів МВС України працювала на посаді дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області, спеціальне звання старший лейтенант поліції дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів поліції;
- поновити ОСОБА_1 на посаді дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області;
- стягнути з ГУНП у Харківській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення (заробіток) за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 року відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.1 та п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст.257 КАС України, справа належить до справ незначної складності, у зв'язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599, вул. Жон Мироносиць, 5, м. Харків, 61002) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розглядати позовні вимоги в наступній редакції:
- визнати протиправним та скасувати накази начальника ГУНП в Харківській області за №295 від 03.06.2022 та наказ ГУНП в Харківській області за №288 о/с від 14.06.2022 по особовому складу у частині застосування до ОСОБА_1 , до звільнення з органів МВС України працювала на посаді дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області, спеціальне звання старший лейтенант поліції, дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів поліції;
- поновити ОСОБА_1 на посаді дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області;
- стягнути з ГУНП у Харківській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення (заробіток) за час вимушеного прогулу.
Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву вказав, що підставою для прийняття оскаржуваних наказів слугували матеріали службового розслідування, за результатами якого начальником ГУНП в Харківській області 03.06.2022 був затверджений висновок службового розслідування, а в подальшому підписаний наказ ГУНП в Харківській області від 03.06.2022 № 295, яким до дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 Куп'янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 за вчинення дисциплінарного проступку застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач працювала на посаді дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області, спеціальне звання старший лейтенант поліції.
Наказом ГУНП в Харківській області від 10.05.2022 № 610 «Про призначення та проведення службового розслідування» було призначено та проведено службове розслідування (наказом ГУНП від 24.05.2022 № 667 «Про продовження строку проведення службового розслідування, призначеного наказом ГУНП в Харківській області від 10.05.2022 № 610» службове розслідування було продовжено).
В ході службового розслідування дисциплінарною комісією було встановлено, що 09.05.2022 до ГУНП в Харківській області надійшов рапорт начальника Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області полковника поліції Кривошеї О.М. про те, що ним 28.04.2022 підлеглим працівникам було надано усний наказ у строк до 30.04.2022 евакуюватися на підконтрольну Україні територію та прибути за місцем дислокації підрозділу, для несення служби та виконання своїх функціональних обов'язків, а саме наступним поліцейським Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області, в тому числі дізнавачу сектору дізнання відділення поліції № 1 старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 .
Проте з 01.05.2022 по теперішній час, вищевказана поліцейська до евакуйованого підрозділу для проходження служби не прибула, відсутня на службі без поважних причин, та, відповідно, до виконання своїх функціональних обов'язків не приступила.
Під час проведення службового розслідування свої пояснення надав начальник Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області полковник поліції ОСОБА_2 , в яких повідомив, що він з 24.02.2022 перебував на неокупованій території. Поки була можливість, він підтримував телефонний зв'язок з підлеглими, які залишились на окупованій території. 28.04.2022 ним був відданий наказ своїм підлеглим, щоб вони всіма можливими шляхами виходили на неокуповану військами рф територію. Однак, станом на 03.06.2022, на виконання наказу ОСОБА_2 , на підконтрольну територію з окупації вийшли лише підполковник поліції ОСОБА_3 , лейтенанти поліції ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , старші лейтенанти поліції ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , майори поліції: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , капітан поліції ОСОБА_15 , капрал поліції ОСОБА_16 , слідчий СВ Куп'янського РВП майор поліції ОСОБА_17 перетнув кордон з Польшею та на власному автомобілі повертається до місця дислокації підрозділу. До свого пояснення полковник поліції ОСОБА_2 додав список особового складу з номерами мобільних телефонів, за якими він телефонував своїм підлеглим.
Опитаний під час проведення службового розслідування заступник начальника Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області полковник поліції Сіняєв О.М. підтвердив відомості з приводу того, що він також на виконання наказу полковника поліції ОСОБА_2 , телефонував поліцейським, які перебувають на непідконтрольній території, щоб останні з 28.04.2022 евакуювались на підконтрольну Україні територію.
Аналогічне пояснення у ході проведення службового розслідування надав і начальник ВПД № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області майор поліції ОСОБА_18 .
Опитані поліцейські Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області: підполковник поліції ОСОБА_19 , підполковник поліції ОСОБА_3 , капітан поліції ОСОБА_20 , капітан поліції ОСОБА_21 , капітан поліції ОСОБА_22 , капітан поліції ОСОБА_23 , старший лейтенант поліції ОСОБА_24 , капітан поліції ОСОБА_25 , капітани поліції: ОСОБА_26 , ОСОБА_15 , старший лейтенант поліції ОСОБА_27 , майор поліції ОСОБА_28 , лейтенант поліції ОСОБА_29 , лейтенанти поліції ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та капітани поліції ОСОБА_30 і ОСОБА_31 , майори поліції: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які вийшли з тимчасово окупованої території Куп'янського району Харківської області, у своїх поясненнях зазначили, що на час початку збройної агресії рф вони перебували в м. Куп'янськ Харківської області. З 24.02.2022 по 26.02.2022 деякі поліцейські виконували свої функціональні обов'язки за місцем служби. Після окупації м. Куп'янськ, 27.02.2022 збройними силами рф вони перебували в м. Куп'янськ разом зі своїми родинами. На тимчасово окупованій території вони перебували у м. Куп'янськ, приблизно, до кінця квітня поточного року. З представниками окупантів не співпрацювали, факти добровільної співпраці працівників Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області з окупантами їм на той час відомі не були, безпосередніми свідками такої співпраці також не були.
З окупованої території на підконтрольну територію виїжджали колоною або самостійно разом з родинами за маршрутом м. Купянськ - с. Грушівка - с. Сподобівка- с. Савинці - м. Балаклія - с. Андріївка - м. Зміїв - м. Мерефа - м. Харків.
Дисциплінарною комісією на виконання вимог статті 27 Дисциплінарного статуту Національної поліції України 20.05.2022 з використанням засобів електронної комунікації був здійснений виклик за допомогою: смс - повідомлень (акт огляду засобів електронної комунікації від 23.05.2022 № 380), месенджера «Ватсап» (акт огляду засобів електронної комунікації від 23.05.2022 № 381), месенджера «Вайбер» (акт огляду засобів електронної комунікації від 23.05.2022 № 383), месенджера «Телеграм» (акт огляду засобів електронної комунікації від 23.05.2022 № 384) та на електронну адресу (акт огляду засобів електронної комунікації від 23.05.2022 № 382) всіх поліцейських, в тому числі і ОСОБА_1 , які перебувають на тимчасово окупованій РФ території, з запрошенням прибути 23.05.2022 до УГІ ГУНП в Харківській області для надання письмових пояснень.
Станом на 23.05.2022 вищевказані поліцейські Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області, в тому числі і ОСОБА_1 , не прибули до УГІ ГУНП в Харківській області, про що був складений акт про відмову від надання пояснень від 23.05.2022 № 386.
Висновок службового розслідування затверджено 03.06.2022, за п.145 висновків якого, за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у відсутності на службі без поважних причин з 01.05.2022 по 03.06.2022, тим самим скоївши прогули, в порушенні вимог ч. 1 ст. 8, п. 1, 2 ч. 1 ст. 18, п. 24 ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію», ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1, 2, 4, 8, 13 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п. 2 абзацу 1 наказу Національної поліції України від 08.04.2022 № 242, п. 1 наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 № 818, дізнавач сектору дізнання відділення поліції № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області старший лейтенант поліції ОСОБА_1 підлягає застосуванню дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Наказом ГУНП в Харківській області від 03.06.2022 № 295 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ГУНП в Харківській області» до дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за порушення службової дисципліни.
14.06.2022 наказом ГУНП в Харківській області № 288 о/с дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено із служби в поліції згідно з пунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Не погоджуючись з діями відповідача щодо звільнення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Статтею 3 Закону №580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції (частина третя статті 11 Закону).
Згідно з частиною першою статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Статтею 18 Закону №580-VIII визначено обов'язки поліцейських.
Зокрема, поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частини перша та друга статті 19 Закону №580-VIII).
Законом України від 15.03.2018 №2337-VІІІ затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Відповідно до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Згідно частини другої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського, у тому числі: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень (частина третя статті 1 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту, поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов'язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика. За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов'язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.
Отже проходження служби в поліції, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії та вчинки.
Статтею 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (стаття 12 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Частиною третьою статті 13 Дисциплінарного статуту встановлено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Згідно із статтями 14, 15, 19 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків провадиться службове розслідування.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.
За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.
У висновку за результатами службового розслідування, у том числі, зазначаються: причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Аналогічні положення закріплені і у Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 за №1355/32807 (далі Порядок).
Крім того вказаним Порядком передбачено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідно до пункту 1 Розділу VII Порядку, у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування.
З аналізу вищенаведених норм Дисциплінарного статуту та Порядку проведення службових розслідувань слідує, що підставою для призначення службового розслідування є повідомлення поліцейських, рапорти про вчинення порушення поліцейським, що має ознаки дисциплінарного проступку.
Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказ керівників щодо необхідності у строк до 30.04.2022 вийти з окупованих територій та прибути до місця дислокації, визначеного керівництвом ГУНП в Харківській області, для проходження служби, виконання своїх функціональних обов'язків отримала лише 28.04.2022 року в момент коли з'явилась можливість встановити зв'язок з керівництвом ГУНП через мережу Інтернет. Виконати його та залишити місце тимчасової окупації до 27.06.2022 року фізично не могла, так як пересування з смт. Великий Бурлук було заборонено під загрозою застосування зброї з боку окупантів - збройними силами Росії. Прибула до місця визначеного керівництвом ГУНП в Харківській області за першої можливості - (створення «зеленого коридору»).
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд враховує таке.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.
Статтею 24 Закону №580 установлено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що всі поліцейські з 24.02.2022 зобов'язані були знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходять службу та виконувати свої безпосередні функціональні обов'язки, в тому числі і завдань щодо захисту, пов'язаних із захистом територіальної цілісності України.
Проте, позивач з 25.02.2022 був відсутній на робочому місці за адресою місця дислокації підрозділу, де служив або інших визначених місць для виконання завдань, пов'язаних із захистом територіальної цілісності України, здійснення заходів із забезпечення публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам в період, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем.
Відповідно до частини 2 статті 5 Дисциплінарного статуту за відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов'язаний повідомити керівнику про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.
Однак, матеріали справи не містять жодного доказу щодо намагання позивача зв'язатися з керівництвом з 25.02.2022 року по 27.06.2022 року.
Отже судом достовірно встановлено, та підтверджується матеріалами справи факт відсутності позивача на робочому місці (службі) в робочий час, у період воєнного стану в Державі, а відтак, висновок відповідача про відсутність позивача на службі без поважних причин, у період 01.05.2022 по 03.06.2022 на думку суду, є обґрунтованим, а оскаржувані накази правомірними.
Відносно неможливості виїхати з тимчасово окупованої території суд зазначає, що за інформацією Ірини Верещук від 10.03.2022 року, розміщеною на сайті Президента України (https://www.president.gov.ua/news/vidkrilisya-gumanitarni-koridori-dlya-evakuaciyi-lyudej-u-su-73473) відкрилися гуманітарні коридори для евакуації людей у Сумській, Харківській, Донецькій та Київській областях, зокрема, у Харківській області: Ізюм - Мала Комишуваха - Барвінкове - Лозова.
Даний факт є загальновідомим і доведення не потребує.
Окрім цього, за інформацією опитаних поліцейських Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області, які вийшли з тимчасово окупованої території Куп'янського району Харківської області, на тимчасово окупованій території вони перебували у м. Куп'янськ, приблизно, до кінця квітня поточного року, з окупованої території на підконтрольну територію виїжджали колоною або самостійно разом з родинами за маршрутом м. Купянськ - с. Грушівка - с. Сподобівка- с. Савинці - м. Балаклія - с. Андріївка - м. Зміїв - м. Мерефа - м. Харків.
Тобто можливість повернення до м.Харків у позивача була, однак позивач нею не бажав скористатися.
Отже, хоча рішення про невиїзд з тимчасово окупованої території було прийняте позивачем саме у зв'язку з військовою збройною агресією РФ проти України, зазначене не є для поліцейського поважною причиною для самовільного залишення місця служби.
При цьому суд звертає увагу, що поліцейському не надано повноважень самостійного, вільного визначення ним місця несення служби, зміну підрозділу, самостійного усунення поліцейським від виконання обов'язків за основним місцем несення служби без відповідного наказу прямого керівника.
З огляду на вищевикладене, суд звертає увагу, що позивачем не доведено наявності порушень суб'єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваних наказів, які б могли вплинути на кінцевий результат.
Будь-яких належних доказів невідповідності встановлених службовим розслідуванням фактів дійсним обставинам відсутності позивача на службі позивачем не наведено, а судом під час розгляду справи - не встановлено.
Також суд звертає увагу, що відповідно до статті 37 Закону України «Про запобігання корупції», Закону України «Про Національну поліцію», з метою формування в поліцейських почуття відповідальності стосовно дотримання професійно-етичних норм поведінки під час виконання службових обов'язків, а також сприяння посиленню авторитету та довіри громадян до Національної поліції України, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 №1179, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.12.2016 за №1576/29706, затверджено Правила етичної поведінки поліцейських (далі - Правила).
Відповідно до пункту 1 Розділу І Правил встановлено, що вони поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція).
Дотримання вимог цих Правил є обов'язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.
Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Правил під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.
Пунктами 3 та 4 Розділу IV Правил передбачено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов'язаний дотримуватися норм професійної етики.
Суд звертає увагу, що дотримання вище зазначених вимог Дисциплінарного статуту та Правил є обов'язком кожного поліцейського не залежно від того перебуває він під час виконання службових обов'язків чи у позаслужбовий час, що пов'язане з особливостями проходження служби в Національній поліції.
Крім того з тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Присяга поліцейського передбачає зобов'язання виконувати обов'язки сумлінно.
Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов'язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов'язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.
Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 року по справі №815/4478/16.
Вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов'язків працівників поліції. Приймаючи присягу, позивач зобов'язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №816/604/17).
Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 по справі №815/4463/17 сформована правова позиція щодо того, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Суд звертає увагу на те, що як охоронець громадського порядку, держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі «Звежинський проти Польщі» (заява№ 34049/96), рішення ЄСПЛ від 19.04.2007 у справі «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії» (заява № 63235/00).
Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів Національної поліції є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Пунктом 7 статті 19 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Відповідно до частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень як звільнення зі служби в поліції.
Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580 встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Матеріалами справи підтверджується факт грубого порушення службової дисципліни, а саме те, що з 01.05.2022 по 03.06.2022 старший лейтенант поліції ОСОБА_1 , безпідставно була відсутня на службі без поважних причин, не виконала усний наказ керівників щодо необхідності у строк до 30.04.2022 вийти з окупованих територій та прибути до місця дислокації, визначеного керівництвом ГУНП в Харківській області, для проходження служби, виконання своїх функціональних обов'язків, а також не взяла участі у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час його оголошення на всій території України, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Також ОСОБА_1 вчинила інші дисциплінарні проступки, що виразилися у порушені: п. 1, 2, 4, 13 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, у частині невиконання зобов'язання бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України, ознайомившись і знаючи закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також не виконала свої посадові (функціональні) обов'язки; не дотрималася правил внутрішнього розпорядку, не виконала накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону, не сприяла керівникові в організації дотримання службової дисципліни; п. 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», у частині недотримання положень Конституції України, законів України та інших нормативно правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського, професійного виконання своїх службових обов'язків; вимог частини 2 статті 19 Конституції України, частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію», діяла не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тим самим, вчинила дисциплінарний проступок, який є несумісним з подальшим проходженням служби в Національній поліції України.
Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що висновок службового розслідування сформований у межах компетенції та з врахуванням реального військового стану в Державі. Вина позивача у порушенні службової дисципліни доведена належними та допустимими доказами, тому суд погоджується з аргументами відповідача про те, що спірні накази є правомірними та обґрунтованими, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення є співмірним до вчиненого проступку.
Щодо доводів позивача про порушення процедури проведення службового розслідування в частині не відібрання у них письмових пояснень, варто зазначити, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акту можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від23.04.2020 у справі №813/1790/18.
Таким чином, підстави для визнання протиправним та скасування наказу начальника ГУНП в Харківській області за №295 від 03.06.2022 та наказу ГУНП в Харківській області за №288 о/с від 14.06.2022 по особовому складу у частині застосування до ОСОБА_1 , до звільнення з органів МВС України працювала на посаді дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області, спеціальне звання старший лейтенант поліції, дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів поліції - відсутні, відповідач у спірних правовідносинах діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені чинним законодавством України, відповідно суд не вбачає підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.
При цьому, позовні вимоги поновити ОСОБА_1 на посаді дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області та стягнути з ГУНП у Харківській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення (заробіток) за час вимушеного прогулу, є похідними та також не підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599, вул. Жон Мироносиць, 5, м. Харків, 61002) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 04.10.2022 року.
Суддя Біленський О.О.