Справа № 932/772/22
2/0203/900/2022
IMEHEM УКРАЇНИ
22 вересня 2022 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:
головуючого-судді - Казака С.Ю.
при секретарі - Биченковій Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ІДЕЯ БАНК», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, повернення стягнутих коштів,-
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що в грудні 2021 року дізнався про те, що у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. на виконанні перебуває виконавче провадження №68057257 з примусового виконання виконавчого листа, вчиненого 12.11.2021 року за реєстровим №16286 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., за яким запропоновано стягнути з позивача на користь АТ «ІДЕЯ БАНК» заборгованість в сумі 73060 грн. 04 коп. Заперечуючи проти правомірності вчинення виконавчого напису, позивач посилався на те, що судовим рішенням у справі №826/20084/14 було визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року в частині доповнення Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають із кредитних правовідносин». Таким чином, у нотаріуса були відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором, який нотаріально не посвідчувався. Також позивач посилався на те, що виконавчий напис було вчинено за відсутності документів, що підтверджують безспірність заборгованості. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 12.11.2021 року за реєстровим №16286 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М.; стягнути з відповідача фактично стягнуті в рамках виконавчого провадження кошти, а також стягнути з відповідача понесені по справі судові витрати.
Ухвалами Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 31.01.2022 року цивільну справу за позовом та заявою про забезпечення позову було передано за підсудністю до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 16.05.2022 року позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено останню до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Також ухвалою від 16.05.2022 року було задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за оспорюваним виконавчим написом.
В наданій заяві представник позивача просив розглянути справу за відсутності сторони позивача, зазначивши про підтримання заявлених позовних вимог.
Відповідач за викликами явку свого представника не забезпечив. Проте, надав відзиві на позовну заяву, в якому просив розглядати справу без участі представника відповідача. Також згідно наданого відзиву відповідач заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що 05.08.2019 року між АТ «ІДЕЯ БАНК та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування №Z06.00403.005559198, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в сумі 49999 грн., зі сплатою 21,99% річних, строком на 36 календарних місяців. Позивачем було порушено договірні зобов'язання, внаслідок чого станом на 07.10.2021 року утворилась заборгованість в сумі 71160 грн. 04 коп., з яких: 24008 грн. 54 коп. - строковий основний борг, 19631 грн. 41 коп. - прострочений основний борг; 11166 грн. 99 коп. - прострочені проценти, 51 грн. 43 коп. - строкові проценти, 736 грн. 79 коп. - строкова плата за обслуговування кредиту; 15564 грн. 88 коп. - прострочена плата за обслуговування кредиту. З огляду на це, боржнику було направлено вимогу про усунення порушень кредитних зобов'язань та довідку-розрахунок заборгованості, які були залишені ним без задоволення. Після спливу тридцяти днів з моменту надіслання вимоги банк звернувся до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, до якої було надано також вимогу про усунення порушень, довідку про ненадходження платежів, довідку-розрахунок заборгованості, виписку по рахунку боржника, кредитний договір, опис вкладення у цінний лист, список №4 ф.103, фіскальний чек АТ «Укрпошта», список від АТ «Укрпошта», детальний розрахунок заборгованості. Вказані документи були достатньою правовою підставою для вчинення виконавчого напису. Позивачу було відомо про наявність в нього заборгованості за кредитним договором, на момент вчинення виконавчого напису не було оспорено факт її наявності та розміру. Будь-які спори щодо розміру та правильності нарахування сум, що стягуються на підставі виконавчого напису нотаріуса після його вчинення не можуть бути підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, доводи позивача про відсутність ознак безспірності суми заборгованості не відповідають обставинам справи та позивачем не доведені.
Також відповідач посилався на те, що резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14 не містить відомостей про те, з якого саме моменту втрачає чинність постанова Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, а тому остання втрачає чинність в загальному порядку, тобто відповідно до Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2000 року №32/5. Оспорюваний виконавчий напис було вчинено до втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, оскільки така залишається чинною по теперішній час. Зазначене також узгоджується із постановою Кабінету Міністрів України №164 від 28.02.2022 року, оскільки пунктом 2 цієї постанови забороняється вчинення виконавчих написів за кредитними договорами, які не є нотаріально посвідченими. Тобто, до 28.02.2022 року державою не заборонялось вчинення виконавчих написів за кредитними договорами, які не є нотаріально посвідченими.
Крім того, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в частині застосування реституції та повернення коштів, стягнутих під час виконання виконавчого напису нотаріуса, посилаючись на те, що в даному випадку не підлягають застосуванню положення ст.1212 ЦК України, оскільки виконавчий напис виступає лише механізмом реалізації права на захист порушеного права в позасудовому порядку. Натомість, стягнення заборгованості хоч і здійснюється внаслідок пред'явлення виконавчого напису до виконання, проте здійснюється на підставі кредитного договору.
Також відповідач заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на ненадання позивачем зазначеного в акті приймання виконаних робіт від 17.01.2022 року додатку №2, що позбавляє можливості відповідачу та суду встановити істотні умови правовідносин, які склались між позивачем та адвокатським об'єднанням, обгрунтованість заявлених до стягнення витрат на правову допомогу.
Треті особи за викликами до суду також не з'явились, пояснення по суті справи не надали.
Враховуючи подану представником позивача заяву, неодноразову неявку представника відповідача та третіх осіб, надання відповідачем відзиву на позовну заяву, а також достатність наданого учасникам часу для вчинення процесуальних дій, суд з урахуванням положень ст.ст.211,223,247 ЦПК України, визнав за можливе провести подальший розгляд справи за відсутності учасників, на підставі наявних матеріалів справи та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Перевіривши доводи, викладені сторонами в заявах по суті справи та дослідивши матеріали останньої, суд приходить до наступного висновку.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 05.08.2019 року між АТ «ІДЕЯ БАНК та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування №Z06.00403.005559198, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в сумі 49999 грн., зі сплатою 21,99% річних, строком на 36 календарних місяців.
20.11.2021 року за реєстровим №16286 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. було вчинено виконавчий напис, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ІДЕЯ БАНК» невиплачені в строк грошові кошти за договором кредиту та страхування №Z06.00403.005559198 від 05.08.2019 року, строк платежу за якими настав 05.10.2020 року, а саме: стягнути за період з 05.11.2020 року по 07.10.2021 року включно кошти в сумі 24008 грн. 54 коп. - основний борг, 19631 грн. 41 коп. - прострочений основний борг, 11166 грн. 88 коп. - прострочені проценти, 51 грн. 43 коп. - строкові проценти, 736 грн. 79 коп. - строкова плата за обслуговування кредиту, 15564 грн. 88 коп. - прострочена плата за обслуговування кредиту, 1900 грн. - плата за вчинення виконавчого напису, а всього 73060 грн. 04 коп.
Статтею 18 ЦК України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст.88 Закону України «Про нотаріат» н отаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Згідно пп.1.1.,1.2 п.1 глави 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року (далі - Порядок), встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пп.2.1 п.2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Згідно пп.2.3 п.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Підпунктом 3.1 п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (пп.3.2 п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (пп.3.5 п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений пп.2.3 п.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
З урахуванням приписів ст.ст.15,16,18 ЦК України, ст.ст.50,87,88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
З матеріалів справи вбачається, що в зв'язку із неналежним виконанням позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором АТ «ІДЕЯ БАНК» на адрес у останнього 11.10.2021 року було направлено вимогу від 07.10.2021 року про усунення відповідних порушень та погашення заборгованості, що підтверджується копією відповідної вимоги, описом вкладення в цінний лист, списком №4ф.103 згрупованих поштових відправлень та чеком ПАТ «Укрпошти», які долучені до відзиву відповідача.
Після спливу тридцяти днів з моменту надіслання вимоги банк звернувся до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, до якої було надано також вимогу про усунення порушень, довідку про ненадходження платежів, довідку-розрахунок заборгованості, виписку по рахунку боржника, кредитний договір, опис вкладення у цінний лист, список №4 ф.103, фіскальний чек АТ «Укрпошта», список від АТ «Укрпошта», розрахунок заборгованості.
Посилаючись на те, що заборгованість не є безспірною, позивач зі свого боку не надав відповідних доказів, які б спростовували правильність розрахунку та розмір запропонованих до стягнення сум за виконавчим написом нотаріуса, наявність відповідного спору між сторонами.
З огляду на це, суд відхиляє доводи позивача про відсутність ознак безспірності суми заборгованості за їх обгрунтованістю та не доведеністю.
Поряд з цим, суд враховує наступне.
Відповідно до п.1 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (далі - Перелік), передбачено стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.
Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Пунктом 2 вказаного Переліку було встановлено, що для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Зазначений Перелік було доповнено пунктом 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662 «Про внесення Змін, що вносяться до Переліку документів, за яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Разом з цим, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа №826/20084/14), яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, було визнано нечинною та незаконною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662 в частині, зокрема, п.2 змін, що вносяться до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача посилався на те, що резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14 не містить відомостей про те, з якого саме моменту втрачає чинність постанова Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, а тому остання втрачає чинність в загальному порядку, тобто відповідно до Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2000 року №32/5. Оспорюваний виконавчий напис було вчинено до втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, оскільки така залишається чинною по теперішній час. Зазначене також узгоджується із постановою Кабінету Міністрів України №164 від 28.02.2022 року, оскільки пунктом 2 цієї постанови забороняється вчинення виконавчих написів за кредитними договорами, які не є нотаріально посвідченими. Тобто, до 28.02.2022 року державою не заборонялось вчинення виконавчих написів за кредитними договорами, які не є нотаріально посвідченими.
Відповідно до ч.ч.8,11 ст.171 КАС України в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
У частині п'ятій ст.254 КАС України зазначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (ст.255 КАС України).
Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10.12.2014 року, втратила чинність (у частині) 22.02.2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14.
Виконання судового рішення про присудження полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від певних дій, передбачених судовим рішенням. Наприклад, за судовим рішення про стягнення коштів відповідач повинен сплатити позивачу відповідну суму; за рішенням про припинення дії, яка порушує право, відповідач повинен утриматись від відповідних дій тощо. Водночас інші судові рішення, зокрема рішення про визнання права, про зміну правовідношення, виконанню не підлягають, оскільки такі судові рішення безпосередньо створюють відповідний правовий ефект: призводять до усунення правової невизначеності, змінюють правовідношення.
Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.
Таким чином, вчиняючи виконавчий напис, приватний нотаріус неправомірно керувалася п.2 Переліку документів у редакції постанови №662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 року №23.
Відповідні правові висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 року у справі №910/10374/17, провадження №12-5гс21.
З урахуванням вищенаведеного, оскільки договір кредиту та страхування №Z06.00403.005559198 від 05.08.2019 року нотаріально не посвідчувався, вказане свідчить про вчинення оспорюваного виконавчого напису за відсутності передбачених для цього законних підстав.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №645/1979/15-ц.
В зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого 12.11.2021 року за реєстровим №16286 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М.
Стосовно позовних вимог щодо повернення стягнутих за виконавчим написом коштів та відповідних заперечень сторони відповідача, суд враховує наступне.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту ст.1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст.1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов?язаний зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду.
Відповідні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі №201/6498/20, від 06.03.2019 року у справі №910/1531/18, від 28.01.2020 року у справі №910/16664/18.
Таким чином, оскільки виконавчий напис, вчинений 12.11.2021 року за реєстровим №16286 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., визнається таким, що не підлягає виконанню, відпали правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, стягнутих на його користь з позивача в рамках виконавчого провадження та останні підлягають поверненню позивачу відповідно до ст.1212 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний виконавчий напис від 12.11.2021 року було пред'явлено для примусового виконання до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О., якою 05.01.2022 року було відкрито виконавче провадження №68057257.
Постановою приватного виконавця від 10.01.2022 року було звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Згідно довідки приватного виконавця від 30.08.2022 року в ході примусового виконання виконавчого напису з боржника ОСОБА_1 було стягнуто кошти в сумі 2643 грн. 88 коп., які розподілені наступним чином: 500 грн. на витрати виконавчого провадження, 194 грн. 89 коп. на основну винагороду приватного виконавця, 1948 грн. 99 коп. на погашення боргу перед АТ «ІДЕЯ БАНК».
Правомірність розподілу стягнутих з боржника коштів відповідно до ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами не оскаржувалась.
З урахуванням вищенаведеного, з відповідача на користь позивача слід стягнути кошти в сумі 1948 грн. 99 коп., які фактично було стягнуто на користь банку в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 1488 грн. 60 коп., що складаються з судового збору в сумі 992 грн. 40 коп., сплаченого за подачу позову та судового збору в сумі 496 грн. 20 коп., сплаченого за подачу задоволеної заяви про забезпечення позову.
В частині стягнення витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн., суд враховує наступне.
Згідно ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.3,4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою ст.137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, згідно з ч.6 ст.137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (ст.ст.12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
В своєму відзиві відповідач заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на ненадання позивачем належних доказів щодо виду та оплати наданих послуг.
Перевіряючи вказані доводи, суд враховує, що відповідно до матеріалів справи правова допомога, пов'язана із підготовкою для звернення до суду та під час розгляду справи судом, надавалась позивачу адвокатом Бочкарь Р.В., що діяв на підставі ордеру на надання правничої (правової допомоги) від 21.01.2022 року, виданого Адвокатським об'єднанням «ЕКВІТА» на підставі договору про надання правової допомоги №62/21 від 26.10.2021 року.
Пунктом 4.2 вказаного договору передбачено, що розмір винагороди адвокатського об'єднання при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору та актах.
Згідно додатку №1 від 26.10.2021 року до договору про надання правової допомоги, сторонами було погоджено надання наступної правової допомоги: підготовки процесуальних документів та супровід судового процесу у спорах щодо оскарження виконавчих написів нотаріусів, представництво інтересів в органах виконавчої служби та у приватних виконавців, в судах всіх інстанцій (п.п.1.1 п.1 додатку).
Згідно п.п.1.1.1 п.1 додатку №1 сторони домовились, що вартість наданої правової допомоги (гонорару) за договором за оскарження одного виконавчого напису складає 7000 грн.
Після досягнення мети представництва (прийняття судового рішення на користь клієнта) клієнт додатково сплачує адвокату гонорар в розмірі 3000 грн. (п.п.1.1.2 п.1 додатку №1).
Пунктом 3 додатку №1 передбачено, що оплата гонорару, зазначеного в п.п.1.1.1 даного додатку, в розмірі 7000 грн., сплачується клієнтом на користь адвокатського об'єднання на підставі виставленого рахунку до розгляду справи по суті.
Згідно п.4 додатку №1, гонорар, сплата якого передбачена п.1.1.2 цього додатку, сплачується на користь об'єднання протягом 15 днів з дати набрання рішенням суду законної сили.
Загальна сума гонорару адвоката за цим договором становить 10000 грн. (п.5 додатку №1).
Відповідно до акту №Р-1 від 17.01.2022 року про прийняття виконаних робіт (наданих послуг) та банківської квитанції позивачем було сплачено 7000 грн. за надання правової допомоги у вигляді складання та подання позову про оскарження виконавчого напису нотаріуса.
Факт надання відповідної допомоги підтверджується поданням адвокатом Бочкарь Р.В. позовної заяви, разом з якою надавались клопотання про витребування доказів та забезпечення позову, відповідні докази, у т.ч. витребувані копії матеріалів виконавчого провадження, інформації про виконавче провадження з відповідного ЄДРВП.
Перелік та вартість гонорару за надані послуги, зазначені в акті №Р-1 від 17.01.2022 року, узгоджується із відповідним переліком та вартістю, зазначеними в додатку №1 від 26.10.2021 року, а посилання в акті на надання правової допомоги згідно додатку №2 до договору №62/21 від 26.10.2021 року, свідчить про можливу технічну описку в частині зазначення номеру додатку та не спростовує факту надання відповідних послуг та обгрунтованості вартості останніх.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 7000 грн.
В частині стягнення витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн., суд враховує, що сплата вказаного гонорару відповідно до п.п.1.1.2 п.1, п.4 додатку №1 була передбачена після досягнення мети представництва (прийняття судового рішення на користь клієнта) протягом 15 днів з дати набрання рішенням суду законної сили.
Оскільки рішення суду першої інстанції в подальшому може бути оскаржено в апеляційному порядку та набирає законної сили після закінчення відповідного строку на оскарження, або після перегляду справи судом апеляційної інстанції, суд не вбачає підстав для стягнення на теперішній час гонорару в сумі 3000 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача у відповідності до ст.141 ЦПК України слід стягнути судові витрати в сумі 8488 грн. 60 коп., з яких: судовий збір в сумі 1488 грн. 60 коп., витрати на правову допомогу в сумі 7000 грн.
В стягненні витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн. - відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.18,50,87,88 Закону України «Про нотаріат», «Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172, пп.1.1.,1.2 п.1, пп.2.3 п.2, пп.3.1 п.3 глави 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, ст.ст.15,16,1212 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,141,211,223,247,258,259,263-268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ІДЕЯ БАНК», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, повернення стягнутих коштів - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 12 листопада 2021 року за реєстровим №16286 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною.
Стягнути з Акціонерного товариства «ІДЕЯ БАНК» (79008, Львівська область, м.Львів, вул.Валова,11, код ЄДРПОУ 19390819) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) стягнути за виконавчим написом нотаріуса кошти в сумі 1948 грн. 99 коп., а також судові витрати в сумі 8488 грн. 60 коп.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 27 вересня 2022 року.
Суддя С.Ю.Казак