вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" жовтня 2022 р. Справа№ 910/2056/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Пономаренка Є.Ю.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Національного банку України
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 року
у справі №910/2056/22 (суддя О.В. Гумега)
за позовом Національного банку України
до Фізичної особи-підприємця Підосичної Наталії Володимирівни
про стягнення 21 460, 72 грн,-
Національний банк України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Підосичної Наталії Володимирівни (далі - відповідач) про стягнення 21 460,72 грн заборгованості за договором оренди нежилих приміщень № б/н від 31.03.2018 року, з яких: 1 641,59 грн заборгованості з оплати орендної плати за період з 12.01.2020 року по 24.01.2020 року, 18 014,81 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення повернення об'єкту оренди з 25.01.2020 року по 02.04.2020 року, 1 804,31 грн відшкодування вартості комунальних послуг за період з 24.01.2020 року по 02.04.2020 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 11.01.2020 року позивачем було набуто право орендодавця за договором оренди нежилих приміщень №б/н від 31.03.2018 року, укладеним між ПАТ "КБ "Експобанк" та Фізичною особою підприємцем Підосичною Н.В. Однак останньою не було належним чином виконано взяті на себе за таким договором зобов'язання, зокрема щодо своєчасної сплати орендної плати за користування орендованими приміщеннями та своєчасного повернення орендованих приміщень за наслідками припинення дії вказаного договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Підосичної Наталії Володимирівни на користь Національного банку України 1 494,68 грн заборгованості та 172,79 грн судового збору. В задоволені інших вимог позивача - відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Національний банк України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 року у справі №910/2056/22 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості повністю. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 516, 770 Цивільного кодексу України.
Так, скаржник вказує що ПАТ «КБ «Експобанк» в момент укладення додаткової угоди та акту приймання-передачі до договору оренди нежилих приміщень б/н від 31.03.2018 року (а саме 22.01.2020 року) не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення відповідних дій, так як 11.01.2020 року Національний банк набув усі права та обов'язки ПАТ «КБ «Експобанк» (орендодавця) за договором оренди.
При цьому, скаржник наголосив, що додаткова угода від 22.01.2020 року та акт приймання-передачі до договору оренди нежилих приміщень б/н від 31.03.2018 року є нікчемним в силу закону, а отже недостовірними та невірогідними доказами в силу положень ст.ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того скаржник зазначив, що відповідач , який є одним із підписантів колективного звернення орендарів будівлі стверджує, що продовжує бути орендарем відповідного нерухомого майна та декларує чинність свого договору оренди.
Щодо листа Асоціації «Наш дім» від 14.04.2020 року №15 скаржник зазначає, що умовами договору оренди не встановлено обов'язку орендодавця уповноважувати третю особу засвідчувати факт користування нерухомим майном відповідним орендарем.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2022 року справу №910/2056/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Шапран В.В., Пономаренко Є.Ю.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 року у справі №910/2056/22. Розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) своєю ухвалою від 12.08.2022 року.
Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 року у справі №910/2056/22 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Національного банку України - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 31.03.2018 року між Публічним акціонерним товариством "КБ "Експобанк" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Підосичною Наталією Володимирівною (орендар) був укладений договір оренди нежилих приміщень № б/н (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окремо визначене майно - нежитлове приміщення площею 17,20 кв.м., що розташоване на 3 (третьому) поверсі нежитлової будівлі за адресою: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24 (надалі - об'єкт оренди).
Відповідно до п. 2.1 договору, об'єкт оренди надається в оренду для використання орендарем для розміщення офісу орендаря (цільове призначення).
Згідно п. 3.1 договору, орендодавець передає орендарю об'єкт оренди за актом приймання-передачі. В акті приймання-передачі сторони зазначають склад об'єкту оренди, його стан на момент передачі у користування та інше.
Орендар вступає в строкове платне користування об'єктом оренди з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту оренди (п. 3.2 договору).
За умовами п. 3.4 договору об'єкт оренди повертається орендарем орендодавцю у день закінчення строку дії договору, але в будь-якому випадку не пізніше дня, що передує дню завершенню процедури ліквідації банка Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а у разі дострокового розірвання/припинення дії цього договору - в день дострокового розірвання/припинення дії цього договору. Дата повернення об'єкту оренди із користування фіксується відповідним актом приймання-передачі.
Відповідно до п. 4.1 договору в редакції додаткової угоди від 29.03.2019 року до договору, орендна плата за користування одним квадратним метром об'єкту оренди становить 220,00 грн, в тому числі податок на додану вартість у сумі 36,67 грн, всього за один місяць оренди 3784, 00 грн з ПДВ.
Орендна плата за об'єкт оренди підлягає щомісячній індексації з урахуванням індексу споживчих цін на товари та послуги (індекс інфляції), а розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць (наростаючим підсумком). Якщо значення індексу інфляції менше 100%, орендна плата за відповідний місяць не індексується.
Згідно з п. 4.2 договору, нарахування орендодавцем орендної плати за Договором здійснюється з дня прийняття орендарем об'єкту оренди за актом приймання-передачі. Нарахування орендодавцем орендної плати за цим договором припиняється з дня наступного за днем повернення орендарем об'єкту оренди орендодавцю та підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі.
Відповідно до п. 4.6 договору орендна плата нараховується та сплачується орендарем на підставі рахунків орендодавця щомісячно шляхом переказу коштів на рахунок орендодавця до 10 числа кожного поточного місяця оренди.
Експлуатаційні витрати орендодавця та вартість комунальних послуг (водопостачання, водовідведення, центральне опалення, електроенергія тощо) не включаються до орендної плати та відшкодовуються орендарем орендодавцю окремо, відповідно до виставлених орендодавцем рахунків пропорційно займаній орендарем площі, у триденний строк з дня отримання орендарем таких рахунків, але не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за місяцем оренди (п. 4.9 договору).
Відшкодування вартості комунальних і експлуатаційних послуг та інших витрат, які споживає орендар в об'єкті оренди, здійснюється окремо від орендної плати, на підставі рахунку наданого орендодавцем (п. 4.10 договору).
Відповідно до п. 4.15 договору сторони погодили, що рахунки на оплату орендної плати, експлуатаційних витрат та комунальних послуг надаються орендарю/його представнику під підпис на їх копіях із зазначенням прізвища та ініціалів особи, яка отримує такі рахунки. Неотримання орендарем рахунків від орендодавця не є підставою для звільнення від сплати орендної плати/інших платежів чи їх затримання.
Відповідно до п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди від 29.03.2019 договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 24.01.2020 року (включно), але не довше ніж закінчення строку здійснення процедури ліквідації орендодавця.
Згідно з п. 5.8 договору він може бути припинений достроково в разі відчуження орендодавцем об'єкта оренди чи звернення стягнення Національним банком України на об'єкт нерухомого майна відповідно до Закону України «Про іпотеку».
Пунктом 7.1.3 договору визначено, що орендодавець зобов'язується у разі закінчення строку дії оренди або в разі дострокового розірвання договору - прийняти об'єкт оренди на умовах, визначених у цьому договорі на підставі відповідного акту приймання-передачі.
У разі закінчення строку дії договору оренди або в разі дострокового розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю об'єкт оренди у стані, що відповідає умовам цього договору (п. 7.1.14 договору).
Пунктом 8.3 договору сторони визначили, що у разі якщо орендар не виконав обов'язку щодо повернення об'єкту оренди орендодавцю у випадках та у строки, передбачені цим договором, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування об'єктом оренди за весь час прострочення повернення об'єкту оренди.
Так, укладений між позивачем та відповідачем договір №б/н від 31.03.2018року є договором найму (оренди).
Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2018 року згідно акту прийому-передачі до договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування частину нежитлових приміщень, площею 17,20 кв.м., що розташовані на 3 (третьому) поверсі будівлі за адресою: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24. Вказаним актом приймання-передачі визначено, що на момент передачі об'єкта оренди в оренду він знаходився в технічно справному стані, відповідає санітарним нормам та придатний для користування, оснащений системою опалення, освітлення, приладами електричної мережі, міжкімнатними та вхідними дверима, склопакетами.
Акт підписано уповноваженими представниками сторін, що в свою чергу підтверджує факт передачі об'єкту оренди в користування відповідачу з 31.03.2018 року.
11.01.2020 року позивач з набув право власності на об'єкт оренди, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (наявний в матеріалах справи).
Крім того, матеріали справи містять акт від 30.01.2020 року про приймання комісією позивача набутого майна, в тому числі триповерхового корпусу з підвалом площею 1195,7 кв.м. по вул. Дмитрівській, 18-24, в якому розташований об'єкт оренди за договором; акт від 20.03.2020 року обстеження комісією позивача триповерхової будівлі (корпусу), в якому зазначено про використання відповідачем об'єкту оренди. При цьому в акті від 20.03.2020 року вказано, що комісії позивача доступу до об'єкту оренди надано не було.
20.02.2020 року позивач листом №61-0017/9035 повідомив відповідача про своє правонаступництво за договором оренди у зв'язку із набуттям 11.01.2020 року права власності на нерухоме майно, в тому числі на об'єкт оренди відповідно до положень ст. 770 Цивільного кодексу України.
Водночас, позивач вищезазначеним листом запропонував відповідачу продовжити дію договору оренди або, у разі відмови від продовження орендних відносин, повернути об'єкт оренди за актом приймання-передачі. Лист було отримано 20.02.2020 року менеджером Білодід А.
Листом від 14.04.2020 року №15 Асоціація «Наш дім», яка на підставі договору № 101965 від 28.02.2020 року із позивачем здійснює утримання будівлі, в якій розташований об'єкт оренди, та надання комунальних послуг в ній, повідомила позивача, що орієнтовною датою фактичного звільнення орендованого приміщення відповідачем є 02.04.2020 року.
На підставі акту огляду приміщень від 20.03.2020 року, листа Асоціації «Наш дім» від 14.04.2020 року №15 позивач направив відповідачу лист від 09.06.2020 року №61-0017/27174, яким повідомив відповідача про те, що вважає 02.04.2020 року днем фактичного звільнення відповідачем об'єкту оренди та запропонував відповідачу погасити заборгованість із орендної плати за січень-квітень 2020 року і відшкодувати вартість комунальних послуг за цей період.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Статтею 785 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1). Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2).
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, договір оренди № б/н від 31.03.2018 року був припинений відповідачем та ПАТ «КБ «Експобанк» на підставі додаткової угоди від 22.01.2020 року до договору оренди № б/н від 31.03.2018 року. На підставі акту приймання-передачі від 22.01.2020 року відповідач повернув АТ «КБ «Експобанк» об'єкт оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно ст. 13 Конституції України, ст. 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує. Тому саме на позивача покладено обов'язок з належного утримання і використання належного йому на праві власності майна. З цим пов'язується обов'язок власника майна на вчинення певних дій, пов'язаних із його майном - державна реєстрація прав, несення витрат на утримання та експлуатацію, сплата податків з майна, повідомлення усіх зацікавлених осіб про набуття прав на майно тощо.
Так, матеріали справи не містять а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів повідомлення відповідача про своє правонаступництво по договору оренди б/н від 31.03.2018 року у зв'язку із набуттям права власності на об'єкт оренди у період дії цього договору.
Про своє правонаступництво за договором оренди № б/н від 31.03.2018 позивач повідомив відповідача 20.02.2020 року листом №61-0017/9035, тобто лише через 40 днів з дня набуття права власності на об'єкт оренди.
Відтак, припинення відповідачем договору оренди 22.01.2020 року із АТ «КБ «Експобанк» як первісним кредитором та повернення йому об'єкту оренди правомірно розцінено судом першої інстанції як належне виконання відповідачем своїх зобов'язань та належне використання своїх прав за договором оренди, зокрема повернення орендодавцю об'єкта оренди.
Щодо твердження скаржника, що додаткова угода від 22.01.2020 року та акт приймання-передачі до договору оренди нежилих приміщень б/н від 31.03.2018 року є нікчемним в силу закону (ПАТ «КБ «Експобанк» не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення відповідних дій), а отже недостовірними та невірогідними доказами в силу положень ст.ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів відзначає наступне.
Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб осіб-підприємців та громадських формувань, запис про державну реєстрацію припинення АТ «КБ «Експобанк» було внесено 15.02.2020 року, тобто після припинення договору оренди та передачі об'єкту оренди орендодавцю - АТ «КБ «Експобанк».
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з орендної плати виникли/ґрунтуються саме з договору оренди нежилих приміщень від 31.03.2018 року № б/н. При цьому, колегія суддів відзначає, що додаткова угода від 22.01.2020 року та акт приймання-передачі до договору оренди нежилих приміщень б/н від 31.03.2018 року не визнані недійсними в судовому порядку та нікчемність останніх не є предметом спору в даній справі.
Інші документи, надані позивачем як докази, не містять переконливих та однозначних доказів користування відповідачем об'єктом оренди після закінчення строку дії договору оренди (після 22.01.2022 року).
Так, в акті про приймання набутого майна від 30.01.2020 року комісією позивача не зазначено, чи користувався відповідач об'єктом оренди на момент складення цього акту.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, в акті обстеження від 20.03.2020 року комісією позивача зазначено, що об'єкт оренди використовується відповідачем. Водночас зазначено, що комісії позивача не було надано доступу до об'єкта оренди. Відтак, обґрунтування використання об'єкту оренди саме відповідачем в акті не міститься. Крім того, в акті зазначено, що він складений комісією в складі 4 працівників позивача, проте акт підписаний ЕЦП лише голови комісії позивача. Зазначено в акті і про участь в огляді представника обслуговуючої компанії Асоціація «Наш дім», проте підпис останнього в акті відсутній.
При цьому, колегія суддів відзначає, що п. 3.4.4 договору оренди було встановлено, що якщо орендар відмовляється та/або ухиляється від підписання акту приймання-передачі орендодавець має право самостійно залучити третіх осіб для оформлення акту приймання-передачі та фіксації відмови/ухилення орендаря від підписання такого акту.
Пункт 3.4.5 договору оренди покладає обов'язок із складання акту приймання-передачі об'єкту оренди на орендодавця.
Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано будь-яких доказів оформлення акту приймання-передачі та фіксації відмови та/або ухилення відповідача від підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди.
Щодо колективного звернення орендарів будівлі, в якій розташований об'єкт оренди, колегія суддів відзначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, вказане колективне звернення зареєстроване позивачем 28.01.2020 року, проте у самому зверненні відсутня дата його підписання орендарями нежитлових приміщень за адресою: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24, в тому числі і відповідачем.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, у даному зверненні йдеться саме про укладення нових договорів оренди, як це зазначено в прохальній частині звернення, а саме « 3. Підписати новий договір оренди».
З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що відповідач, який є одним із підписантів колективного звернення орендарів будівлі стверджує, що продовжує бути орендарем відповідного нерухомого майна та декларує чинність свого договору оренди.
Щодо листа Асоціації «Наш дім» від 14.04.2020 року № 15 у відповідь на звернення позивача про дату фактичного звільнення приміщень колишніми орендарями АТ «КБ «Експобанк», колегія суддів відзначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих доказів уповноваження Асоціації «Наш дім» діяти в інтересах та від імені позивача у взаємовідносинах із відповідачем.
При цьому, інформація, надана в вищевказаному листі, містить лише орієнтовну дату фактичного звільнення об'єкта оренди відповідачем, жодні докази на її підтвердження у листі не зазначені та до листа не додані.
Посилання скаржника що умовами договору оренди не встановлено обов'язку орендодавця уповноважувати третю особу засвідчувати факт користування нерухомим майном відповідним орендарем, не спростовує висновків суду, зокрема що лист Асоціації «Наш дім» не відкидає повернення майна орендарем саме 22.01.2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).
17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18
Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог (користування відповідачем об'єктом оренди після закінчення строку дії договору оренди № б/н від 31.03.2018 року, відмова чи ухиляння відповідача від передачі об'єкту оренди, про обов'язок відповідача сплатити позивачу кошти за користування об'єктам оренди до 02.04.2020 року) не є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано доказів сплати орендної плати за період з 12.01.2020 року по 22.01.2020 року та не надано доказів сплати відшкодування за користування комунальними послугами під час оренди об'єкту оренди у цей період. В Акті приймання-передачі від 22.01.2020, згідно якого відповідач повернув об'єкт оренди, також вказується на обов'язок орендаря (відповідача) сплатити вартість орендної плати за вказаний період, а також відшкодувати всі витрати за комунальні послуги.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість з оплати орендної плати та відшкодування вартості комунальних послуг за період з 12.01.2020 року по 22.01.2020 року (день повернення відповідачем об'єкту оренди згідно Акту приймання-передачі від 22.01.2020 року).
З наданого позивачем розрахунку орендної плати за січень 2020 року в розмірі 3 914,55 грн сума орендної плати за період з 12.01.2020 року по 22.01.2020 року (11 днів) складає 1 389,03 грн (3914,55 грн/31дн.*11дн.).
З наданого позивачем розрахунку витрат на відшкодування вартості комунальних послуг за січень 2020 року в розмірі 297,75 грн сума витрат на відшкодування вартості комунальних послуг за період з 12.01.2020 по 22.01.2020 року (11 днів) складає 105,65 грн (297,75 грн./31дн.*11дн.).
Позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати орендної плати та відшкодування вартості комунальних послуг підлягають задоволенню відповідно у сумах 1 389,03 грн та 105,65 грн, а всього 1 494,68 грн, за період з 12.01.2020 року по 22.01.2020 року.
В іншій частині позовних вимог суд першої інстанції правомірно відмовив як необгрунтовані.
Крім того, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування об'єктом оренди з 25.01.2020 року по 02.04.2020 року у розмірі 18 014,81 грн задоволенню не підлягають, враховуючи встановлений судом факт повернення відповідачем об'єкту оренди 22.01.2020 року.
Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Національного банку України фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 року у справі №910/2056/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 року у справі №910/2056/22 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/2056/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді В.В. Шапран
Є.Ю. Пономаренко