Житомирський апеляційний суд
Справа №295/4598/22 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.
Категорія 101 Доповідач Шевчук А. М.
28 вересня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,
за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
справу №295/4598/22 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Житомирський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), про встановлення факту, що має юридичне значення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 30 травня 2022 року, яка постановлена під головуванням судді Перекупки І.Г. у м. Житомирі,
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення юридичного факту приналежності до національності батька - ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Вижниця Чернівецької області - поляк.
Заяву обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_2 , який за національністю був етнічним поляком, сповідував римо-католицьку віру, підтримував стосунки зі своїми родичами-поляками, які проживали в Польщі. Батько народився у багатодітній сім'ї. У свідоцтві про народження батька відсутні дані про його національність, як і відсутнє саме свідоцтво про його народження, що підтверджується листом Державного архіву Чернівецької області від 23 лютого 2022 року. Встановлення факту національної ідентичності необхідно їй для впорядкування документів, реалізації особистих прав - підтвердження польського походження її роду, оскільки з 07 серпня 2008 року у відповідності до Законів «Про карту поляка», «Про репатріацію» від 09 листопада 2000 року, ухвалених Сеймом Республіки Польща, громадянам України польського походження надаються окремі пільги та гарантії, а ситуація, що склалася з її документами, може позбавити її та її нащадків скористатися вказаними правами.
Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 30 травня 2022 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, заявник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної та мовної самобутності, а також на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. До заяви нею додані докази, які доводять приналежність її батька до національності поляка.
У відзиві на апеляційну скаргу заінтересована особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м.Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу Богунського районного суду м.Житомира - залишити без змін. Зазначає, що діюче законодавство України не містить вимог про внесення, зокрема у свідоцтво про народження чи в інші документи, відомостей про національність особи.
У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити. Пояснила, що встановлення факту має для неї юридичне значення.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився. Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м.Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) у відзиві на апеляційну скаргу просить розглядати справу за відсутності його представника. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Відповідно до п.1 частини першої ст.186 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною першою ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, які виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із частинами першою, другою та сьомою ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.
Відповідно до частини першої ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої ст.293 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року в справі № 503/246/19 висловлена правова позиція з приводу того, що перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій ст.315 ЦПК України, не є вичерпним. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з'ясована мета його встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).
ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення юридичного факту приналежності національності батька - ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Вижниця Чернівецької області, - поляк. Встановлення факту національної ідентичності необхідно їй для впорядкування документів та реалізації особистих прав. Підтвердження польського походження необхідне для отриманням відповідних документів, які б свідчили про приналежність до зазначеної нації та давали можливість скористатися пільгами, які гарантуються особам польського походження.
Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України від 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності», відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Зазначений Указ Президента України втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.
Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Статтею 11 Конституції України передбачено, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.
Відповідно до статті 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин, ратифікованої Україною 09 грудня 1997 року, кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі №810/2732/18 міститься правовий висновок про те, що відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу (пункти 34, 35).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі №398/4017/18 та постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі №754/7901/19, від 18 березня 2020 року в справі №761/36561/19, від 03 листопада 2021 року в справі №759/13784/19.
За таких обставин, у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності цей спір не лише не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а й судовому розгляду взагалі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Відповідно до змісту ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Ухвала відповідає вимогам чинного процесуального законодавства та залишається без змін.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 30 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 03 жовтня 2022 року.