Справа № 214/3174/22
2/214/3927/22
Іменем України
29 вересня 2022 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сіденка С.І.,
за участю: секретаря судового засідання Чаплиги О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу №214/3174/22
за позовною заявою ОСОБА_1 ,
поданою представником позивача ОСОБА_2 ,
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Первинна профспілкова організація відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця»,
про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду 07.07.2022 з позовом, в якому просить суд стягнути із відповідача на свою користь 8 047,75 грн недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та витрати, понесені на правову допомогу.
В обґрунтування пред'явлених вимог вказав, що працює з 29.12.2005 на підприємстві відповідача на посаді електрогазозварювальника 5 розряду в елетроцеху. За період з 2017 по 2021 роки позивач перебував у щорічних відпустках та користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідачем оплачувалася не у повному обсязі, а саме: в 2017 році нараховано та виплачено 2 000,00 грн, замість вірного 3 200,00 грн; в 2018 році нараховано та виплачено 2 202,50 грн, замість вірного 3 723,00 грн; в 2019 році нараховано та виплачено 2 401,25 грн, замість вірного 4 173,00 грн; в 2020 році нараховано та виплачено 2 627,50 грн, замість вірного 5 000,00 грн; в 2021 році нараховано та виплачено 4 540,00 грн, замість вірного 6 000,00 грн. Позивач є членом Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України Первинної профспілкової організації відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» ДП «Придніпровська залізниця». ОСОБА_1 звернувся до голови ППО Криворізького локомотивного депо Кулешова А.В. з проханням врегулювання питання щодо отримання недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення. Як йому було повідомлено, що 04.09.2020 профспілка звернулася до заступника регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» з управління персоналом та соціальної політики Литвинової І.Л. із вимогою вих. № 109, щодо приведення у відповідність до чинного законодавства розміру матеріальної допомоги на оздоровлення до вказаних у діючих колективних договорах та щодо здійснення перерахунку матеріальної допомоги на оздоровлення з 01.04.2017 по теперішній час кожному працівнику, та щодо повернення незаконно частки зазначеної допомоги. Однак, Головою ППО Криворізького локомотивного депо Кулешовим А.В. додатково позивачу було повідомлено, що з аналогічного питання у вересні 2019 року профспілка вже зверталася до відповідача та отримала відповідь, що до даних правовідносин застосовується прийнята 31.03.2017 спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Тобто, відповідач допускає тривале порушення прав працівників. Позивач вважає, що відповідач свідомо порушив умови щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення, встановлені пунктом 3.1.5. Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за №60/11 від 24.10.2011. Зауважує, що дія Колективного договору продовжена у 2020 році і до укладання колективного договору АТ «Укрзалізниця». Пунктом 3.1.5 Колективного договору встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. №Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу у розрахунку на місяць був встановлений на рівні 1 600,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом, становив 2 000,00 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць. був встановлений на рівні 1 860,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом, становив 2 325,00 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1 921,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом, становив 2 401,25 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», прожитковий мінімуму на одну працездатну особу, в розрахунок на місяць, був встановлений на рівні 2 102,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом, становив 2 627,50 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2 102,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом, становить 2 627,50 грн. Отже, загальна сума недоплаченої позивачеві матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 по 2021 роки становить 8 047,75 грн. Станом на момент звернення до суду з даним позовом, жодних доплат на відшкодування матеріальної допомоги на оздоровлення за спірні періоди додатково відповідачем не нараховано та не виплачено, у зв'язку з чим ОСОБА_1 змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.
Ухвалою суду від 11.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Не погоджуючись з пред'явленими вимогами, відповідачем подано відзив, отриманий судом 16.09.2022. В обґрунтування відзиву на позов представником відповідача зазначено, що зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є вирішення питання порушення законних прав та інтересів позивача через недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі, не менше мінімальної заробітної плати, як це було раніше передбачено Колективним договором, тобто цей спір виник з підстав виконання (невиконання) колективного договору, а тому відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», цей спір є колективним трудовим спором. Відтак вказана справа взагалі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що визначає необхідність закриття провадження по справі, та підтверджується правовими позиціями Верховного Суду України в ухвалі від 07.05.2009 у справі №6-22269св08; Великої Палати Верховного Суду в постанові від 01.10.2019 по справі №916/2721/18 та Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №479/58/19. Щодо застосування п.п.3 , 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016, представник відповідача зазначила таке. Пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. У подальшому, відповідно до п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Зокрема, у пункті 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 зазначено: «установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Відповідно до вищезазначеного спільною вказівкою голови Правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена Правління Марчека Ж. та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29.03.2017 №Ц/6-25/713-17 та спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Таким чином, вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати не відповідає вимогам п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016. Невнесення до теперішнього часу відповідних змін до колективного договору не надає права вимагати виплат, які суперечать Закону, оскільки, як вказувалось вище, п. 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Представник відповідача зауважує, що колективний договір, укладений між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за №60/11 від 24.10.2011 в частині виплати матеріальної допомоги у розмірі не менше мінімальної заробітної плати є недійсним, оскільки прямо суперечить положенням п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Таким чином, з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 умови п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за №60/11 від 24.10.2011, в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати не створюють юридичних наслідків для відповідача у вигляді обов'язку виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати. У позовній заяві позивач стверджує, що відповідачем начебто погіршуються умови договору про працю виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 125% прожиткового мінімуму, а не в розмірі не менше ніж мінімальна заробітна плата по Україні. Разом з тим, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина. Тобто, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 04.11.2020 у справі № 200/9195/19-а дійшла висновку, що з прийняттям Закону №1774-VІІІ від 06.12.2016 в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати. Крім того, застосовуючи розрахунковий розмір матеріальної допомоги на оздоровлення у вигляді 125% прожиткового мінімуму відповідачем не порушується будь-який інший Закон, а навпаки вбачається саме дотримання вимог Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016. У зв'язку з вищевикладеним просила у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, представник відповідача вказувала, що = не погоджується зі стягненням з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 850,00 грн, вважає неспівмірним і таким, що підлягає зменшенню. Вважає, що дана справа не може бути визнана справою значної складності, що потребує значного часу на виконання адвокатом робіт по її підготовці, оскільки підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зазначена справа не є складною, оскільки представник позивача неодноразово зверталася до районних судів міста Кривого Рогу з аналогічними позовами, обставини у всіх справах є однаковими, позовні вимоги обґрунтовані одними і тими ж доказами, у позовній заяві зазначено одній ті ж самі аргументи, відмінність цих справ полягає лише у ціні позову. У зв'язку з чим вважає, що час, витрачений адвокатом на вивчення документів та підготовку позовної заяви не може бути значним, оскільки цей шаблон позову використовується адвокатом Товкун А.В. по всім справам цієї категорії тільки з незначними правками.
Разом з відзивом на позовну заяву представник відповідача подала клопотання про застосування строків позовної давності, в якому вказує, що виходячи з аналізу норм Закону України «Про оплату праці» та Податкового кодексу України, виплата матеріальної допомоги на оздоровлення є додатковою соціальною гарантією (додатковим благом), а не різновидом оплати праці та елементом структури заробітною плати. При цьому, ст.233 КЗпП встановлено тримісячний строк для звернення з позовною заявою до суду про вирішення трудового спору з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Однак, ОСОБА_1 звернувся до суду у липні 2022 року з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, яка, на її думку, мала бути виплачена разом з наданням відпусток у 2017-2021 роках. Відповідно тримісячний строк, протягом якого працівник міг звернутися до суду, сплинув. Відтак представник просить застосувати до позовної заяви строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Третя особа, які належним чином повідомлялася про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, не скористалася своїм правом та не направили до суду письмові пояснення по справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 29.12.2005 працює у СП «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на посаді електрогазозварювальника 5 розряду в елетроцеху (а.с. 12).
Як вбачається зі змісту позову, позивачу в періоди з 21.04.2017 по 20.05.2017, з 16.04.2018 по 14.05.2018,з 26.04.2019 по 25.05.2019, з 23.03.2020 по 18.04.2020, 26.08.2021 по 21.09.2021 надавалась щорічна тарифна відпустка, до якої нараховувалась матеріальна допомога на оздоровлення. Відповідно наданих суду табуляграм позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: в 2017 році - 2 000,00 грн, в 2018 році - 2 202,50 грн, в 2019 році - 2 401,25 грн, в 2020 році - 2 627,50 грн, в 2021 році - 4 540,00 грн (а.с. 13-17).
Не погоджуючись із виплаченим розміром матеріальної допомоги, позивач звернувся із заявою до Голови ППО ЗАЛП Криворізького локомотивного депо Кулешова А.В. з проханням посприяти щодо врегулювання питання отримання недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки (а.с. 18).
Як видно із матеріалів справи, Голови Первинної профспілкової організації Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Криворізького локомотивного депо та Первинної профспілкової організації Вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо 06.09.2019 направили звернення за №56 директорові РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» Кужавському М.С. та голові Дорожньої профспілкової організації Букрєєву О.В. від імені трудового колективу щодо приведення у відповідність до діючого законодавства порядку виплати і розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, повернення незаконно недоплаченої допомоги на оздоровлення (а.с. 22).
Листом від 24.09.2019 РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» відмовило у задоволенні вимоги, посилаючись на те, що регіональна філія не є юридичною особою, а є відокремленим структурним підрозділом АТ «Українська залізниця», і здійснює свою діяльність у межах доведених контрольних завдань з основних фінансово-економічних показників, розпоряджень, вказівок тощо органів товариства - відповідно спільної вказівки голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена правління та Голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29.03.2017 № Ц/6-25/713-17, прийнято спільну постанову керівництва РФ «Придніпровська залізниця» та президії Дорпрофсожу від 31.03.2017 № Н32/20. П-4-5г щодо застосування в діючому колективному договорі з 01.04.2017 замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб» (а.с. 23).
Також, професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України Первинна профспілкова організація відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця», членом якої є позивач, 04.09.2020 направила вимогу за №109 заступнику директора РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» з управління персоналом та соціальної політики Литвиновій І.Л. від імені трудового колективу щодо приведення у відповідність до діючого законодавства порядку виплати і розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, повернення незаконно недоплаченої допомоги на оздоровлення (а.с. 24).
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилалася на те, що відповідачем були порушені умови колективного договору щодо виплати працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.5 Колективного договору.
Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011, який, відповідно до постанови про продовження дії Колективного договору Криворізького локомотивного депо від 28.12.2020 №2-СП, станом на 2021 рік є чинним, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 19, 20, 21).
Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. №Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1 600,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 000,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01.07.2018 був встановлений на рівні 1 841,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 301,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01.01.2019 був встановлений на рівні 1 921,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 401,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01.01.2020 був встановлений на рівні 2 102,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 627,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01.01.2020 була встановлена на рівні 4 723,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01.01.2021 був встановлений на рівні 2 270,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 837,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01.01.2021 була встановлена на рівні 6 000,00 грн.
Таким чином, прийняття 31.03.2017 спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні на 2017 рік була встановлена на рівні 3 200,00 грн, отже, вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2 000,00 грн, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.5 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що п. 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 1774-VІІІ від 06.12.2016 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, ст. 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Системний аналіз приписів ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, приводить суд до переконання, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили. Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив їх право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження представника відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-УІІІ від 06.12.2016, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, судом не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги, про що зазначено вище.
Суд також не може погодитись з посиланнями відповідача на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, як підставу для визнання недійсним колективного договору як такого, що суперечить умовам п. 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016, з вищенаведених підстав. До того ж, у даному випадку варто зауважити на тому, що Верховний Суд України у постанові від 24.06.2015 у справі №6-530цс15 дійшов висновку, що «враховуючи, що відповідно до ст. 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема ст.ст. 3, 7, 9, 91, 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору (контракту). Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 22.05.2019 у справі № 757/49315/16-ц.
З огляду на викладене, суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» №1774-УІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за №60/11 від 24.10.2011, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.5 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. При цьому, спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Посилання представника відповідача у поданому відзиві на правові висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04.11.2020 у справі №200/9195/19-а, а також правові висновки Верховного Суду у справах №820/3145/17, №520/94/19 та №П/811/1009/17, суд вважає помилковими, так як ці рішення не стосуються норм права при виконанні умов Колективних договорів, а стосуються суддівської винагороди, тобто інших правовідносин, тоді як, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Виходячи з наведеного вище, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки є неправомірними, зважаючи на розміри мінімальної заробітної плати по України у зазначені періоди.
Так, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена: в 2017 році - 3 200,00 грн, в 2018 році - 3 723,00 грн, в 2019 році - 4 173,00 грн, в 2020 році з з 01.01.2020 - 4 732,00 грн, з 01.09.2020 - 5 000,00 грн, в 2021 році - 6 000,00 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що сума недоплаченої матеріальної допомоги позивачу за 2017 рік складає 1 200,00 грн, виходячи з різниці розміру мінімальної заробітної плати, яка складала 3 200,00 грн та виплаченої матеріальної допомоги у розмірі 2 000,00 грн; за 2018 рік - 1 520,50 грн, виходячи з різниці розміру мінімальної заробітної плати, яка складала 3 723,00 грн та виплаченої матеріальної допомоги у розмірі 2 202,50 грн; за 2019 році - 1 771,75 грн, виходячи з різниці розміру мінімальної заробітної плати, яка складала 4 173,00 грн та виплаченої матеріальної допомоги у розмірі 2 401,25 грн; за 2020 році - 2 095,50 грн, виходячи з різниці розміру мінімальної заробітної плати, яка складала станом на 01.01.2020 4 723,00 грн та виплаченої матеріальної допомоги у розмірі 2 627,50 грн; за 2021 рік сума недоплаченої матеріальної допомоги складає 1 460,00 грн, виходячи з різниці розміру мінімальної заробітної плати, яка складає 6 000,00 грн, та виплаченої суми матеріальної допомоги в розмірі 4 540,00 грн.
Отже, в загальному розмірі сума недоплаченої матеріальної допомоги позивачу складає 8 047,75 грн. (1 200,00 + 1 520,50 + 1 771,75 + 2 095,50 + 1 460,00).
При цьому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у даному випадку спір виник між працівником і роботодавцем щодо недоплати матеріальної допомоги на оздоровлення через порушення умов п. 3.1.5 Колективного договору, тобто порушення трудових прав позивача, які підлягають захисту в порядку цивільного судочинства. У постанові Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №479/58/29, на яку у відзиві посилається відповідач, спір виник при трудових конфліктах двох юридичних осіб, де має місце зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, а безпосереднє вирішення у судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено.
Суд також не може погодитися з доводами представника відповідача, що матеріальна допомога на оздоровлення не входить до структури заробітної плати у розумінні ст. 2 Закону України «Про заробітну плату», а тому строк для звернення до суду з даними позовними вимогами обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ст. 2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. У структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Як слідує з п.п. 2.3.3 п. 2.3 Розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713, дія якої поширюється на всіх юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи незалежно від форм власності й організаційно-правових форм господарювання, та яка розроблена відповідно до Законів України «Про державну статистику» та «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків, матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників, відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат та входить до фонду оплати праці.
Отже, матеріальна допомога на оздоровлення, виплата якої передбачена п. 3.1.5 Колективного договору усім працівникам АТ «Українська залізниця» та носить систематичний характер, входить до структури заробітної плати, у розумінні ст. 2 Закону України «Про заробітну плату», а тому позовна давність до вимог про її стягнення не застосовується.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідність з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходиться з відповідачем в трудових відносинах та не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно зі ст. 141 ЦПК України, суд враховує звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку з чим судовий збір в розмірі 992,40 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
В обґрунтування заперечень представником відповідача зазначено, що розмір заявлених представником позивача до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, необґрунтованим, неспівмірним з критеріями, визначеними ч. 4 ст. 137 ЦПК України, враховуючи, що представником позивача адвокатом Товкун А.В. протягом 2021 року до судів м. Кривого Рогу Дніпропетровської області подано значну кількість аналогічних позовів. Обставини усіх справ є однаковими, позовні вимоги обґрунтовані одними і тими ж доказами, зазначено в тексті позову одні й ті ж аргументи, відмінність лише в ціні позову. Таким чином і час, витрачений адвокатом на вивчення документів на підготовку позовної заяви не може бути значним, оскільки цей шаблон використовується адвокатом по всім справам цієї категорії лише з незначними правками.
Разом з тим, суд вважає, що сума 1 850,00 грн не є значною порівняно з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову. До того ж вказаний шаблон, на думку суду, розроблений самим адвокатом, що не спростовано відповідачем, а отже розмір гонорару цілком виправданий. При цьому проведення розрахунків недоплаченої допомоги на оздоровлення теж потребує часу та зусиль, як і виготовлення копій документів учасникам процесу, та є співмірним із заявленою сумою.
З огляду на те, що стороною позивача було надано до суду ордер серії АЕ №1134980 від 24.05.2022, договір про надання правової допомоги №24/05/01 від 24.05.2022, акт №1 про надання правової допомоги від 24.05.2022, копію посвідчення адвоката України на ім'я ОСОБА_2 , копію свідоцтва про право на заняття адвокатською допомогою на ім'я ОСОБА_2 , квитанцію №076614 від 24.05.2022, яка підтверджує сплату позивачем послуг адвоката у розмірі 1 850,00 грн, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 1 850,00 грн (а.с. 28-36).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Задовольнити позовні вимогиОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Первинна профспілкова організація відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця», про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017-2021 роки у розмірі8 047 (вісім тисяч сорок сім) гривень 75 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 1 850 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів після проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Представник позивача: ОСОБА_2 , адреса робочого місця: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ.
Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Первинна профспілкова організація відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця», код ЄДРПОУ 39559003, юридична адреса: вул. Серафимовича, буд. 97, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.
Суддя Сіденко С.І.