Справа № 183/5892/22
№ 1-кс/183/1373/22
26 вересня 2022 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області
Слідчий суддя Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції), захисника ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Сєвєродонецьку) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську ОСОБА_5 , погодженого прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Луганської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022050020000285 від 28.06.2022 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, уродженцю с. Новоолександрівка, Біловодського району, Луганської області, зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,-
Слідчими Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022050020000285 від 28.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
До Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Сєвєродонецьку) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську ОСОБА_5 , погоджене прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Луганської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62022050020000285 від 28.06.2022 року про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що наказом начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області від 28.01.2021 №44 о/с капрала поліції ОСОБА_6 призначено на посаду поліцейського відділення поліції №1 Щастинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи - це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Таким чином, ОСОБА_6 є працівником правоохоронного органу.
Згідно ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_6 присягнув на вірність Українському народові та зобов'язався,усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
Водночас ОСОБА_6 складеної ним присяги не дотримав та в умовах, коли Український народ героїчно протистоїть російському агресору, у порушення вимог ст. 1, 2, 17 Конституції України, ст. ст. 2, 63 Закону України «Про Національну поліцію», зрадив українській державі та всьому Українському народові,вчинивши злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Так, 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і Збройних Сил РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та Збройних Сил РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців Збройних Сил РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим ім. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов'язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Вказаний план у повній мірі відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених у виступі начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_7 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційним протиборством та воєнним заходам прихованого характеру.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та Збройних Сил РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та Збройних Сил РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі - ЧФ РФ), що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ Збройних Сил РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.
Також, представниками влади і Збройних Сил РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Луганськ та інших населених пунктах Луганської області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Луганської області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Луганської області всупереч законодавству України 11 травня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Луганської народної республіки», за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»).
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ЛНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Луганської області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ЛНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Луганської області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, Російської Федерації на території Луганської області так званої «ЛНР», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
19.02.2022 керівництвом РФ в умовах триваючого міжнародного збройного конфлікту в порушення положень ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ст. 23 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Загальної декларації про права людини, ст. 36 Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ст. ст. 30, 30-1 Закону України «Про охорону дитинства» на тимчасово окупованій території Луганської області оголошено примусову загальну мобілізацію громадян України, які мешкають на тимчасово окупованій території Луганської області, в тому числі неповнолітніх, для участі у військових діях, спрямованих проти держави Україна.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) Володимир Путін, а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення,та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22 травня 2022 року № 2263-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
03.03.2022 року військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, спільно з представниками так званої «ЛНР», які є частиною окупаційної адміністрації РФ, здійснили тимчасову окупацію території м. Старобільськ, Старобільського району, Луганської області з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об'єктами.
Так, приблизно в березні 2022 року (більш точного часу та дати під час досудового розслідування не встановлено), ОСОБА_6 , перебуваючи на території м. Старобільськ, Старобільського району Луганської області, тобто на території, тимчасово окупованій ЗС РФ, будучи громадянином України та працівником правоохоронного органу України - поліцейським відділення поліції №1 Щастинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, діючи умисно та добровільно, зустрівся з представниками так званої «Луганской народной республики» (далі - «ЛНР»), що є частиною окупаційної адміністрації РФ, які запропонували йому перейти на сторону окупанта, тобто на бік ворога України у воєнний час.
Під час вказаного спілкування ОСОБА_6 , діючи умисно та усвідомлюючи протиправність своїх дій, добровільно надав згоду вказаним представникам РФ на вступ до структурного підрозділу «ЛНР» окупаційної адміністрації РФ, а саме до так званого « ІНФОРМАЦІЯ_3 », тобто перейти на бік ворога, усвідомлюючи при цьому те, що в період триваючого збройного конфлікту та в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Після чого, ОСОБА_6 приблизно 24.06.2022 року розпочав свою «службу» у вказаному незаконно створеному структурному підрозділі окупаційної адміністрації РФ - так званому «Старобельском РОВД МВД ЛНР», розташованому за адресою: м. Старобільськ, вул. Айдарська, 20, завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, введеним воєнним станом в Україні, захопленням м. Старобільськ Луганської області та проведенням бойових дій на лінії зіткнення, беручи до уваги існування достатніх підстав вважати, що ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій території України та обґрунтовану неможливість вручити складене письмове повідомлення про підозру та повістки про виклик, вказане позбавило орган досудового розслідування можливості вручити йому письмове повідомлення про підозру від 06.09.2022 у день його складання, у зв'язку з чим, зазначене повідомлення про підозру та повістки про виклики (на 13.09.2022, 14.09.2022, 15.09.2022) відповідно до вимог ч. 1 ст. 278, ст. ст. 111, 135 КПК України направлено у спосіб, передбачений для вручення повідомлень, а саме опублікування 06.09.2022 на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та офіційному сайті видання Кабінету Міністрів України, тобто засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження газети «Урядовий кур'єр» № 194 (7315) від ІНФОРМАЦІЯ_5 , (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 ) для проведення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні № 62022050020000285, отримання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, допиту в якості підозрюваного тощо.
Жодного разу у призначений час громадянин України ОСОБА_6 у призначене місце не з'явився, про неможливість та причини неприбуття не повідомив.
Прокурор указує, що наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженнями доказами.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, просив його задовольнити, мотивуючи його обставинами, в ньому викладеними.
Вислухавши прокурора, дослідивши клопотання та надані письмові докази, слідчий суддя вважає, що клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: особисте зобов'язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам визначеним положенням цієї статті.
Статтею 178 КПК України визначено обов'язок суду, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінити в сукупності всі обставини вчинення підозрюваним кримінального правопорушення та особу підозрюваного.
Ураховуючи зібрані органом досудового слідства докази та встановлені під час розгляду клопотання обставини, слідчий суддя вважає обґрунтованою повідомлену громадянину ОСОБА_6 підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_6 слідчий суддя ураховує, що вказаний у клопотанні слідчого ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, є доведеним.
Так, про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить те, що ОСОБА_6 , будучи раніше не судимим, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, який у відповідності до ст. 12 КК України, є особливо тяжким, за вчинення якого передбачено покарання позбавлення волі на строк п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі Ilijkov v. Bulgaria від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника давав уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був установлений.
Щодо ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_6 , або вчинити інше кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, то про його наявність свідчить те, що тимчасова окупація території України, а саме територія м. Старобільськ та Старобільського району Луганської області, на якій створений незаконний орган, в якому підозрюваний почав «службу», дає йому можливість продовжувати працювати та унеможливлює реальне відбування покарання, яке може бути призначене у разі його засудження за цей злочин, та поведінка підозрюваного ОСОБА_6 , який своїми діями демонструє підтримку прийняття рішення країни-агресора російської федерацією від 24.02.2022 року щодо проведення на території суверенної держави України, так званої «спеціальної воєнної операції», підтримав дії РФ та незаконних збройних формувань, так званої «ЛНР», спрямовані на захоплення території України, вступивши та розпочавши свою «службу» у незаконно створеному структурному підрозділі окупаційної адміністрації РФ - так званому «Старобельском РОВД МВД ЛНР».
Всі ці обставини в своїй сукупності свідчать про те, що, перебуваючи без запобіжного заходу, підозрюваний ОСОБА_6 зможе продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України.
Обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», слідчий суддя вважає необхідним застосувати підозрюваному найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, до нього може бути застосований виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 183 КК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 181, 183, 193, 196 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Сєвєродонецьку) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську ОСОБА_5 , погодженого прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Луганської обласної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022050020000285 від 28.06.2022 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На підставі ч.6 ст.193 КПК України, розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою після затримання підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і не пізніше як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено, підписано та оголошено о 08 год. 45 хв. 30 вересня 2022 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1