Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
30 вересня 2022 року № 520/4107/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Зінченко А.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.08.2017 року по 25.01.2022 року.
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.08.2017 року по 25.01.2022 року.
Позивач вважає, що вказана бездіяльність є протиправною і не обґрунтованою, а тому, був вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав з позовною заявою.
Дослідивши надані до справи матеріали, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Матеріалами справи підтверджено, що Позивач проходив військову службу за контрактом у військової частини НОМЕР_2 .
В період проходження військової служби позивач перебував на всіх видах забезпечення, включаючи і фінансове, у військовій частині НОМЕР_2 де і отримував грошове забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.07.2017 року № 164 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31.07.2017 року.
Встановлено, що військова частина НОМЕР_2 розрахувала та виплатила одноразову грошову допомогу при звільнені у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановлену ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась позивачу щомісячно, відповідно до Постанови КМУ від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій (зі змінами внесеними постановою КМУ від 13.03.2013 року № 161, далі - Постанова № 889), індексації. Також військова частина НОМЕР_2 не здійснила позивачу нарахування та виплату грошової компенсації за 11 невикористаних днів щорічної відпустки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась позивачу щомісячно, відповідно до Постанови КМУ від 22.09.2010 року № 889.
Відповідно до абзацу 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 , особа, звільнена з військової служби, на виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згоду на виключення зі списків частини без повного розрахунку позивач не давав.
Таким чином, при звільненні та виключені ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (31.07.2017 року), в порушення, вимог абзацу 3 п. 242 Положення № 1153/2008, військовою частиною НОМЕР_2 не проведено у повному обсязі остаточний розрахунок з позивачем.
Не погодившись з вищезазначеною бездіяльністю військової частини НОМЕР_2 , позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 року по справі № 520/1162/2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 з приводу призначення, нарахування і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без включення до складу і розміру місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. №899; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 включити до розміру місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 як бази обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні щомісячну додаткову грошову винагороду за постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №899, здійснивши виплату однією сумою частини одноразової грошової допомоги при звільненні у вигляді утвореної різниці; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 провести нарахування та виплату грошової компенсації за 11 днів невикористаної відпустки 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №899, здійснивши виплату однією сумою частини грошової компенсації невикористаної відпустки у вигляді утвореної різниці. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
На виконання рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 року по справі № 520/2772/21 військова частина НОМЕР_2 25.01.2022 року здійснила нарахування та виплату однією сумою одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та грошової компенсації за 11 днів невикористаної відпустки 2017 року у вигляді утвореної різниці, у відповідності до вказаного рішення суду 25.01.2022 року у розмірі 32 168,68 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» ОСОБА_1 (позивача) від 20.02.2022 року.
Також встановлено, що військовою частиною НОМЕР_2 , на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 року по справі № 520/2772/21, при виплаті 25.01.2022 року належних позивачу сум при звільненні, в порушення вимог статті 117 КЗпП України, не було виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує, що основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон України № 2011-XII у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8- рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби неврегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, до спірних правовідносин можливо застосування норм статей 166 та 1171 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року у справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 року у справі № 340/401/20, від 05.08.2020 року у справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 року у справі № 824/144/16-а, від 31.10.2019 року у справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16.
Положеннями статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЕТS № 9), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з Державного бюджету.
Держава може вводити, призупиняти, чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання свої зобов'язань.
Однак, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Як вже встановлено судом, Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 року по справі № 520/1162/2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 з приводу призначення, нарахування і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без включення до складу і розміру місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. №899; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 включити до розміру місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 як бази обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні щомісячну додаткову грошову винагороду за постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №899, здійснивши виплату однією сумою частини одноразової грошової допомоги при звільненні у вигляді утвореної різниці; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 провести нарахування та виплату грошової компенсації за 11 днів невикористаної відпустки 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №899, здійснивши виплату однією сумою частини грошової компенсації невикористаної відпустки у вигляді утвореної різниці. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Тобто, суд не погоджується з вимогою позивача зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період саме з 01.08.2017 року, тому в цій частині відмовляє в задоволенні позову та приходить до висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період саме з 28.11.2021 року.
Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтер есів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, частково підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 28.11.2021 року по 25.01.2022 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 28.11.2021 року по 25.01.2022 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн.40 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Зінченко А.В.